5. Капітуляція Італії

Після зустрічі Гітлера і Муссоліні 19 липня 1943 р. Італія виявилася змушеною продовжувати війну, не розра­ховуючи на допомогу Німеччини. Долю італійського дик­татора на той час було вирішено. Змовники на чолі з міністром королівського двору П. Аквароне і начальником Генерального штабу генералом Амброзіо розробили план повалення Муссоліні.

24 липня зібралася «Велика фашистська рада», що не скликалася багато років. Муссоліні зробив доповідь про становище в країні і на фронті, про результати зустрічі з Птлером. Все свідчило про повний крах внутрішньої та зовнішньої політики італійського фашизму. Після багатогодинних дебатів на голосування було поставлено проект резолюції, підготовлений одним із лідерів опозиції Гранді. У ньому передбачалося передати королю командування всіма збройними силами і надати йому "вищу ініціативу в прийнятті рішень". За прийняття резолюції проголосувало 19 членів фашистської ради, проти — 7.

25 липня Муссоліні заарештували, о 22 годині радіо передало повідомлення про його відставку. Далі було передано прокламацію короля, в якій говорилося, що він призначений командувачем всіма збройними силами. Главою уряду і міністром закордонних справ призначено маршала Італії П. Бадольйо. Повалення Муссоліні відбулося незвичайно легко, його близькі навіть і не намагалися прийти на допомогу. Звістку про падіння диктатора італійський народ зустрів із захопленням. По всій країні прокотилися багатолюдні антифашистські мітинги. Чимало приміщень фа­шистської партії було розгромлено. Уряд Бадольйо офіцій­но заявив, що продовжуватиме війну на боці Німеччини, але таємно увійшов у переговори з представниками Великої Британії та США.

8 вересня 1943 р. лондонське радіо оголосило про підписання перемир'я з урядом Бадольйо. Англо-амери-канські війська за домовленістю з Бадольйо висадилися на півдні Італії. У відповідь німецькі війська, що перебували в Італії, роззброїли італійську армію, окупували Північну і Центральну Італію і перетнули шлях англо-американським військам. Виник Італійський фронт, що поділив Італію на північ від Неаполя на дві нерівні частини. У Північній та Центральній Італії діяв сформований німецькими окупан­тами італійський фашистський уряд. Його очолив Муссоліні, визволений німецькими десантниками. Південною частиною Італії, що займала менше третини території, керував уряд Бадольйо, який оголосив війну Німеччині і діяв під контролем англо-американської військової адмі­ністрації. Висадка союзників в Італії не могла замінити Другого фронту. У вересні 1943 р. в Італії діяло близько 17 німецьких дивізій, тоді як на радянсько-німецькому фронті — 221 дивізія Німеччини та союзників.

Незважаючи на це, крах фашистського режиму і пере­хід Італії на бік союзників мали велике політичне значен­ня. Італійська армія вийшла з боротьби. У Південній Італії фашизм зазнав краху, а в Північній і Центральній Італії він тримався тільки на німецьких багнетах.

6. Тегеранська конференція

Конференція за участю Голови Раднаркому СРСР Й. Сталіна, Президента США Ф. Рузвельта і прем'єр-міністра Великої Британії У. Черчілля проходила в Тегера­ні з 28 листопада по 1 грудня 1943 р. Тут уперше зустрілися глави урядів трьох провідних держав антигітлерівської коа­ліції. В роботі конференції брали участь також міністри закордонних справ, політичні та військові радники.

У центрі уваги Тегеранської конференції були проблеми подальшого ведення війни, особливо питання про від­криття Другого фронту. Від його вирішення залежали тер­міни закінчення війни в Європі, а отже, і долі мільйонів людей у всьому світі.

Делегація СРСР мала намір отримати чітку відповідь на питання про відкриття Другого фронту в Західній Європі. Позиції ж делегатів США і Британії були надто суперечливі, що й визначило гостроту полеміки, яка розгорнулася. 28 листопада, перед відкриттям конференції, Сталін зустрівся з Ф. Рузвельтом у радянському посольстві, де президентові було запропоновано зупинитися з міркувань безпеки. Рузвельт заявив, що хотів би відволікти з радянсько-німецького фронту 30-40 дивізій противника. Сталін сприйняв це схвально.

1 грудня Й. Сталін, Ф. Рузвельт, У. Черчілль парафу­вали воєнні рішення Тегеранської конференції. У них були зафіксовані зобов'язання урядів США і Великої Британії здійснити протягом травня 1944 р. операцію "Оверлорд" одночасно з допоміжною операцією на Півдні Франції і зобов'язання СРСР здійснити наступ приблизно в ці ж терміни з метою не допустити перекидання німецьких сил зі Східного на Західний фронт. У декларації трьох держав, підписаній того ж дня і опублікованій після конференції, зазначалося, що СРСР, США, Велика Британія погодили плани знищення німецьких збройних сил і дійшли повної згоди відносно масштабу і термінів операцій, що будуть здійснені зі сходу, заходу і півдня.

Важливе значення для зміцнення єдності антигітле­рівської коаліції і найшвидшого завершення війни мала заява глави радянського уряду про вступ до війни з Япо­нією після капітуляції Німеччини. Вона стала відповіддю СРСР на неодноразові прохання Британії та США про його участь у війні на Далекому Сході.

На завершення конференції лідери трьох держав зазна­чили, що "працюватимуть спільно як під час війни, так і в наступний мирний час" і що наявна між ними згода забез­печить тривкий мир.

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА. ВОЄННІ ДІЇ У 1944 р. ЗАВЕРШЕННЯ ВІЙНИ У 1945 р.