3. Розгром німецьких військ на Орловсько-Курській дузі

Після поразки у Сталінградській битві і в ході зимового наступу Червоної Армії гітлерівське командування, пла­нуючи річну кампанію 1943 р., вирішило провести великий наступ на радянсько-німецькому фронті з метою повер­нення втраченої стратегічної ініціативи. Для наступу про­тивник обрав так званий Курський виступ, що утворився в ході зимово-весняного наступу радянських військ. Тут німці зосередили до 50 дивізій, майже 900 тис. чол., до 10 тис. гармат і мінометів, майже 2,7 тис. танків, понад 2 тис. літаків. Крім того, до флангів ударних угруповувань приля­гало майже 20 дивізій. Операція дістала кодову назву "Ци­тадель". Під час підготовки операції радянське команду­вання за допомогою всіх видів розвідки визначило, що наступ гітлерівців розпочнеться вранці 5 липня. Війська було приведено у повну бойову готовність.

Наступ головних сил на орловському напрямку розпо­чався о 5.30 5 липня. Гітлерівському командуванню не вдалося досягнути раптовості. На ділянці Воронезького фронту німецькі війська підійшли до невеликого села Прохорівка, де відбулася найбільша танкова битва Другої сві­тової війни: водночас у зустрічному бою з обох сторін брало участь до 1200 танків, самохідних і штурмових гармат.

З 12 липня змінився характер битви. Тепер наступали радянські війська, німецькі частини переходили до оборо­ни. У битві на Курській дузі противник кидав до бою добірні танкові й моторизовані дивізії "Мертва голова", "Велика Німеччина", "Адольф Гітлер", "Рейх", але стримати наступ радянських військ вже не міг. 5 серпня 1943 р. були визволені Орел і Бєлгород, яким уперше салютувала Мос­ква, а 23 серпня визволено місто Харків, доля якого скла­лася особливо трагічно в роки війни.

Курська битва знаменувала завершення докорінного переламу в ході Другої світової війни. Гітлерівське коман­дування зазнало фіаско в своїй спробі повернути втрачену стратегічну ініціативу, німецькі війська змушені були пе­рейти до оборони.

За 50 днів безперервних бойових дій нацистська армія втратила до 30 дивізій, в тому числі 7 танкових і мотори­зованих, до 1,5 тис. танків, 3 тис. гармат, понад 3,7 тис.

літаків. Гітлерівський генерал Ф. Мелентін змушений був визнати, що «в Курській битві загинули кращі частини німецької армії».

Розвиваючи наступ, радянські війська наприкінці ве­ресня вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування створило так званий "Східний вал", який було наказано утримувати до останньої людини. Внаслідок героїчного форсування Дніпра радянські війська визволили Запоріж­жя (14 жовтня), Дніпропетровськ (25 жовтня), а в листопа­ді — столицю України Київ.

Червона Армія стрімко рушила до західних кордонів країни.

4. Висадка англо-американських військ у Сицилії

1943 р. став поворотним у долі фашистської Італії. Англо-американські війська успішно діяли у Північній Африці і практично оволоділи північною частиною конти­ненту. 12 травня італо-німецькі війська капітулювали

Після успішної операції в Африці Рузвельт і Черчілль зустрілися в січні 1943 р. у Марокко, в м. Касабланка, для узгодження подальших дій. Замість висадки у Франції Черчілль запропонував використати оволодіння Північ­ною Африкою для того, щоб завдати удару "по вразливому підбрюшшю держав вісГ, тобто для операцій в Італії і на Балканах. Запропонований Черчіллем "Балканський ва­ріант" не забезпечував швидкого розгрому Німеччини, оскільки воєнні дії мали розгортатися вдалині від її кордо­нів. Головна мета Британії полягала в тому, щоб взяти цей регіон під свій контроль, завадивши його звільненню ра­дянськими військами.

Плани Черчілля передбачали просування Італійським півостровом, здійснення висадки в Греції та Югославії, досягнення вступу у війну Туреччини, а після цього вступ до Чехії, Австрії, Угорщини.

Хоча Рузвельт не був прихильником "Ватіканського варіанта", Черчіллю вдалося домогтися вигідного для нього проміжного рішення: здійснити після оволодіння Північ­ною Африкою висадку в Сицилії, тобто на територію Італії. Висадка у Франції знову відкладалася і, по суті, ставилася під питання, оскільки оволодіння Сициліею, природно мало на увазі подальший розвиток операції в Італії і можливо, на Балканах.

Питання про Другий фронт було вирішено лише на новій зустрічі Рузвельта і Черчілля в травні 1943 р.

Вашингтоні, де уряд США висловився про необхідність якнайшвидшого розгрому Німеччини і встановлення конт­ролю над Західною Європою. На цій зустрічі було прийня­то рішення про відкриття Другого фронту в Європі не пізніше 1 травня 1944 р. Вашингтонська конференція та­кож схвалила план висадки союзницьких військ у Сицилії з метою виведення Італії з війни.

Здійснивши необхідну підготовку, англо-американське командування розпочало вторгнення до Італії. 10 липня 1943 р. під час битви на Курській дузі, коли всі основні сили гітлерівської Німеччини були прикуті до радянсько-німецького фронту, англо-американські війська, що базу­валися у Північній Африці, здійснили висадку в Сицилії. Італійський гарнізон не чинив серйозного опору. Через два тижні союзники оволоділи Сицилією.