1. Правова психологія вивчає психологічні особливості відображення людиною правових явищ, досліджує психологічні аспекти ефективної правотворчості, психологію правової соціалізації особистості, психологію індивідуальної і суспільної правосвідомості.

Правова психологія - це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. Ю

Теорія права і психологія права. Особистість - не тільки об'єкт правового впливу, але й джерело, що формує право, сила, витворюючи і перетворююча допомогою права соціальну дійсність. Пріоритет людської особистості, її інтересів і потреб, соціальних груп у всіх правових рішеннях і діях повинен бути беззаперечний.

Вчені-правознавці, розвивають в деталях власне правову сторону його в теорії права. Лише близько 20 років тому російським вченим В.В. Лазарєвим робилася спроба обгрунтувати необхідність правової психології.

Майже 100 років тому Л.І. Петражицким була створена так звана «психологічна школа права», в якій автор зробив радикальну спробу психологічно розкрити зв'язок особистості і права. Їм були допущені і помилки, зокрема, стверджувалося, що право - категорія психологічна: «... право є психічний фактор суспільного життя, і воно діє психічно». Практика сучасної теорії права практично не спирається на дані психологічної науки.

Розгляд психології особистості і психології груп далеко від сучасних даних наукової психології. Про психології права згадують як про літо в історію подію, що вже можна розцінювати як ослаблення уваги до психологічних аспектів правотворчості і правоісполненія.

Взагалі проблеми права і психології права досить складні і сходу їх не вирішити. Питання психології права потребують більш повному та компетентному психологічному розгляді, що і покликана здійснити юридична психологія. У ряду з існуючими розділами теорії права, що відображають різний рівень вивчення права, повинна зайняти гідне місце і психологія права як її розділ.

Правове регулювання та психологія. Загальновизнано, що в системі соціального регулювання важливе місце займає правове регулювання. Право, покликане регулювати суспільні відносини, впливає на психологію і поведінку людей. У роботах по теорії права справедливо наголошується, що тільки пройшовши через свідомість людей, право може вплинути на дійсність суспільних відносин.

Під правовим регулюванням звичайно розуміється використання всіх можливостей впливу права на свідомість і поведінку людей, всіх його видів - виховного, мотиваційного та специфічно юридичного, - закріплення прав і обов'язків учасників суспільних відносин, встановлення правових заборон, забезпеченість права заходами державного примусу. Право впливає на духовний світ і поведінку людей через комплекс надаваних прав і обов'язків, заборон і дозволів, правовий статус.

В теорії права справедливо виділяється роль соціально-психологічних групових факторів, правової психології, але сама правова психологія груп практично не розглядається як об'єкт правового регулювання. Вживання поняття «правова психологія населення» більш відповідає сутності філософського, ніж психологічного, підходу і мало рятує становище, бо це поняття занадто глобально. Необхідна ретельна опрацювання зв'язків, механізмів, можливостей і характеру праворегулірующіх впливів на психологію населення, соціальних груп. Важливо розглянути вплив права на підвищення рівня розвитку правової психології населення і його груп, створення здорового правового психологічного клімату, оптимізацію всіх соціально-психологічних явищ, що зміцнюють правову основу життя суспільства і діяльності держави.

Між суспільством і психологією особистості варто групова психологія. Психологія особистості - не замкнута, а напіввідчинена система, в якій завжди представлені впливу психології груп різного масштабу та інших особливостей, елементом яких вона є. Класичні положення про те, що не можна жити в суспільстві і бути від нього вільним, що психологія особистості є сукупність усіх суспільних відносин, можна представити схематично.

Людина живе, розуміє світ, відноситься до його явищам в значній мірі під впливом навколишнього середовища. Не можна очікувати від нього і правомірної поведінки, не змінивши соціально-психологічну атмосферу, яка підживлює його думки, переконання, почуття, наміри і пр.

Правові засоби і психологія. Всі складові дії права, такі, як соціально-юридичні засоби, соціальні суб'єкти, соціально-правові умови, включають в себе представницькі психологічні елементи, зв'язки і залежності, що впливають на силу права, його потенціал, межі дії, активність, сприйняття, воздейственность, на буття.

Норми права - ядро ​​системи правових засобів. Головним джерелом сили права, виступають механізми права і його норм, до яких відносять власне правовий, соціальний механізми і психологічний механізм. Такий механізм безумовно існує, але мало його визнати, необхідно відзначити вплив на свідомість, мотиви і волю людей (як це найчастіше робиться).

Вчені-юристи визнають важливість властивостей, необхідність впливу норм на психологію людей, їх свідомість, мотиви поведінки, ставлення і, як наслідок, на їх правомірне або правонарушающего поведінки. Правові засоби виконають своє регулююче призначення, якщо поряд з іншими будуть володіти і психологічним властивістю. При підготовці правових установлень і норм слід визначати, як вони будуть сприйняті тими, кому адресуються. Прояв психологічного властивості неминуче залежить від:

• орієнтованості змісту на поліпшення життя людей, відповідності їх соціальним очікуванням;

• оформлення писаної норми: зрозумілості мови, визначеності (не допускає подвійних тлумачень), повноти (не залишає «порожнеч», які породжують питання, домисли і сумніви).

Друга група умов, що визначають силу права - люди, яким правові норми і встановлення адресовані. Сила правової норми, встановлення велика, якщо вони враховують і позитивно впливають на особливості, тісно пов'язані з психологією.

Система права і психологія. Право як інституційне утворення, складається з безлічі законів, юридичних норм, прав та обов'язків, санкцій, інших елементів, виражених в визнаних державою джерелах.

Правова психологія, що представляє собою психічне відображення всієї системи права і його елементів в повсякденній свідомості населення та його груп. Це своєрідний «дух права» (С.С. Алексєєв) в народі і державних структурах, ступінь реального життя правових ідеалів і цінностей, дійсної авторитетності права, виражених в соціально-психологічних феноменах: суспільних поглядах, громадській думці, громадському настрої, правових традиціях та звичаях, реально функціонуючих групових нормах відносин і поведінки та ін

Більшість правознавців бачать не тільки вплив системи права, правової ідеології на громадську правову психологію, але й вплив останньої на першу. Психологічна реальність має спеціальне значення для розвитку права, для правової політики. Ніякими правовими регулятивними впливами неможливо психологічно адаптувати громадян до неприйнятним для них законами, історичним національним традиціям. Недієве і небезпечно і забігання вперед - видання «прогресивних» законів, погано враховує рівень розвиненості суспільної свідомості та правової психології населення.

Правова психологія - не дзеркальне відображення об'єктивного, писаного права. Непоінформованість, неповне розуміння, спотворене розуміння, помилкове тлумачення і інше можуть викликати відставання правової психології. Пасивне ставлення держави до відбиття в створюваній і вдосконалюється системі права правової психології, як вчить досвід, позначається негативно на реальному стані законності і правопорядку.

Таким чином, психологічна реальність присутня у всіх блоках права: право як нормативному утворенні, механізмах правового регулювання, правотворчості та правоісполненіі. Людська (особистісна, групова) спрямованість права, збільшення сили права і реального впливу на соціальні процеси можливі лише при повноцінному обліку його зв'язків з психологічними реаліями і завданнями, при їх психологічному посиленні. Без цього право неминуче втрачає силу регулюючого впливу на стан законності і правопорядку.

2. Правосвідомість

Правосвідомість — це система відображення правової дійсності в поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль у забезпеченні свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Ключовий пункт правосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини й оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, закріпленим у міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки відображає у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямовує суб'єктів права на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

У структурі правосвідомості виділяють такі елементи.

1. Правова психологія — це структурний елемент правосвідомості, що включає правові почуття, настрої, інші емоційні сприйняття правових явищ.

Виникнення й існування правової психології пов'язане з властивістю людей безпосередньо чуттєво відображати правове середовище, емоційно реагувати на зовнішні правові явища. При цьому вона відображає право не узагальнено, а конкретизовано.

У структурі правової психології виділяють:• сталі частини (настрої, почуття, переживання);• пізнавальні частини (правові емпіричні знання, уявлення, погляди);• емоційні складові (правові емоції, почуття, настрої);• регулятивні елементи (правові звички, традиції).

2. Правова ідеологія — це структурний елемент правосвідомості, який охоплює знання, уявлення, поняття про зміст права, що формуються в результаті правового виховання та юридичних наукових досліджень.

Іншими словами, це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне (наукове) відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин.

У структурі правової ідеології виділяють такі складові:• правові ідеї, теорії, переконання;• правові поняття, правові категорії;• правові принципи.

На відміну від правової психології, що формується стихійно, правова ідеологія формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасного, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права.

Сучасна правова ідеологія включає: концепцію поділу влади, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права, теорію правової держави і громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо.

3. Правова поведінка — це вольова сторона правосвідомості, яка становить процес перетворення норм права в реальну правову поведінку.

У структурі поведінкової частини правосвідомості виділяють такі елементи:

• мотиви правової поведінки;

• правові установки, які є одним з найбільш складних компонентів правосвідомості. Вони відображають не тільки готовність до певної правової поведінки, а й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ.

Класифікувати правосвідомість можна за різними підставами.

1. 3а суб'єктами (носіями) правосвідомості: індивідуальна; групова та суспільна.

2. За глибиною відображення правової дійсності: повсякденна (буденна, непрофесійна); професійна (практиків-юристів); наукова (теоретична).

Буденна — це сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів і емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно діючого і бажаного права та правової системи.

Професійна — сукупіність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, які характерні для представників відповідної групи та формуються в результаті професійної діяльності і навчання.

Наукова — сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно існуючої і бажаної правової системи громадянського суспільства.

За ступенем узагальнення

Індивідуальна — сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда.

Групова — це правова психологія і правова ідеологія , що характеризує ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства.

Суспільна — це правосвідомість, що характеризує ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Вона виступає фактором поваги до права.

Роль правосвідомості в процесі правотворчосі і і правореалізації виражається у тому, що правосвідомість:

певною мірою як би випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує йому, існує «до» права;

діє «паралельно» з правом: уловлює потреби його вдосконалення в напрямку відображення об'єктивних суспільних процесів; визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосередньо впливає на процес і результати правотворчості;

існує «після» права у тому сенсі, що служить орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які застосовуються або реалізуються;

є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;

може використовуватися як важливий інструмент застосування аналогії закону і аналогії права з метою заповнення прогалин у законодавстві;

виступає як ідейно-моральний вимірник професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування;

служить засобом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення) та ін.

Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Правда, зміст, напрямок цього впливу не однозначні і залежать від якості законодавства, його відповідності реальним потребам, від рівня роботи державного апарату.

3. Правова психологія особистості має свою структуру, яка за формою та змістом тісно переплітається із загальною структурою особистості та її якісними характеристиками. Структуру правової психології особистості складають:

- спрямованість на правомірну поведінку;

- правова компетентність;

- морально-правові компоненти особистості;

- психофізіологічні властивості.

Спрямованості на правомірну поведінку належить пріоритетна роль у правовій психології особистості. Вона визначає вибірковість активності і відносин особи, включаючи взаємовідносини з правовою системою, і включає в себе її правоорієнтаційні рушійні сили:

1) гармонійно розвинені духовні і матеріальні потреби, відсутність криміногенних деформацій (алкоголізму, наркоманії тощо);

2) високий рівень правової культури - правові погляди, ідеї, переконання, ідеали справедливості, законності, рівності, єдності прав та обов'язків і т. ін.;

3) правомірні цілі, плани, наміри у житті та діяльності за умови повної неприйнятності протиправних. Так. присутні в деяких соціологічних анкетах запитання у стилі "За скільки тисяч доларів Ви б погодилися вбити свою бабусю?" є абсолютно неприйнятними і не підлягають навіть обміркуванню, вони повинні відразу ж відкидатися свідомістю. Правова психологія особистості створює імунітет до протиправних намірів та їх конкретизації у будь-яких життєвих намірах та планах:

4) правові установки, що знаходять вираження у пильній та стійкій увазі та інтересі до правових аспектів життя суспільства, колективу, групи, членом яких є особа, та суто законному їх вирішенню:

5) зацікавленість та потреба у правомірній поведінці та сприянні укріпленню законності й правопорядку, в особистій посильній участі у такій роботі, у підтримці правоохоронних органів, у вжитті заходів для дотримання правових норм і правил у своєму оточенні, в сім'ї, на роботі, у наданні допомоги людям, які зробили помилку та вступили у конфлікт із законом, але зрозуміли хибність своїх поглядів і готові спокутувати провину;

6) правові мотиви - рушійні сили особистості, виражені в особистісній цінності правомірної поведінки, у відповіді для себе на запитання "заради чого?".

Правові мотиви можуть бути декількох різновидів:

- громадський: "у суспільстві, де немає порядку, жити неможливо. Усі повинні підтримувати порядок. Якщо я не буду поводитися гідно, порядку ніколи не буде";

- державний: "держава створена для того, щоб підтримувати порядок, для чого і видає закони. Необхідно ці закони поважати, інакше порядку не буде":

- громадянський: "закон визначає мої свободи, права І обов'язки та забезпечує їх. Як громадянин я можу скористатися ними та отримати те. що передбачено та гарантовано правом";

- колективістський: "підтримання законності І порядку - спільна справа, в яку і я маю зробити посильний внесок";

- мотив особистої гідності: "не хочу бруднити совість злочинними вчинками";

- мотив доцільності: "діючи за законом, я досягну більше".

Як відомо, у реальному житті особа частіше керується не одним, а декількома мотивами. Особистості зі стійкою правомірною поведінкою притаманні мотиви, що знаходяться на верхніх рівнях ієрархії.

Правова компетентність забезпечує правильне розуміння юридично значимих ситуацій та прийняття правомірних рішень. Компонентами правової компетентності є:

правова освіченість-обсяг правових знань, необхідний для адекватної правової регуляції своїх вчинків, відносин, прийняття повсякденно-побутових та професійних рішень. У різних членів суспільства така освіченість може коливатися від мінімуму, нижче якого знаходитися небезпечно, до професійної юридичної освіченості, межі досконалості якої не існує;

правові уміння і навички - їх обсяг також визначається місцем даної особи у правовій сфері. Щонайменше, кожен громадянин повинен: володіти навичками правової регуляції поведінки у різних життєвих ситуаціях (на вулиці, в дорозі, у громадських місцях, в сім'ї, під час відвідування державних установ і т. ін.); вміти вирішувати незначні правові проблеми (звернутися до державних органів за консультацією, оформити юридично значимі документи, вірно діяти у випадках, коли він стає винуватцем чи очевидцем правопорушення, виявляє факти чи речі, що можуть мати юридичне значення);

підготовленість, що сприяє зниженню особистої віктимності: знання, що підвищують особисту обережність, обачність; навички поведінки, що знижують ризик стати жертвою (при потраплянні у небезпечні місця, спілкуванні з підозрілими особами); розвинута спостережливість, зібраність, самовладання, спеціально засвоєні навички самозахисту тощо.

Морально-правові компоненти особистості - визначають методи та засоби досягнення цілей. До морально-правових компонентів особистості слід віднести:

ставлення до життя, до використання його можливостей, що характеризується осмисленістю, цивілізованістю, порядністю, гідністю та правомірністю:

повагу до закону та законності, ставлення до них як до норм життя, що затверджують та захищають найвищі моральні цінності, як до блага, без якого неможливо цивілізованим шляхом реалізувати себе, свої життєві плани, як до найбільш надійного способу розв'язання проблем, як до сили, що покликана та здатна захищати права і свободи від злочинних посягань;

цивілізоване ставлення до власних прав і свобод, яке можна сформулювати наступним чином: "Мої права і свободи закінчуються там, де починаються права і свободи іншої людини";повагу до свого громадського обов'язку, почуття відповідальності за надані суспільством права і свободи, відповідальне виконання обов'язків у трудовому колективі, сім!, стосовно Інших осіб;неприйняття корпоративної, групової відповідальності та дружби, коли йдеться про аморальні, протиправні вчинки;вибір правомірних методів і засобів задоволення власних потреб, досягнення цілей, реалізації намірів;стійкість до спокус та можливостей, які містяться у протиправних шляхах задоволення потреб, легкої наживи та збагачення;високоморальне, вимогливе ставлення до себе, до власної поведінки у суспільстві, що характеризуються розумінням органічної єдності своїх прав і обов'язків, обов'язком задовольняти власні потреби та інтереси, не завдаючи шкоди іншим людям і суспільству в цілому;розвинені почуття гідності, честі, совісті, самоповаги, які не дозволяють здійснювати вчинки, що принижують особистість не тільки в очах інших, а й у своїх власних та можуть призвести до втрати самоповаги;повагу до правоохоронних органів, їх представників, до безумовного виконання їх вимог та надання допомоги в укріпленні законності І правопорядку.

Психофізіологічні якості особистості за умови нормально розвиненої психіки не визначають ні цілі, ні мотиви, ні способи дій особи, але визначають динаміку перебігу психічних процесів. Це знаходить своє вираження у різній силі, рухливості, швидкості, узгодженості, емоційній забарвленості проявів індивідуально-психологічних особливостей.

Правова ідеологія і правова психологія є тісно між собою пов'язаними та взаємо впливовими. Правова психологія формується під впливом системи права, правової ідеології, але й елемент індивідуального, особистісного присутній в ідеологічному відображенні правової дійсності: та чи інша ідеологічна доктрина створюється І формується, як правило, окремими людьми - вченими, філософами, політичними діячами, які є залежними від власної психології, як індивідуальної, так і групової, а далі стає надбанням багатьох конкретних людей, які досягають у своїй свідомості системного цілісного відображення держави і права.

4 . Правова психологія групи включає в себе всі явища психіки (усвідомлені, малоусвідомлені, неусвідомлені та безсвідомі) при вирішальній ролі свідомості - вона є основною в регуляції поведінки членів групи, що виражається у санкціонуванні, заохоченні чи засудженні, забороні правомірної або, навпаки, неправомірної поведінки членів групи. Свідоме також визначає і реакції групи на юридично значимі події, що відбуваються поза межами групи, це виражається в активній чи пасивній підтримці чи засудженні таких подій.

Структура правової психології групи складається з наступних елементів.

Правова освіченість - сукупність знань, якими володіють члени групи стосовно правової системи суспільства, ролі права та законності у житті суспільства, власних правах і обов'язках, способах їх реалізації і т. Ін. Правова освіченість є продуктом цілеспрямованої діяльності держави та її інститутів щодо підвищення правової освіченості громадян, вивчення правових питань у освітніх установах, роботи керівників та громадських організацій із правової освіти, власних Ініціативних зусиль групи та її членів із підвищення рівня своєї правової освіченості.

Правова поінформованість - знання групою та її членами законів та інших правових настанов, як уже діючих, так і нових, що розробляються суб'єктами правотворчості, а також уміння орієнтуватися в них при прийнятті рішень, котрі стосуються власного життя і діяльності. Цей компонент не може бути сформований раз і назавжди. Він може знаходитися на належному рівні розвитку якщо потрібна людям інформація постійно до них надходить, якщо це відбувається відповідно до вимог часу і потреб громадян, якщо надходження такої інформації та коментарі до неї надаються компетентними людьми та характеризуються вірогідністю.

Правова громадська думка-це притаманна групі точка зору стосовно того чи іншого закону, нововведення, рішення державних органів, дій держапарату та правоохоронних органів, роботи судів і т. ін. Правова громадська думка виникає під час отримання правової інформації та практики взаємодії з правовою системою, державними і спеціальними юридичними органами та їх представниками. Психологічні механізми, що перетворюють громадську думку у дієву правову силу, приводяться у рух правовою інформацією, що надійшла. Спочатку відбувається пізнавальна діяльність (сприйняття, осмислення, усвідомлення інформації), в ході якої створюється образ правового феномену, що одразу переводиться у його оцінку, яка переростає в емоційне ставлення до неї (у діапазоні схвалення-несхвалення) та спонукання до групового реагування-правомірної поведінки, ігнорування, протестної чи протиправної діяльності. Така реакція привносить дещо нове у правову психологію та поведінку групи.

Правовий клімат- комплексний феномен у вигляді цілісної характеристики психологічної атмосфери правового життя групи. Визначальну роль у ньому відіграють групові настрої - переживання та почуття, викликані реакцією на різноманітні правові події. Настрої правового протесту, правового нігілізму, правового задоволення чи незадоволення, правових сподівань, правової впевненості можуть виникати у зв'язку з низьким рівнем життя, реальною правовою захищеністю громадян, результатами діяльності правоохоронних органів із протидії злочинності, характером висвітлення правових питань у засобах масової інформації і т. Ін.

Правовий досвід-особливий психолого-правовий феномен, що виникає внаслідок правових подій (динамічних, разових, повторних), котрі відбуваються у групі. Досвід втілюється в досить стійких соціально-психологічних утвореннях, що надають правовій психології групи певних рис та характерного вигляду.

Правовий досвід втілюється, перш за все, у правових переконаннях групи-сукупному продукті окремих думок, що виникають у відповідь на правові питання та відіграють роль групового правового світогляду. Сукупність таких переконань обумовлює певний підхід, схильність групи до особливого розуміння ("бачення") правової системи. її елементів, новацій, шляхів її вдосконалення.

Другий феномен досвіду-групові ціннісно-нормативні орієнтації, що становлять собою соціально-психологічні норми розуміння, ставлення та поводження у правовій сфері суспільства. По суті, це лише ті правові норми, які група приймає, визнає як цінності та використовує у діяльності, це суб'єктивно-правові норми. Ступінь відповідності ціннісно-нормативних орієнтацій схвалюваним державою правовим настановам визначається рівнем розвитку правової психології групи. Усі або частина таких орієнтацій можуть бути сформованими групою внутрішніми нормами, що виступають регуляторами юридично значимих внутрішніх і зовнішніх відносин.

Третій феномен правового досвіду групи - її правова позиція, яка відображає місце, що займає група у системі права та відносно до неї. Позиція може бути активно-підтримуючою, правослухняною, вибірково правослухняною (активно-підтримуючою стосовно одних правових актів й елементів правової системи та засуджу вальною відносно інших), правопорушною та активно-протидіючою.

Четвертий феномен - правова активність групової психології, що характеризує не просто відображення правової реальності у пасивних проявах групової психології, а й систему мотивацій, потреб, прагнень, творчих пошуків, бажань проявити себе у правовій системі, брати участь в укріпленні правопорядку. Правова активність є наслідком зайнятої позиції. Пасивність, споглядання рідко призводять до формування високого рівня розвитку правової культури, у той час, як висока правова активність групи може привести до реального зростання правової психології групи.