9. Проблема відтворення та криз, концепція порівняльних переваг д. Рікардо.

Однією з яскравих особистостей в історії економічної думки був Девід Рікардо (1772—1823), визнаний лідер класичної політичної економії, найавторитетніший економіст першої половини XIX ст., послідовник та активний опонент А. Сміта. Розвиваючи теорію класичної школи, Д. Рікардо досліджував економіку як складну систему, підпорядковану дії об'єктивних економічних законів. Він дотримувався абстрактного методу, прагнучи виявити глибинну сутність економічних процесів та явищ. На відміну від А. Сміта, Д. Рікардо чітко розмежував поняття "вартість" і "багатство". Він писав про те, що багатство визначається кількістю споживчих вартостей і зростає з розвитком виробництва та підвищенням продуктивності праці. Водночас вартість, на думку вченого, суттєво відрізняється від багатства, оскільки "залежить не від достатку, а від важкості чи легкості виробництва".Як і А. Сміт, Д. Рікардо чітко розрізняв "вартість у користуванні" (споживчу вартість) та "вартість у обміні" (мінову вартість) товарів. Водночас він звертав увагу на те, що "корисність, як виявляється, не є мірилом мінової вартості, хоча, беззаперечно, є її сутністю". На думку англійського дослідника, як тільки товари визнаються корисними, вони "черпають свою мінову вартість із двох джерел: своєї рідкісності і кількості праці, необхідної для їх виробництва".Аналізуючи проблему вартості, вчений значну увагу приділяв визначенню величини останньої. Він сформулював положення про те, що вартість товару прямо пропорційна кількості праці, витраченої на його виробництво й обернено пропорційна продуктивності цієї праці. При цьому Д. Рікардо звертав увагу на те, що вартість товару визначається не індивідуальною, а суспільно необхідною працею, зводячи останню до найбільш продуктивної праці за найгірших умов виробництва.

Щодо проблеми відтворення та криз,то Рікардо поділяє погляди Сея,який заперечував можливість надвиробництво і криз.Він стверджує,що попит обмежується лише виробництвом.Кожна людина виготовляє продукцію а бо для власного споживання,або на продаж.Отже продукти завжди купують за інші продукти чи послуги.Рікардо допускав можливість надвиробництва в окремих галузях.Але його він розглядав як тимчасове і таке,що спричинюється неправильним розподілом ресурсів,прорахунками підприємців.Велика заслуга його полягає в розробленні теорії порівняльних переваг,як основи спеціалізації країн у зовн торгівлі.Він першим розробив теорію міжнародної торгівлі з теоретичного боку і показав,чим вона відрізняється від внутр. Торгівлі:якщо внутр. Торгівля зумовлюється тенденцією вирівнювання норми прибутку,то зовн-порівнянними витратами.Він довів що взаємовигідна торгівля можлива навіть за умов,коли різні країни мають тільки відносні переваги щодо виготовлення тих чи інших товарів,тобто абсолютні переваги лише щодо якогось одного фактора виробництва.

10. Оптимізм економічних ідей ж. Б. Сея: теорія трьох факторів виробництва; теорія ринків та реалізації.

Еволюція класичної політичної економії у Франції пов'язана з іменем видатного послідовника та популяризатора учення А. Сміта, найавторитетнішого економіста, лектора і публіциста першої половини XIX ст. Жана Батиста Сея. Обґрунтував теорію трьох факторів виробництва, засновану на ідеї про визначальну роль корисності у формуванні цінності. Зазначаючи, що усі види промислового виробництва "складаються із трьох різних операцій", вчений стверджував, що у процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, земля і капітал, кожен з яких надає корисну послугу при створенні цінності. Як "продуктивні послуги" ці фактори є рівноправними джерелами цінності та основними чинниками зростання суспільного багатства. Водночас кожен фактор робить свій внесок у виробництво, створюючи свою частину цінності. Цей внесок (тією мірою, якою його визнано корисним) відображають відповідні факторні доходи. На думку вченого:праця породжує заробітну плату як винагороду за послуги робітників;капітал породжує прибуток підприємців як плату за їх продуктивні послуги;земля породжує ренту як відповідну винагороду землевласників. Обґрунтував "закон ринків", який увійшов до скарбниці світової економічної думки під назвою "закону Сея" . Досліджуючи проблеми реалізації суспільного продукту, французький вчений зробив висновок про те, що продукти обмінюються на продукти. Стверджуючи, що будь-яке виробництво не лише збільшує пропозицію товарів, але і породжує доходи, на які купуються всі товари, вчений був переконаний у тому, що "кожний продукт з моменту його виробництва відкриває собою збут для інших продуктів на повну суму своєї цінності. Таким чином, Ж.Б. Сей був "економістом пропозиції", який головну увагу приділяв виробництву, виходячи з того, що корисна продукція завжди знайде своїх покупців. Вбачаючи головний інтерес усіх виробників у обміні одних товарів на інші, Ж.Б. Сей відводив грошам роль пасивного знаряддя обміну, тимчасового посередника в товарообмінних операціях.  Звідси вчений робив висновок про те, що гроші виконують лише тимчасову роль у процесі обміну і як тільки відбулися угоди, "завжди виявляється, що за продукти заплачено лише продуктами". Стверджував, що реалізація суспільного продукту в ринковій економіці здійснюється повністю і без перешкод, забезпечуючи без кризове економічне зростання. На думку французького дослідника, за умов, коли пропозиція породжує попит, економіка стає самозбалансованою, що унеможливлює загальні кризи надвиробництва. Таким чином, будь-яке надвиробництво Ж.Б. Сей трактував як тимчасове явище, стверджуючи, що на другому полюсі завжди виникає дефіцит. Відтак вчений дійшов висновку, що завданням уряду є стимулювання виробництва з метою нарощування обсягів продукції в одних галузях для подолання труднощів збуту в інших.

11. Виникнення песимістичної течії класичної школи (Т.Р. Мальтус)

Так, Роберт Мальтус (1766-1834 рр.), англійський священик, намагається в своїй праці "Досвід про закон народонаселення" пояснити причини бідності та злиднів у суспільстві. Він вивчає процес збільшення населення країни, темпи його приросту і зіставляє їх з темпами приросту виробництва. Отже, він приходить до висновку, що приріст населення країни відбувається в геометричній професії, тоді як приріст засобів існування відбувається в кращому випадку лише в арифметичній професії.

Звідси він робить висновок, що засобів існування в країні недостатньо тому, що бідні люди дуже швидко розмножуються, народжують багато дітей, а відтак, бідняки самі винні в своїй бідності, оскільки створюють перенаселення в країні.

Для того, щоб ліквідувати диспропорцію між засобами існування людей та їх швидко зростаючою кількістю, виначає перешкоди які попереджують збільшення населення і перешкоди які його скорочують.

Більш того, Мальтус розглядає перенаселення як позитивне економічне явище, оскільки воно, на його погляд, породжує конкуренцію між робітниками і примушує лінивих від природи робітників більше працювати.

На думку Р. Мальтуса, посилює процес перенаселення і дія закону спадаючої родючості ґрунту, згідно з дією якого все більші вкладення капіталу в землю приносять все меншу віддачу у вигляді приросту обсягів сільськогосподарської продукції.

Визначав бідність як природне явище і засуджував приватну доброчинність для її подолання. Роль держави – превентивні заходи для вирівнювання співвідношення.

Обгрунтував теорію розподілу, засновану на аналізі вартості створюваного продукту. Теорія з/п – “залізний закон” – стабільна рівновага населення підтримується природним рівнем фонду оплати праці.

За рахунок збільшення населення пояснював диференціальну ренту 1(перехід до гірших земель)

12. Теорії економічної гармонії Ф. Бастіа та Г.Ч. Кері

"Економічні гармонії" Ф. Бастіа. Бастіа намагався довести відсутність соціальних конфліктів у ринковому суспільстві і стверджував, що «загальні закони соціального світу гармонійні, вони спрямовані на всебічне удосконалення людства». Економічні гармонії Бастіа вбачав скрізь: у цінності, обміні, - власності, конкуренції, виробництві, споживанні, розподілі. Економічна концепція Ф. Бастіа одержала назву «теорії економічних гармоній». Так, вартість Бастіа розглядав результатом співвідношення двох послуг, які обмінюються. Подібно тому, як будь-яка власність чи будь-яке майно е сумою вартостей, відзначав автор «Економічних гармоній», і власність, і майно є нічим іншим, як сумою наданих послуг. Під послугами Бастіа розумів не тільки власне вартість, а й цінових благ. Виробничі послуги проявляються у позиці, в ренті, у заробітній платі, адже той, хто відкладає виплату чи споживання, надає послугу. Бастіа виступив проти теорії розподілу Рікардо. Якщо в Рікардо величина прибутку обернено пропорційна величині заробітної плати, то Бастіа протиставив цьому закон гармонії, згідно з яким інтереси капіталу і праці співпадають, тому частка капіталу (прибуток) і частка праці (заробітна плата) у вартості зростають одночасно, причому заробітна плата зростає швидше, ніж прибуток. У своїх висновках Бастіа опирався на тенденцію норми прибутку до зниження, проте вважав це питання не проблемою розподілу продукту між капіталістами і робітниками, а проблемою співвідношення між вартістю капіталу і величиною доходу. Рента ж, на думку Бастіа, виникає тому, що капіталісти вкладають капітал у землю, тобто рента — це дохід на капітал, вкладений в землю. Ф. Бастіа, таким чином, виступав адвокатом капіталізму вільної конкуренції, стверджував, що у цьому суспільстві існує гармонія інтересів на основі обміну послугами, тому воно е досконалим, стабільним і справедливим.

Політична економія Г.Ч. Кері. Г. Ч. Кері піддав критиці всю систему класичної політичної економії, але особливо «дісталось» вченню Д. Рікардо, насамперед за класовий підхід до розподілу доходів. Г. Ч. Кері висунув власну теорію гармонію класових інтересів, яка знаходиться в основі його концепціївартості. Згідно із нею, вартість продукту визначається кількістю праці, необхідної не для виробництва, а для його відтворення. На думку Кері, із зростанням продуктивності праці витрати на відтворення товарів зменшуються, що відповідно зумовлює зменшення частки засобів виробництва у вартості продукту, а отже, й частки капіталу і процента на нього, як винагороди капіталістові за вкладений капітал. Відповідно зростає цінність праці і її частка в продукті. У своїй концепції ренти Кері ігнорував суперечності між землевласниками і капіталістами-орендарями. Під земельною рентою американський економіст розумів процент на вкладений у землю капітал, тобто як одну із форм прибутку, що суперечило висновкам класичної політичної економії. Кері зробив висновок: до використання насамперед залучаються бідні землі., а лише потім розробляються більш родючі, що поступово підвищує продуктивність праці в сільському господарстві і здешевлює ціни сільськогосподарської продукції. Це вигідно як капіталістам та найманим робітникам, так і землевласникам, тому відсутня економічна база суперечностей між цими класами. У своїх перших працях Г. Ч. Кері був палким прихильником не тільки вільного підприємництва, що й визначило його належність до класичної школи, а й вільної торгівлі між країнами. Однак уже в 1848 р. він перейшов на протекціоністські позиції. Пізніше, в праці «Основи соціальної науки» він піддав гострій критиці теорію вільної торгівлі класичної школи і економічну політику фритредерства. Кері вважав, що вільна торгівля дає вигоду лише окремим націям, які виробляють дешеві продукти, і гальмує розвиток інших. Замість міжнародного поділу праці американський теоретик пропонував застосовувати комплексний агропромисловий розвиток економіки як запоруки економічної незалежності націй.

13.Завершення класичної політичної економії у творах Дж. С. Мілля

Ґрунтовна розробка найважливіших проблем методології економічної науки.

Аналіз виробництва та продуктивної праці. Дж. С. Мілль стверджував, що “всю працю, зайняту створенням довговічних корисностей, втілених у людині або в будь-яких інших живих і неживих предметах, ми повинні розглядати як продуктивну”.

Аналіз капіталу. Трактуючи капітал як раніше нагромаджений матеріалізований продукт праці, Дж. С. Мілль зазначав, що останній є продуктом заощадження, тобто утримання від теперішнього споживання заради майбутньої користі.. Як і попередники, виокремлював основний та оборотний капітал.

Аналіз заробітної плати. Він стверджував, що розмір заробітної плати залежить в основному від попиту на робочу силу і пропозиції, які є нееластичними, оскільки пропозиція праці жорстко обумовлена кількістю робітників, які шукають роботу, а попит на робочу силу обмежений величиною оборотного капіталу у вигляді зарезервованих для утримання робітників життєвих засобів. утримання заробітної платні на мінімальному рівні

Аналіз прибутку. З позиції трудової теорії вартості Рікардо – “Причиною прибутку є те, що праця виробляє більше, ніж необхідно для утримання робітників, які її виконали”; “прибуток виникає не внаслідок обміну, а внаслідок продуктивної сили праці”. З позиції теорії “утримання” Сеніора – “Подібно до того, як заробітна платня робітника є винагородою за працю, прибуток капіталіста, згідно з вдало підібраним Сеніором виразом, також є, власне кажучи, винагородою за утримання ”

Аналіз грошей. Гроші Дж. С. Мілль аналізував як специфічний товар, виходячи з того, що "як і в інших товарів їх вартість визначається тимчасово попитом і пропозицією, а постійно і в середньому — витратами їх виробництва". Дж. С. Мілль був прихильником кількісної теорії грошей. Аналіз природи кризових явищ. Вперше в історії економічної думки Дж. С. Мілль проаналізував грошовий аспект кризового спаду, дійшовши висновку, що торговельну кризу характеризує "швидке падіння цін після того, як вони зросли під впливом ...спекулятивного пожвавлення". Водночас вчений звертав увагу на те, що ціни падають набагато нижче того рівня, від якого почалось їх "підвищення" або "який виправдовується споживанням і пропозицією товарів"'.

Аналіз проблем міжнародної торгівлі. Вчений зазначав, що міжнародна торгівля 1) уможливлює отримання країнами таких товарів та послуг, яких вони самі взагалі б не змогли виробити.2) дає змогу більш ефективно використовувати продуктивні сили всього світу. 3)створює стійку основу для безперервного прогресу.

14. “Національна система” політичної економії Ф. Ліста

Теоретико-методологічним підґрунтям формування німецької історичної школи стало учення видатного мислителя, політика та державного діяча, активного поборника національної єдності Німеччини Фрідріха Ліста. У своїй головній праці "Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торговельна політика і німецький митний союз" (1841), вчений виступив з критикою класичної школи, виокремивши три основні її недоліки:

"химеричний космополітизм", ігнорування специфічних національних інтересів;

"мертвий матеріалізм", виключну увагу до мінових вартостей та ігнорування продуктивних сил;

"дезорганізуючий індивідуалізм", здатний стати на заваді індустріальному піднесенню нації".

Вважав підхід класиків до вивчення господарських явищ не достатньо глибоким, Ф. Ліст розробив власну теоретичну систему, в основу якої поклав історичний метод дослідження, заснований на вивченні економічних явищ та процесів у історичному контексті:

осмисленні еволюції господарського розвитку різних держав у просторово-часовому вимірі;

зіставленні господарського розвитку різних націй;

залученні до аналізу правових, культурних, морально-етичних чинників, особливостей природного середовища, ментальності народів тощо.

Учення про "національну економію", національну своєрідність господарських систем та законів їх еволюції. Вчений стверджував, що "наука не має права не визнавати природу національних відносин"1. Відтак він проголосив відмінною ознакою власної теоретичної системи економічний націоналізм, дослідження господарського розвитку нації "як середнього між індивідом і людством".

Узалежнюючи економічну спроможність суб'єктів господарювання від розвитку національної системи в цілому, Ф. Ліст стверджував, що лише нація як результат багатовікового удосконалення традицій, досвіду та знань здатна об'єднати людей у єдину спільноту, уможлививши тим самим розвиток кожної конкретної особистості. Відтак вчений не заперечував індивідуальних чинників економічного прогресу, але виступав за свідоме формування соціально-економічного середовища, яке б спрямовувало їх у необхідне русло.

Ф. Ліст заперечував існування універсальних економічних законів виходячи, із незіставності національних економік, які мають власний шлях розвитку та історичну специфіку. У зв'язку з цим німецький дослідник наголошував на необхідності розробки учення про "національну економію", виявлення істинно національних інтересів та специфічних законів господарського розвитку окремих країн, з метою визначення ролі та функцій держави щодо збудження продуктивних сил нації та створення найсприятливіших умов для реалізації її економічного потенціалу.

15.Традиції історичної школи в дослідженнях М. Вебера та В. Зомбарта.

Зомбарт

Розмежував поняття "господарська система" (абстрактно-теоретична конструкція, позбавлена історичної специфіки і призначена для систематизації емпіричних фактів) і "господарська епоха" (реально існуюча господарська система). Структуру господарської системи В. Зомбарт характеризував поєднанням трьох груп факторів: технологічного способу виробництва (субстанції); суспільних відносин (форми); господарського духу (спонукального мотиву розвитку).

Дослідив еволюцію капіталізму на основі вивчення "історії духовного розвитку сучасної економічної людини". Завдяки В. Зомбарту термін "капіталізм" став загальновживаним.

Дослідив особливості "капіталістичного духу" як рушійної сили господарського розвитку націй.

У складі "капіталістичного духу" В. Зомбарт виділяв: дух підприємництва, пов'язаний із грандіозністю ініціатив, багатством ідей, жадобою грошей, насильством, авантюризмом, героїзмом, жагою пригод тощо; бюргерський (міщанський) дух, в основі якого лежать бережливість, скромність, уміння рахувати та заощаджувати, працьовитість, поміркованість, схильність до раціоналізації тощо.

Вчений виокремив шість основних типів капіталістичних підприємців: розбійників, особливо учасників військових походів і заморських експедицій за золотом та екзотичними товарами; феодалів, зайнятих комерцією (продажем зерна, вовни, гірничою справою тощо); державних діячів, які сприяють розвитку торговельних і промислових компаній; спекулянтів (лихварів, банкірів, біржових гравців, засновників акціонерних товариств); купців, які вкладають торговельний капітал у процес виробництва благ; ремісників, які поєднують в одній особі майстра і комерсанта

Обґрунтував можливості еволюційного прогресу капіталізму, його мирного переростання в соціалізм.

Вебер

Концепція "ідеальних типів" — певних теоретичних схем, абстрактних мислених конструкцій історичного процесу, які формує вчений з метою осмислення конкретних фактів історичного розвитку. М. Вебер трактував "ідеальні типи" як штучну побудову, яка полегшує виявлення економічних закономірностей.

Оригінальна теорія генезису капіталізму як форми цивілізації, цілісного історико-культурного феномену, рушійною силою розвитку якого виступає раціоналізація суспільного життя. Спираючись на концепцію "ідеальних типів", вчений виокремив дві ідеально типові орієнтації економічної поведінки індивідів: традиційну, яка походить з глибини століть і пов'язана з рутинними, незмінними методами діяльності, жадібністю та прагненням до збагачення у найгірших, крайніх виявах; ціле раціональну, яка домінує з початку нового часу і є продуктом унікальних історичних умов, які склалися у Західній Європі у XVI—XVII ст. Вважаючи тенденцію до раціоналізації соціально-економічного життя] основою розвитку суспільства, Вебер пов'язував генезис капіталізму з подоланням традиціоналізму та утвердженням принципу формальної раціональності у всіх сферах суспільного життя (релігії, науці, праві, державному управлінні, організації підприємств тощо). На думку німецького мислителя, капіталізм виникає там, де "існує раціональне прагнення до капіталістичного прибутку"

Таким чином, на думку М. Вебера, на певному етапі історичного розвитку Європи унікальне поєднання певних течій духовного життя та матеріальної зацікавленості уможливило появу нової системи мотивацій індивідів, заснованої: на позитивному моральному санкціонуванні ощадливості та нагромадженні капіталу; аскетичному способі життя; систематичному і раціональному прагненні до отримання законного прибутку як наслідку високого професіоналізму; специфічних рисах людського характеру: працелюбності, вірності слову, порядності, чесності, старанності, пунктуальності, діловитості, ощадливості тощо.

16 Економічні ідеї західноєвропейських економістів-утопістів.

основні етапи- ранній утопічний соціалізм і пізній

Передумови- розклад феодалізму, первісне нагромадження капіталу в зх. Країнах, яке супроводжувалось розоренням селянства та зубожінням більшості населення.

1)ранній утопічний соціалізм,представники- Т.Мор, Т. Компанелл, Ж. МЕльє, В. Вінстенлі, Г. Бабефа, Т. Мюнцер.

Ідеї цих авторів відобразили ідеологію антифеодального протесту, прагнення до скасування феодальних привілеїв та залежностей, зміни відносин власності і розподілу, утвердження справедливого та щасливого суспільства

Передумови формування ідей пізнього утопічного соціалізму – завершення промислового перевороту, масове роззорення селян та ремісників, майнове розшарування, виникнення безробіття та злиденності, погіршення становища робочого класу, загострення соціальних суперечностей…

2)пізній утопічний соціалізм,представники- Ш.Фурє, К.А, Сен-Сімон, Р.Оуен.Головна ідея-перебудова капіталістичного суспільства,виступали проти «природнього порядку»,основна мета економічної політики-зростання суспільного багатства, критикували суспільний устрій заснований на приватній власності та вільній конкуренції, здійснили перші спроби систематизованого викладу соціалістичних ідей та практично втіленого ідеалу

Притаманні риси та ідеї для всіх утопістів:

-емоційна критика феодального та капіталістичного устроїв(не спроможність правильно розподілити багатство)

-заперечення приватної власності та вільної конкуренції,як основи експлуатації та соціальної рівності

-розуміння розвитку людського суспільства як історичного процесу(заміна наявного ладу,новим-прогресивним,справедливим устроєм)

- не лише створити ідеальне суспільство,але й нав’язати людям обов’язковий образ дій та поведінки,детально регламентувати їх життя.

-відмова від насильницьких та революційних методів побудови справедливості суспільста, виховання населення, пропаганда та поширення соціалістичних ідей

-використання гіпотетичного методу(побудова утопічних концепцій на гіпотезах що буде,коли..,уявімо,що

Утопічна думка прагнула охопити всі сторони людського життя і мала на меті безпосередню практику,пропускаючи стадію пізнання світу,і часто вважаючи ту стадію пройденою.

17.К.Маркс про нагромадження капіталу та його соціально-економічні наслідки.Реальне нагромадження капіталу — нарощування матеріально-речового змісту продуктивної, торгової та інших форм капіталу, які у процесі розвитку відносин економічної власності слугують знаряддям привласнення додаткової І частково необхідної праці.

Нагромадження капіталу підпорядковується дії законів концентрації і централізації капіталу і в процесі еволюції економічної системи капіталізму набуває форм індивідуального, акціонерного, монополістичного (у тому числі олігополістичного), державного, транснаціонального та іншого капіталів. При цьому відбувається процес діалектичного заперечення досконалішими формами капіталу менш розвинутих, що наповнює конкретним змістом дію капіталістичного нагромадження.

Сутність історичної тенденції капіталістичного нагромадження.

Уперше таку сутність обґрунтував К. Маркс. На його думку, суспільно-економічні формації виникають із закономірністю природного процесу, розвиваються, досягають зрілості і згасають, керуючись законами, які їх ініціювали: законом адекватності виробничих відносин рівню та характеру продуктивних сил, законом усуспільнення виробництва і праці та ін. Специфічними законами, які зумовлюють неминучість зникнення капіталістичного способу виробництва, К. Маркс називав закони концентрації і централізації капіталу, закон середньої норми прибутку, основний економічний закон капіталістичного способу виробництва та ін. Унаслідок їх дії поступово організаційно змінюється робітничий клас, який покликаний покінчити з пануванням капіталу: зростає його чисельність, рівень освіти, свідомості й організації. Тому монополія капіталу стає, за К. Марксом, кайданами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею, а централізація засобів виробництва та усуспільнення праці досягають такої вершини, коли вони стають несумісними з їх капіталістичною оболонкою і "експропріаторів експропріюють".

Дію цих законів К. Маркс пов'язував із законами діалектики: законом кількісно-якісних перетворень, законом єдності і боротьби суперечностей та законом заперечення заперечення, особливе значення надаючи останньому. Зокрема, він зазначав, що капіталістичний спосіб привласнення, який випливає з капіталістичного способу виробництва, а значить і капіталістична приватна власність, є перше заперечення індивідуальної приватної власності, заснованої на власній праці. Але капіталістичне виробництво породжує своє власне заперечення, яке є запереченням заперечення. Важливий етап на цьому шляху — утворення акціонерних товариств, завдяки яким, за словами

К. Маркса, відбувається ліквідація капіталу як приватної власності в межах самого капіталістичного способу виробництва.

18.Методологічні основи та етапи розвитку маржиналізму.

18. Маржиналізм.психологізація економічного аналізу — участь індивіда в економічних процесах зумовлюється психологічними, суб'єктивними чинниками й оцінками;

суб'єктивно-ідеалістичний підхід — погляд на систему вільного підприємництва з боку ізольованого господарюючого суб'єкта;

принцип раціональної поведінки людини на основі власних, суб'єктивних уявлень примат обміну та споживання над виробництвом — корисність блага може оцінити лише споживач;

принцип рідкісності — обмеженість пропозиції того чи іншого блага, унаслідок чого ціна потрапляє в повну залежність від попиту, пов'язаного з суб'єктивними оцінками;

оперування граничними величинами — граничною корисністю, граничною продуктивністю;

ідеологічна нейтральність економічного аналізу — спроба побудувати теорію "чистої економіки" без урахування політичних чинників. 1-й етап (70—80-ті pp. XIX ст.) — започаткування "суб´єктивного напряму" в політичній економії та теорії граничної корисності як основ: цінності. 2-й етап (90-ті pp. XIX ст.) — започаткування неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб´єктивно-психологічного підходу та поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Основні ідеї цього етапу маржинальної революції знайшли відображення у творах А. Маршалла, Д.Б. Кларка, В. Парето та ін. Залучення нового методологічного інструментарію сприяло розвитку та збагаченню методології економічних досліджень на основі впровадження математичного моделювання економічних процесів як засобу реалізації концепції економічної рівноваги на мікрорівні. Водночас відбулося звуження предметного простору економічної науки в результаті вилучення з аналізу соціальних та макроекономічних проблем. Маржинальна революція 70-х pp. минулого століття стала відомою в історії економічної думки головним чином завдяки спростуванню панівної на той час теорії цінності, заснованої на виробничих витратах. Крім того саме в результаті цієї революції відбулася заміна старої теорії абсолютно новою концепцією, згідно з якою ціна залежить від суб´єктивних індивідуальних виборів, виражених в граничних величинах. Під впливом робіт Джевонса, Вальраса і Менгера увага була перенесена з довгострокових історичних факторів у сфері виробництва, які задають напрямок економічного розвитку, на розробку системи законів, які визначають, яким чином дані ресурси розподіляються для задоволення потреб атомізованих і анонімних агентів. Попит став ключем до ціноутворення. Таким чином мікроекономіка стала полем дослідження для економістів.

19. Кембріджська економічна школа та неокласична мікроекономіка А. Маршалла.

А. Маршалл вважав себе спадкоємцем класичної традиції, започаткованої Д. Рікардо та продовженої Дж. С. Міллем. Стверджуючи, що істини, відкриті класиками, будуть зберігати своє значення, доки існує світ, він систематизував та поєднав теоретичні розробки своїх попередників у плодотворний синтез. Своїми працями він визначив для багатьох поколінь тенденції економічного мислення в Англії". Маршалл вивчав економічну науку за Мілом і зберіг зв'язок із класичною думкою через теорію вартості на основі "реальних витрат". Більше того, він ніколи повністю не відмовлявся від глибокого закоріненого класичного переконання, що економічний добробут залежить від нагромадження капіталу та приросту населення так само, як і від розподілу ресурсів. Найважливіші теоретичні здобутки А. Маршалла: Нове трактування предмета економічної науки та розвиток методології економічних досліджень. Стверджуючи, що "економічна наука займається вивченням того, як люди існують, розвиваються і про що вони думають у своєму повсякденному житті", вчений вважав предметом її дослідження "головним чином ті спонукальні мотиви, які найсильніше та найстійкіше впливають на поведінку людини в господарській сфері її життя". Розмірковуючи над тим, що найстійкішим стимулом до господарської діяльності є бажання отримати дохід від неї, вчений стверджував, що "застосування наукових методів і аналізу в економічній науці виникає лише тоді, коли уможливлюється приблизний вимір сили спонукальних мотивів людини... тією сумою грошей, яку вона готова віддати, щоб отримати натомість бажане задоволення, або, навпаки, тією сумою, яка необхідна, щоб спонукати її витратити певну кількість утомливої праці"

А. Маршалл був визнаним лідером економічної науки кінця XIX — початку XX ст., засновником кембриджської школи маржиналізму, яка об'єднала багатьох його учнів та послідовників 

Віддаючи належне класичній школі, автор "Принципів економікс" розпочав дослідження з виявлення сутності таких категорій, як багатство, капітал, гроші, економічна свобода та економічна конкуренція тощо. Стверджуючи, що всяке багатство "складається... із речей, які прямо чи опосередковано задовольняють потреби людини"1, А. Маршалл запропонував власну класифікацію благ 

До економічних благ дослідник відносив: матеріальні блага, якими людина володіє на правах приватної власності; ділові і професійні зв'язки та організацію підприємства. Водночас вчений полемізував із А. Смітом, стверджуючи, що багатство створюється не лише у сфері виробництва, але й у сфері послуг.

Рушійною силою розвитку суспільства вчений вважав економічну свободу та конкуренцію.

Для методології А. Маршалла характерні: Мікроаналіз та дослідження спонукальних мотивів економічної діяльності з позицій "чистої економічної теорії", ідеальних моделей господарювання, заснованих на "досконалій конкуренції". Еволюціонізму що ґрунтується на визнанні поступовості, спадкоємності, неперервності розвитку господарського життя та економічної думки. 

Широке використання кількісних методів дослідження, математичного та графічного аналізу.