3.10 Діловодство в Україні

Лютнева буржуазно-демократична революція викликала пожвавлення національно-політичних рухів у різних національних регіонах Російської імперії, в тому числі і в Україні. Вперше за багато століть з`явилася можливість утворення української незалежної держави.

Український національний рух поставив своїм завданням створити осередок, який би об`єднав усі національні організації і став на чолі цього руху. Так, 17 березня 1917 р., тобто через три дні після надходження до Києва повідомлення про падіння царського режиму, представники різних партій та рухів утворили всеукраїнську загальногромадську представницьку організацію – Центральну Раду, головою якої обрали М.С. Грушевського. Таким чином, українці всіх ідейних переконань згуртувались у єдиний представницький орган.

Ценральна Рада та її уряд – Генеральний секретаріат залишили значну документну спадщину, яка нараховує 49 фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Серед цих документів найбільшу вагу мають чотири Універсали Центральної Ради. Перший Універсал підготував і виголосив В. Винниченко 23 червня 1917 р. на Другому військовому з'їзді у Києві. Цей документ – звернення "До українського народу на Україні й поза Україною сущого", у якому проголошувалося: "Хай буде Україна вільною, не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям". Другий Універсал від 16.07.17 поставив питання про автономію України. 20.10.17 на засіданні Малої Ради М.Грушевський обнародував Третій Універсал, який проголошував Українську Народну Республіку і ознайомлював з низкою соціально-економічних перетворень, найважливішими серед яких були скасування приватної власності на землю, що ставала власністю народу і надавалася без викупу, введення 8-годинного робочого дня; скасування смертної кари. З перших кроків свого існування УНР виявила величезну повагу до всіх інших народів, що проживали на її території, надавши їм право національно-територіальної автономії.

Четвертим Універсалом Центральної Ради від 22 січня 1918 р. проголошувалася повна самостійність і незалежність Української Народної Республіки.

Названі документи свідчать про поступальний розвиток політичної свідомості молодих українських політиків, що рухалися від вимоги автономії України у складі демократичної Росії до повної незалежності і самостійності.

Проте в результаті перевороту 29 квітня 1918 р. в Україні було встановлено гетьманат П. Скоропадського під назвою Українська держава. Внутрішні і зовнішні події не дали змоги Скоропадському втримати владу і в листопаді 1918 р. він склав свої повноваження.

У жовтні 1918 р. в результаті розвалу австро-угорської монархії до влади в Галичині прийшла Українська Національна Рада. Утворилась Західно-Українська Народна Республіка. В Україні нову владу очолила Директорія УНР, яка рішенням Трудового Конгресу 22 січня 1919 р. проголосила акт соборності, тобто об`єднання УНР з Західно-Українською Народною Республікою.

Однак боротьба українського народу за свою державність закінчилася поразкою. Наприкінці 1920 р. територію України зайняли більшовицькі війська. В Україні було встановлено радянську владу. Аналогічне затвердження радянської влади відбулося і в інших національних районах колишньої російської імперії.

Незважаючи на перемогу радянської влади в більшості національних районів, більшовики не отримали підтримки неросійських народів. У зв`язку з цим вони розпочали компанію, спрямовану на завоювання їхньої прихильності. На ХІІ з‘їзді РКП(б) у квітні 1923 р. було формально засуджено російський великодержавний шовінізм та започатковано новий курс у національній політиці, що дістав назву політики коренізації. Український різновид цієї політики одержав назву українізації. Першого серпня 1923 р. було прийнято декрет про українізацію.

Здійснення українізації активно розпочав комісар освіти О. Шумський (1925–1927), продовжив М. Скрипник (1927–1933). В Україні у широких масштабах на різних курсах організовувалося обов'язкове вивчення української мови. Всі урядовці мусили проходити іспити з практичного знання мови під загрозою втрати роботи. Українізувалися не лише різні царини громадського, а й державного життя.

У 1925 році українська мова була офіційно введена у діловодство. Усе ділове урядове листування стало вестися винятково українською мовою.

У 1927 р. Л. Каганович оголосив, що все партійне діловодство також вестиметься українською мовою. Ця політика мала вражаючі результати і позначилася на всіх ділянках адміністративного, економічно-господарського та культурного життя України. Якщо у 1922 р. українською мовою велося менше 20% урядових справ, то лише через 5 років – вже 70% усіх справ. Водночас зросла кількість українців в урядових установах. Щоправда, українці зосереджувалися переважно на нижчих щаблях урядово-партійної ієрархії.

Цим подіям потрібно дати правильну оцінку з огляду на події внутріпартійного життя. Після смерті В. Леніна у 1924 р. серед партійних лідерів розгорнулася боротьба за владу. Кожний з претендентів намагався заручитися щонайбільшою кількістю прихильників, у тому числі й на місцях. Внаслідок було зроблено деякі поступки і послаблення. Тільки-но влада стабілізувалася, період відносного лібералізму пройшов.

Боротьба за владу всередині правлячої партійної верхівки закінчилася у 1927 р. перемогою Сталіна. Розпочалося прискорення курсу на побудову комуністичного суспільства: скасовано «неп», швидкими темпами здійснювалися індустріалізація та колективізація. Водночас відбувалося повернення до найгірших традицій імперської російської політики, зокрема, до суворого централізму і одноосібної влади.

У січні 1933 р. секретарем ЦК КП(б)У став П. Постишев, який розпочав боротьбу з проявами так званого “українського буржуазного націоналізму”. Майже десятирічний період українізації штучно припинився. В державному і громадському житті відновилася практика русифікації. Політика деукраїнізації привела до ліквідації всіх здобутків українського відродження. Система радянського діловодства на багато років поширилася по всій території України.

Виявляючи волю й прагнення українського народу, Верховна Рада України 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України, в якій проголосила невід‘ємне право української нації на самовизначення, верховенство і самостійність, повноту і неподільність влади уряду республіки в межах її території.

Після спроби державного перевороту в Росії 19 серпня 1991 р. Верховна Рада України, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 р. проголосила незалежність України та створення самостійної української держави – України.

За роки створення нової України нагромаджено певний досвід практичного розв`язання різноманітних за обсягом, характером і значенням управлінських завдань. Одержано чимало оригінальних рішень, викликаних особливостями перехідного періоду управління, становленням економіки, впровадженням різних форм підприємництва.

Вирішення проблем управління документаційними процесами у сучасний період пройшло у розвинутих країнах два основних етапи:

1-й – 1970-1980 рр. Більшість вважали, що традиційні методи роботи з документами застаріли, що паперові документи будуть усунені документами на електронних носіях.

2-й – з середини 80-х рр. Цей етап співіснування традиційного діловодства з обробкою інформації на ЕОМ буде тривалим. У США рекомендується зберігати на невизначений строк паперовий документ поряд з машинним носієм.

ЛІТЕРАТУРА

Основна література: [18]

Додаткова література:

Зубенко Л.Г. Ділові папери в менеджменті : Навч. посібник / Л.Г. Зубенко, В.Д. Нємцов, М.О. Чупріна. – К. : ТОВ "УВПК "ЕксОб", 2002. – 272 с.

Организация роботы с документами : учебник / В.А. Кудряев и др. – М. : ИНФРА – М, 1998. – 575 с.

Палеха Ю.І. Документаційне забезпечення управління : підручник / Ю.І.. Палеха. – К. : МАУП, 1997. – 344 с.

Палеха Ю.І. Управлінське документування : навч. посібник: У 2 ч. Ч. 1. Ведення загальної документації (зі зразками сучасних ділових паперів) / Ю.І.. Палеха. – К.: Вид–во Європ. ун–ту, 2001–327 с.

Пахомов В.М. Документознавство : конспект лекцій / В.М. Пахомов. – Івано-Франківськ : Факел, 2000. – 208 с.

Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова / Г. Півторак. – К. : Наук. думка, 1993. – 200 с.

1 Див. Палеха Ю.І. Документаційне забезпечення управління: Підручник / Ю.І. Палеха. – К. : МАУП, 1997. – 200 с..

2 Див. Палеха Ю.І. Документаційне забезпечення управління: Підручник / Ю.І. Палеха. – К. : МАУП, 1997. – С. 5.

1 Устав (заст.) – правила поведінки, розпорядок життя.

1 Докладніше див. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова / Г. Півторак.. – К. : Наукова думка, 1993. – 200 с.

2 Шакун Л.М. Гістория беларуской літературной мови / Л.М. Шакун. – Мінськ, 1963. – С. 49.

1 Обнорский С.П. Культура русского язика / С.П. Обнорский. – М, 1948– С. 8.

2 Якубинський Л.П. Древнерусский язик / Л.П. Якубинський. – М., 1953. – С. 89.

3 Свєнціцький І. Питання про автентичність договорів Русі з греками в ХІ віці / І. Свєнціцький // Вопросы славянского языкознания. – Львов, 1949. – Кн. 2. – С. 116-120.

4 Ларин Б. Лекции по истории русского литературного языка.(Х – середина ХVIII в.) / Б. Ларин. – М.,1975. – С. 35.

1 Филин Ф.П. Истоки и судьбы русского литературного языка / Ф.П. Филин. – М.,1981.– С. 251-252.

2 Карський Е.Ф. "Русская правда" по древнейшему списку / Е.Ф. Карський. – Л., 1930. – С. 201.

1 Шакун Л.М. Гісторыя беларускай літературной мовы / Л.М. Шакун. – Мінськ, 1963. – С. 52.

1 Детальніше див. Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис / А.І. Генсьорський. – К, 1958. – 103 с.

2 Див.: Левицький О.І. Об актовых книгах, относящихся к истории Юго-Западного Края и Малоросии // Труды ХІ археологического съезда в Киеве 1899 г. – М., 1902; Романовский В.О. Київський архів давніх актів // Архівна справа. – Харків, 1925.

1 Статут Великого Князьства Литовского 1566 // Издание императорского Московского общества истории и древности.-М., 1855.