3. Енергетика, металургія і хімічні виробництва – основні джерела токсичних відходів

Основне антропогенне забруднення атмосферного повітря створюють енергетика, промисловість (впершу чергу металургія і хімічна промисловість) та автотранспорт. Половина всіх викидів в атмосферу від стаціонарних джерел припадає на енергетику (24,8%) і металургію (26,2 %).

В Україні найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75% усіх ТЕЦ і на їх частку припадає третина всіх викидів вуглекислого газу. У пило-газових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людей і тварин речовин. Крім цього, викиди дають металургійні підприємства (33%), енергетика (30%), вугільна промисловість (10%), хімічна промисловість (7%) та інші галузі і підприємства (20%). Значний тиск на навколиннє середовище спричиняють великі промислові центри України.

Хімічна промисловість

Особливу загрозу природному середовищу становлять викиди та відходи хімічної промисловості, найрізноманітніші за складом. Підприємства цієї галузі – джерела забруднення речовинами першого та другого класу небезпеки (бенз(а)пірев, фосген, вінілхлорид, аміак, хлористий водень тощо). Рівень забруднення повітря в промислових містах такими сполуками досягає 4—10 ГДК.

Хімічне виробництво нині об'єднує понад два десятки галузей промисловості: азотної, хлорної, содової, фосфорної, основної, ка­лійної, йодобромної, органічних барвників, важкого органічного синтезу, хімічного й синтетичного волокна, пластичних мас, каучу­ку, товарів побутової хімії.

Нагадаємо деякі особливості хімічного виробництва.

По-перше, це висока токсичність і шкідливість для здоров'я людини відходів виробництва за відносно невеликих концентрацій у навколишньому середовищі.

По-друге, це велика потреба у дефіцитній прісній воді. її витрати становлять, наприклад, на 1 т аміаку 800–1000 м³, каучуку й гу­ми – 2400 м³, капролактаму – 5000 м³. Сучасні заводи пластмас або синтетичного каучуку використовують стільки води, скільки її потрібно для міста з населенням 0,5–1 млн людей.

По-третє, стоки хімічних підприємств потребують більш ніж де­сятикратного розведення чистою водою, оскільки токсичні речовини в них за певних концентрацій згубні для рослинного і тваринного світу річок та водоймищ.

Крім шкідливих для природи і людини безпосередніх відходів хіміч­ної промисловості, дуже небезпечним є те, що хімія синтезує неприрод­ні сполуки, котрі є або надзвичайно стійкими, через що не включаються в природний кругообіг речовини (пластмаси), або надзвичайно актив­ними щодо зміни процесів живої природи (дефоліанти, гербіциди, інсе­ктициди). Перші у вигляді відходів (пляшки, банки, пакети) надовго за­бруднюють навколишнє середовище, а другі, накопичуючись у росли­нах і тваринах, якими харчується людина, згубно діють на її здоров'я.

Великої шкоди річкам, озерам і штучним водоймищам завдають синтетичні мийні засоби, які потрапляють у них разом з промисло­вими й побутовими стічними водами. Вода таких водоймищ не тіль­ки сама стає непридатною для вживання в побуті, а й забруднює во­доносні горизонти артезіанських джерел.

Потужним джерелом забруднення атмосфери є сучасна азотна промисловість, продуктами якої є аміак (NH₃), нітратна кислота (HNO₃) та азотні добрива – аміа­чна селітра (NH₄NO₃) і карбамід (CO(NH₂)₂). Навколо деяких комбі­натів (часто вже за 3–5 км) концентрація аміаку в повітрі значно перебільшує допустимі норми, а з високої труби і вдень, і вночі сте­леться червоно-жовтий шлейф диму – «лисячий хвіст» з оксидів азоту (NO, NО₂).

Виробництво полімерних матеріалів (каучуку, волокон, пласт­мас) також характеризується значними викидами в атмосферу цілої низки дуже шкідливих речовин: ціанідів – солей синильної кислоти (MeCN, де Me – одновалентний метал), фосгену (дихлориду вуг­лецевої кислоти СОСl₂), хлориду водню (НСl), бензолу (С₆Н₆), дивінілу (СН₂–СН=СН–СН₂), циклогексану (С₆Н₁₂), хлоропрену (СН₂–СН=ССl–СН₂) та ін.