XXI. Закони для учителів

1. Учителями повинні бути люди віруючі, чесні, діяльні й працелюбні; не лише з вигляду, а й насправді вони повинні бути живими зразками чеснот, які вони повинні прищепити іншим. (Ніщо удавне не може бути тривалим).

2. Щоби завзято виконувати обов'язки своєї професії та вберегти себе від нудьги й від обридливості, вони повинні, по-перше, остерігатися знижено оцінювати себе й ставитися до самих себе з презирством. Хто сам вважає ганебним бути вчителем і залишається ним тільки заради грошей, звичайно, біжить звідти, як із жернового млина, як тільки знайде інший рід занять, що забезпечує більше винагородження. Але наші вважають, що вони поставлені на високе почесне місце, що їм вручена прекрасна посада, вище якої нічого не може бути під сонцем, а саме, щоб маленьку подобу Бога доводити до схожості з Богом або, як говорить Бог у пророка (Іс. 51, 16), насаджувати небо й засновувати землю, тобто закладати основу церкви і держави. Упевнені, що їх труди служать на благо людського роду, вони будуть оспівувати з Давидом: мені випав жребій найприємніший, мені дісталась прекрасна спадщина (Пс. 16, 6) і будуть намагатися, оскільки це від них залежить, зробити все можливе для такої величної мети.

3. І оскільки цю величну справу доводиться здійснювати у ризикований спосіб із застосуванням власної мудрості і власних сил, то передусім вони смиренно віддадуть самих себе, свої роботи і [великі] успіхи своїх учнів Богу, за прикладом великого наставника, який вказує, що він досяг одного, що ніхто з тих, кого йому дав Отець, не загинув, і просить Отця зберегти їх у своїй доброчесності (Іоан. 17, 11, 12).

4. Отже, найближча турбота буде полягати у тому, щоб захоплювати учнів благим прикладом; бо нічого немає природнішого, як те, щоб наступні слідували за попередніми і щоб учні виховувалися (se componant), наслідуючи вчителя. Керівництво лише у вигляді слів і приписів не зарадить вихованцям. Тому наші вчителі повинні остерігатися бути схожими на тих придорожніх Меркуріїв, які показують простягнутою рукою, куди слід іти, а самі не йдуть.

5. Наші вчителі повинні пам'ятати, що юнацтво, присвячене Христу, слід спрямовувати переважно туди, куди хоче привести Христос, а саме — до неба. Отже, передусім слід присвятити душі пізнанню того Отця, який знаходиться на небесах, волі слід навіяти у всьому виконувати волю Божію, щоб нам творити її на землі так, як творять її ангели на небесах, і, нарешті, потрібно збуджувати надію на вічне милосердя його. Усьому цьому вони повинні беззастережно вчити своїх учнів своїм гідним небес ангелоподібним життям, остерігаючись прикладом якоїсь мирської справи спокусити когось із малих сих (бо тим, хто це робить, Христос пророкує біду).

6. Але оскільки вчителі отримують не таких осіб, яких вони відразу повинні вести до неба, але таких, яким призначено спочатку вести серед людей, під небом, людське й богоугодне життя, вони повинні привчати доручених їм також і до людської освіти, і до безухильного дотримання законів людського суспільства, що вимагається від кожного, і знову ж таки передусім і краще всього прикладами, аніж приписами. Отже, розвиток помірності й тверезості, а завдяки цьому — здорового й бадьорого духа буде обов'язком всіх учителів; хай платонівські бенкети будуть їм приємніші, ніж бенкети сибаритські. Таким чином вчителі повинні турбуватися про те, щоби бути для учнів у їжі й одязі зразком простоти, в діяльності — прикладом бадьорості і працелюбності, у поведінці — скромності і благонравія, у мові — мистецтва розмови й мовчання, словом, бути зразком розважливості у приватному і громадському житті.

7. Насамкінець, засвоєння норм благочестя й моральності буде ґрунтовнішим, коли розум, оснащений світлом пізнання, вміє зробити кращий вибір серед речей, а пізнання речей почерпується з наук, то нехай учителі пам'ятають, що їх вихованці і в цьому повинні бути поінформовані. А тому вчителі повинні знати, хотіти і вміти зробити розум усіх своїх учнів мудрим, мову — красною, руки — вправними для письма і інших дій, і знову ж таки за допомогою постійних прикладів, настанов і практики.

8. Отже, показуй їм так, щоб вони що-небудь бачили, пояснюй так, щоб вони розуміли, змушуй їх наслідувати, щоб і вони також могли висловлювати те, що ти можеш. І як тільки у них з'явиться надія, що вони можуть це зробити, змушуй їх повторювати доти, доки вони не будуть спроможними зробити це правильно й швидко. Отже, нехай добрі вчителі вважають, що (добре запам'ятайте!) найменш важливі обов'язки — диктувати щось, значно важливіше — спостерігати, чи уважні учні, частим опитуванням збуджувати силу розуму, щоб вони розуміли, і в процесі виправлення, коли учні помиляються, майстерно виправляти.

9. Щоб уміти виконувати все це без нудьги, необхідно ставитися до учнів по-батьківському, із серйозним пристрасним бажанням допомогти їм досягти успіхів, буцімто вчителі є батьками духовного розвитку учнів. При цьому вони повинні все робити більш доброзичливо, аніж суворо, пам'ятаючи слова Горація: Всі голоси за того, хто приємне пов'яже з корисним.

Це вік, який — ще не знаючи тягара життя — вимірює корисне тільки згідно з його приємністю і вимагає швидше цукру і меду, аніж справжньої їжі.

10. Хороший учитель не мине жодного зручного випадку, щоб навчити чому-небудь корисному. Отже, якщо нашим учителям заманеться навчити чому-небудь хорошому, то вони ніколи не пропустять такого випадку, чи це буде в школі у присутності всіх, чи поза нею приватним чином, із кимось одним. При цьому те, що учень засвоїв приватно, він повинен повторити в класі перед усіма з подвійною користю, по-перше, щоб всі звикли уважно сприймати також і те, що говориться кому-небудь поза школою, і вміти передавати смисл сприйнятого; по-друге, щоб те, що говориться комусь одному з будь-якого приводу, служило б на користь всім; бо шкільний учитель повинен бути однаково учителем усіх.

11. Оскільки й самі вони повинні виконувати передусім найголовніше, так і учнів своїх учити тому ж і вимагати від них, щоб вони дотримувалися цього в такому, а не в зворотному порядку, тобто, вони повинні передусім учити найнеобхіднішому благочестю, потім доброчинності у спілкуванні з людьми і, нарешті, зовнішній прикрасі життя — наукам.

12. Отже, передусім хай під страхом вічного прокляття учитель застерігається терпіти, щоб хтось ухилявся від благочестя, але хай старається тримати всіх у страху божієму. Якщо він цього не досягне, то нехай вважає всю свою працю даремно затраченою.

13. Далі, учителі повинні спостерігати, щоб молитва загальна і приватна була підкріплена благчестивими жестами і серцем, піднесеним до Бога. Щосереди повинні вони займатися з учнями законом Божим, щосуботи повинні сумлінно приготовляти їх до неділі, щонеділі повинні всі брати участь у спільному богослужінні, кожний учитель зі своїм відділенням на особливому місці; вони також повинні наполягати на тому, щоб всі учні записували проповідь і повторювали її потім в понеділок на першому уроці.

14. Скільки разів відбувається у церкві святе причащання, стільки разів учителі повинні приготовляти учнів з особливим почуттям благоговіння або до того, щоби вони взяли гідну участь у священному таїнстві, або до того, щоб вони благоговейно споглядали таке священне таїнство.

15. З числа моральних чеснот особливо наполегливо повинен він рекомендувати і впроваджувати шляхом вправ здатність переносити труди, більш того, прагнення до них; бо, досягнувши цього, вони будуть мати великий скарб для життя.

16. Кожний учитель повинен особливо ж мати перед очима мету і завдання свого класу, щоб, добре знаючи, чого він повинен досягнути, усе спрямувати відповідно до цього; він досягне похвали, якщо всіх своїх учнів доведе до цієї мети, заслужить ганьбу, якщо допустить, щоб хто-небудь не досяг її.