3.2 Силова схема та розрахунок деталей пристосування

В даному пункті необхідно навести схему сил, що діють в пристосуванні з розшифровкою наведених умовних позначень та виконати проектний або перевірочний розрахунок силових елементів пристосування. Доцільно провести розрахунки

- зусиль затискання (в залежності від сил різання);

- основних параметрів затискних пристроїв (ексцентрикових, важільно-шарнірних тощо);

- основних параметрів силового приводу (пневматичного, гідравлічного тощо).

При розрахунках елементів пристосування необхідні деякі вихідні дані, які отримують з пунктів проекту або обирають за допомогою спеціальної технічної або довідкової літератури. Основними вихідними даними є: з величини зусиль, силова схема, геометричні співвідношення розмірів окремих деталей, матеріал окремих деталей тощо.

Для недопущення грубих помилок при проектуванні слід мати на увазі наступне:

- корпусні деталі пристосувань повинні бути жорсткими та не допускати вібрацій при роботі, їх рекомендується виготовляти литими з сірого чавуну СЧ 28-48 або кованими, штампованими, звареними зі сталі СТЗ;

- установчі деталі, тобто опори під базові площини (опорні штирі, опорні пластини тощо), допоміжні опори (клинові, самовстановлювані тощо) і установочні пальці (висувні, змінні тощо) повинні мати високу зносостійкість; ці деталі рекомендується виготовляти з маловуглецевих сталей марок 15, 20, 20Х та інших з послідуючою цементацією, загартовуванням і відпуском, або з середньовуглецевих сталей марок 40, 40Х і 45 з послідуючим загартовуванням ТВЧ і відпуском (твердість поверхонь цих деталей становить HRCэ 50...60);

- напрямні деталі і елементи, призначені для направлення або вивірювання положення ріжучого інструменту відносно поверхні, що обробляється (кондукторні втулки тощо) виготовляють зі сталі марок У10А, У12А з послідуючим загартовуванням і відпуском до твердості HRCэ 56...62;

- затискні деталі та елементи, що застосовують для закріплення деталі (гвинтові, клинові, ексцентрикові, важільні тощо) виготовляють переважно зі сталі СТ5.

3.3 Інструкція з експлуатації пристосування

В цьому пункті слід розробити інструкцію з експлуатації розробленого (спроектованого) пристосування, в якій вказується рекомендована послідовність дій при роботі з пристосуванням (тобто порядок його використання), а також міри безпеки яких необхідно дотримуватися.

В інструкції слід освітити наступні питання:

• загальні положення;

• порядок дій перед початком роботи;

• порядок дій під час роботи;

• порядок дій після завершення роботи;

• порядок дій, що забезпечують безпеку роботи (безпечні прийоми роботи з пристосуванням) та тривалу експлуатацію пристосування.

Ремонтне креслення деталі

Ремонтне креслення деталі виконується у відповідності до вимог ЕСКД і урахуванням правил оформлення, що регламентує ГОСТ 2.604-68 (Креслення ремонтні).

Ремонтне креслення деталі виконується на ватмані формату АЗ (297х420 або інших форматах в разі необхідності) з урахуванням габаритних розмірів деталі та стандартних масштабів. Для деталей малих розмірів рекомендується масштаб збільшення М 2:1 (або інші масштаби в разі необхідності М 2,5:1; М 4:1; М 5:1). Для деталей, які мають великі габаритні розміри рекомендується масштаб зменшення М1:2 (в разі необхідності М 1:2,5; М 1:4; М 1:5).

Ремонтне креслення деталі має основний надпис (штамп 55х185 мм) згідно ГОСТ 2.104-68, який розташовується в правому куту аркуша і містить таку інформацію: назва деталі, матеріал виготовлення і стандарт на нього, маса деталі, кодове позначення креслення.

Вимоги до оформлення ремонтного креслення:

- На ремонтному кресленні зображуються тільки ті види, перерізи і розрізи, які необхідні для проведення відновлення деталі.

- Вказують всі розміри, необхідні для розробки технологічного процесу:

а) основні розміри – розміри поверхонь деталі: довжина, ширина і висота (діаметр), що мають дефекти, вказані в завданні;

б) додаткові розміри – розміри деталі, які несуть додаткову інформацію, необхідну для встановлення деталі в пристосування;

в) розміри положення – розміри, що вказують місце розташування окремих поверхонь відносно основних (базових) поверхонь або інших поверхонь;

г) габаритні розміри:

- Граничні відхилення розмірів наносять у вигляді ( ) або у вигляді умовних позначень (Н7, К6), також з вказівкою їх числових значень у дужках Ø10Н7 ( );

- Допуски на вільні розміри 14, 15 і 16 квалітетів ставлять з точністю до десятих часток міліметру (100±0,1);

- Для складних деталей, при необхідності, більш детально розробляються окремі елементи деталі;

- На кресленні деталі, що відновлюється зварюванням, наплавленням, нанесенням металопокриття, паянням тощо, при необхідності виконують ескіз підготовки відповідної поверхні до ремонту. Додатково слід вказати найменування, марку та номер стандарту на матеріал, який використовується для відновлення цієї поверхні;

- Поверхні на деталі, що підлягають відновленню, відзначають суцільною основною лінією товщиною 2S;

- Визначені завданням дефекти деталі позначаються позицією, що розташовується на виносній лінії. У відповідності з позначенням всі позиції виносяться до таблиці, де вказується найменування дефекту (у відповідності з завданням) та категорія ремонтного розміру окремого дефекту. Таблиця розташовується на вільному полі креслення;

- Для визначення способу відновлення деталі на ремонтному кресленні надають технічні вимоги та вказівки, що розташовують над основним надписом (штампом). Вимоги, що відносяться до окремого елементу деталі, припускається вказувати на виносній лінії;

- Додатково вказують основні (базові) поверхні, відносно яких позначають допуски форми (прямолінійність, площинність, циліндричність тощо), допуски положення (паралельність, перпендикулярність, співвісність тощо) або сумарні допуски (торцевого биття, радіального биття тощо);

- Обов’язково вказують шорсткість поверхонь деталі. Шорсткість, однакову для частини поверхонь деталі позначають знаком, розташованим у правому верхньому куту креслення, біля якого у дужках ставлять знак шорсткості поверхні, вид обробки якої конструктором не встановлюється . Поверхні, шорсткість яких відрізняється від загальної, позначаються знаком з відповідним числовим значенням шорсткості безпосередньо на данній поверхні.

Складальне креслення пристосування

При розробці ескізу складального креслення пристосування слід дотримуватися такої послідовності:

- накреслити контур деталі (в необхідній кількості видів) та такій відстані, щоб залишилося місце для розташування проекцій всіх елементів пристосування;

- накреслити установочні (центрові) елементи, опорні елементи (опори, оправки, призми тощо) і напрямні елементи (кондукторні втулки тощо);

• накреслити затискні і допоміжні елементи;

• накреслити корпус, зробити необхідні перерізи і розрізи;

• проставити необхідні розміри.

При недостатніх навичках проектування пристосувань розробку конструкції складального креслення слід починати на міліметровому папері з використанням “м’якого” олівця (позначення твердості 2В, 3В, 4В). Потім, зробивши всі необхідні корегування, отримане зображення переноситься на аркуш ватману формату А1 (в деяких випадках меншого формату (А2) або більшого формату (А0)); формат обирається виходячи з габаритних розмірів пристосування, масштабу, кількості проекцій, наявності виносних елементів та необхідності розташування тексту технічних вимог, умов і технічної характеристики. Необхідно звернути увагу на те, що масштаб пристосування повинен відповідати масштабу деталі і повинен бути стандартизованим (тобто масштаби зменшення – 1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10, масштаби збільшення 2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1, або натуральна величина 1:1).

Формат ватману теж має стандартизовані розміри:

• формат А4 - розміри сторін формату 210х297 мм;

• формат А3 – розміри сторін формату 297х420 мм;

• формат А2 – розміри сторін формату 420х594 мм;

• формат А1 – розміри сторін формату 594х841 мм;

• формат А0 – розміри сторін формату 841х1189 мм.

Складальне креслення повинне вміщувати:

• зображення пристосування, що дозволяє здійснити його складання і контроль (допускається додатково розміщувати схематичні зображення з’єднань і розташування складових елементів пристосування);

• розміри, граничні відхилення та інші параметри і вимоги, що повинні бути виконані або проконтрольовані за складальним кресленням;

• вказівки про виконання нероз’ємних (зварювальних, паяних та інших) з’єднань; вказівки про метод і характер сполучення, якщо його точність досягається шляхом пригонки або підбором;

• номери позицій деталей (елементів), що входять в пристосування;

• розміри – габаритні, установочні, приєднувальні, посадкові та інші необхідні довідкові розміри;

• технічну характеристику пристосування (при необхідності);

• додаткову інформацію (при необхідності).

Рекомендована послідовність виконання складального креслення така:

• проводять корегування ескізів – перевіряють правильність зображень, нанесення розмірів, умовних позначень та ін, обирають необхідне та достатнє число зображень;

• визначають формат креслення, наносять рамку, виділяють місце для основного надпису та технічних вимог;

• компонують складальне креслення таким чином, щоб розташування видів пристосування, а також додаткових виносних елементів було симетричним;

• виконують обводку видимого та невидимого контурів, штриховку в розрізах та перерізах, проводять виносні і розмірні лінії тощо;

• проставляють розмірні числа і наносять номери позицій деталей пристосування;

• заповнюють основний надпис (штамп), вказують технічні вимоги або технічну характеристику пристосування;

• виконують специфікацію пристосування.

Елементи пристосування, що можуть переміщуватися під час роботи, зображують в крайньому або проміжному положенні тонкими штрихопунктирними лініями з двома крапками з позначенням розмірів, які характеризують це положення. Допускається зображення цих елементів на додаткових видах з додатковим надписом.

На складальному кресленні пристосування допускається розташовувати зображення сусідніх елементів (столи верстатів, салазки тощо) і розміри, що визначають їх взаємне розташування. Ці зображення виконують спрощено з наведенням необхідних даних для визначення місця встановлення, методів кріплення та приєднання пристосування.

На складальному кресленні вказують наступні розміри:

- габаритні: довжину, ширину і висоту; розміри елементів, що переміщуються, вказують у крайніх положеннях;

• приєднувальні: розміри, що визначають взаємне розташування складових елементів пристосування;

• установочні: розміри, за якими пристосування приєднується до обладнання, верстату, стола тощо;

• посадкові: розміри, що визначають характер сполучення (наприклад, посадка підшипника на вал, посадка втулки в корпусі);

• експлуатаційні та додаткові розміри.

На складальному кресленні номера позицій окремих елементів (деталей), вказаних в специфікації, позначають на полках ліній-виносок, проведених від зображення деталі. Номери позицій розташовують паралельно основному надпису (штампу) за контуром зображення та згруповують в колонку або рядок (бажано на одній лінії). Висота цифр номерів позицій 6...8 мм. Допускається проводити загальну лінію – виносну з вертикальним розташуванням номерів позицій для групи кріпильних деталей (болт, гайка, шайба), що відносяться до того ж самого місця кріплення та групи деталей з чітко вираженим взаємозв’язком.

Специфікацію складають у вигляді таблиць на окремих аркушах формату А4 за формою наведеною у додатку..

В специфікацію вносять за розділами складові елементи пристосування, а також конструкторські документи, що відносяться до пристосування. Наявність розділів в специфікації визначається складом пристосування. Розділи слід розташовувати в наступній послідовності: документація, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби, решта виробів, матеріали.

Найменування кожного розділу вказують у вигляді заголовку у графі “Найменування” та підкреслюють тонкою лінією. Нижче кожного заголовку має бути залишено один вільний рядок, вище – не менше одного вільного рядку для можливих записів:

- в розділ “Документація” вносять документи, що складають основний комплект конструкторських документів пристосування (в нашому випадку це – складальне креслення);

- в розділ “Складальні одиниці” вносять безпосередньо складальні одиниці, що входять до складу пристосування; на них складають самостійні складальні креслення та специфікації;

- в розділ “Деталі” вносять нестандартні деталі, що входять до складу пристосування; запис бажано виконувати в алфавітному порядку, якщо найменування складається з декількох слів на першому місці розташовують іменник (колесо зубчасте);

- в розділ “Стандартні вироби” вносять вироби форма і розміри яких стандартизовані. Записи в межах кожної категорії стандартів проводять за однорідними групами (кріпильні деталі, підшипники тощо), в межах кожної групи – в алфавітному порядку найменувань виробів, в межах кожного найменування – в порядку зростання позначень стандартів, в межах кожного стандарту – в порядку зростання основних параметрів або розмірів виробу (наприклад, групу кріпильних виробів записують в наступній послідовності: болти, гвинти, гайки, шайби, шпильки, шплінти, штифти та ін), в межах найменування “болти” їх стандартів, а в межах окремого номеру стандарту – в порядку зростання діаметрів та довжини болтів;

- в розділ “Решта виробів” вносять вироби, умови виготовлення яких не обговоренні основними конструкторськими документами (технічними умовами, каталогами тощо);

• в розділ “Матеріали” вносять всі матеріали, що входять до конструкції пристосування в наступній послідовності: чорні метали, кольорові метали, пластмаси, паперові і текстильні матеріали (тканини), гумові і шкіряні матеріали. Не вносять матеріали, кількість яких не може бути визначена (електроди, лаки, фарби, припій тощо); вказівки щодо їх застосування дають безпосередньо на полі складального креслення в технічних вимогах.

Після кожного розділу залишають декілька (один-два) вільних рядки для додаткових записів.

Графи специфікації заповнюються наступним чином:

- в графі “Формат” вказують розмір формату, на якому виконане складальне креслення і робочі креслення деталей пристосування (заповнюється лише для деталей, на які розробляють робочі креслення в проекті);

- в графі “Зона” вказують позначення зони, в якій розташований номер відповідної позиції складового елементу пристосування (заповнюється, якщо креслення розділене на зони);

- в графі “Позначення” вказують порядковий номер складових елементів (складальних одиниць, деталей, стандартних виробів та ін) пристосування;

- в графі “Позначення” вказують позначення документів, що розробляються в проекті (тобто складальне креслення і робочі креслення деталей пристосування);

• в графі “Найменування” вказують: у розділі “Документація” – найменування документу (тобто – складальне креслення), у розділі “Складальні одиниці” та “Деталі” – їх найменування, у розділі “Стандартні вироби” та “Матеріали” – їх найменування та позначення у відповідності до стандартів чи технічних умов.

• в графі “Кількість” вказують кількість складальних одиниць, деталей, стандартних та решту виробів, матеріалів, що входять до складу одного пристосування;

• в графі “Примітка” записують додаткові відомості відносно документів, виробів, матеріалів, що входять до специфікації.

Комплекс даних, які належать до характеристики, виготовлення, контролю, складання та регулювання пристосування, який не можна показати на кресленні графічно та за допомогою умовних позначень, приводять у текстовій частині креслення у вигляді технічних вимог та технічних характеристик.

У надписах та кресленнях не повинно бути скорочення слів, за винятком загальноприйнятих та встановлених стандартами.

Текст технічних вимог розміщують на полі креслення над основним надписом (штампом) у вигляді колонки шириною не більше ширини основного надпису із наскрізною нумерацією пунктів. Кожен пункт записують з нового рядку. Заголовок “Технічні вимоги” не пишуть. Якщо з метою розширення відомостей про конструкцію додатково наводять технічну характеристику, її розміщують окремо від технічних вимог, із самостійною нумерацією пунктів, на вільному полі креслення над основним надписом під заголовком “Технічна характеристика”. У цьому випадку і над технічними вимогами наводять заголовок “Технічні вимоги”; обидва заголовки підкреслюють.

Технічні вимоги рекомендується групувати і записувати в наступній послідовності:

- вимоги, що висуваються до матеріалу та термообробки;

- розміри, граничні відхилення розмірів, відхилення форми та взаємного розташування поверхонь;

- вимоги до якостей поверхонь, вказівки про їх обробку, покриття;

- вимоги, що висуваються до складання та регулювання;

- вимоги, що висуваються при експлуатації;

- вказівки про маркування;

- правила транспортування та зберігання.

Робочі креслення деталей пристосування

Процес виконання робочих креслень деталей за складальним кресленням називається деталюванням.

До того як приступити до деталювання слід дуже уважно вивчити складальне креслення, визначити форму окремих деталей, їх призначення, взаємодію; вивчити розміри, що нанесені на кресленні; звернути увагу на масштаб креслення. За класифікацією необхідно визначити групи деталей, що не підлягають деталюванню (стандартні та покупні вироби).

При розробці робочого креслення деталі слід користуватися наступною послідовністю:

- визначити деталь, на яку буде розроблене робоче креслення (в розділі “Деталі” специфікації визначити номер позиції відповідної деталі та з його допомогою знайти деталь на складальному кресленні);

- вивчити зовнішню та внутрішню форми деталі за проекціями на складальному кресленні;

- обрати головне зображення та визначити необхідну кількість зображень (видів, перерізів, розрізів, виносних елементів);

- обрати масштаб зображення та формат паперу з урахуванням раціонального розміщення всіх зображень деталі, тексту технічних вимог і основного надпису (для робочих креслень рекомендується обирати масштаб 1:1, або якщо габаритні розміри деталі дуже великі – 1:2; 1:2,5; 1:4; якщо дуже малі – 2:1; 2,5:1; 4:1; рекомендований формат паперу А4 або А3);

- визначити розташування всіх зображень деталі на нанести на формат тонкими лініями види, розрізи, перерізи і виносні елементи, а також виносні і розмірні лінії;

- визначити за допомогою масштабу реальні розміри елементів деталі та проставити їх на кресленні;

- провести обвідку зображень, нанести штриховку розрізів та перерізів, проставити позначення шорсткості поверхонь;

- накреслити рамку на основний надпис, записати технічні вимоги, заповнити основний надпис (штамп).

При виконанні робочого креслення деталі слід пам’ятати наступне:

- на робочому кресленні деталі повинні бути показані елементи, що на складальному кресленні зображені (фаски, проточки, округлення тощо; розміри таких конструктивних елементів, а також розміри центрових отворів, шпонкових пазів, шліців, різьбових отворів під болти, гвинти, шпильки та інші повинні бути взяті з відповідних стандартів на ці елементи;

- на робочому кресленні вказують розміри, граничні відхилення, позначення шорсткості та інші дані, що відповідають стану деталі перед складанням; якщо параметри деталі будуть змінюватися в процесі складання, тоді на зображенні наносять розміри, граничні відхилення, шорсткість поверхні та інші дані, що відповідають стану деталі після складання (в такому разі в тексті технічних вимог роблять відповідний запис – “Розміри в дужках – після складання”);

- на робочому кресленні деталі, що підлягає покриттю, вказують розміри і шорсткість поверхні до нанесення покриття (якщо їх треба вказати покриття, тоді відповідні розміри і шорсткість позначають символом “*” і в тексті технічних умов роблять відповідний запис – “* Розміри і шорсткість поверхні після покриття”);

- кромки і ребра деталі при виготовленні повинні бути притуплені, при цьому ніяких додаткових вказівок і записів не роблять (якщо кромку чи ребро необхідно круглити в тексті технічних вимог роблять відповідний запис “Не вказані радіуси округлень R = ...мм ”);

- допускається виготовлення деталі з двох або більше частин (елементів), при цьому в тексті технічних вимог вміщують вказівки про допущення виготовлення такої деталі, способі з’єднання окремих частин і матеріалах, необхідних для з’єднання (якщо деякі поверхні деталі повинні бути оброблені по іншій деталі та пригнані до неї, тоді розміри цих поверхонь позначають символом “*” або літерним позначенням, а в тексті технічних вимог роблять відповідний запис “1. Поверхню А обробити по дет....,. дотримуючи розмір Б; 2. Деталі використовувати спільно”);

- затискні деталі та елементи, що застосовують для закріплення деталі (гвинтові, клинові, ексцентрикові, важільні тощо) виготовляють переважно зі сталі СТ5.

Карти налагодження

Карта налагодження складається на окрему операцію технологічного процесу відновлення деталі. Вона надає повну інформацію що до обробки деталі на даній операції та дозволяє виконати налагодження верстата для її виконання. Оформлюється карта на аркуші паперу А3 (297×420 мм) з кутовим штампом. Над штампом розміщується таблиця, в якій вказують модель верстата, режим обробки та час на виконання операції. У лівому верхньому кутку вказують номер та найменування операції, а у правому верхньому кутку позначають шорсткість поверхні, що оброблюється. На вільному полі карти розміщують деталь в основній проекції у положенні, яке деталь займає на верстаті (при необхідності додають допоміжні проекції) і показують установчі та затискні елементи пристосувань (допускається умовне позначення цих елементів), а також робочий інструмент та його кріплення. В залежності від виду обробки позначають напрямок обертання або переміщення деталі та інструменту. Поверхню, що обробляється, виділяють лінією товщиною 2S, позначають діаметр та довжину, вказують їх числові значення та граничні відхилення.