3. Якщо посадовець вперто провокує вас до ворожнечі, мовчки йдіть обхідною дорогою, демонструючи, що ви й досі вважаєте його союзником”.

Далі розглянемо коло питань щодо роботи Верховної Ради України, що може допомогти заінтересованим групам (лобістам) краще зрозу­міти законодавчий процес в Україні та більш плідно впливати на де­путатів Верховної Ради України заради захисту інтересів конкретних організацій чи груп виборців.

Тема 6. Лобіювання Верховної Раду України Можливості лобіювання народних депутатів України

Нагадаємо ще раз, що в умовах незалежної України таке специ­фічне політичне явище, як лобіювання, ще не дістало свого правово­го оформлення. Крім того, сам термін «лобізмі” часто вважається майже лайливим. Не рідко можна зустріти заяви або висловлювання ок­ремих політичних діячів, які з іронією вимовляють це слово. І тут немає нічого дивного.

Пригадаймо, що колишні владні інститути тоталітар­ного суспільства мали жорсткий характер, були закриті та спрямова­ні виключно на дію «зверху вниз». Але поряд із цим, як пам'ятаємо, функціонувала особлива, негласна, надзвичайно розповсюджена непарламентська форма лобізму, хоч її ніхто так і не називав. Це -«штовхачі», які вибивали для підприємств і організацій плани, ліміти, сировину тощо в московських чи київських міністерствах. Це - поши­рені в минулому намагання керівників місцевих парткомів задобри­ти вище рангом керівництво заради завоювання доброго ставлення до себе та майбутньої кар'єри. Сюди ж до певної міри можна віднес­ти й колишнє «телефонне право».

На жаль, ще й сьогодні Верховна Рада України, служби Президента України, міністерства, державні фінансові структури перебувають під тиском різного гатунку «лобістів», які вимагають додаткових кредитів, ліцензій, податкових пільг, дотацій тощо.

Помітним стало активне лобі­ювання іноземних інтересів. Як правило, існуюча тепер практика об­стоювання групових інтересів має невпорядкований, «дикий» характер.

Однак усе це зовсім не означає, що політичні й громадські органі­зації, групи активних виборців, різноманітні суб'єкти економічної та іншої діяльності не можуть скористатися позитивним досвідом де­мократичних країн у галузі лобіювання, обстоювання своїх інтересів.

Більше того, яким би незвичним для нашої політичної культури не був інститут лобізму, бажають того владні структури чи ні, його окре­мі елементи вже фактично існують.

Водночас ми, на жаль, не досить приділяємо уваги тим легальним можливостям, якими варто скорис­татися для посилення впливу на депутатів і роботу Верховної Ради України з боку громадськості та утворюваних нею різноманітних ор­ганізацій.

Які ж це можливості?

Перше коло можливостей

Воно пов'язане з обов'язками депутата перед виборцями, зокрема з його звітністю. Існуюче законодавство Украї­ни зобов'язує депутата через певні проміжки часу звітувати перед ви­борцями про свою роботу, а також про роботу Верховної Ради Украї­ни.

Згідно статті 24 Закону України „Про статус народного депутата України”, на депутата покладаються такі обов'язки:

• постійно підтримувати зв'язки з виборцями, вивчати громадську думку, потреби і запити населення, а у разі необхідності повідомляти про них Верховну Раду України та її органи, вносити пропозиції та вживати в межах своїх повноважень заходи щодо їх врахування;

• інформувати виборців про свою депутатську діяльність через засоби масової інформації, на зборах виборців періодично, але не рідше двох разів на рік;

• розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян";

• розглядати всі одержані ним пропозиції, заяви та скарги виборців, узагальнювати їх, за необхідності вносити відповідні пропозиції;

• у разі необхідності надсилати пропозиції, заяви та скарги громадян органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам;

• проводити особистий прийом громадян у дні, визначені Верховною Радою України для роботи з виборцями.

Більше того, у статті 7 даного Закону записано, що народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України. Для цього народні депутати, обрані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв'язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України відповідно до закону.

Отже, законодавчі акти дають можливість виборцям зустрічатися з депута­том та впливати на лінію його поведінки у Верховній Раді України. Як свідчить практика, сесійна робота в зако­нодавчому органі України триває близько двох тижнів на місяць. Один тиждень депутати мають працювати в округах, про що часто оголошує спікер парламенту.

Але це не завжди буває так. Пропорційна виборча система та голосування за списки партій (блоків) віддалили депутата від конкретної громади. Зв'язок депутата з виборцями значно залежить від особистості парламентарія, його активності, ро­боти в громадських організаціях і партіях.

Певне значення мають по­літичні відносини з місцевою владою та керівниками підприємств, які можуть сприяти або перешкоджати організації зустрічей із виборця­ми. На активність депутата впливає його партійна належність, полі­тична орієнтація. Багато людей агресивно ставляться до обранців або ігнорують зустрічі з ними. Конкретні імперативні механізми, які робили б періодичну і ефективну звітність депутата реальністю, відсутні як у законі, так і на практиці.

Виняток тут становить прийом громадян. Проте він, як пра­вило, зводиться до вирішення прохань здебільшого побутового змісту.

Усе це в багатьох випадках трапляється тому, що в нашій політич­ній практиці, у діяльності партійних і громадських організацій, інших заінтересованих груп громадян недостатньо звертається уваги на необ­хідність продуманої і тривалої роботи з депутатом, причому роботи, ініційованої громадськістю конкретного регіону. Важливу координуючу функцію тут можна було б доручити спеціально підібраним особам, які виконували б функцію лобістів.

Друге коло можливостей організованого впливу (тиску) на депу­тата пов'язане з умовами дострокового припинення повноважень народного депутата.

Підставою для припинення повноважень, наприклад, може бути порушення парламентарієм Закону Украї­ни «Про статус народного депутата України», який зобов'язує його підтримувати зв'язки з виборцями і звітувати перед ними про свою діяльність.

Верховна Рада України може порушити питання про дострокове припинення повноважень депутата на підставі закону за рішенням суду у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.

Крім того, сама Верховна Рада України може порушувати питання про відкли­кання депутата, якщо той бойкотує її роботу або не відвідує сесійних засідань і засідань комітетів.

Уточнення щодо цього подано у Регла­менті Верховної Ради України: у разі відсутності депутата без поваж­них причин загалом більш як на 20 засіданнях протягом календарно­го року комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, подає до Верховної Ради України пропозицію про порушення питання про дострокове припинення повноважень депутата.

Таким чином, депутата можна поставити в досить жорсткі рамки. Але цю можливість мало хто використовує. Практика показує, що значна кількість депутатів у парламенті пасивна, трапляються випад­ки, коли вони місяцями не з'являються на пленарні засідання та засі­дання комітетів, але питання про дострокове припинення їх повноважень Верховною Радою Ук­раїни не ставиться.

Істотно понизився вплив виборців на депутата після того, як були вилучені положення Закону „Про статус народного депутата України” щодо можливості давати накази своєму депутату, або відкликати його, якщо він втрачає довіру більшості населення його округу. Сьогодні порушення питання про відкликання обраного за списками політичних партій чи виборчих блоків депутата можливе як­найшвидше через партійні фракції та місцеві організації партії, від якої він був обраний.

Зважаючи на це, можна сказати, що тут відкривається велике поле діяльності для організації цілеспрямованого впливу на депутата, особливо тоді, коли ця робота буде вміло диригуватися професійно діючими лобістами.

Третє коло можливостей організовувати вплив на депутата пов'язане з порядком висвітлення його діяльності у засобах масової ін­формації. Згідно з чинним Законом України «Про пресу» засоби масо­вої інформації мають право на одержання будь-яких відомостей від державних органів, об'єднань громадян, органів місцевої влади, керів­ників установ, підприємств та організацій.

Правда, якщо вести мову про законодавчі положення, які б регламентували висвітлення діяль­ності окремих депутатів, то вони практично зводяться до мінімуму.

По-перше, в Законі України «Про статус народного депутата Укра­їни» зазначається лише те, що місцева преса повинна об'єктивно вис­вітлювати звіти і зустрічі депутата з виборцями.

По-друге, у Регламенті Верховної Ради України лише в загальному вигляді зазначено, що в газеті Верховної Ради України друкуються ві­домості про невідвідування депутатом сесії з неповажних або невідо­мих причин та обнародується оголошення депутатові догани за не­етичну поведінку.

По-третє, тільки зазначено, що в парламентській газеті «Голос Ук­раїни» та у «Відомостях Верховної Ради України» згідно з регламен­том повинні друкуватися постанови з приводу запитів депутатів до уряду та Верховної Ради України.

За таких обставин стан справ можна змінити шляхом організації заінтересованих груп громадян (виборців), активізації роботи демок­ратичних партійних осередків із метою спостереження за діяльністю своїх депутатів і в разі потреби тиску на них. Така лобістська за сво­їм змістом робота може бути спрямованою на забезпечення висвіт­лення в місцевій пресі звітів депутата, обнародування в ній резуль­татів поіменного голосування, друкування матеріалів (можливих постанов) у відповідь на його запити від імені громадян та організа­цій виборчого округу.

Ще одне коло можливостей. Лобіювання слід розглядати не просто як організований тиск на законодавців, а масштабніше. Відомо, що од­ним із найголовніших принципів функціонування демократичного сус­пільства є відкритість законотворчого процесу, створення сприятливих умов для участі в цьому процесі багатьох соціальних груп і організацій. Саме завдяки відкритості законотворчого процесу, наявності активних громадян і груп тиску (лобістів), що усвідомлюють та організовано обс­тоюють свої інтереси, урядування в суспільстві стає більш демократич­ним. Адже чим більша кількість точок зору, позицій людей беруться до уваги законодавцями, тим досконалішим буде результат законотворчої діяльності. Крім того, відкритість законотворчого процесу дає громадянам змогу переконатися, що вони є безпосередніми учасниками са­моврядування в найширшому його розумінні. Коли громадяни відчу­вають себе невід'ємною частиною законотворчого процесу, тоді зрос­тає не лише позитивне ставлення до законів, а й готовність їх викону­вати. Громадяни, що не знають, як з'явилося те або інше рішення (за­кон), наслідки дії якого вони не вважають добрими, схильні підозрю­вати депутатів і парламент у корупції та неефективній роботі.

Відкриті політичні режими і системи управління є завжди ефек­тивніші, ніж закриті, тому що соціальні групи і їх організації, яких найбільше стосується той чи інший законопроект, мають змогу заяви­ти про свої прагнення і допомогти у виробленні необхідних рішень. А ці групи часто можуть краще від політиків знати, які конкретні питан­ня слід порушувати. Крім того, ніколи не слід забувати, що налагод­ження двостороннього зв'язку між депутатом і виборцями є для пер­шого ефективним шляхом збереження свого парламентського місця в майбутньому.

Законодавці, яким удається налагодити добрі відносини із заінте­ресованими організаціями і їх представниками (лобістами), опирати­ся на групи людей у процесі законотворення, створюють для себе до­датковий осередок підтримки. З іншого боку, групи людей (виборців), що усвідомлюють свої інтереси й організовано обстоюють (лобіюють) їх, спроможні уважно слідкувати за діями своїх обранців і таким чи­ном не давати їм відступитися від передвиборних обіцянок.

Далі спробуємо висловити деякі міркування та поради щодо кра­щої організації розумного, побудованого на здоровому глузді впливу на депутатів Верховної Ради України з метою обстоювання інтересів тих чи інших груп громадян та організацій.