Автор: проф. Валентин Королько

Спецкурс

ТЕХНОЛОГІЇ ЦИВІЛІЗОВАНОГО ЛОБІЮВАННЯ

Вступ

Лобізм як особлива система і практика реалізації інтересів окре­мих організацій і різноманітних груп громадськості шляхом цілес­прямованого впливу на законодавчі та виконавчі органи державної влади став невід'ємною складовою політичного процесу демократич­ного суспільства.

Значення цього явища можна пояснити наступними обставинами.

І. В країнах розвинутої демократії лобісти або їх групи виконують важливу функцію по­середників між громадськістю та органами держави, інформуючи ос­танніх про інтереси окремих груп громадян, стан справ у тих чи ін­ших сферах життя. Безперечно, у процесі прийняття законів і впро­вадження їх у життя депутати та урядові чиновники можуть звертатися і, як правило, звертаються за консультаціями та порадами до професійних фахівців і експертів. Але на відміну від знань профе­сіоналів знання громадян, пропущені через їхній інтерес і репрезен­товані лобістськими структурами, виявляються важливішими як із точки зору розуміння глибин життя, так і з позиції легітимності рі­шень, що приймаються. Саме остання обставина набуває особливої ваги, оскільки доводить, що лобізм у його цивілізованих формах - не «вулиця з одностороннім рухом». Лобісти (групи тиску на владні структури), домагаючись переваг для себе, водночас забезпечують сприятливі умови сприйняття суспільством і конкретними групами громадськості схвалених державою законів.

ІІ. Інститут лобізму виконує функцію впорядкування плюраліз­му суспільних інтересів. Адже зрозуміло, що кожна людина, кожне громадське об'єднання мають на увазі свої специфічні інтереси. Біль­ше того, вони прагнуть захищати ці інтереси всіма доступними їм за­собами з урахуванням юридичних норм. Звідси цілком логічно, що в межах певного правового поля їх інтереси зіштовхуються, а тому пот­рібні способи та механізми зіставлення інтересів і визначення пріо­ритетів. Навіть якщо процес лобіювання здійснює невелика група людей, наслідки лобіювання можуть бути дуже масштабними і нерідко зачіпають великі маси населення країни.

ІІІ. Позитивна робота інституту лобізму часто вигідна сус­пільству в цілому. Дозволяючи зіставляти групові інтереси, можли­вості й наслідки різноманітних дій у межах легітимних демократич­них «правил гри» та сприяючи відображенню цих інтересів і можли­востей у політичних рішеннях, лобізм істотно доповнює складну сис­тему стримувань і противаг. Уже одна ця обставина варта того, щоб поступово впроваджувати інститут лобізму і в Україні у його цивілі­зованих, прийнятних для нашої політичної культури формах.

ІV. Лобізм певною мірою здатний доповнювати конституцій­ну систему демократичного правління. Він дозволяє брати участь у прийнятті та реалізації політичних рішень тим групам громадськості, які так або інакше позбавлені цієї можливості. Це особливо стосувалося громадян тих виборчих округів, які за існування мажоритарної виборчої системи не спромоглися обрати своїх представників до парламенту. Не маючи свого депутата (що було звичайним явищем для Верховної Ради України першого і другого скликання), який міг би з трибуни парламенту заявити про місцеві проблеми, гру­пи громадськості за допомогою інституту лобіювання могли самос­тійно привернути увагу до своїх проблем, впливати на процес їх за­конодавчого врегулювання. Ця потреба особливо посилюється за умов пропорційної системи вибору депутатів за списками партій або партійних блоків, коли представництво місцевих інтересів виборців у парламенті стає розмитим та знеособленим.

Тема 1. Лобізм: сутність, легітимність, практика

Сутність лобізму

Лобізм як система впливу на членів законодавчого органу або чи­новників державних установ із метою добитися схвалення або нес­хвалення ними того чи іншого законопроекту або постанови отримав свою назву від англійського слова lobby, що означає «закрите примі­щення для прогулянок, коридор, вестибуль, кулуари». Свій особли­вий політичний відтінок слово лобі дістало у США приблизно в сере­дині XIX століття у вигляді його похідних: лобізм, лобіювання, лобіст. Вважають, що традиція лобізму як специфічного політичного явища сягає своїм корінням часів президентства Уліса Сімпсона Гранта (1869-1877 рр.) - уславленого генерала періоду громадянської війни у Сполучених Штатах Америки 1861-1865 рр. Вечорами цей Прези­дент зі своєю «командою» мав звичку «розслаблятися» після напру­женого робочого дня у вестибулі одного з готелів. Там його міністри, а також сенатори зустрічалися з різними людьми, вислуховували їхні прохання та давали обіцянки (часто не безкорисливо) виконати їх.

Історія розвитку лобізму справді була наповнена фактами недозволених методів тиску на законодавців і чиновників. У США, наприклад, незважаючи на те, що конституція цієї країни захищає право звернення (петиції) до уряду і що там уже давно прийнято від­повідне законодавство, яке регламентує лобістську діяльність, ще й досі дехто розглядає лобіювання як спробу маніпулювання законо­давчими та виконавчими органами влади.

Та все ж, в яких би гріхах не запідозрювали лобізм, це не може за­тінити ту надзвичайно корисну роль, яку він покликаний виконувати. Лобізм у його сучасних, цивілізованих формах є широко використо­вуваною, легальною формою впливу різноманітних кіл і груп сус­пільства на апарат державної влади, особливо парламент, причому впливу знизу.

Головне завдання демократичного лобіювання - доби­тися того, щоб у законодавчих і нормативних актах державної влади враховувалися специфічні інтереси різних груп громадськості, їх ор­ганізацій, що не суперечать загальним інтересам суспільства.

За своєю глибокою сутністю лобіювання:

• забезпечує гласність полі­тичного процесу,

• робить його передбачуваним,

• розширює коло учас­ників процесу політичного життя та

• обмежує всесилля апарату дер­жавної влади.

Воно є інструментом функціонування системи плюра­лістичної демократії, який розкриває очі законодавцям і державним службовцям на ті наслідки, які можуть мати законодавчі акти та ад­міністративні розпорядження, що ними приймаються.

Функція лобізму як особливого політичного явища ґрунтується на фундаментальному праві кожного громадянина демократичного сус­пільства направляти індивідуальні й колективні звернення (петиції) до органів державної влади та посадових осіб. Це право зафіксовано в конституціях усіх демократичних держав світу. В Конституції України (ст. 40) теж записано, що «всі мають право направляти індиві­дуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та поса­дових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звер­нення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк».

Крім того, Конституція України опосередковано створює умови для лобістської діяльності, гарантуючи: право “на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань” (ст.. 34); право “на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів” (ст.. 36); право “брати участь в управлінні державними справами” (ст.. 38);