Розділ 3. Удосконалення реалізації тендерів в сучасних умовах української економіки

3.1. Проблемні питання в реалізації тендерів

Питання тендерних закупівель хвилюють сьогодні багатьох. Адже в умовах зростаючої конкуренції роль "постачальника двору його величності" стає не тільки почесної, але й дуже вигідної. З іншого боку, недосконалість чинного законодавства приводить до додаткових втрат часу й грошей всіма учасниками торгів. Одною з головних джерел теперішніх проблем є недоопрацьованість Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» . І досконало вивчивши цей Закон можна виділити три найголовніші проблеми:

Першою проблемою є те, що наразі фактично будь-яка особа може оскаржити процедуру державної закупівлі, посилаючись на невідповідність механізму проведення держзакупівлі законодавству України та, як наслідок, визнати незаконними результати державної закупівлі.

Другою проблемою є те, що замовник (розпорядник державних коштів) може навіть без проведення тендеру укласти договір з особою, посилаючись, що механізму проведення держзакупівлі належним чином не визначено. А оскільки його не визначено, то й, у відповідності з положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України діяти слід лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, але аж ніяк не застосовуючи сумнівну Постанову № 921. Відтак замовник керується загальними положеннями щодо укладення правочинів, визначеними Цивільним та Господарським кодексами України. А виконавець на майбутнє вправі вимагати від замовника в судовому порядку проведення оплати за виконані роботи, надані послуги, передані товари. Хоча за такого розвитку подій виникає питання щодо наявності в діях керівництва замовника ознак злочинів у сфері службової діяльності. Проте, вважаю, кваліфікованому юристу під силу довести їх відсутність.

Третьою проблемою вважаю те, що у випадку звернення особи до суду з наміром оскаржити певні процедурні порушення, допущені при проведенні держзакупівлі з посиланням на недотримання відповідних пунктів Постанови № 921, суд може прийняти «неочікуване» для позивача рішення, яким може взагалі відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його необґрунтованість та недоведеність.

З моменту набрання чинності Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” обсяг скарг, що направляються учасниками на адресу Мінекономіки, має сталу тенденцію до зростання, яку ми можемо спостерігати на мал. 3.3.

Мал. 3.3. Кількість скарг поданих у 2001 по 2009 до Міністерства економіки.

*джерело [12,15]

Але існують проблеми, які не стосуються закону:

• наявність лише однієї інформаційної системи у мережі Інтернет – «Портал «Державні закупівлі України», яка в результаті непомірного навантаження не справляється з обсягом роботи, що призводить до затримки виходу оголошень на 2-4 тижні, через це терміни проведення процедури закупівлі затягуються;

• при проведенні тендерів, є значні матеріальні затрати учасників, особливо в частині укладання договору. Ці витрати мають відбуватися ще до моменту відкриття тендерних пропозицій та визначення переможця. Повернути кошти учаснику, що не став переможцем, не досить просто. Такі умови значно зменшують кількість бажаючих взяти участь в процедурі торгів, через що автоматично зменшується конкуренція;

• проведення кожної тендерної процедури ускладнюється необхідністю включення кожного учасника торгів до тематичного каталогу, який видає Тендерна палата України. За це учасник повинен щорічно заплатити від 10 до 15 тис. гривень;

• деякі учасники закладають витрати в ціну тендерних пропозицій, що не відповідає основній меті проведення закупівель – економії бюджетних коштів;

• монополізація у сфері оприлюднення інформації про закупівлі;

• невиправдане затягування термінів організації та проведення торгів, зокрема, внаслідок довготривалого розгляду відповідних матеріалів міжвідомчою комісією з питань державних закупівель, зупинення укладення договорів із переможцями тендерів внаслідок недобросовісного оскарження результатів торгів у різних інстанціях;

• низька мінімальна вартісна мережа товарів, робіт і послуг для застосування процедур торгів, що спричинило незацікавленість постачальників брати участь у торгах при здійсненні закупівель у незначних обсягах;

• надання тендерній палаті України, що є громадською організацією, невластивих для організації з таким статусом повноважень;

• безпідставне завищення вартості послуг, пов’язаних з організацією тендерних торгів, що призводить до неефективного використання державних коштів[4].