Хід роботи

1. Виміряти лінійкою довжину стержня 2 від місця кріплення до індикатора. Оцінити паспортну приладову похибку l₀.

2. Виміряти ширину і товщину стержня штангенциркулем не менше п’яти разів у різних місцях стержня. Оцінити паспортні приладові похибки вимірювань h₀ і b₀.

3. Шкалу індикатора 5 встановити в нульове положення. Навантажити шальку 3 різноважком 4. Визначити величину деформації . Оцінити похибку ₀. Дослід повторити не менше п’яти разів, з однаковим навантаженням.

4. Знайти середні значення величин b, h,  та їх абсолютні похибки. За допомогою формули (2) обчислити модуль Юнга. Визначити відносну (5) та абсолютну (6) похибки Е.

, (5)

(6)

5. Записати кінцевий результат.

Таблиця вимірювань

l = , l₀ = , F = , F₀ = , b₀ = , h₀ = ,₀ = .

№ з.п.	b	h	
CI
1
2
3
4
5
Ср.

Контрольні запитання

1. Що називають деформацією тіла? Які види деформацій властиві речовині у твердому, рідкому і газоподібному станах?

2. Яка природа сил пружності?

3. Що таке відносна деформація? Абсолютна деформація?

4. Що таке механічна напруга?

5. Яку деформацію називають пружною? Пластичною? Нарисуйте і поясніть діаграму розтягу.

6. Сформулюйте закон Гука для деформацій розтягу і стиску.

7. В чому полягає фізичний зміст модуля Юнга?

Молекулярна фізика і термодинаміка Лабораторна робота № 2.1 Визначення в’язкості рідини методом Стокса

Мета роботи: визначити в’язкість рідини.

Теоретичні відомості і опис установки

(Теорія до даної роботи описана в конспекті лекцій §2.19, 2.20)

Молекули газів та рідин внаслідок теплового руху безперервно і хаотично рухаються. При цьому вони обмінюються імпульсами та енергіями. Якщо в середовищі існує просторова неоднорідність густини, температури або швидкості впорядкованого руху окремих шарів, то на тепловий рух молекул накладається впорядкований рух, який веде до вирівнювання цих неоднорідностей.

Явища переносу – це процеси встановлення рівноваги в системі шляхом переносу маси (дифузія), енергії (теплопровідність) та імпульсу напрямленого руху (внутрішнє тертя або в’язкість).

Явище дифузії полягає у взаємному проникненні і перемішуванні частинок речовини внаслідок неоднорідності густини чи різниці концентрацій компонент суміші в різних місцях об’єму. Потік маси виникає в напрямку зменшення густини чи концентрації. Явище описується емпіричним законом Фіка.

,

де D – дифузія ,яка дорівнює масі речовини ,що переноситься через одиницю площі за одиницю часу при одиничному градієнті густини; – градієнт густини; dS – площа поверхні; dt – час переносу.

Якщо вдовж осі Х існує градієнт температури , то в напрямку зменшення температури виникає потік тепла через поверхню площею dS перпендикулярну до осі Х. Явище описує закон Фур’є.

,

де dQ – кількість теплоти; dt – проміжок часу; К – теплопровідність речовини - це кількість теплоти, що проходить за одиницю часу через одиничну площу при одиничному градієнті густини. Механізм явища полягає в передачі енергії теплового хаотичного руху при зіткненні молекул.

У

Рис.1

явищі внутрішнього тертя (в’язкості) спостерігається перенос імпульсу напрямленого руху від молекул із шарів, які рухаються швидше до повільніших і навпаки. В результаті між шарами виникає сила внутрішнього тертя

(1)

де  – в’язкість, яка залежить від природи речовини і її стану. Із співвідношення (1) визначимо:

, (2)

тобто в’язкість чисельно дорівнює силі внутрішнього тертя, яка діє між шарами одиничної площі при одиничному градієнті швидкості.

Нехай тіло рухається в рідині. До поверхні тіла прилипає шар рідини (внаслідок міжмолекулярних сил притягання), який буде рухатись швидше ніж суміжній шар. Між цими шарами виникає градієнт швидкості і це веде до виникнення сили в’язкості (внутрішнього тертя), яка є силою опору. Як відомо, сила внутрішнього тертя між сусідніми шарами пропорційна градієнту швидкості:

, (3)

де S – площа стичних шарів.

Шари, що досить віддалені від поверхні тіла майже не рухаються. Отже градієнт швидкості пропорційний швидкості. Таким чином сила в’язкості

, (4)

де u – швидкість тіла, k – коефіцієнт пропорційності, який залежить від природи рідини і від форми і розмірів тіла. Стокс показав, що для кульки, яка рухається в рідині

, (5)

де r – радіус кульки. Тоді, підставивши (5) в (4), одержимо:

. (6)

Нехай кулька падає в рідині (рис. 1). На неї діють сили: – Архімеда, – сила тяжіння, – сила в’язкості. Модуль рівнодійної цих сил

. (7)

Швидкість кульки зростає до тих пір, поки рівнодійна не стане рівною нулю, тоді

Рис. 2

. (8)

Після підстановки в(8) співвідношень (6),(9),(10),(11):

(9)

(10)

(11)

одержимо

, (12)

де – густина кульки, – густина рідини, V – об’єм кульки, g – прискорення вільного падіння.

Установка для вимірювання в’язкості – це циліндр з рідиною (Рис. 2), на якому у верхній і нижній частинах зроблені мітки. Верхня мітка знаходиться на такій висоті, щоб при її досягненні рух кульки міг би вважатись рівномірним. Якщо відстань між мітками l, а час падіння t, то швидкість

. (13)

Виразимо радіус кульки через її діаметр

. (14)

Підставивши (13), (14) в (12) отримаємо

. (15)

Позначимо

. (16)

Тоді

. (17)

Відносна похибка вимірювання η згідно (17) має вигляд:

. (18)