Тема 4 культура польсько-литовської доби Культура Галицько-Волинського князівства

Пізнє середньовіччя в Україні умовно можна розпочати з Галицько-Волинського князівства. Розпад Київської Русі був неминучим – значна феодальна роздробленість та зовнішній пресинг розривали донедавна могутню країну. Українці не зуміли реалізувати історичний шанс вибудувати власну державу, здійснити культурні починання великих князів.

Після остаточного розпаду Київської Русі, осередком вітчизняної культури стало Галицько-Волинське князівство. Деякі вченні вважають, що саме це князівство можна беззаперечно назвати першою українською державою – фактично її територія в період найбільшого розквіту відповідала 90% сучасної України. Активна фаза культури Галицько-Волинської держави протягом ста років після занепаду Київської Русі здійснювала в основному збереження залишків надбань попередньої великої держави.

Культурні реалії часів польсько-литовського панування

Спочатку литовські, а потім і польські впливи на культуру України вже доволі вивченні. Протягом століть ми з ними були сусідами, ворогами, друзями та просто людьми, що в буремний час вибудовували спільно та окремо свої державні «будинки».

З ХIV століття Україна опинилася під щільним тиском литовських загарбників. Проте литовська експансія мала не виключно руйнівний характер – литовці були більш відсталими та почасти перейняли культуру українців. Наприклад, вони перейняли старослов’янську мову.

Пізніше в Україні відбулася значна польська експансія, що характеризувалася вже доволі агресивним характером. Зокрема, поляки нав’язували українцям католицьку віру та власну мову, значно економічно закабалили український народ. Найбільш яскраво протидія української та польської культури демонструється на прикладі боротьби православ’я та католицизму. А пізніше – боротьбі за "чистоту віри" після Брестської унії (1596). Саме утворення греко-католицької церкви становило собою суперечливе явище – намагання вижити за складних історико-політичних умов. Проте багато хто розцінив подібний акт як зраду.

Протидія уніатству знайшла відображення в полемічній літературі. Найбільш яскравим представником цієї літератури був Іван Вишенський. Більшу частину свого життя він присвятив служінню Богу в якості відлюдника на горі Афон (Греція). Найбільш відомими його творами є «Послання єпископам — відступникам від православ'я» та «Короткослівна відповідь Пйотру Скарзі».

Роль братств в розбудові української культури

Братства виникли в Україні не від «гарного життя». Обороною православної церкви від зовнішніх впливів опікувалися братства. Спочатку це були звичайні служителі при храмах, що відповідали за порядок під час богослужіння та виконували навколо церковні обслуговуючі функції. Згодом братства спромоглися виконувати високу ідеологічну місію – були оборонцями віри, та соціальну – це були своєрідні спілки взаємодопомоги, що опікувалися сиротами та нужденними. Займалися братства й видавничою та освітянською діяльністю. Найбільш відомим є Львівське братство. Хоча осередки існували в усіх містах нашої країни.

Виникнення друкарства в Україні

Друковане слово прийшло в Україну ще на зорі друкарства. Українським першодрукарем вважається Святополк (Швайпольд) Фіоль (?-1525). Він проживав у Кракові і мав міцні зв'язки з місцевими українцями, вивчив їхню мову та разом з ними видав 1491 року (за 83 роки раніше Федорова) кириличним шрифтом книжки «Осьмигласник» й «Часословець». Але ім'я цього українського першодрукаря довгий час замовчувалося. Розкриваючи принцип такого замовчування, проф. І.Огієнко писав:«Через те, що книжки ці – c найперші друковані книжки серед цілого слов'янського світу, честь їх належності нам, українцям, різні вчені не раз намагалися відняти від нас. Але рішає тут мова цих друків: там, де Фіоль не був зв'язаний традиційним слов'янсько-церковним текстом, там мова його видань має дуже багато відзнак живої української мови. Але праця Фіолева покінчилася трагічно: 1491 року його арештувала краківська духовна інквізиція, і по довгій тяганині визволився Фіоль лише в середені 1492 р.. Праця Фіолева спинилася, а книжки його, як каже переказ, спалено...».

Більш відомим друкарем був Іван Федоров. Він видав такі основні праці, як «Євангеліє учительне» (1569, Заблудів), «Апостол» (1574, Львів), «Буквар» (1574, Львів), «Біблія» (1581, Острог) тощо. Коли на початку 1575 року І.Федоров став «друкарем його милості Константина, князя Острозького», він сягнув вершин своєї діяльності на ниві відродження України. Власне, здійснив подвиг при підготовці та здійсненні видання Біблії церковнослов’янською мовою. Це видання ставить працю Івана Федорова у загальносвітовий контекст.