Гонорея.

Гонорея (від лат.gonos – сімя і rheo - течу) або трипер (нім.) – одне із найрозповсюдженіших венеричних захворювань, яке спостерігається в усіх країнах світу. Перші відомості про нього з’явилися ще у II столітті до н.е. Назву хворобі дав римський лікар Гален. Гонореєю можуть хворіти чоловіки, жінки і діти.

Збудник захворювання – гонококк, відкритий німецьким венерологом Альбертом Нейссером у 1879 році. Мікроб є абсолютним паразитом, в організмі знаходиться тільки на слизових оболонках (статеві органи, кишечник, рот, очі, сечовидільні органи). На повітрі швидко гине від висихання, а у вологому середовищі зберігає життєздатність до 24 годин.

Джерело інфекції - виключно тільки хвора людина. Гонорея завжди є набутою хворобою і спадково не передається.

Механізм передачі – контактний. Захворювання може передаватися тільки такими шляхами:

• статевим (96%),

• побутовим (біля 1% ) – як правило, у дітей до 5 років внаслідок грубого порушення санітарних норм – купання у загальній ванні, використання спільних мочалок та ін.,

• від матері до дитини під час пологів.

Інфекція надзвичайно заразна, часто поєднується з трихомонозом, сифілісом та іншими захворюваннями, що передаються статевим шляхом.

Перебіг захворювання. Інкубаційний період – 3-5 днів (інколи до 1 місяця).

Першими ознаками гонореї у чоловіків є різі, печія та свербіж в області сечівника, біль при сечовиділенні. Потім з сечовипускного каналу починають виділятися сірі, жовті або жовто-зеленого кольору слизово–гнійні виділення (залишають плями на білизні), спостерігається почервоніння та набряк зовнішнього отвору уретри.

Через 10-14 днів вище названі симптоми можуть зникнути або зменшитися самостійно, що свідчить про перехід захворювання в хронічну форму.

Внаслідок недостатнього лікування гонореї у чоловіків можуть виникнути ускладнення:

• запаленням передміхурової залози (простатит);

• імпотенція;

• запалення придатків яєчка і насінних пухирців (при двосторонньому ураженні – безпліддя);

• захворювання суглобів, яке призводить до їх скутості, знерухомлення;

• ураження серця.

Окрім цього, ускладнення гонореї можуть протікати у вигляді:

• гонококового стоматиту;

• уражень слизової оболонки гортані, глотки, очей, нирок, прямої кишки.

Гонорея у жінок часто протікає в'яло, без виражених розладів: незначні больові відчуття, виділення мізерні, дещо збільшуються “бєлі”. Якщо захворювання не діагностовано, гонорея набуває затяжного характеру і розповсюджується на органи малого тазу, викликаючи запалення яєчників і маткових труб, уражаючи шийку і слизову оболонку матки, у важких випадках – очеревок (брюшину), що стає небезпечним для життя. Може спостерігатися позаматкова вагітність, безпліддя.

Імунітет після захворювання не створюється, тому людина може хворіти на гонорею стільки разів, скільки інфікується.

На сьогодні гонорея – захворювання виліковне. Однак перш ніж розпочати лікування, необхідно встановити точний діагноз. Справа в тому, що гнійні виділення бувають не тільки під час гонореї. Лише лікар на основі лабораторних і інших досліджень може поставити правильний діагноз, що дуже важливо для призначення повноцінного лікування.

Важливо пам’ятати: cамолікування неприпустиме, оскільки воно нівелює основні ознаки гонореї і значно затримує процес одужання хворого.

Хламідіоз.

Це одне з так званих «модних» захворювань, про які раніше не говорили навіть фахівці. Сьогодні зустрічається значно частіше, ніж гонорея. Широкі дослідження відзначають, що на хламідіоз страждає 30-60% жінок і не менше 51% чоловіків.

Збудник захворювання - хламідія (Chlamydia trachomatis), дрібна кокковидна бактерія, яка дуже добре пристосована до існування усередині живої клітини - внутрішньоклітинний паразит і яка вражає переважно епітелій слизових оболонок сечостатевих органів.

Основний шлях зараження – статевий ( причому найчастіше від чоловіків до жінок). Але можлива передача і внутрішньоутробно та під час пологів (ризик зараження на менше 50%). Побутове зараження малоймовірне. Це обумовлено тим, що хламідія швидко гине поза організмом людини; для зараження потрібно надходженя достатньої кількості мікробів,а побутовий шлях не може цього забезпечити. Тому факторами зараження не можуть бути стульчаки унітазів, плавальні басейни, загальний посуд та рушники.

Джерелом інфекції являється хвора людина (дуже часто з безсимптомною формою захворювання).

Перебіг захворювання. Інкубаційний період – від 1 до 4 тижнів.

Першими симптомами захворювання можуть бути прозорі, незначні за кількістю виділення, які схожі на клей, дискомфорт і печія при сечовиділенні, біль внизу живота й поперековому відділі хребта. Інколи спостерігаються слизисто – гнійні виділення, у деяких випадках - часті позиви до сечовиділення. Недотримання правил особистої гігієни може призвести до запалення слизової оболонки очей.

У деяких випадках (у 50% жінок і 15-30% чоловіків) ознаки захворювання відсутні, хоча людина інфікована і здатна заражати партнера.

Хламідіоз – неважке захворювання, має, як правило, досить “м’який”, “ласкавий” перебіг. Від нього,як правило, ніколи ніхто не вмирає. Але ускладнення, які викликає хламідійна інфекція, бувають досить серйозні – у тому і полягає підступність хвороби, яка непомітно робить людини безплідною, сліпою, кульгавою.

Відсутність своєчасної діагностики і відповідного лікування може стати причиною:

• ураження передміхурової залози;

• запалення яєчок та їх придатків у чоловіків і яєчників у жінок;

• ураження суглобів (зазвичай колінних та гомілковоступневих)

• безпліддя у чоловіків і жінок (на 40, а то і більше %, бездітність пов’язана з перенесеним хламідіозом);

• різноманітної патології вагітності (позаматкової вагітності, викиднів та передчасних пологів, патології розвитку плоду);

• ураження очей, вух, носоглотки, легень новонароджених,

• ураження сечостатевих органів у новонароджених дівчаток.