Тема 1.4. Поняття про інші захворювання, що передаються статевим шляхом (зпсш). Профілактика зпсш в сучасних умовах.

1.4.1. Бактеріальні захворювання, що передаються статевим шляхом.

С ифіліс.

Сифіліс (лат. Lues – заразна хвороба, мор) - одне з перших венеричних захворювань, що виникли ще в давнину. Це важка хронічна хвороба, яка здатна уражати будь-який орган і тканини людського організму і передаватися потомству. Вражає різноманіття форм і проявів цієї хвороби.

Теорії походження сифілісу:

Американська – є припущення, що сифіліс був завезений на Європейський континент моряками експедиції Х.Колумба, які заразилися цим захворюванням від туземного населення Південної Америки (1493) і значно поширився під час війн (наприклад, у період неаполітанської кампанії КарлаVIII).

Європейська –відповідно до цієї точки зору сифіліс чудово себе почував у Європі ще в доісторичні часи. У підтвердженні цього існує багато доказів (згадування про ознаки захворювання в єгипетських папірусах Еберса, на глиняних ассірійських табличках бібліотеки царя Ашурбаніпала, у міфах Древньої Греції, у древніх китайських манускриптах 2500 р. до н.е., у роботах Гіппократа – 5-4 століття до н.е., Цельса, Авіцени - та ін.), але епідемій захворювання не спостерігалося.

Африканська – у 1961 р. Т. Кокберн і у 1963 р. Е. Гудзон висловили точку зору, відповідно до якої батьківщиною сифілісу є Африка – існуюча в країнах Африки хвороба “фрамбезія” (“тропічний сифіліс”) була джерелом європейського сифілісу з дещо зміненими ознаками і перебігом, що відбулися під впливом соціально-економічних чинників. Поширення сифілісу в Європу і країни Азії відбувалося при міграції людей з Африки (хрестові походи, війни, вивіз рабів з Африки та ін.).

Термін «сифіліс» був введений італійським лікарем і поетом, професором Падуанського університету Джироламо Фракасторо (1530) та походить від ім’я свинопаса Сифілуса, головного героя його міфологічної поеми «Сифілус, або про гальську хворобу», якого за зухвалість боги покарали тяжкою хворобою.

Рівень поширення сифілісу до кінця XIX століття був настільки високий, що, по деяким даним, ним було заражене ~15% населення Європи. Не дивно, що серед жертв минулого є і знаменитості - французький письменник Гі де Мопассан, художники

художникиПоль Гоген, Винсент ван Гог. Дослідники

дослідникисифілісу схильні бачити прояву цієї хвороби й у приступах дратівливості американського президента Авраама Лінкольна, і в депресії композитора Франца Шуберта, і в головному болі письменника Джеймса Джойса, і в політиці Адольфа Гітлера. Однак пошуки доказів цих припущень ускладнені тим, що сифіліс було прийнято приховувати, як ганебну таємницю.

Цікаво, що сифілітична інфекція має хвилеподібну еволюцію на Землі, періоди активізації її змінюються періодами затишку кожні 22-25 років.

У нашій країні з 1920 по 1940-1941 р.р. випадки зараження сифілісом були поодинокими. Зросла захворюваність на сифіліс в кінці другої світової війни та у 60-х роках ХХ століття.

Пік захворюваності на сифіліс в Україні прийшовся на 1996-98 роки - четверта в ХХ сторіччі хвиля росту захворюваності на сифіліс.

Пік захворюваності на сифіліс в Україні прийшовся на 1996-1998 роки(рис.)-четверта в ХХ сторіччі хвиля росту захворюваноності на сифіліс. Але і сьогодні сифіліс продовжує залишатися одним з найпоширеніших захворювань, що передаються статевим шляхом. Чверть століття тому, щоб заразитися сифілісом, потрібно було поміняти більш ніж 15 партнерів, то сьогодні ця цифра становить лише 5.

У Миколаєві стабільно високим залишається рівень “класичних” венеричних захворювань, таких як сифіліс та гонорея). На думку фахівців, цьому сприяє географічний фактор, пов'язаний з міграцією населення (особливо влітку) у нашу південну область. Останнім часом у Миколаївській області спостерігається певне зниження рівня захворюваності сифілісом і гонореєю, хоча він продовжує перевищувати "середньоукраїнський", який складає 8,1 на 100 тисяч населення. Так, у 2009 році рівень захворюваності на сифіліс і гонорею по м.Миколаїв дорівнював – 7,3, а по області – 10,2.

Хворіють в основному люди активного репродуктивного віку – від 15 до 30 років. Дуже тривожить, що і донині у нас зустрічаються ці захворювання серед дітей, збільшилася їх кількість і в середовищі підлітків через дуже ранній вступ їх у "доросле" життя.

Збудник сифілісу – бліда спірохета (Treponema Pallidum), відкрита у 1905 році німецькими вченими Шаудином і Гофманом. Отримала таке найменування тому, що погано сприймає забарвлення звичайними лабораторними барвниками.

Під мікроскопом має вигляд тонкої спіралі завдовжки 8-14 мкм з 8-12 рівномірними завитками (рис.).

Рис. Бліда спірохета .

Поза організму людини вона нестійка і швидко гине від висихання, дії кисню і сонячного проміння, при кип’ятінні, під впливом дезінфікуючих речовин (спирту, розчину мила, різних кислот і лугів, хлораміну). Але у вологому середовищі може зберігатися декілька годин.

Не чутлива до охолодження.

Джерело інфекції – тільки хвора на сифіліс людина.

Шляхи передачі. Зараження сифілісом відбувається через шкіру або слизові оболонки (найчастіше через мало або зовсім непомітні для неозброєного ока ранки; вважають також що спірохета може проходити і через неушкоджені покриви, ніби вгвинчується в глибокі шари шкіри), статевим і позастатевим шляхом, безпосередньо від хворого або через предмети, якими він користувався.

Механізм передачі збудника – контактний.

Основний шлях зараження (95-97% випадків) – статевий (переважно при випадкових дошлюбних або позашлюбних статевих зносинах).

Але можливі й інші шляхи:

• контактно-побутовий (2-3 % випадків) (рис.)

• (через предмети домашнього ужитку, що забруднені виділеннями хворого на сифіліс - посуд, сигарети, помаду й ін.,

Р ис. Фактори передачі сифілісу.

• через поцілунки з хворими людьми,(рис.) у котрих на губах або слизовій оболонці рота є сифілітичні висипи);

• кров'яний

• при переливанні крові від хворого донора,

• при спільному використанні голок і шприців, бритви;

• п рофесійний - через безпосередні контакти рук медичних працівників із виділеннями хворого в разі, коли підозра на сифіліс ще не виникла

• під час огляду хворого,

• при проведенні лікувальних процедур, хірургічних операцій,

• при розтині трупів хворих;

  • трансплацентарний, вертикальний (внутрішньоутробно від хворої матері плоду), що може бути причиною уродженого сифілісу;

  • при пологах – в цьому випадку зараження дитини від хворої матері розвивається набутий, а не вроджений сифіліс.

Для сифілісу характерний хвилеподібний перебіг захворювання зі зміною періодів загострення і стухання запальних процесів. При відсутності лікування захворювання розвивається, періоди змінюють один одного, а ознаки минулого періоду проходять самі, поступаючись місцем іншим.

Періоди сифілісу:

1. Інкубаційний – 3-4 тижня, але може бути значно довшим, якщо хворий приймає антибіотики при лікуванні інших інфекцій.

2. Первинний сифіліс (рис.) починається з появи на місці вторгнення збудника твердого шанкру (шанкр- це виразка, язва) – невеликої (10-15 мм) безболісної виразки (іноді їх буває декілька) правильної округлої форми з рівними щільними краями. Як правило, шанкр виникає на статевих органах або на суміжних ділянках шкіри: лобку, промежині, в пахових і стегнових складках. Іноді він буває в ротовій порожнині, на губах, в куточку ока, на шкірі тулуба, на пальці кисті, в окружності заднього проходу. Старі лікарі говорили: “При сифілісі страждає той орган, що згрішив”. Через 6-7 днів збільшуються і тверднуть регіонарні (найближчі до шанкру) підшкірні лімфатичні вузли, але вони залишаються безболісними. Через декілька тижнів шанкр загоюється навіть без лікування, що особливо небезпечно, оскільки це заспокоює хворого. Іноді первинна виразка залишається непоміченої або вона зовсім відсутня, наприклад, якщо людина з якоїсь причини приймала антибіотики. Тривалість цього періоду 1 –1,5 місяця. На цьому етапі хвороби людина дуже заразна.

а б

Рис. Прояви первинного сифілісу:

а – твердий шанкр, б – збільшення лімфатичних вузлів

3. Вторинний сифіліс (рис.) починається з появи на шкірі і слизових оболонках досить заразних висипань, що можуть самовільно зникнути і з'явитися знову через різні проміжки часу. Спочатку (вторинний свіжий сифіліс) це - дрібні, у великій кількості, симетричні рожеві плями, які не сверблять і не лущаться, потім папули (темно-червоні щільні пагорбочки) і везікули (пухирці). Потім (вторинний рецидивуючий сифіліс) кількість елементів висипки зменшується, вони досить великі за розмірами, розташовані асиметрично. Через деякий час порушується пігментація шкіри ( з’являються білі дрібні плями на коричневому фоні), випадає волосся на голові (рис.), зникають брови, вії, голос стає сиплим, збільшуються усі лімфовузли. Нерідко уражаються і внутрішні органи: печінка, нирки, кістки та ін.

Тривалість цього періоду - від 2-5 до 10 років.

4. Третинний сифіліс (гуммозний) характеризується утворенням гум – специфічних вузлів, схильних до розпаду з утворенням виразок, які довго не загоюються, з наступним рубцюванням. В цьому періоді виникають більш тяжкі ураження внутрішніх органів – серця, печінки, легень, аорти, кісток («провалюється» ніс, що призводить до потворності людини), а також нервової системи (прогресивний параліч, який супроводжується недоумкуватістю, маренням, галюцинаціями, сліпотою; спинна сухотка та ін.), які приводять хворого до смерті.

Рис. Прояви вторинного сифілісу

Р ис.Сифілітичне облисіння

Рис. Прояви третинного сифілісу

Імунітет після перенесення сифілісу не утворюється.

Діагностика сифілісу проводиться:

• шляхом бактеріологічного посіву виділень з виразок і сифілітичних елементів;

• при вивченні скарг хворого і даних обстеження;

• шляхом дослідження крові на наявність антитіл проти збудника (реакція Вассермана – RV). Позитивний результат з'являється лише через 2-4 тижні з моменту появи шанкру.

Лікування будь-якої стадії сифілісу проводиться тільки в стаціонарі. Абсолютно виліковується тільки хворий первинним сифілісом, в інших випадках – одужання неповне (залишаються зміни в ушкоджених органах). Після закінчення лікування хворий на сифіліс повинен знаходитися під контролем лікаря впродовж 2-5 років.

У роджений сифіліс виникає при зараженні плоду через плаценту від хворої матері в другій половині вагітності (не раніше 5-ого місяця). Це буває причиною викиднів, мертвонарождення, народження дітей з проявами раннього уродженого сифілісу: блідо-сірий колір шкіри, обличчя виражає страждання, рубці біля рота (на все життя), слабке зростання маси тіла, вади розвитку кісток («сідлоподібний» ніс, особлива форма черепа), нервової системи (водянка мозку), органів слуху, зору, заразні висипи на шкірі і слизових оболонках (так звана сифілітична пухирчатка, рис.). Такі діти часто гинуть у перші тижні й місяці життя. Інколи ознаки раннього уродженого сифілісу проявляються через 1-4 роки після народження нібито здорової дитини, яка народилася від хворої матері.

Рис. Прояви раннього уродженого сифілісу

Для пізнього уродженого сифілісу (у дітей після 4-х років і до періоду статевого дозрівання) характерні ознаки набутого сифілісу в третинному періоді. Особливо часто мутніє рогівка ока, порушується зір, з'являється глухота, можуть бути судомні посмикування обличчя, кінцівок. Характерні ураження зубів (Гетчинсонові зуби – бочкоподібної форми з напівмісячними виїмками по жувальному краю). Можуть спостерігатися психічні та інтелектуальні дефекти.

Тому вагітна жінка повинна досліджувати кров на реакцію Вассермана двічі: на початку і в кінці вагітності.