Тема 1.2. Поняття про захворювання, що передаються статевим шляхом (зпсш) як про інфекційні захворювання.
Інфекційні захворювання (лат. Infectio -заражати) – це велика група захворювань, викликаних мікроорганізмами, які передаються здоровим людям від хворих людей або тварин.
Основні відмінності інфекційних захворювань:
наявність специфічного збудника;
заразність (здатність передачі збудника);
можливість масового поширення;
здатність після захворювання створювати імунітет (окрім ЗПСШ).
Сьогодні статевим шляхом можуть передаватися понад 20 мікроорганізмів, які викликають відповідні захворювання у людини.
В залежності від виду збудника можна виділити такі групи захворювань, що передаються статевим шляхом:
б а к т е р и а л ь н і ЗПСШ, збудниками яких є бактерії (від грец. bacteria – паличка). Це:
сифіліс ( збудник – бліда спірохета),
гонорея ( збудник – гонокок),
хламидіоз ( збудник – хламидія ),
гарднерелез ( збудник – гарднерела ),
мікоплазмоз (збудник – мікоплазма, найдрібніша з бактерій).
в і р у с н і ЗПСШ, викликані вірусами, які є абсолютними паразитами й розмножуються винятково в клітинах хазяїна, маючи дуже високу заразність. Це:
ВІЛ\ СНІД,
генітальний герпес ( герпес статевих органів),
гострі кондиломи ( венеричні бородавки)
цитомегаловірусна інфекція,
гепатити В, С, Д
ЗПСШ, викликані н а й п р о с т і ш и м и мікроорганізмами, що є по суті одноклітинними тваринами:
трихомоноз.
г р и б к о в і захворювання:
кандидоз ( або молочниця), викликана патогенними дріжджовими грибками.
п а р а з и т а р н і ЗПСШ. Це:
короста (збудник – коростяний кліщ),
лобкова вошивість (збудник – лобкова воша).
Процес поширення інфекційного захворювання (у тому числі і ЗПСШ) у будь-якому людському колективі називається епідемічним процесом ( епідпроцес).
Епідемічний процес можливий тільки при наявності трьох його ланок:
1 ланка - д ж е р е л о і н ф е к ц і і ( резервуар, місце перебування і розмноження збудника). Ним може бути:
хвора людина,
бактеріоносій,
хвора тварина ( тільки не при ЗПСШ).
За характером джерел інфекції всі інфекційні захворювання поділяються на три групи:
антропонози ( єдине джерело інфекції – людина);
Усі ЗПСШ – антропонози.
антропозоонози ( джерело – тварина і людина );
зоонози ( основне джерело – тварина і хворіють тільки тварини).
2 ланка - м е х а н і з м п е р е д а ч і і н ф е к ц і ї – багатоступінчастий процес, у результаті якого збудник переміщується із зараженого організму в сприйнятливий організм.
Розрізняють такі механізми передачі інфекції:
повітряно-краплинний ( аерогенний );
фекально – оральний ;
контактний ;
кров'яний ( трансмісивний).
Для всіх ЗПСШ характерний контактний механізм передачі і ( в деяких випадках) – кров'яний ( ВІЛ\ СНІД, гепатити В, С, Д).
У здійсненні деяких механізмів передачі беруть участь фактори передачі – елементи зовнішнього середовища, що забезпечують перехід збудника з одного організму до іншого. Так факторами передачі ВІЛ\СНІДу можуть бути шприці, забруднені зараженою кров'ю (у шприцевих наркоманів), заражені медичні інструменти, інструменти для проколювання вух, татуювань і ін.; факторами передачі сифілісу є загальний посуд, зубна щітка (при наявності специфічних змін у ротовій порожнині), інші предмети особистої гігієни, факторами передачі лобкової вошивості – постільна білизна.
В залежності від факторів передачі розрізняють такі шляхи поширення інфекції:
статевий,
побутовий,
кров'яний,
трансплацентарний і ін.
3 ланка –с п р и й н я т л и в и й о р г а н і з м . Людина сприйнятлива до всіх ЗПСШ, оскільки у неї відсутній уроджений видовий імунітет до цих захворювань.
Епідемічний процес може протікати у таких формах:
спорадична захворюваність (поодинокі випадки захворювання);
епідемія – масові захворювання, що в 5 –10 разів перевищують звичайну захворюваність, з наростанням числа хворих і охопленням великої території;
пандемія - масове (всенародне) захворювання з охопленням територій декількох країн та континентів .
При проникненні збудника в сприйнятливий організм розвивається інфекційний процес – це процес взаємодії макро- і мікроорганізмів, що розвивається у певній послідовності і включає складний комплекс змін в організмі.
Впродовж інфекційного процесу розрізняють декілька періодів:
інкубаційний (прихований) – триває від моменту вторгнення збудника в організм людини до прояву перших ознак захворювання. У цей період відбувається розмноження і нагромадження в організмі збудників та їх токсинів. Тривалість інкубаційного періоду при різних захворюваннях різна (при гонореї – 5 – 7 днів, при ВІЛ – інфекції – 6-8 тижнів);
продромальний (період провісників) – це період з моменту появи перших ознак захворювання до розпалу хвороби; може характеризуватися загальними неспецифічними ознаками захворювання – підвищенням температури, слабкістю, головним болем і ін.; при деяких захворюваннях цей період відсутній;
період розпалу – основний період появи специфічних для даного захворювання ознак;
наслідки захворювання
одужання повне ( при гонореї, трихомонозі, первинному сифілісі за умови вчасно розпочатого лікування);
одужання неповне ( може бути при гепатиті В, С);
перехід гострого захворювання в хронічне;
ускладнення ( чим особливо небезпечні ЗПСШ);
смерть ( СНІД).
Деякі інфекційні захворювання, у тому числі і ЗПСШ, мають особливу динаміку розвитку( наприклад, сифіліс, ВІЛ- інфекція).
Для планування і проведення практичних заходів стосовно боротьби з інфекційними захворюваннями, в тому числі і з ЗПСШ, винятково важливе значення має наступне положення: відсутність хоча б однієї (будь-якої) ланки епідемічного процесу веде до розриву ланцюга епідемічного процесу і припиненню подальшого поширення відповідного захворювання. Тому можна виділити три основні напрямки боротьби з інфекційними захворюваннями:
знешкодження джерела інфекції ( виявити, ізолювати, лікувати);
переривання шляхів передачі інфекції ( наприклад, для переривання статевого шляху передачі ЗПСШ необхідне використання презерватива, виключення статевих контактів і ін.);
підвищення несприйнятливості організму до інфекції (тобто підвищення імунітету)
І м у н і т е т ( лат. immunitas – звільнення від данини, позбавлення від чогось), а стосовно до інфекційних захворювань – це стан неспецифічної і специфічної несприйнятливості організму до впливу заразного початку.
Усі чужорідні для даного організму речовини (мікроби, віруси й ін.), які попадають в організм ззовні і здатні викликати імунну відповідь, прийнято називати антигенами. Саме вплив антигенів обумовлює, при їхньому вторгненні у внутрішнє середовище організму, утворення специфічних клітин і білкових структур, яких прийнято називати антитілами. Антитіла здійснюють елімінацію, тобто видалення з організму усього чужого.
Імунна реакція організму – це реакція-відповідь особливих клітин – лімфоцитів. Лімфоцити складають приблизно 1% маси тіла. Вони знаходяться не тільки в білій крові, але й у тканинній рідині – лімфі. Родоначальники клітин імунної системи – незрілі клітини червоного кісткового мозку, що, дозріваючи, перетворюються у Т-лімфоцити або В – лімфоцити.
Т-лімфоцити формуються під впливом гормонів в основному органі імунної системи – тимусі (вилочковій залозі), розташованій за рукояткою грудини в грудній порожнині.
Популяція Т-лімфоцитів містить такі різновиди:
Т-лімфоцити – хелпери (відіграють посилюючу роль у реакціях клітинного типу, допомагають розпізнаванню антигенів і ін.);
Т-лімфоцити – кілери (руйнують усі чужі частки, що надійшли в організм);
Т-лімфоцити – супресори (придушують Т-хелпери, В-клітини).
Т-лімфоцити забезпечують клітинний імунітет до вірусних, грибкових, пухлинних процесів.
У реакціях клітинного імунітету беруть участь і макрофаги - клітини, що володіють здатністю до фагоцитозу.
В – лімфоцити формуються у червоному кістковому мозку, лімфатичних вузлах, селезінці.
В-лімфоцити забезпечують гуморальний ( рідинний) імунітет, пов'язаний з утворенням антитіл ( імуноглобулінів).
Таким чином, існують три основні функції імунітету:
Перша – проявляється у здатності розпізнавати будь-які чужорідні системи, що потрапили у внутрішнє середовище організму і відторгати їх.
Друга функція – полягає у здатності відторгати чужорідні клітини, що виникли в самому організмі внаслідок мутацій.
Третя – обумовлена наявністю імунологічної пам'яті. Клітини імунної системи при контакті з чужорідним антигеном запам'ятовують його і при повторній зустрічі дають більш сильну реакцію. Ця пам'ять “закріплюється” на роки, нерідко на все життя.
Імунітет різноманітний за своїм походженням, проявом, механізмом.
Розрізняють (рис. ):
Вроджений (спадковий), конституційний імунітет, що забезпечує генетично обумовлену стійкість до збудників ряду захворювань у певного виду організмів і тому називається ще видовим. Такий імунітет спостерігається у тварин до ЗПСШ.
Набутий-набувається організмом впродовж індивідуального життя або внаслідок перенесеного захворювання (п р и р о д н о придбаний імунітет) або за допомогою вакцинації ( ш т у ч н о придбаний імунітет).
Природний імунітет може бути:
активним ( створюється після перенесеного інфекційного захворювання, але не після ЗПСШ, тому що після ЗПСШ імунітет взагалі не створюється) і
пасивним (наприклад, імунітет немовляти у перші 3 –6 місяців за рахунок передачі антитіл проти збудників дифтерії, скарлатини та ін. від матері дитині).
