Барбітурати

Барбітурати (похідні барбітурової кислоти) увійшли в медичну практику на початку ХХ століття. Відносяться до речовин, що пригнічують нервову систему ( в першу чергу вражають центри головного мозку, що відповідають за свідомість і розумову діяльність). Застосовуються як заспокійливий, снодійний та знеболюючий засіб. У медицині найчастіше використовуються такі барбітурати, як барбітал, барбаміл, фенобарбітал (люмінал) і етамінал-натрій, які в останні роки стали предметом підвищеного інтересу токсикоманів. Доза медикаментів, прийнятих токсикоманами, як правило, перевищує терапевтичну. Прийом снодійних найчастіше відбувається у денний час, що свідчить про розвиток токсикоманічної прихильності. Зловживання снодійними часто спостерігається в алкоголіків, морфіністів і інших наркоманів. Однак пристрасть до них може виникнути і у людей зі стійкими порушеннями сну, які змушені тривалий час приймати снодійні засоби.

Отже, снодійні препарати виявилися не менш небезпечними наркотиками, ніж опій.

При прийомі наркотичної дози снодійного пацієнти справляють враження людей, що знаходяться в стані алкогольного сп'яніння різного ступеня (але без запаху алкоголю).

При вживанні барбітуратів після короткочасного (тривалістю 1 —2 хвилини) стану розслаблення і приємної млості настає фаза збудження, яка характеризується різким зниженням самоконтролю і руховою розкутістю. Людина нібито втрачає орієнтацію, починає хаотично рухатися, прагне до дій, хоча сама не розуміє до яких. Увага нестійка, людина легко відволікається. Настрій також непередбачуваний: безпричинна веселість, блюзнірство раптом змінюються хворобливим маренням про те, що оточуючі щось проти неї задумали вчинити, що на неї хтось таємничим чином впливає (наприклад, за допомогою телепатії, гіпнозу, лазерних променів), що її переслідують, хочуть вбити. Згадані порушення в сприйнятті реальності, швидка, неконтрольована і нічим не мотивована зміна настрою призводить до конфліктів між членами компанії, які перебувають у стані сп'яніння або до агресивних дій, жорстокості щодо людей, які випадково опинилися поруч. Така дія барбітуратів відома і самим наркоманам, які назвали ці лікарські препарати «скаженими пігулками».

При щоденному використанні барбітуратів залежність до них формується вже через 2 тижні від початку прийому.

У період абстиненції переважає злобно-тужливий настрій, похмурість, пригніченість, дратівливість і тривожність. У важких випадках можуть виникнути психози, епілептичні приступи.

Інгалянти (токсикоманічні речовини)

До цієї групи інтоксикантів відносять інгаляційні анестетики (диетиловий ефір, хлороформ тощо), засоби побутової хімії та деякі технічні рідини: синтетичні клеї, заправка для запальничок, бензин, гас, аерозолі, засоби для чищення, плямовивідники, лаки, нітроемалі, дезодоранти в балонах. Названі вище речовини мають спільні якості: добре розчиняються в жирах, мають високу токсичність і швидку випаровуваність (навіть при кімнатній температурі) і є сильнодіючими депресантами центральної нервової системи.

Серед різноманітних способів вживання токсикоманічних речовин найбільш розповсюджене вдихання їх парів за допомогою паперових або поліетиленових мішків, пляшок, одягу й рукавів, рідше - аплікація на шкіру голови.

Самі по собі летючі речовини наркотичної дії до наркотиків не належать. Оп'яняючий вплив їх можливий лише тоді, коли організм отримує дуже велику дозу речовини, а сп'яніння — один із симптомів отруєння токсинами цих речовин.

Перші повідомлення про випадки вживання летючих речовин у медичних архівах з'явилися в середині Х1Х століття ( використання ефіру й хлороформу для одержання приємних відчуттів). У 50-60-х роках ХХ сторіччя стало швидко поширюватися вживання побутових інгалянтів з метою сп'яніння в північно-американських та європейських країнах. У нашій країні наприкінці 60-х років з'явилися підстави говорити про «епідемію» даного виду токсикоманії. Речовини, що використовувалися тоді і використовуються тепер, подібні, але «арсенал» їх неухильно зростає.

Найчастіше вдихання інгалянтів характерно для дітей (зазвичай хлопчиків) у віці 8-15 років з соціально-педагогічною занедбаністю. Такі підлітки схильні до об'єднання в групи, що характеризуються антисоціальною поведінкою.

У середовищі самих наркоманів їх називають “нюхачами”. Серед підлітків, які зловживають інгалянтами, є значна кількість дітей з невротичною патологією, порушеннями психіки, ознаками органічної поразки ЦНС і примітивністю інтересів. Однак було б помилкою стверджувати, що “нюхачами” стають тільки ті, хто має психічні відхилення.

Основними причинами подібних експериментів можуть бути:

• цікавість,

• пошук незвичайних сильних відчуттів,

• пасивне наслідування товаришам, що відображає незрілість психіки підлітків, їх психічний інфантилізм і конформізм.

Часто вдихання інгалянтів є певною мірою випадковим, ситуативним. Наприклад, підліток, що вперше потрапив у нову компанію, змушений разом з усіма вдихати випаровування клею, щоб не протиставляти себе групі.

Характерно, що дорослі наркомани таких речовин практично не вживають, за винятком хворих на алкоголізм, які роблять це в крайньому випадку (через неможливість найти спиртне) і то епізодично.