18 .Поняття і суть правових гарантій конституційних прав громадян в зарубіжних країнах.

Юридичні гарантії – це надання державою формальної (юридичної) загальонообов'язковості умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами.

Їх змістом є надання державно-владної загальнообов'язковості як правам особи, так і їх захисту. Юридичні (правові) гарантії мають конституційну та законодавчу форми закріплення. Так, основними конституційними гарантіями є:

-- оскарження у суді рішень органів держави та посадових осіб;

-- право на відшкодування збитків, завданих незаконними рішеннями осіб чи органів, що діють від імені держави;

-- право на правову допомогу;

-- можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов'язків;

-- принцип презумпції невинуватості людини;

-- можливість обмеження конституційних прав та свобод.

20. Політичні права і обов'язки громадян (підданих) у зарубіжних країнах.

Політичні п-ва і свободи мають певні особл-сті

:- вони тісно пов’яз.з особис.п-вами;- на відміну від особис.п-в, вони належ.лише гр.-нам певної д-ви;

- вони безпосередньо пов’яз.з орг-цією і здійсюдерж.вл., характеризують статус ос.в політ.віднос.;- вони є сп-бом закликання кож.гр-на до народовладдя.

До цієї групи п-в віднос.:

=свобода слова, думки, друку (мова йде про свободу вираження думки публічно і з суспільно важливих питань, про п-во на інформацію, на свободу отримання і поширення інформації);

=п-во на об’єднання в політ.партії і рухи, профес.орг-ції, соц/ек., культ.і ін.тов-ва;

=п-во на проведення публіч.заходів (свобода зборів, мітингів, демонстрацій, пікетувань, але з-во деяких країн передебач.порядок проведення останніх, осн.вимога не поруш.з-ни, напр..не закликати до ворожих д-ві лозунгів)

;=п-во на уч.в сусп/політ.ж-ті, управлінні справами д-ви (виб.п-ва, п-во на рівний доступ до держ.служби..., колись це п-во було цензовим, існ.майн.обмеження, вимоги щодо проживання на певній тер.певний строк, досягнення певного віку, виключення жінок з числа виборців, в деяких кр-нах жін.до сих пір не мають виб.п-ва (Кувейт));

=свобода петицій (індивідуал.чи колектив.звернення гр.-н в ор-ни д-ви чи до посад.осіб; важливою є гарантія безепеки заявника, тобто невідповідальності за заявлену скаргу).

21. Соціально-економічні права і свободи громадян (підданих) у зарубіжних країнах.

Соціально-економічні п-ва і свободи:

п-во прив.власності та її спадкування (разом з тим в ряді к-ції закріплена можл-сть відчудження прив.власності в інтересах сус-ва; принцип недоторканості прив.власності існував досить довго, але з часом в к-ціях почали наголошувати на межі власності, користування якою повинно служити заг.благу, тобто власність зобов’язує.);

п-во на підпр.д-сть та свобода госп.ініціативи (можл-сть займатися будь-якою д-стю, яка приносить дохід, якщо вона не супереч.з-ну; в деяких кр-нах забороненою є монополісти.д-сть – витіснення конкурентів, встановл.монопольних цін, діють спец.з-ни про захист прав споживачів);

п-во на працю і свобода праці (це п-во доповнюється положеннями про здорові і безпечні умови праці, про право на вільний вибір професії і достойну винагороду; існ.держ.доп.у випадку вимушеної безробітності, яка виплач.протягом певного періоду у відсотках від поперед.зарплати – 50-60%, у Великобританії, 30-35% у Німеччині, та зменшується через кожні декілька місяців; в ряді д-в допуск.примус.праця, яка можлива на війс.сл., за вироком суду чи в умовах війс.стану);

п-во на відпочинок (щоден., мотиж., щоріч.відпочинок – 23дні в США, 3тиж. – Нім., 4тиж. – Італія, 5тиж. – Іспанія, Фр, 6-7днів – Японія);

п-во на страйк (тобто на колективне припинення роботи із висуненням ряду вимог, адресованих роботодавцю; проведення страйків підпорядковується певним пр-лам – попереднє повідомлення, примирні переговори, опитування чи голосування колективу з приводу проведення страйку; не на всіх видах робіт допустимими є страйки, але є винятки із цих правил);

п-во на ох.здор.і мед.доп., які залеж.від с-ми ох.здор.в конкрет.кр-ні (в США та ін.кр-нах діє с-ма лібер.медицини, коли пацієнт оплачує всі послуги по лікуванню, а муніципальні лікарні обслуговують найбідніші верстви нас.; в Нім., Пол., Фр.існ.с-ма страх.(соц.)медицини – створюється спец.заг/держ.фонд ох.здор, куди д=ва внос.кошти з бюджету (70-80%) та підпр-ва і самі працівники сплачують медичну страховку (6,5% зарплати); в деяких кр-нах працівники таких відрахувань не роблять і лікування в лікарнях, ліки є безкоштовними, але до певної межі);

п-во на осв.і свобода осв. (в розвинутих кр-нах обов’язковим є 9-ти чи 11-ти річне навчання; осв.як початкова так і вища може бути держ.чи прив.;

п-во на соц.забезпечення або на пенсію (для цього ств.спец.пенс.фонд, який склад.з коштів бюджету, відрахувань підпр-ств, податків вирахуваних із зарплати, в останньому випадку працівник повинен зробити певну к-сть таких відрахувань; є соц.і труд.пенсії; в деяких кр-нах суміщати роботу і отримувати пенсію заборонено (Фр); в розвинутих кр-нах виплачують додаткові соц.пенсії від фірм);

22 Партійні системи в зарубіжних країнах.

Партійна система – це політична структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади.

Одним з найпоширеніших підходів до типології політичних систем є виділення одно-, дво- і багатопартійних систем.

У сучасному світі виділяється сім основних видів партійних систем:

однопартійні (Китай, Куба, Заїр),

з партією-гегемоном (Мексика, колишні країни соцтабору),

з домінуючою партією (Японія, Індія в окремі періоди своєї історії),

двопартійні (США, Канада, Великобританія),

поміркованого плюралізму (Німеччина, Бельгія, Франція),

поляризованого плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія),

автомізовані (Малайзія).

У нормально функціонуючій державі демократичного типу загальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво в парламенті внаслідок проведення демократичних, прямих, загальних виборів.

У багатопартійній політичній системі, як правило, характер парламентської більшості, побудованої на різноманітних комбінаціях основних партій, представлених у парламенті, змінюється після кожних виборів. Відповідно здійснюється і зміна урядових кабінетів.

Багатопартійна система – цілісне утворення, що формується всередині політичної системи суспільства на основі усталених зв’язків між політичними партіями, які відрізняються між собою програмними настановами, тактикою, внутрішньою структурою. Однопартійна система – неконкурентний тип партійної системи, що складається з представників однієї політичної партії. Найчастіше у світовій політичній практиці використовується партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується наявністю трьох-п’яти партій, жодна з котрих не переважає і не може самостійно утворити правлячу коаліцію. Поширеною є поляризована партійна система, за якої боротьбу за політичну владу несуть більше шести партій. При наявності великої кількості невеликих партій, як правило, вони утворюють блоки або коаліції на час проведення передвиборчої кампанії. 3. В зарубіжних країнах особливу важливість набуває інституалізація політичних партій. Мова йде насамперед про порядок їх утворення і регулювання внутрішньої структури в політичній діяльності.

32. Поняття і характерні риси громадянства (підданства) в зарубіжних країнах.

Громадянство – прав. приналежність ос. до д-ви, яка породж. конст/прав. зв’язок між ними.Категорія підданство як пр-ло застосовується у країнах із монарх.формою правл-ня.

Взаємний прав.зв’язок , який виникає внаслідок належності ос.до гром-ва тієї чи ін.д-ви полягає у:=рівності громадян в межах держави та поза її межами;=охороні людей в д-ві та поза її межами;=відповідальності особи перед д-вою.

Громадянство є важливим елементом конст.статусу ос. Д-ва поширює свою владу на своїх гр.-н як на своїй території так і за її межами. Так само і гр.-нин може вимагати захисту своїх інтересів з боку д-ви свого громадянства, де б він не знаходився.

Гр.-во як суб’єктивне право включає в себе ряд правомочностей: право проживати на тер.д-ви, володіти всім комплексом прав і свобод, обов’язків, займати держ.посади, вільно залишати і повертатися на тер.своєї д-ви., користуватися захистом держ.вл.

.Порядок набуття громадянства (підданства) в зарубіжних країнах.

Набуття гр.-ва:

за народженням (філіація) – на ос-ві а) «права крові», чи б) «права грунту». В деяких країнах ці два принципи поєднуються. Колізія в нац.з-ві з пит.набуття гр-ва може привести до набуття гр-ном подвійного гр-ва.

прийняття в громадянини (натуралізація) – а) в силу закону (тобто не заснована на осбис.виборі ос., напр..в Італії вступаючи в шлюб з Італьянцем дружина автоматично набуває гр-во Італії); б) індивідуальна натуралізація може мати місце за клопотанням ос., яке, як пр-ло, подається на ім’я глави д-ви і прийняття в гр-во оформляється спеціальним актом. Натуралізація може мати місце, якщо ос.проживає певний строк на тер.відп.д-ви, належ.до певної релігії, нації

Оптація – вибір гром-ва у випадках, коли змін.держ.приналежність тер., на якій проживає гром-н.

Поновлення гром-ва осіб, які його були втратили (серез зміну сім.стану...)

Репатріація – коли гром-во втрачали великі верстви нас.в силу важл.історич.подій (напр..повернення євреїв на свою історичну Батьківщину Ізраїль).

Дароване гром-во (за особл.заслуги і в особл.порядку)