ОТВ КОНСТИТУЦ ЗАРУБ

1.

КП – провідна основоположна галузь права в зарубіжних країнах, що становить систему правових норм, які регулюють основи устрою суспільства, держави і статусу людини.

КП регулює: 1. = основи державного устрою 2. = гарантування найважливіших прав людини і громадянина. Але обсяг предмета констит.правового регулювання у кожній країні різний, і назва цієї провідної галузі права в різних країнах різна:

«Констит. право»- в країнах де стверджується конституціоналізм, та прийняті конституції.«Державне право» - там де немає конституцій.

КП в кожній країні — це ос­новоположна, фундаментальна галузь усієї національної сис­теми права - сукупність конст.-правових норм, що - закріплю­ють економічну, політичну й соціальну основи держави; пра­ва та обов'язки громадян (підданих);. форми правління, державного устрою; політичний режим; організацію, компе­тенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів дер­жавної влади й управління; виборче право і виборчу систе­му.

КП – провідна основоположна галузь права в зарубіжних країнах. Окрему галузь права виділяють за допомогою предмету та методу. поняття яких в різних країнах і різних вчених різне. Предмет змінюється в залежності від етапів зміни К або положень К. Предмет КП – система суспільних відносини, що регулюються даною галуззю. = суспільні відносини, які утворюють основу устрою суспільства і держави та безпосередньо пов’язані із: = здійсненням публічної, в основному державної, влади, та = відносини між людиною, суспільством і державою, та =основоположні відносини, що визначають устрій держави і її функціонування.

Відносини можна розділити на 3 групи, що:= безпосередньо пов’язані з економічною і політичною організацією суспільства= виникають у процесі становлення і функціонування публічних, державних інститутів і відображають територіальну організацію держави (організацію і діяльність державного механізму, політико- і адміністративно-територіальний устрій держави)= характеризують основи взаємозв’язків держави і особи.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і способів правового впливу на суспільні відносини. У конституційному праві засновуються на владно-імперативних (авторитарних) засадах.

Методи: проголошення, підтвердження, зобов’язання, заборони, дозволу, конкретизації.Одна і таж ж норма може поєднувати декілька елементів. Наприклад: поєднання дозвільного і зобов’язуючого елементів у випадках встановлення компетенції органів.

2. Поняття і види джерел конституційного права зарубіжних країн.

Джерела конституційного права різноманітні й досить відмінні у різних країнах. Відмінності здебільшого пов'язані з різними підходами до розуміння права в цілому, з існуванням різних моделей правових систем. У країнах з так званою континентальною, або романо-германською моделлю правових систем головними джерелами права є законодавчі акти. Історичні витоки цієї моделі в країнах континентальної Європи — Франції, Німеччині, Іспанії та інших. Право кожної з цих країн впливало на формування загальних характеристик вказаної моделі.

Іншою моделлю є англосаксонська, або англо-американська модель правових систем. У країнах, право яких віднесене до цієї моделі, важливе місце серед юридичних джерел займають судові прецеденти. Останні не характерні для країн континентальної Європи і для тих, хто наслідував пропоновані ними зразки.

За відмінностями механізмів нормотворення джерела конституційного права поділяютьна формалізовані і неформалізовані. Якщо у першому випадку зміст цих джерел є результатом відносно автономного, спеціалізованого правотворчого процесу, здійснюваного державними органами, то в другому — це не завжди передбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності таких органів.До формалізованих джерел конституційного права належать конституція, різновиди законів, окремі акти глави держави й уряду, парламентські регламенти і судові прецеденти. Неформалізовані джерела — це передусім конституційні звичаї та конституційні угоди.

3. Конституційно-правові норми в зарубіжних країнах – характеристика.

Конституційно-правові норми - це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

Вони становлять собою особливий різновид норм системи національного права. їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов'язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов'язки учасників правовідносин; передбачають наяв-ність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.

4 Конституційні правовідносини.

Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин інших галузей права. Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості:

= Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни.

= Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв’язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади

.= Їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі

.= Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої.

Види конституційно-правових відносин. Класифікація конституційно-правових відносин має і теоретичне, і практичне значення. Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб’єктами.

Розрізняють суб’єкти права і суб’єкти правовідносин.

5. Принципи конституційного права зарубіжних країн

Принципи КП = закріплені в джерелах галузі керівні ідеї, відповідно до яких повинні здійснюватися конституційно-правове регулювання і практика реалізації положень КП.

Виділяють:

1. Загальні – складають основу системи і надають їй єдину спрямованість.

У конституціях ЗК принципи як правило формуються в перших частинах або розділах та декларуються конституціями (народне представництво, розподіл влад, рівноправність, не відчуження прав). Вони не формулюють конкретних прав і обов’язків, і не завжди забезпечені правовими санкціями.

2. Спеціальні – мають значення лише для окремих конституційно-правових інститутів і норм, мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності (судовий захист конст. прав, несумісність депутатського мандату з деякими видами діяльності, недоторканість суддів тощо). Мають важливе значення тому діякі правознавці виділяють їх в самостійний елемент системи КП. Але вони є лише = особливим різновидом конституційно-правових норм та інститутів

6. Юридичні властивості конституцій зарубіжних країн.

Головним джерелом конституцiйного права є конституцiя. Майже в усiх країнах свiту це єдиний нормативний акт вищої юридичної сили (iнодi кiлька таких актiв), що регламентує окремi сторони економiчної i полiтичної органiзацiї суспiльства, встановлює засади державного ладу i визначає основи правового статусу особи.

Юридичні конституції  відрізняються від звичайного законодавства не тільки за змістом своїх норм, а й за їх характером. Як правило, конституції здійснюють більш загальне регулювання суспільних відносин.

Однак іноді конституції містять положення, що не входять до типового обсягу їх регулювання і є конституційними лише за формою, а не за суттю. Вони включені до конституційних текстів з метою надання їм більшого авторитету і сталості. Штучний зв'язок таких положень з конституцією виявляється в тому, що у випадках відміни конституції вони зберігають своє значення, відбиваючись у звичайних законах або в інших ординарних правових формах.

Подібні положення містяться, наприклад, в Основному законі ФРН (розд. 10. "Фінанси"), в Конституції Греції (розд. 6. "Оподаткування і фінансове управління"). Відповідні норми конституцій не регулюють державно-політичні відносини владарювання, вони можуть бути сприйняті як такі, що закладають підвалини галузі фінансового права. У багатьох конституціях можна знайти норми, що утворюють певну змістовну основу для інших публічно-правових галузей, зокрема адміністративного і процесуального права.

Сказане не заперечує поняття юридичної конституції. Близьким до нього є поняття формальної конституції. Воно охоплює не тільки юридичні конституції як основні закони, а й так звані неписані конституції, які вищої сили не мають. Неписані конституції існують тільки у Великобританії і Новій Зеландії. Вони являють собою досить широку сукупність джерел, нерідко застарілих і навіть архаїчних, до яких належать закони, судові прецеденти, окремі акти глави держави, правові звичаї, конституційні угоди тощо.

Другим поширеним значенням терміна "конституція" є фактична конституція.

Фактична конституція - це реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та особою. Юридична й фактична конституції можуть збігатися. Ті положення юридичної конституції, що узгоджуються з існуючими суспільними відносинами, є реальними, ті, що не узгоджуються, - фіктивними. При цьому питання про реальність або фіктивність тієї чи іншої конституції, включаючи її окремі положення, не слід ототожнювати з питанням про демократичність або реакційність.

Наука конституційного права не обмежується наведеними значеннями терміна "конституція". Найцікавішим серед інших є визначення конституції як системи обмежень державної влади шляхом проголошення і забезпечення прав та свобод громадян. Таке визначення має свої витоки в загальній ідеї конституціоналізму як державного правління, що обмежене і грунтується на законі основоположного характеру.

7. Класифікація конституцій зарубіжних країн і їх внутрішня структура.

В науці конституційного( державного) права вже були спроби класифікувати конституції розвинених країн різноманітні підставах:

1) в завис-ти від форми гос.устройства: унітарні; федеративні.

2) в завис-ти від хар-ра пол.режима: демократ-кие; реакційні.

3) в завис-ти від продолжит.применения: постійні; тимчасові.

4) в завис-ти від структ-ного викладу: не/кодефицированные.

5) за способом объективирования осн.закона: не/писанные.

6) за способом зміни: жорсткі; гнучкі.

Проте перевірка часом показала, що найстійкішою виявилася найстарша класифікація, запропонована ще у столітті та применяющаяся досі. Попри формалізм ознак, належних у основу цієї класифікації, вона у найбільшої ступеня відповідає потребам індивідуалізації конституцій.

По способу объективирования основного закону, т. е. у тій, як об'єктивно виражена за воля засновника, конституції поділяються на дві группы.

Писані конституції складено у вигляді єдиного документа, побудованого за визначеною системі. Зазвичай писана конституція складається з Преамбули, основного тексту і перехідних положень чи супровідних додатків. Здебільшого До.

має следующ.стр-ру:

1) преамбула.

2) осн.часть: принцип поділу влади; взаим-д-вие гілки влади; свободи, обяз-ти чоловіки й гражд-на; пол.-терр.устр-во д-ви; соц.-эк.разделы.

3) дополнит.(заключит.), переходн.положения.

Преамбула зазвичай містить у собі урочисту формулу проголошення конституції, мети прийняття конституції, посилання старою конституцію і деяких інших документи (преамбула, не носить нормативного характеру: її становища вважаються суто декларативними, окрім тих, що є отсылочными нормами, наприклад, преамбула до конституції Франції). Основний конституційний текст зазвичай підрозділяється на частини, глави, розділи, статті. Схожу структуру мають конституції ФРН, Японії, Франції, Індії, Малайзії і деяких інших країнах. Великі розділи мають зазвичай назви. Деякі конституції (Індія, Бангладеш) супроводжуються доповненнями У окремих конституціях включаються перехідні становища (Італія).

Неписані конституції є рідкісний виняток. Нині їх лише у Великобританії й Нової Зеландії. Неписана конституція має хоча б обсяг предметів правовим регулюванням, як і писана. Інакше кажучи, неписана конституція закріплює форму правління, форму державного будівництва, структуру вищих органів структурі державної влади, правове становище особи і т.д., та її розпорядження містяться над єдиному документі, а величезному числі джерел права.

8. Порядок розробки і прийняття конституцій у зарубіжних країнах.

Державна практика зарубіжних країн виробила низку способів прийняття конституцій, які можна звести до декількох основних видів. Право на прийняття першої або нової писаної конституції, іменоване в літературі установчою владою, може бути здійснене представницькою установою, виборчим корпусом і виконавчою владою. Ці три основних способи прийняття писаної конституції можуть бути застосовані як у чистому вигляді, так і в різного роду сполученнях.

Перші писані конституції – американська 1787 р. і французька 1791 р. – була прийнято представницькими установами, відповідно конвентом (установчими зборами) і Генеральними штатами (парламентом). І в першому, і в другому випадку була здійснена первісна установча влада. Коли йдеться про здійснення похідної установчої влади, мається на увазі прийняття чергової, а не першої конституції.

У новітній політичній практиці зарубіжних країн прийняття конституцій представницькими установами є досить поширеним. Здійснення установчої влади надається як установчим зборам, які спеціально для цього обираються, так і парламентам, утвореним на підставі положень попередніх конституцій. У деяких випадках установчі збори лише розробляють текст основного закону. Наприклад, Конституція Четвертої республіки Франції 1946 р. була розроблена установчими зборами і схвалена всенародним голосуванням (референдумом).

Прийняття конституції виборчим корпусом складається з двох етапів – розробка проекту конституції й остаточне його схвалення, після чого вона набирає чинності. Виборчий корпус розробити проект конституції не може.

У разі прийняття конституції одностороннім актом виконавчої влади проект конституції складається урядовим апаратом, без якої б то не було участі громадськості. Розроблений у такий спосіб проект затверджується та промульгується главою держави. Уперше октроювання було застосоване у Франції в 1814 році (конституція Бельгії 1831 p., Канади 1867 р. та ін.).

Спосіб прийняття конституції має велике значення, оскільки від нього істотною мірою залежить сам зміст основного закону. Референдум як спосіб прийняття конституції має риси демократизму, тому що проект основного закону затверджується виборчим корпусом.

Політичний досвід сучасності переконує, що найбільш демократичним способом розробки, прийняття та затвердження конституції є її схвалення всенародним голосуванням.