2.3. Принципи інтерпретації ономасіологічної структури

Другим етапом когнітивно-ономасіологічного аналізу є інтерпретація ономасіологічної структури. Сучасні ономасіологічні дослідження в царині когнітології дозволяють говорити про можливість безпосереднього зіставлення структури, в якій ономасіологічна ознака приписується ономасіологічній базі за допомогою ономасіологічного предиката, з пропозиційною структурою мотиваційного судження та її розгляду як особливого типу репрезентації знань [62, с. 108].

Термін «ономасіологічна структура» був уведений у лінгвістику М. Докулілом, який розглядав її як бінарну структуру, що складається з ономасіологічної ознаки (мотиватора) та ономасіологічної бази (форманта) [49, с. 46]. Вони є вербалізованою частиною ідеї, що має небінарну структуру. Як ономасіологічні ознаки виступають будь-які атрибути предметів чи різноманітні параметри дії, як ономасіологічна база − певні понятійні розряди, напр.: поняття дії та її різновидів. Основною в дослідженнях ряду лінгвістів [58, с. 109] є ідея інтерпретації номінативного акту як послідовної трансформації певної вихідної структури – предикативного знака – у знак непредикативний.

Зважаючи на це, О. С. Кубрякова, виходячи з концепції предикативної природи номінації композитів, доповнила ОС ще одним компонентом − предикатом, або зв’язкою: «…вибір ономасіологічного предиката означає, що між базисом та ознакою наявний існуючий між ними тип відношень і що вони включені до пропозиції, яка згортається у складне слово» [43, с. 14-15]. Подібна інтерпретація ОС не зовсім відповідає завданням сучасної ономасіології, оскільки зводиться лише до відтворення (дублювання) мотиваційного судження – синтаксичної одиниці пропозиційного типу. Слід зазначити, що синтаксична (синтагматична) природа дериватів не є абсолютним правилом словотворення, бо не відбиває всього спектру номінативних властивостей одиниць мови. Так, найменування асоціативного типу можуть не актуалізувати синтагматичних зв’язків між мотиватором та мотивантом, а ґрунтуватися на висвітленні певних асоціативних конекцій між ними.

Діапазон ОС репрезентує структуру деривата як результат певного номінативного процесу, тобто мотивує вибір певної номінації, встановлюючи її зв’язок із комплексом уявлень про денотат, лексичним значенням, граматичним статусом, мотивованістю, функціональною природою [43, с. 26], когнітивною моделлю об’єкта з указівкою на пропозиційні місця мотиваторів чи їх асоціативне зближення з іншими концептами [46, с. 29-30].

ОС розглядається у роботі як «показник результату номінативної діяльності, результату вербалізації понять на підставі уявлень про їх поєднання у свідомості мовців» [43, с. 24]. Вона є лінгвістичною сутністю і, маючи пояснювальний характер, потребує реконструкції певних ментальних операцій (асоціювання). Головним завданням інтерпретації ОС – є «виявлення зв’язків інтеріоризованого об’єкта, його концепту із значенням і формою знака» [43, с. 29].

Як відзначає О. С. Кубрякова, вибір бази засвідчує відношення позначуваної людиною реалії до того чи іншого класу предметів, осіб, процесів чи станів, властивостей чи якостей [43, с. 101].

Ономасіологічна база детермінується здебільшого законом аналогії словотвірного рівня мови, а граматичне оформлення – законом морфологічної підсистеми. Послідовність установлення ономасіологічної ознаки й ономасіологічної бази варіюється залежно від змісту мислення: з одного боку, ономасіологічна ознака передує ономасіологічній базі при вербалізації нового знання, а з іншого боку, ономасіологічна база виділяється першою, якщо мовна оболонка створюється для додаткового мовного знання.

У сучасній лінгвістиці співіснують різні погляди на зміст ономасіологічної ознаки та порядок її виділення. Т. Кияк вважає, що ономасіологічна ознака може відображати як істотні, так і неістотні властивості об’єкта. Перші обираються під впливом позамовних чинників, другі відображають тиск мовної системи [39, с. 36].

Представники традиційної ономасіології, слідом за В. Телією, відстоюють тезу про випадковий вибір ономасіологічної ознаки. Розглядаючи слово з погляду лінгвістичної техніки, вони зазначають, що «вибір ознаки найменування не залежить від будь-яких зовнішніх умов і є результатом асоціацій. Випадковість вибору ознаки продиктована універсальним законом номінації – адекватним відображенням у сигніфікаті тих чи інших об’єктивних якостей і властивостей предметів (денотатів)» [66, с. 115].

«Ім’я – вмістилище різних фізіологічних, психологічних, феноменологічних, логічних, діалектичних, онтологічних сфер» [43, с. 33], тому вибір мотиватора детермінований антропоцентрично й когнітивно (особливостями ментальності, психіки), лінгвістично (законами мовної системи), екстралінгвітично (культурою, міфологією), архетипічно, комунікативно [65, с. 70].

Отже, можна говорити про невипадковість вибору ономасіологічної ознаки, не заперечуючи повністю ймовірний елемент випадковості, зокрема у назвах асоціативного типу.

Редукована ономасіологічна ознака експлікується у мотиваційній пропозиції на основі не тільки семантичних та словотворчих властивостей мови, а й завдяки екстралінгвістичній інформації про реалію, її ознаки та функції [62, с. 28].

Імплікація ономасіологічної ознаки не порушує трьох принципів номінативної діяльності, що визначені у лінгвістиці: 1) релевантності; 2) ясності, прозорості, зрозумілості; 3) економності, раціональності.

Отже, номінативний механізм кожної мови враховує її потенційні можливості конденсування інформації з опорою на лінгвістичні знання, уявлення про світ понять та речей, референтні зв’язки між ними, асоціативну базу носіїв мови. Ономасіологічна ознака залучає певні компоненти семантичної, граматичної, словотвірної структури слова, оскільки забезпечує зв’язок між когнітивними процесами пізнання світу та мовною системою.