2.2. Проблема моделювання структури знань

Об’єднання підходів від думки до слова і від слова до думки є найголовнішим принципом когнітивно-ономасіологічного аналізу, що дає змогу виявити, на основі якої когнітивної структури, яким способом і чому формується номінативна структура, як така структура пов’язана із значенням і репрезентованим нею ментально-психонетичним комплексом [45, с. 9].

На цьому принципі ґрунтується двовекторність когнітивно-ономасіологічного аналізу: при концептуальному аналізі вихідною є вербалізована фреймова модель концепту з урахуванням її конекцій у концептосистемі, інтерпретація ж ономасіологічної структури проектується на семантику номінативної одиниці та модель ментально-психонетичного комплексу.

Концептуальний аналіз, теоретичні підвалини та практичний досвід якого висвітлено у працях Дж. Лакоффа, Р. Лангакра, Р. Джекендоффа, М. Джонсона, Н. Хомського, Ж.  Фоконьє, А. Вежбицької, Н. Д. Арутюнової, О. С. Кубрякової С. А. Жаботинської, О. О. Селіванової, Ф. С. Бацевича, спрямований не стільки на пояснення самого мовного знака, скільки на аналіз поняття, яке за ним стоїть [47, с. 139], на його представлення у вигляді концептуальної моделі (пропозитивної, фреймової, сіткової та ін.).

Такий вид аналізу дозволяє, за образним визначенням В. Богданова, заглянути в душу мови, в опредмечений у ній світогляд, ідеологію, систему цінностей, пов’язати мову із внутрішнім світом, і тим самим заповнити прірву між нею і мисленням [12, с. 15], а також підвести шляхом обробки суб’єктивного досвіду інформацію під певні вироблені суспільством категорії і класи [11, с. 122]. Метою концептуального аналізу є моделювання структур знань, способів репрезентації інформації, представленої у семантиці одиниць мови та мовлення. Він спрямований на структуру вербалізованого концепту, дослідження його формування, будови, системних зв’язків, відмінностей від інших концептів [5, с. 85].

Когнітивні дослідження ґрунтуються на визнанні мови як «третього світу» (В. Гумбольдт), що служить своєрідним мостом між світами думки та дійсності, глибинами свідомості й людською здатністю відображення довкілля. Саме тому концептуальний аналіз здійснюється шляхом “омовлення” ментальних сутностей: невербальні форми інформації завжди можуть бути організовані через вербальні (С. Д. Кацнельсон, Дж. Фодор, О. С. Кубрякова, Б. О. Серебренников).

Концептуальний аналіз, що набув особливої актуальності в лінгвістиці останнього десятиліття, став результатом: 1) упровадження в когнітивну парадигму лінгвістичної семантики у двох її аспектах: внутрішньоструктурному (семантичному) і номінативно-репрезентативному (ономасіологічному); 2) появи маргінальних напрямків вивчення мови крізь призму логіки, філософії, психології, соціології тощо; 3) переходу до дослідницьких програм комунікативно-функціональної орієнтації з урахуванням антропоцентризму мовлення.

Концептуальний аналіз можна трактувати неоднозначно − і як аналіз самих вербалізованих концептів, і як певний спосіб дослідження, тобто аналіз одних концептів за допомогою інших [23, с. 76]. Концептуальний аналіз здійснюється на ґрунті засадничих принципів сучасної когнітології: модуляризму, холізму, когнітивізму та конекціонізму, вибір яких визначає істотні особливості когнітивної моделі.

Особливе значення для когнітивно-ономасіологічного аналізу назв в українській мові має принцип конекціонізму, одне з основних положень якого ґрунтується на тому, що репрезентація будь-якого концепту не є константною, оскільки вона не записана у мережі мозку, а виникає завдяки активації та збудженню взаємопов’язаних елементів [39, с. 88].

Важливість цього положення для когнітивно-ономасіологічних досліджень полягає в тому, що саме така активація і відбувається на етапах внутрішнього програмування та селекції у процесі породження номінативної одиниці. Конекціонізм є також підґрунтям для встановлення реляцій між слотовою та термінальною структурами фреймової когнітивної моделі, модусом і диктумом, вербальними та невербальними знаннями, свідомістю й архетипами колективного підсвідомого, зв’язків між концептами [41, с. 34].

Дієвим для когнітивно-ономасіологічних досліджень є і принцип когнітивізму. Незважаючи на суттєві недоліки, що виявляються у баченні людини лише як інформаційної системи, а ментальних процесів як інформаційних станів, що складаються з інформації на вході, операцій та інформації на виході, і тим самим повному запереченні антропометричності когніції, фактора особистості та ігнорування різносубстратності людського мислення та впливу підсвідомого, когнітивізм уможливлює хоча б схематичний опис простих когнітивних операцій.

Однією з суттєвих проблем будь-якого когнітивно-ономасіологічного дослідження є вибір найбільш адекватної структури репрезентації знань. Відповідно до різних принципів концептуального аналізу знання можуть бути представлені у вигляді: пропозиції (Т. ван Дейк, Н. Д. Арутюнова), ментальної моделі (Ф. Джонсон-Лерд, Т. ван Дейк), схеми (Ж. Піаже, Д. Норман), фрейму (М. Мінський), глобального патерна (Р. Богранде, У. Дресслер), когнітивної моделі (Дж. Лакофф, М. Джонсон) тощо.

Та все ж найбільш придатним для здійснення когнітивно-ономасіологічного аналізу є моделювання, що опирається на поняття концепту, яке традиційно ще з часів середньовічного концептуалізму розглядалося як універсалія, що узагальнює ознаки речей і створена розумом для його внутрішнього вживання, фокусуючи у собі важливу і актуальну інформацію.

Попри остаточну невизначеність сутності концепту для сучасної лінгвістики, незаперечним є те, що це, перш за все, одиниця концептуальної системи, тобто системи знань та способів їхнього зберігання, обробки, переробки та використання. Не викликає сумніву і дихотомічний характер цієї одиниці: у психіці – це об’єкт ідеальної природи, образ, що втілює культурно зумовлені уявлення носіїв мови про світ і одночасно є прообразом, прототипом, ідеєю групи похідних понять; у мові концепт має певне позначення, оскільки реальність відображається у свідомості не опосередковано, а саме через мову [43, с. 192].

Сучасні трактування концепту є досить неоднорідними: 1) концепт ототожнюється з логічним судженням, вираженим у мовній формі; 2) концепт є сукупністю семантичних ознак при компонентному аналізі лексики; 3) концепт являє собою абстракцію сукупності предметів; 4) концепт − чуттєво-пізнавальна абстракція предметів і явищ; 5) у психологічному аспекті концепт − це мисленнєво-психічний образ предмета; 6) концепт − різносубстратна одиниця свідомості, що включає уявлення, гештальти (образи), поняття [71, с. 111].

Найбільш прийнятним для когнітивно-ономасіологічного аналізу є визначення концепту як одиниці психоментальних ресурсів нашої пам’яті й тієї інформаційної структури, яка відображає знання й досвід людини; оперативної пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingvua mentalis), всієї картини світу, відображеної у людській психіці [75, с. 90]. Як одиниця пізнання світу, концепт може мати різний ступінь інформаційної насиченості, залишаючись при цьому цілісним утворенням, що поповнюється, змінюється і відображає людський досвід [66, с. 35].

Керуючись принципами менталізму та психонетичності, О. О. Селіванова прирівнює концепт до ментально-психонетичного комплексу, що являє собою «єдність знань, уявлень, відчуттів, інтуїції, трансценденції, виявів колективного підсвідомого, закріплених за певним знаком» [62, с. 77].

До складу ментально-психонетичного комплексу входять: 1) вербалізований компонент мислення, який охоплює знання у мові, тобто такі, що, втілюючись у мовні форми, існують у вигляді текстової, дискурсивної інформації, найбільш доступної для виявлення й наукового опису [60, с. 22], і знання про мову як обов’язкову когнітивну складову психіки людини, яка відповідає за мовну поведінку та слововживання [65, с. 11]; 2) невербалізований компонент мислення (досвідні, образні, математичні, мистецькі та культурні знання); 3) образи (гештальти), що мають вербальний та невербальний статус; 4) кореляти мислення: відчуття, інтуїція, трансценденція; 5) архетипи колективного підсвідомого. Модель ментально-психонетичного комплексу розглядається як інтегративна, системно організована сутність, що корелює з концептосистемою, свідомістю, колективним підсвідомим. Таким чином, метою концептуального аналізу в когнітивно-ономасіологічному аспекті є «моделювання ментально-психонетичного комплексу з використанням знакової системи мови» [62, с. 114].

Ядром ментально-психонетичного комплексу, як уже зазначалося, є пропозиційний компонент, інтерпретація якого репрезентує відносно істинні, суттєві знання про об’єкт концептуалізації. Диктум пропозиції містить предикатно-актантні рамки або предикатно-аргументні структури. Найбільш повно сутність пропозиційної сфери диктуму відображає поняття предикатно-аргументної структури, оскільки «аргумент може об’єднувати актанти і сирконстанти, а предикатно-актантна рамка відображає перш за все актантні зв’язки» [2, с. 129]. Пропозиційна структура, у свою чергу, дає узагальнене уявлення про ситуацію, що має універсальний характер, із указівкою на аргументні ролі [5, с. 8], іншими словами, компоненти пропозиційної структури визначені у рольовій структурі, але подані без лексичних заповнювачів.

Термінально-асоціативна частина фреймової когнітивної моделі корелює з пропозиційним компонентом диктуму, модусом і сферами психічних функцій: образами, відчуттями, почуттями, трансценденцією, інтуїцією. Асоціати можуть встановлюватися у складі ментально-психонетичного комплексу різними способами. На наш погляд, найбільш продуктивним та частотним є асоціювання, що відбувається через посередництво метафори. Ураховуючи те, що метафора активізує значно більші системи знань, аніж будь-яке пряме найменування], виділяємо три різновиди метафоричного асоціювання: структурне, дифузне та гештальтне.