Розділ 2. Методика когнітивно-ономасіологічного аналізу

Методика дослідження мотивації ґрунтується на психолінгвістичній моделі породження найменувань та на двовекторності когнітивно-ономасіологічного аналізу, складниками якого є концептуальний аналіз та інтерпретація ономасіологічної структури. Концептуальний аналіз установлює мотивацію як наскрізну операцію добору певного фрагмента концепту як мотиватора відповідної назви. Інтерпретація ономасіологічної структури передбачає членування номінативної одиниці (з урахуванням її значення) на ономасіологічну ознаку та ономасіологічну базу.

2.1. Модель породження номінативних одиниць як база когнітивно-ономасіологічного аналізу

Аналізуючи номінативну одиницю, ми звертаємося до дослідження мислення людини, її сприйняття і членування універсуму, тому що найменування дозволяє зрозуміти, «яке концептуальне чи когнітивне утворення підведене під “дах” знака, який квант інформації виділений ним із загального потоку інформації про світ» [2, с. 23].

Тому одним із визначальних аспектів вивчення глобальної проблеми взаємозв’язку мови і мислення є моделювання механізму породження номінативної одиниці. Підґрунтям сучасних когнітивно-ономасіологічних моделей є традиційна семантико-структурна ономасіологія.

Так, І. С. Торопцев основними компонентами словотвірної моделі вважає: 1) підготовку ідеального змісту; 2) вибір мотивування (мотивування ознакою чи усім змістом); 3) вибір твірного слова, словосполучення, першосигнальних ознак; 4) вибір способу словотворення та утворення аналогічних, близьких за значенням слів; 5) побудова звукової оболонки з основи твірного слова і словотворчих одиниць (афіксів та їх комбінацій); 6) поєднання ідеального і матеріального змісту при завершенні словотворення [69, с. 92-132]. Словотвірна модель І. С. Торопцева описує лише вербальну стадію ономасіологічного механізму, виділяючи довербальний етап як підготовку ідеального змісту, який, сполучаючись із матеріальною оболонкою слова, завершує процес його творення.

Першу спробу транспонувати психолінгвістичні дослідження на ономасіологічні механізми здійснила О. С. Кубрякова, відзначивши основні точки дотику між процесом номінації та загальним процесом породження мовлення: 1) вичленування і фіксація того, що підлягає позначенню; 2) вибір адекватного мовного засобу і самого найменування; 3) установлення тісного й постійного зв’язку між позначувальним і позначуваним; 4) закріплення за відповідним відрізком певного змісту [42, с. 207]. Ідеї О. С. Кубрякової знайшли своє продовження в наукових працях її учнів та послідовників, що спиралися на концептуальну етапізацію людського мовлення, розроблену радянськими і пострадянськими психологами.

Так, на думкуТ. Кияка, вибір найменування передбачає, принаймні, три одночасні етапи або аспекти процесу номінації: 1) когніцію, тобто все те, що проходить у мозку людини в момент відображення дійсності й не пов’язане зі знаковим вираженням; 2) власне лексичну номінацію, тобто об’єднання фрагмента пізнаної реальності із знаком; 3) комунікацію, тобто функціонування мовних знаків в актах спілкування [39, с. 18-19].

Найбільш пристосованою до мети та завдань нашого дослідження є модель породження номінативної одиниці, запропонована О. О. Селівановою, що безпосередньо враховує доробок вітчизняних і зарубіжних психолінгвістичних теорій, зокрема концепції: 1) внутрішньої форми та зв’язку думки і слова О. О. Потебні; 2) фазово-ступеневої природи мовленнєвої діяльності Л. С. Виготського та М. І. Жинкіна; 3) внутрішнього слова О. М. Леонтьєва; 4) установки Д. М. Узнадзе; 5) інтенціональності Дж. Серля та ін.; 6) п’яти психологічних функцій людської свідомості К. Юнга (мислення, почуття, відчуття, інтуїція, трансценденція) [60, с. 22].

Модель породження номінативної одиниці, розроблена О. О. Селівановою, включає низку послідовних етапів переходу від індивідуальних чуттєвих образів до формування шляхом спільної пізнавально-практичної діяльності мовців конвенційного загального уявлення про реалію (поняття) і далі на підставі розширення інформації про об’єкт найменування від вияву його нових змістових ознак до створення концептуальної моделі як широкої конкретизованої структури репрезентації знань [62, с. 71].

Наступний етап породження номінативної одиниці передбачає процес вибору певного фрагмента (мотиваційної бази) шляхом внутрішнього програмування. На етапі внутрішнього програмування здійснюється підготовка думки до об’єктивації, пошук схеми майбутньої назви, його кінцевою метою є формування внутрішньої форми або мотиваційної бази. На цьому етапі важливим рівнем є інтенція − «задум внутрішнього кодового переходу до вибору мотиваційної бази і далі − ономасіологічної структури слова» [55, с.109].

Внутрішнє програмування висвічує ланки когнітивної моделі, що має фреймову структуру, тому мотиваційна база найменування може бути представлена у вигляді конекцій пропозиційних слотів та їх реляцій із терміналами асоціативної частини фрейму, модусом і концептуальним планом. Залежно від лексико-граматичного прогнозування з мотиваційної бази обираються ономасіологічна ознака та ономасіологічна база. На етапі селекції відбувається формування ономасіологічної структури найменування, його результатом є створення назви, що має усі рівнево-категоріальні ознаки. Селекція відзначається інтенційною зумовленістю і містить декілька рівнів: 1) вибір ономасіологічної ознаки − експліцитного мотиватора з мотиваційної бази; 2) одночасну імплікацію інших компонентів бази; 3) вибір ономасіологічної категорії і бази та граматикалізацію; 4) формальну операцію поєднання бази і ознаки, що може супроводжуватися морфонологічними змінами; 5) семантизацію (наділення знака значенням) [46, с. 107].

Отже, не втрачаючи своєї актуальності і нині, традиційна модель переходу від думки до слова все ж потребує суттєвого доповнення щодо з’ясування характеру кодових переходів від довербального змісту до вербальної форми, уточнення рівнів організації ідеального змісту, визначення місця етапу семантизації найменування у загальному процесі.