54 Засобами доказування

доказуванням в адміністративному процесі є виявлення, збирання, закріплення, перевірка та оцінка інформації про фактичні дані, на підставі яких суд, орган владних повноважень, уповноважена посадова особа встановлюють наявність або відсутність обставин, що мають значення для всебічного, повного

і об’єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи.

Засобами доказування (носіями фактичних даних) є:

1) пояснення зацікавленої особи.

2) матеріали-письмові докази: заяви сторін і додані до них документи , акти лідируючих суб'єктів, що закріплюють фактичні дані, письмові пояснення учасників;

3) усні пояснення учасників. Так, зокрема у ході засідання дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за розсудом палати можуть бути заслухані повідомлення осіб, запрошених з ініціативи адвоката;

4) відео- та звукозапис;

5)речові докази;

6) висновки експертів;

7) протоколи процесуальних дій.

Вони є носіями доказової інформації різного рівня: вони містять фактичні дані, що мають значення основних доказів, а також допоміжні докази.

В якості останніх виступають дані про процедуру процесуальної дії, що дозволяє судити про достовірність закріплених висновків за результатами процесуальної дії.

Доказове значення мають не тільки самі процесуальні документи, але й різні додатки до них. Експертиза - це дослідження з використанням спеціальних знань, що проводиться експертом за рішенням лідируючого суб'єкта (проводу), і спрямоване на з'ясування обставин, які мають значення по справі.

55 Забезпечення доказів

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Забезпечення доказів та адміністративних проваджень являє собою сукупність способів закріплення відомостей про акти, що мають значення для своєчасного і правильного вирішення адміністративної справи.

Забезпечення доказів здійснюється у випадках, коли є підстави побоюватися, що їх джерела можуть бути знищені, чи в силу природних закономірностей зникнуть або використання потрібних доказів стане згодом неможливим чи ускладненим.

Наприклад, очікується від’їзд свідка на тривалий час за кордон; тяжкий стан здоров’я свідка; пошкоджені речові докази, які можуть бути використані на запчастини чи відремонтовані, поновлені; втрата або знищення письмових доказів

Забезпечення доказів ініціюють особи, які беруть участь у справі, заінтересовані особи до відкриття провадження у справі.

Це сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, суб’єкти звернення, особи, права і законні інтереси яких зачіпає або може зачіпати прийняття рішення у справі.

У адміністративно-деліктних провадженнях забезпечення доказів ініціюють органи (посадові особи), уповноважені розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення, а також особа, яка притягається до адміністративної відповідаль-

ності, потерпілий, законні представники.

Підставою забезпечення доказів є заява особи, яка бере участь у справі, чи заінтересованої особи у провадженнях з адміністративного судочинства та в сфері управління.

В адміністративно-деліктних провадженнях забезпечення доказів і проваджень

законодавчо врегульовано з визначення компетенції і повноважень посадових осіб, які здійснюють провадження у справах про адміністративні провадження (статті 260—267 КУпАП).

Відповідно до ст. 75 КАС України у заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені:

1) вказівка на докази, які необхідно забезпечити;

2) обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;

3) обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим;

4) вказівка на справу, для якої потрібні ці докази, а також з якою метою потрібно їх забезпечити.

Заява подається до суду, який розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито, то до місцевого адміністративного суду, на території якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

Заява розглядається протягом п’яти днів після її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні доказів суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена.

Забезпечення доказів здійснюється за загальними правилами вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених статтями: 77—81, 138—149, 271 КАС України; 260—267 КУпАП.

Забезпечення доказів та адміністративних проваджень здійснюється судом, органом владних повноважень (посадовою особою) шляхом:

1) відібрання (витребування) пояснень свідків, третіх осіб та їхніх представників;

2) відібрання (витребування) показань (допиту) свідків;

3) відібрання (витребування) письмових доказів або їх копій;

4) відібрання (витребування) речових доказів;

5) призначення експертизи (комплексної, комісійної, додаткової і повторної);

6) огляду доказів на місці;

7) тимчасового вилучення письмових чи речових доказів для дослідження судом, органом владних повноважень, посадовою особою — у провадженнях у сфері управління;

8) судового доручення щодо допиту свідка за місцем або у місці його проживання (перебування), вчинення інших процесуальних дій, спрямованих на збирання і забезпечення доказів.

У адміністративно-деліктних провадженнях забезпечення провадження у справах, а разом і забезпечення доказів здійснюється шляхом:

1) складання протоколу про адміністративне правопорушення;

2) адміністративного затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення з метою встановлення особи, складання протоколу, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи;

3) особистого огляду особи, яка вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення суспільної небезпеки (вхід до державної установи, посадка на літак та ін.);

4) огляд речей і вилучення речей та документів особи, яка вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення суспільної небезпеки (відвідування державних установ, перевірка

багажу при польотах літаком, вилучення наркотичних засобів...

56

Конституційне положення (ст. 55) про те, що кожен має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, знаходить своє конкретне відображення у ст. 104 КАС України.

Цією нормою передбачено, що особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси

у сфері публічно-правових відносин, має право звернутися до суду з адміністративним позовом для захисту порушених прав і свобод.

Зі змісту статей 17 та 50 КАСУ правом звернення до адміністративного суду з позовом наділені усі особи, які не належать до суб’єктів владних повноважень:

1) громадяни України;

2) іноземці та особи без громадянства;

3) підприємства, установи, організації (юридичні особи) при захисті прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Суб’єкти владних повноважень теж можуть звертатися до адміністративного суду з адміністративним позовом для захисту своїх прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Законом установлено (п. 3 ч. 1 ст. 17 КАСУ), що компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори між суб’єктами владних повноважень із приводу реалізації їх компетенції у сфері управління;

2) спори між суб’єктами владних повноважень із приводу виконання делегованих повноважень;

3) спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів.

Отож, законодавець надає суб’єктам владних повноважень можливість захисту прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин в адміністративному суді.

Крім цього, п. 4 ст. 17 КАС України закріплено, що адміністративний суд розглядає спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Разом із тим, ч. 4 ст. 50 КАС України передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень.

Випадками, встановленими законом, звернення суб’єкта владних повноважень з адміністративним позовом до адміністративного суду можуть бути:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. З

• заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об’єднання громадян на строк до трьох місяців.

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. за поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об’єднання громадян примусово

розпускається (ліквідується). Підставою для ліквідації є вчинення дій, передбачених ст. 4 цього Закону: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будьякій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни та ін.

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України.

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо). (ст. 182 КАС України);

5) в інших випадках, встановлених законом. Такі випадки прямо передбачені або адміністративно-процесуальним законом, або галузевими законами, що характеризує підвідомчість судам публічно-правових спорів як виключну.

Звернення суб’єкта владних повноважень до адміністративного суду з адміністративним позовом може бути у випадках виникнення спорів щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму (п. 5 ч. 1 ст. 17 КАС У), а також про анулювання чи заборону політичної партії (ч. 3 ст. 19 КАСУ).

57

Зміст ст. 104 КАС України вказує на те, що адміністративний суд розглядає справи в порядку позовного провадження, тобто для того, щоб порушити провадження про захист прав,

свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин в адміністративному суді, необхідно звернутися до нього тільки з адміністративним позовом.

Для позовного провадження характерні певні ознаки:

1) між сторонами є спір. В адміністративному судочинстві цей спір повинен виникати із публічно-правових відносин;

2) спір стосується (допускає) оскарження не тільки фактичних обставин рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень), а й самих правовідносин вимоги про зобов’язання

відповідача вчинити відповідні дії чи утриматися від цього;

3) подача позову відбувається шляхом звернення до суду з письмовою заявою (ст. 105 КАС України), в якій позивач формулює свою вимогу до суб’єкта владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, і до інших осіб про судовий захист прав і інтересів як власних, так і інших осіб, держави та суспільства в цілому також.

Поняття адміністративного позову законодавець закріплює у п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України і визначає, що адміністративний позов — звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

адміністративний позов за своєю структурою єдність двох його сторін:

• процесуально-правової

• матеріально-правової .

Процесуально-правова сторона позову — це вимога позивача до суду з проханням про розв’язання публічно-правового спору по суті і захисту порушених прав та інтересів.

вимога повинна мати певні об’єктивні передумови:

а) підвідомчість позовної заяви даному адміністративному суду (статті 18—20 КАСУ);

б) наявність відповідача чи позивача

в) чи не пропущено строки звернення до адміністративного суду (ст. 99 КАСУ).

Процесуально-правова сторона позову відбиває право на звернення до адміністративного суду.

Матеріально-правова сторона позову — це спірна вимога позивача до відповідача, без якої не може бути позову.

суб’єктивні передумови:

а) наявність у особи адміністративної процесуальної правосуб’єктності (ст. 48 КАСУ);

б) особа повинна бути впевненою, що її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин порушені й потребують захисту в адміністративному суді (ст. 104 КАСУ).

Матеріально-правова сторона позову відбиває право на задоволення позову.

Адміністративний позов складається з трьох елементів, які визначають його зміст.