3.Форми, строки, періодичність виплати заробітної плати

Заробітна плата згідно зі ст. 23 Закону України "Про оплату праці" виплачується в натуральній та грошовій формах.

Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг па території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється. У порядку, встановленому Кабіне- том Міністрів України за погодженням із Національним банком України, заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками.

Відповідно до ст. 4 Конвенції МОП "Про захист заробітної плати" на- ціональне законодавство, колективні договори або рішення арбітражних органів можуть дозволяти часткову виплату заробітної плати в натурі у тих галузях промисловості чи професіях, де цю форму виплати прийнято у звичайній практиці або вона бажана, зважаючи на рід галузі промисло- вості чи професії, про які йде мова. Виплата заробітної плати у вигляді спиртних чи наркотичних засобів у жодному разі не допускається. У тих випадках, коли дозволено часткову виплату заробітної плати в натурі, має бути вжито відповідних заходів для того, щоб: а) видача натури признача- лася для особистого користування працівника та його сім'ї і відповідала їхнім інтересам; б) видача здійснювалася за справедливою і розумною ці- ною. Статтею 23 Закону України "Про оплату праці" визначено, що колек- тивним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує ЗО відсотків нарахованої за місяць (до 21 лютого 2006 р. - до 50 відсотків), у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників, крім товарів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України. Практика застосування виплати заробітної платті в натуральній формі свідчить, що вона є характерною переважно для сільського, лісового та рибного господарства через збитковість біль- шості підприємств цих галузей, недостатність обігових коштів, кризу платежів тощо. Причому така форма виплати заробітної плати протягом багатьох років є однією з основних форм матеріального стимулювання працівників цих галузей економіки.

Умови виплати заробітної плати натурою повинні встановлюватися в колективному договорі підприємства. При вирішенні цих питань кожне господарство повинно виходити з конкретних умов та власних економіч- них можливостей. Колективним договором визначається порядок форму- вання фонду натуроплати, співвідношення між грошовою та натураль- ною формами заробітної плати, ціни для нарахування, терміни виплати, перелік видів продукції, якими виплачуватиметься заробітна плата, крім товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про пере- лік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою" від З квітня 1993 р. №244. Основними критеріями при визначенні розмірів натурального фонду повинні бути рівень виробництва продукції, забез- печення потреб громадського виробництва, розумні потреби працівників господарства в тому чи іншому виді продукції, спеціалізація господарс- тва тощо. У разі, якщо колективний договір па підприємстві не укладав- ся, то на роботодавця покладається обов'язок погоджувати умови оплати праці з профспілковим органом, який представляє інтереси більшості працівників, а в разі його відсутності - з іншим органом, уповноваженим трудовим колективом представляти його інтереси (ст. 15 Закону України "Про оплату праці").

Товарами, не дозволеними для виплати заробітної плати натурою, є: зброя, боєприпаси та інша продукція військового призначення, що випускається підприємствами оборонної промисловості; продукція, що має стратегічне значення за переліком, що визначається актами законодавс- тва; вибухонебезпечні та отруйні речовини, наркотичні засоби; нафта й нафтопродукти; продукція хімічної промисловості, мінеральні добрива; будівельні матеріали та вироби з них; лісоматеріали (крім матеріалів, одержаних під чає лісозаготівель); товари медичної, фармацевтичної та мікробіологічної промисловості; благородні метали і коштовне каміння, вироби з них; усі види алкогольних напоїв, включаючи спирт і винома- теріали; непродовольчі товари народного споживання; махорка, тютюн і тютюнові вироби; лікарські рослини, рицина, хміль, мак; продукція бд- жільництва, крім меду тощо.

Рекомендація МОП №85 "Щодо захисту заробітної плати" 1949 р. присвячена періодичності виплати заробітної плати. Відповідно до неї максимальні строки виплати заробітної плати мають забезпечувати таке становище, за якого заробітна плата виплачувалася б не рідше ггіж два рази на місяць через проміжки часу, що не перевищують шістнадцяти днів. За ст. 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата випла- чується працівникам регулярно в робочі дггі в строки, встановлені у ко- лективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Отже, виплата за- робітної платті однії раз на місяць є порушенням трудового законодавства, і відповідно до ст. 36 Закону України "Про оплату праці" за порушення законодавства про оплату праці вініпі особи притягаються до дисциплі- нарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством. У разі, якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Затримка виплати заробітної плати па один і більше днів, визначених у колективному договорі чи наказі, уже є, згідно зі ст. 241 -1 КЗпП України, порушенням строків виплати заробітної плати. Згідно із Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жов- тня 2000 р. №2050-111 та Положенням про порядок компенсації праців- никам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. №1427, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання провадиться компенсація втрати частини заробітної плати своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних мі- сяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Відмова роботодавця від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Своєчасно не отримана з вини працівника заробітна плата компенсації не підлягає.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен у зазначений законодавством строк виплатити не оспорювану ним суму.

Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати в магазинах роздрібної торгівлі,питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особисто письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або вповноваженого ним органу. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам пс можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.