Тема 2. Сутність та еволюція менеджменту

Із поглибленням суспільного поділу праці та спеціалізацією виробництва виникла об’єктивна потреба у виокремленні функції управління як особливої сфери діяльності, спрямованої на організацію та координування групової та колективної діяльності людей. Отже, виникнення та розвиток управлінської діяльності є об’єктивним, необхідним наслідком перетворення індивідуальних виробничих процесів у колективну суспільну працю.

Студенти повинні розуміти, що управління – це цілеспрямована дія на об’єкт із метою зміни його стану або поведінки у зв’язку зі зміною певних обставин. Управляти (керувати) можна як живими, так і неживими об’єктами, наприклад, автомобілем, конвеєром, технологією тощо. Поряд із поняттям “управління” сьогодні у наш словниковий запас увійшов термін “менеджмент”. Менеджмент є складовою частиною управління. Підходи, що найчастіше використовуються при визначенні сутності та змісту менеджменту, можна звести до наступних: а) менеджмент – це особливий вид людської діяльності; б) менеджмент – це процес управління організацією, в) менеджмент – це ієрархічна організаційна структура, адміністративний апарат, г) менеджмент – це категорія людей, зайнятих управлінням, д) менеджмент – це наука, е) менеджмент – це мистецтво управління людьми.

Виходячи з окреслених підходів, студенти мають встановити мету та завдання менеджменту як науки та навчальної дисципліни, врахувати, що структура цього предмету включає теоретичний рівень (загальний менеджмент) та функціонально-прикладний рівень (спеціальний менеджмент).

Розвиток менеджменту як науки відбувався у декілька етапів, серед яких прийнято виділяти: донауковий період у розвитку менеджменту, період школи наукового управління, період класичної (адміністративної) школи, період школи людських стосунків. Сучасний період розвитку менеджменту характеризується становленням і розвитком біхевіористської школи, кількісної школи, школи соціальних систем, емпіричної школи.

Процес управління здійснюється за допомогою науково розроблених методів, тобто способів впливу на колектив або окремого працівника. У теорії і практиці управління застосовують три групи методів: адміністративні, економічні і соціально-психологічні.

Тема 3. Функції менеджменту

У зв’язку із тим, що процес управління складний і багатогранний, він передбачає виділення таких важливих категорій як функції менеджменту. Функції менеджменту відображають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.

Функції менеджменту класифікуються за рядом ознак: за значенням у системі управління (загальні – планування, організація, мотивація і контроль та спеціальні –управління виробництвом, управління матеріально-технічним забезпеченням, управління будівництвом, управління маркетингом тощо), за об’єктом (функції управління організацією та функції управління структурним підрозділом організації), за елементами виробничо-господарської діяльності (функції управління працею, функції управління предметами праці, функції управління знаряддями праці, функції управління інформацією).

Функція планування передбачає розв’язання двох ключових проблем діяльності організації: визначення мети діяльності організації та засобів щодо її досягнення. Планування можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У широкому сенсі планування – це управлінська діяльність з розробки політики і стратегії підприємства та засобів їх реалізації. У вузькому значенні планування – це діяльність зі складання офіційних документів – планів. Сучасна вітчизняна управлінська наука виділяє три види планування: стратегічне (перспективне), тактичне (середньострокове) та поточне (оперативне).

Організація як функція менеджменту – це вид управлінської діяльності спрямований на створення структури управління підприємством, координацію дій працівників та формування упорядкованої взаємодії складових частин організації. Етапами виконання організаційної функції менеджменту є: а) затвердження організаційної структури управління, схеми зв’язків між підрозділами; б) встановлення прав, обов’язків, повноважень та відповідальності органів управління та службових осіб; в) затвердження положень та інструкцій, що регламентують права, обов’язки та відповідальність працівників; г) підбір, розстановка кадрів і формування штатів працівників у керівній та керованій системах.

Після визначення перспектив організації та завершення її побудови особливого значення набувають питання створення максимальної зацікавленості працівників у результатах діяльності організації, тобто мотивування. Під мотивацією розуміють вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників до діяльності, що спрямована на досягнення особистих цілей і цілей організації.

У процесі історичного розвитку мотивація як економічна категорія пройшла два етапи: а) застосування політики «батога та пряника»; б) використання методів психології і фізіології (згідно з доктринами З. Фрейда, Е. Мейо, М. Туган-Барановського та ін.). Мотивація ґрунтується на двох категоріях: потреба – це відчуття фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь; винагорода – це те, що людина вважає цінним для себе. Оскільки потреби викликають у людини прагнення до їх задоволення, то менеджери мають створювати таку систему стимулів і винагород, яка б давала упевненість у задоволенні потреб за рахунок дій, спрямованих на досягнення цілей організації.

Узагальнену модель мотивації через потреби можна зобразити наступним чином. Потреби породжують у свідомості людини інтерес, а він – мотиви (усвідомлене спонукання до дій). Відповідно мотиви зумовлюють певну поведінку людини, спонукають її до вчинків і дій з метою отримання винагороди та досягнення особистих цілей. Результатом цього може бути повне задоволення, часткове задоволення чи незадоволення потреб індивіда.

Після планування, організування і мотивування діяльності в організації виникає потреба в забезпеченні постійних спостережень за ходом виробничо-господарських процесів та у виявленні проблем, які перешкоджають її успішному здійсненню. Контроль виступає як вид управлінської діяльності щодо оцінки рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо.

Контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічного суб’єкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом суб’єктів економіки, цілеспрямований збір та аналіз інформації про них з метою прийняття оптимальних рішень.