Тема 4. Конкурентні стратегії підприємства

1. Поняття і види конкурентних стратегій підприємства.

2. Інноваційні конкурентні стратегії.

3. Розробка і реалізація конкурентних стратегій.

4. Комплексна стратегія забезпечення конкурентоспроможності підприємства.

Теоретична частина

1. Поняття і види конкурентних стратегій підприємства

Управління конкурентною поведінкою бізнес-організації базується на розробці та ефективній реалізації зваженої, обґрунтованої конкурентної стратегії, яка передбачає забезпечення конкурентних переваг на тривалий період (5-10 років ).

Конкурентна стратегія – це ряд підходів і напрямів, що розробляються керівництвом з метою досягнення якнайкращих показників роботи в одній конкретній сфері діяльності.

Система конкурентних стратегій підприємства – сукупність стратегій, спрямованих на адаптацію підприємства до змін в умовах конкуренції та зміцнення його довгострокової конкурентної позиції на ринку.

Основні види конкурентних стратегій:

1. стратегії забезпечення конкурентоспроможності підприємства:

   1. товарно-ринкова стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як номенклатура й асортимент продукції та ступінь їхнього оновлення, масштаби виробництва, якість продукції, реклама, обслуговування споживача, ціноутворення;;

   2. ресурсно-ринкова стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як обсяг ресурсних запасів і частота їх поповнення, якість ресурсів, поведінка на ринку ресурсів;

   3. технологічна стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як характер технології, ступінь стабільності технології, НДДКР та оновлення технології, технологічні розриви;

   4. соціальна стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як чисельність робітників, взаємозамінність робітників, диференціація робітників, ступінь патерналізму, соціальний тип колективу;

   5. фінансово-інвестиційна стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як залучення зовнішніх фінансових ресурсів, повернення залучених коштів, інвестування власних коштів;

   6. інтеграційна стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як вертикальна інтеграція (об’єднання зусиль фірми з постачальниками ресурсів та посередниками на ринку з метою збільшення частки ринку, обсягів продажу, прибутку), горизонтальна інтеграція (об’єднання з конкурентами);

   7. управлінська стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як тип управління, організаційна структура, управлінські комунікації тощо.;

2. стратегії конкурентної поведінки (Е. Райс, Дж. Траут):

   1. наступальні – агресивний ріст збуту та досягнення домінуючих позицій за рахунок захоплення ринкової частки конкурентів та розширення ринку:

      1. фланговий наступ – концентрація зусиль на слабких сторонах конкурента (конкуренти ІВМ концентрують свої зусилля в невеликих американських містах, які залишилися поза його увагою);

      2. фронтальний наступ – атака конкурента по всіх позиціях;

      3. партизанська наступальна стратегія – поступова перемога над конкурентом шляхом пошуку і впровадження підприємством певної конкурентної переваги, наприклад, вищої якості товару («Мерседес» порівняно з «Фордом»), ширшого асортименту продукції (зубна паста «Колгейт») або нижчої ціни (фотопапір «Фуджі» порівняно з аналогічною продукцією «Кодак»);

   2. оборонні – захист від спаду продаж або запобігання йому за рахунок зниження втрат і підвищення продуктивності:

      1. позиційна оборона – захист своїх основних позицій на ринку;

      2. фланговий захист – захист найбільш уразливих місць бізнесу;

      3. контратака – комплекс заходів у відповідь на наступальну стратегію конкурента;

3. стратегії надбання конкурентної переваги, або загальні стратегії конкуренції М. Портера (табл. 4.1.):

   1. стратегія диференціації (рис. 4.1.);

   2. стратегія найменших сукупних витрат (рис. 4.2.);

   3. стратегія зосередження, або фокусування.

Рис. 4.1. Аналіз потенціалу диференціації

Як бачимо з рис. 4.1., необхідним є ринковий аналіз потенціалу диференціації по кожному продукту, що враховує готовність покупців платити за диференціацію, а також дозволяє визначити найбільш перспективні напрямки позиціонування.

Як бачимо з рис. 4.2., стратегія «лідирування на основі зниження витрат (цін)» базується на оптимізації усіх частин виробничо-управлінської системи.

Таблиця 4.1