2.1.4. Водні об'єкти.

Основні ріки — Дніпро (Київське водосховище), Десна та Ірпінь (обидві — при впадінні у Дніпро).

Київщина має густу річкову мережу – 177 річок, довжина яких більше 10 км. На території області протікають:

- три великих ріки – Дніпро, Прип'ять та Десна, загальною довжиною в межах області 377 км;

- 8 середніх річок – Уж, Тетерів, Рось, Ірпінь, Трубіж, Супій, Гірський Тікач, Гнилий Тікач, загальною довжиною – 7535 км.

Підводними та водогосподарськими об'єктами відведено 8% території області.

Найважливіша водна артерія – Дніпро, протяжністю 246 км в межах області, основними притоками якого є: Прип'ять з Ужем, Тетерів зі Здвижем, Ірпінь з Унавою, Стугна, Красна, Рось із Роставицею, Горохуваткою, Протокою, Кам'янкою, а також Десна, Трубіж, Супій, Перевіз. Всі вони є рівнинними річками, що живляться сніговими, дощовими та підземними водами. У водному режимі чітко визначена весняна повінь та дощові паводки влітку. Природний режим річок значно змінений, що пов'язано з їх зарегульованістю, наявність великої кількості штучних водойм.

В області є близько 750 невеликих озер, які за походження є старицями річок, внаслідок чого мають дугоподібну форму.

Окрім дніпровських, в області налічується 58 водосховищ, з повним і корисним об'ємом відповідно 185,7 та 161,7 млн. м3 води. Найбільшими водосховищами є Канівське та Київське, більша частина їх площі знаходиться в межах Київської області. Окрім того створено 2389 ставів, загальним об'ємом 259,1 млн. м3.

2.1.5. Грунти та їх характеристики.

На геологічному розрізі північного узбережжя зробленому зверху вниз можна простежити відклади четвертинного, неогенового і палеогенового періодів. В цих відкладах знаходяться дерново-підзолисті ґрунти (потужність 0,1—1,2 м), пісок, суглинок лесовидний сірувато-палевий (1—2 м), вишнево-червоні глини (3,0—5,8 м), пласти бурого вугілля (до 1 м) тощо. Також на території міста знаходяться поклади бурштину, які відносяться до прип'ятського басейну. Відомо, що він тут видобувався вже у XII столітті та використовувався майстрами при виробництві прикрас.

Дерново підзолисті грунти — це Е-І-диференційовані кислі ґрунти з профілем типу Нл+Н+Е+І+Р. Зональні для південної частини тайгово-лісової зони. У світі вони займають близько 350 млн. га, в СНД – 185 млн. га, в Україні – 2,5 млн. га.

Поширені на півночі України, на Поліссі. Також інколи зустрічаються на борових терасах і прируслових валах рік лісостепу і у Карпатах. Великі масиви даних грунтів є в Канаді (центральній і східній частині), США (північному сході), середній та східній Європі, Японії, Далекому Сході Євразії.

Ці грунти сформувались в умовах помірного теплого клімату на супісках, близько до підземних вод. Дерново-підзолисті грунти сформувались під мішаними лісами.

Для цього типу ґрунтів характерний невеликий уміст гумусу та білий горизонт вимивання.

Родючість-22-43 бали(за 100-бальною шкалою). Такі грунти потребують осушення та унесення добрив.

Лесовидний суглинок (рос. лёссовидный суглинок, англ. loessloam, нім. lössartigerTon m, lössartigerLehm m, Lösslehm m) — лесовидна порода, яка відрізняється великим вмістом глинистих частинок, присутністю грубого піщаного і (рідше) галькового матеріалу, наявністю(іноді) шаруватості.