3. Тактичні прийоми допустимого психологічного впливу на обвинуваченого в процесі допиту.

Під час проведення допиту обвинуваченого за цієї ситуації можна застосувати такі групи тактичних прийомів:

> Використати прийоми емоційного впливу:

а) спонукати розкаятись і визнати вину через роз тлумачення допитуваному як шкідливих наслідків замовчування та брехні, так і позитивних наслідків визнання вини та активної співпраці зі слідством, зокрема і щодо злочинів, учинених допитува- ним у минулому, роз'яснити зміст і значення дійового каяття;

б) впливати на позитивні сторони особи допитуваного; використати його інтереси, хобі; відгуки про його високий професійний рівень і авторитет серед оточення;

в) використання антипатії, яку відчуває обвинувачений до співучасників, коли така є, та аналізу його залежності від них, що принижує його гідність. Підсилити сумніви в їхній «надійності» і нездатності до кінця дотримуватися наперед обумовленої між ними лінії поведінки на слідстві;

г) використати фактор раптовості постановою неочікуваних запитань у ситуації, коли обвинувачений таких запитань не очікує, оскільки вже внутрішньо налаштувався на інший перебіг подій чи заспокоєний безпечним, на його думку, змістом і напрямом допиту (інколи цей прийом іще називають «лобовим» допитом).

> Використати, так звані прийоми логічного впливу:

а) пред'явлення доказів, що спростовують показання допитуваного (про особливості пред'явлення доказів мова вже йшла);

б) пред'явлення доказів, які вимагають від обвинуваченого деталізації своїх і чужих показань, а це приведе до виявлення суперечностей між позицією допитуваного та іншими співучасниками;

в) логічний аналіз суперечностей, які є в показаннях допитуваного;

г) логічний аналіз суперечностей між інтересами допитуваного та інших співучасників;

д) постановка контрольних запитань щодо фактів, точновстановлених у справі;

е) максимальна деталізація показань;

є) пропозиція обвинуваченому повторно викласти показан­ня про подію в цілому або окремих її обставин.

4. Тактичні прийоми подолання відмови обвинуваченого від дачі показань на допиті.

А зараз про особливості застосування тактичних прийомів у ситуації, коли обвинувачений і не визнає себе винним, і не ба­жає давати показання.

Закон не зобов'язує обвинуваченого давати показання, як і не забороняє йому давати неправдиві показання. Цим законо­давець, як видається, покладає на слідчого обов'язок установи­ти істину незалежно від показань, поведінки і позиції обвину­ваченого, з урахуванням імовірності неправдивих показань з його боку, а можливо, й самообмови.

Але слідчий завжди повинен пам'ятати, що обвинувачений зазвичай краще, ніж будь-хто інший, знає про обставини підго­тування, вчинення і приховання злочину, його мотиви й мету.

Наявна в показаннях обвинуваченого інформація - докази можуть виявитися дуже важливими, а отже, їх відсутність лише негативно відобразиться на повноті розслідування (достатності).

Окрім цього, отримання нових і повних показань від обвину­ваченого суттєво прискорить розслідування, оскільки з них слідчий дізнається про існування інших джерел доказів.

Усе це обумовлює завдання не тільки викрити обвинуваче­ного у неправді, коли той обрав такий спосіб протидії слідству, а й перебороти відмову від давання показань.

Тактичними прийомами переборення відмови від давання обвинуваченим показань є:

- переконання обвинуваченого в неправильності обраної ним позиції;

- повідомлення обвинуваченому про те, що його співучасни­ки, на відміну від нього, вже дають показання, зокрема й такі, що викривають його у злочині;

- використання суперечностей між інтересами співучасників. Для того щоб переконати обвинуваченого в неправильності

обраної ним позиції, слідчий повинен роз'яснити йому, до яких негативних наслідків призведе його відмова:

- затримка з розслідуванням;

• створення перешкод щодо встановлення ступеня вини співучасників;

• ускладнення з установленням справжніх обставин справи, зокрема таких, що пом'якшують вину обвинуваченого або на­віть заперечують її.

Повідомляючи обвинуваченому про те, що співучасники його викривають, не слід знайомити його зі змістом таких пока­зань (до дання ним показань особисто).

Обвинувачений може змінити свої показання та позиції навіть із остраху запізнитися з визнанням своєї вини, якщо слідчий зуміє його у цьому переконати, з тим, щоб саме йому врахувалося розкаяння та сприяння слідству.