5. Педагогічна діагностика дитини-інваліда

Педагогічна діагностика передбачає всебічне вивчення об’єкту педагогічного впливу. Для кожної дитини-інваліда програма педагогічного обстеження конкретизується в залежності від віку дитини та її відхилень від нормального розвитку.

5.1. Педагогічна діагностика передбачає:

- оцінку освітніх можливостей (відповідність між подовженням та складністю навчання, а також якістю отриманих знань, умінь та навичок);

- оцінку ефективності навчання (успішність, швидкість та якість освітніх можливостей);

- оцінку навчання (якість отриманих знань, продуктивність, точність, професійна ефективність);

- оцінку працездатності в процесі навчання;

- оцінку графічних навичок та письма;

- оцінку освоєння рідної мови та мовлення, математики та інше;

- оцінку взаємовідношень з друзями;

- оцінку відношення до навчання.

5.2. У дитини-інваліда оцінюється загальний розвиток мовлення, знання, розуміння й уявлення про навколишнє середовище, соціальні зв’язки, освоєння навичок самообслуговуванні й ігрова діяльність.

5.3. Інформація про професійну підготовку дитини-інваліда включає:

- відомості про професійну підготовку, якщо така проводилася, то де вона була отримана;

- відомості про спеціальність, згідно з якою отримана професійна підготовка;

- відомості про профпідготовку на теперішній час, то де і за якою професією вона здійснюється.

5.4. Професійні дані (для дитини у віці 14-18 років) включають інформацію:

- про наявність професії (спеціальності),

- про зайнятість ;

- працює (- де, за якою професією або спеціальністю; - тип підприємства; - умови й організація праці; - розмір заробітної плати);

- не працює (- чи бажає працювати; - професія, за якою хотів би працювати; - умови і режим праці; - розмір заробітної плати).

5.5. Інформація про профорієнтацію дитини включає:

- чи проходила дитина профорієнтацію;

- якщо так, то де;

- як здійснювався вибір професії;

- професія, за якою рекомендується навчання.

5.6. Інформація про заняття дитини-інваліда творчим видом діяльності, фізичною культурою передбачає вивчення таких питань:

- чи займається дитина-інвалід у якомусь гуртку;

- чи володіє вмінням творчої діяльності, фізичної культури;

- якщо не займається, то чи має бажання займатися.

Соціальна діагностика дозволяє всебічно обстежити й дати експертну оцінку обмежень життєдіяльності в дитини та ступеня їх вираженості.

Другий етап: соціальна реабілітація

1. Соціальна реабілітація дитини-інваліда

Соціальна реабілітація дитини-інваліда - це система корекційних заходів по розвитку соціальних функцій та відновлення здатності дитини-інваліда до самостійної громадської та сімейно-побутової діяльності, процес включення її у соціальне середовище, нормальну суспільно – корисну діяльність і адекватні взаємовідносини з однолітками.

При формуванні плану соціальної реабілітації дитини-інваліда необхідно означити:

- результати проведеної тестування на першому і основному етапах;

- строки виконання (дату початку та кінця реабілітаційних заходів);

- напрямки та об'єм реабілітаційних заходів;

- залучення до активної участі в реабілітаційному процесі батьків дитини-інваліда, навчання їх ефективним методам та прийомам корекційно-розвивальної роботи;

- програму домашньої активності-комплекс послідовних домашніх завдань, які повинна виконувати дитина вдома із допомогою батьків.

1. . Соціальна реабілітація дитини-інваліда включає наступні заходи :

1.1.1. Інформування і консультування сім’ї дитини – інваліда з питань соціальної реабілітації і правових питань.

1.1.2. Соціально-психологічний патронат сім’ї дитини-інваліда, що має допомогти сформувати адекватні взаємини між батьками, іншими членами сім’ї та дитиною; допомогти дорослим створити комфортну для розвитку дитини сімейну атмосферу; розширити поінформованість батьків про потенційні можливості дитини, її перспективи в різних аспектах життя; створити умови для активної участі батьків у вихованні і навчанні дитини; навчити батьків реабілітаційних прийомів, організації ігрової та навчальної діяльності дитини.

1.1.3. Інформування сім’ї та надання рекомендацій щодо соціально-побутового орієнтування дітей.

1.1.4. Надання допомоги дитині-інваліду в підборі технічних засобів реабілітації, відповідно до медичних показників, навчання дитини-інваліда користуванню технічними засобами реабілітації.

1.2. Програма самообслуговування та соціальних навичок дитини – інваліда включає:

1.2.1. Уміння самостійно їсти і пити, одягатися, користуватися туалетом, умиватися і причісуватися, спілкуватися з оточуючими та гратися.

1.2.2. Оволодіння соціальними навичками.

1.2.3. Можливості до пересування (здатність змінювати та утримувати положення тіла, до зберігати рівновагу при пересуванні та у стані спокою, подолати перешкоди при ходьбі і т.д.).

1.2.4. Здатність до орієнтації (до орієнтації в часі, місцезнаходженні та ін., у тому числі за допомогою технічних засобів).

1.2.5. Здатність до спілкування (налагодження контактів з людьми шляхом сприйняття, переробки та передачі інформації, у тому числі з використанням при необхідності допоміжних технічних засобів допомоги).

1.3. Соціально-побутове орієнтування:

1.3.1. знання та визначення частин тіла людини;

1.3.2. знання своєї адреси та членів сім’ї;

1.3.3. знання розміщення кімнат приміщення свого житла, соціокультурних закладів;

1.3.4. знання умов свого побуту й уміння в них орієнтуватися;

1.3.5. орієнтування на вулиці;

1.3.6. знання елементів і особливостей флори й фауни, орієнтування в часі (дні тижня, пори року, години);

1.3.7. засвоєння соціальних норм і правил поведінки.