1. Засоби для інгаляційного наркозу:

а) леткі рідини — ефір, фторотан (галотан), метоксифлуран, дес- флуран, енфлуран, ізофлуран, севофлуран тощо;

б) гази — діазоту оксид, циклопропан тощо.

2. Засоби для неінгаляційного наркозу:

а) порошки у флаконах — тіопентал-натрій

б) розчини в ампулах — натрію оксибутират, пропанідид (сомб- ревін), тропофол (диприван), кеталар (кетамін, каліпсол).

Засоби для інгаляційного наркозу:

• їх уводять за допомогою спеціальної апаратури;

• наркоз легко керується;

• більшість препаратів спричинюють подразнення слизової оболонки дихальних шляхів, відчуття ядухи, травмують психіку пацієнта;

• потрапляють в атмосферу і можуть шкідливо впливати на здоров'я медичного персоналу.

Ефір для наркозу — летка рідина з різким запахом, що швидко руйнується на світлі, тому необхідно перевіряти якість препарату перед застосуванням. Температура кипіння — 35 °С. Вогненебез­печний. Ефір добре розчиняється у воді, жирах та ліпідах. Є силь­ним анестезійним засобом. Має широкий спектр наркотичної дії і високий коефіцієнт безпеки застосування.

Побічні ефекти: виражена стадія збудження; сприяє звіль­ненню катехоламінів, що може призвести до аритмії, підвищен­ня рівня глюкози в крові; після наркозу можуть з'явитися нудо­та, блювання і закреп; унаслідок швидкого випаровування ефіру з поверхні дихальних шляхів може розвинутися пневмонія; у дітей може спричинити судоми. Для їх усунення використовують тіопентал.

Фторотан (галотан) — летка рідина. Руйнується на світлі, температура кипіння — 50 °С. Фторотан не горить і в суміші з ефі­ром запобігає горінню останнього. Фторотан погано розчиняється у воді, але добре — в жирах та ліпідах. Сильний анестетик (пере­вищує властивості ефіру як анестетика втричі, а азоту закису — в 50 разів), але виявляє помірну анальгетичну дію.

Побічні ефекти: пригнічення дихання; аритмія, пов'язана зі збудженням β-адренорецепторів міокарда, тому під час наркозу не можна вводити катехоламіни (адреналін, норадреналін). У разі аритмії вводять β-адреноблокатори (анаприлін); серцева недостат­ність; артеріальна гіпотензія; психічні зміни; гепатотоксичний, нефротоксичний, мутагенний, канцерогенний і тератогенний ефект; в осіб, які працюють з фторотаном, можуть бути алергійні реакції.

Ізофлуран, енфлуран, десфлуран — справляють менший вплив на серцево-судинну систему.

Діазоту оксид — газ, що не вибухає, але підтримує горіння. Препарат не подразнює слизові оболонки дихальних шляхів. Вво­дять у суміші 80 % азоту закису та 20 % кисню. Анестезія настає через 3-5 хв. Стадії збудження немає. Наркоз поверхневий, тому азоту закис використовують для базисного наркозу і нейролептанальгезії. Використовують препарат для знеболювання при тяж­ких травмах, гострому панкреатиті, інфаркті міокарда, під час пологів тощо.

Побічні ефекти: зрідка — нудота, блювання, аритмія, артеріаль­на гіпертензія; гіпоксія виникає внаслідок тривалого введення азоту закису. Важливо підтримувати вміст кисню в газовій сумі­ші на рівні не менше ніж 20 %. Після закінчення подачі азоту за­кису продовжують давати кисень протягом 4-5 хв.

Засоби для неінгаляційного наркозу:

• їх уводять внутрішньовенно, внутрішньом'язово або ректально;

• наркоз настає відразу без стадії збудження;

• не забруднює атмосферу;

• наркоз погано керується.

Класифікація засобів для інгаляційного наркозу за тривалістю дії

1. Препарати короткої тривалості дії (тривалість наркозу — 5-10 хв): пропандид (сомбревін), кетамін (кеталар, каліпсол).

1. Препарати середньої тривалості дії (тривалість наркозу — 20-40 хв): тіопентал-натрій, гексенал.

2. Препарати довгої тривалості дії (тривалість наркозу — 90-120 хв): натрію оксибутират.

Тіопентал-натрій — порошок жовтуватого або жовтувато-зеленого кольору, легко розчинний у воді. Розчин готують ex tempore на стерильній воді для ін'єкцій. Вводять внутрішньовенно (повільно) або ректально (дітям). Наркоз настає відразу і триває 20 хв.

Побічні ефекти: пригнічення дихання, артеріальна гіпотензія, ларингоспазм, бронхоспазм, рефлекторна зупинка серця, підсилення секреції бронхіальних залоз.

Натрію оксибутират — білий порошок, легко розчинний у воді. Випускається в ампулах по 10 мл 20 % розчину. Вводять внутрішньо­венно повільно, зрідка — внутрішньом'язово або призначають всере­дину. В результаті внутрішньовенного введення стадія наркозу на­стає через 30 хв і триває 2-4 год.

Побічні ефекти: рухове збудження, судомні тремтіння кінцівок і язика внаслідок швидкого внутрішньовенного введення; блюван­ня; рухове і мовне збудження під час виходу з наркозу.

Кетамін (кеталар, каліпсол) — білий порошок, легко розчин­ний у воді і спирті. Кетамін зумовлює дисоційовану загальну анестезію, яка характеризується кататонією, амнезією і анальге­зією. Препарат вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Тривалість наркозу — 10-15 хв залежно від способу введення. За­стосовують препарат для введення в наркоз, а також для його під­тримання. Кетамін можна використовувати також амбулаторно під час нетривалих хірургічних втручань.

Побічні ефекти: артеріальна гіпертензія, тахікардія; підвищення внутрішньочерепного тиску; гіпертонус, м'язовий біль; галюцинаторний синдром (хворі потребують спостереження після операції).

Кетаміновий наркоз не слід проводити хворим з порушенням психіки та епілепсією.

Пропанідид (сомбревін) — вводять внутрішньовенно повільно. Наркоз настає через 20-40 с і триває 3-5 хв. Використовують пре­парат для введення в наркоз, а також в амбулаторних умовах під час нетривалих операцій і для діагностичних досліджень (біопсія, зняття швів, катетеризація).

Побічні ефекти: брадикардія, артеріальна гіпотензія, серцева недостатність; бронхоспазм, анафілактичний шок; тромбофлебіт.

Фармакобезтека:

• тіопентал-натрій та інші барбітурати не можна змішу­вати в одному шприці з кетаміном, дитиліном, пентаміном, амі­назином і піпольфеном, оскільки внаслідок фізико-хімічної взає­модії утворюється осад;

• на засоби для наркозу не дозволяється виписувати рецепти.

Заходи запобігання ускладненням внаслідок застосування засобів для наркозу:

• вибухонебезпечні речовини комбінують з фторотаном;

• неінгаляційні анестетики комбінують з інгаляційними за­собами для наркозу, щоб зменшити або усунути стадію збуджен­ня, відчуття ядухи, психічну травму;

• перед наркозом для зменшення рефлекторних реакцій і об­меження секреції залоз пацієнтам роблять премедикацію (підго­товку до операції) — вводять атропін (або інший М-холіноблокатор); для усунення болю — анальгетики (фентаніл, промедол тощо); для посилення розслаблення скелетних м'язів — міорелаксанти (тубокурарин); для зменшення проявів алергії — антигістамінні (димедрол, піпольфен) препарати. Для премедикації призначають також транквілізатори, нейролептики, гангліоблокатори, клофелін та інші лікарські засоби.

3. Спирт етиловий. Місцева дія етилового спирту залежно від концентрації. Протимікробна, в’яжуча, припікальна та подразнювальна дія. Резорбтивна дія спирту етилового (вплив на ЦНС, функцію органів травлення). Застосування спирту етилового в практичній медицині. Гостре отруєння та допомога при ньому. Хронічне отруєння (алкоголізм), принципи лікування.

Спирт етиловий при місцевому застосуванні дає виражений антисептичний, а також подразнювальний та в'яжучий ефект (див. тему «Антисептичні та дезінфекційні засоби»). Резорбтивна дія препарату проявляється пригніченням ЦНС, що є причиною гострих і хронічних отруєнь при вживанні спиртних напоїв. Спирт етиловий при внутрішньому застосуванні швидко всмоктується (особливо натще) в основному в тонкій кишці і приблизно 20 % — у шлунку. В організмі 90 % етилового спирту підлягає біотрансформації до вуглекислого газу і води. Окиснюється в печінці з ви­діленням енергії (7,1 ккал/г). Спирт етиловий у незміненому вигляді виділяється легенями, нирками і потовими залозами.

Пригнічувальна дія спирту етилового залежно від концентра­ції в крові і тканинах мозку має 3 стадії:

• збудження;

• наркозу;

• агональну.

Як засіб для наркозу спирт етиловий не використовують, оскільки він має неширокий спектр наркотичної дії, а також спри­чинює виражену стадію збудження. Слід зазначити його дію на центри терморегуляції, яка проявляється підвищенням тепловід­дачі за рахунок розширення судин шкіри; ось чому вживання на холоді спирту етилового сприяє переохолодженню.

Спирт етиловий підсилює секреторну активність слинних та шлункових залоз. Активність пепсину за низьких концентрацій (до 10 %) спирту не змінюється, а при підвищенні концентрації — знижується. Спирт етиловий 40 % пригнічує не тільки секрецію соляної кислоти, але й ферментну активність шлункового соку.

Застосування резорбтивної дії спирту етилового:

• парентеральне годування хворих з кахексією, які перебува­ють у критичному стані, 5 % розчин етанолу додають в протишо­кові рідини;

• при отруєнні спиртом метиловим вводити внутрішньовенно у формі

10 % розчину;

• припинення передчасних пологів.

Унаслідок тривалого застосування можливі звикання та лікар­ська залежність (психічна і фізична).

Гостре отруєння спиртом етиловим відбувається при його кон­центрації 3-4 г/л і характеризується ознаками глибокого пригні­чення функції ЦНС. Стадію ейфорії та збудження змінює кома. Потерпілі втрачають свідомість, знижується температура тіла, шкіра стає вологою, холодною на дотик, пульс частий, слабкого наповнення, з'являються асфіксія, ціаноз, знижується серцева діяльність, можливі судоми, марення, мимовільне виділення сечі та калу. Смерть настає від паралічу дихального центру і зниження серцевої діяльності.

Під час лікування гострого отруєння спиртом етиловим слід:

• запобігати припиненню дихання й аспірації блювотними масами;

• для підтримання функції серцево-судинної системи призна­чати серцеві глікозиди;

• якщо збережена функція нирок, проводити форсований ді­урез за допомогою фуросеміду;

• вводити препарати: натрію гідрокарбонат (для усунення ацидозу), глюкозу з інсуліном (для окиснення спирту) тощо.

Хронічне отруєння (алкоголізм) характеризується звиканням, психічною і фізичною залежністю, синдромом абстиненції. По­стійне тривале застосування алкоголю призводить до порушення функції внутрішніх органів і систем. Вживання спиртних напоїв у період вагітності може стати причиною алкогольного синдрому плода (мікроцефалія, затримка розумового розвитку дитини аж до олігофренії, м'язова гіпотонія, аномалія розвитку серця і статевих органів). Особливо небезпечним є отруєння в період з 4-го по 10-й тиждень вагітності.

Серед фармакологічних засобів для лікування хворих на алкоголізм ефективним є тетурам (дисульфірам, антабус). Суть лікуван­ня полягає в тому, що в разі призначення тетураму разом з 20-30 мл горілки порушується окиснення спирту на рівні ацетальдегіду, у пацієнта спостерігаються гіперемія обличчя, артеріальна гіпотен­зія, тахікардія, підвищення потовиділення, порушення дихання, блювання, страх смерті. Це може тривати від 30 хв до декількох го­дин. Таким чином у пацієнта виробляється відраза до алкоголю. Те­турам не призначають особам віком понад 50 років, при серцево-су­динних захворюваннях, патології печінки, нирок і обміну речовин.

Є пролонгована форма тетураму — стерильні таблетки еспераль для імплантації. У деяких випадках з метою вироблення негативної реакції хворого на алкоголь також використовують блювотний засіб — апоморфін, різні психотропні препарати. Але поки що ефективних медикаментозних засобів для лікування хво­рих на алкоголізм немає.

4. Снодійні засоби (фенобарбітал, етамінал-натрій, нітразепам, флуразепам, зопіклон, золпідем). Механізм дії. Вплив на структуру сну. Застосування. Побічні ефекти. Можливість розвитку медикаментозної залежності. Гостре отруєння, методи лікування.

Снодійні засоби — це лікарські препарати, що сприяють заси­панню і забезпечують необхідну тривалість та глибину сну. Вони пригнічують міжнейронну (синаптичну) передачу в ЦНС.

Класифікація снодійних препаратів

• Агоністи бензодіазепінових рецепторів: похідні бензодіазепіну — нітразепам, діазепам (седуксен, сибазон), феназепам, нозепам, лоразепам, тріазолам, мідазолам.

• Препарати різної хімічної будови — зопіклон (імован), золпідем (санвал, івадал), доксиламін (донорміл), бромізовал.

• Снодійні засоби наркотичного типу дії:

а) Похідні барбітурової кислоти: етамінал-натрій, барбаміл, фенобарбітал, метогекситал (бріетал), іпронал.

б) Аліфатичні сполуки: хлоралгідрат.

Похідні бензодіазепіну виявляють анксіолітичний (усунення психічного напруження), снодійний, седативний (заспокійливий), протисудомний і м'язоворозслаблювальний ефекти. Механізм їх­ньої снодійної дії пов'язують із взаємодією зі спеціальними бензодіазепіновими рецепторами, внаслідок чого вони посилюють ГАМК (γ-аміномасляна кислота)-міметичний, тобто гальмівний, вплив на ЦНС.

Снодійний ефект після застосування нітразепаму настає через 30-60 хв і триває до 8 год. Нітразепам потенціює дію засобів для наркозу, спирту етилового. Препарат кумулює. При тривалому за­стосуванні спричинює звикання. На відміну від барбітуратів, має незначний вплив на структуру сну, спричинює менший ризик роз­витку лікарської залежності.

Застосовують нітразепам при порушеннях сну різного характе­ру, а також при неврозах та в комбінації з протисудомними засо­бами для лікування хворих на епілепсію.

Побічні ефекти: сонливість; атаксія; порушення координації рухів; рідко — нудота, тахікардія, алергійні реакції.

Нітразепам протипоказаний жінкам у період вагітності, при міастенії, захворюваннях печінки та нирок з порушенням їх функцій, а також водіям та іншим особам, діяльність яких потре­бує швидкої психічної та фізичної реакції.

Зопіклон (імован) виявляє седативну та снодійну дію. Після прийому препарату швидко настає сон, що характеризується нор­мальною структурою та тривалістю (6-8 год) фаз, не спричинює постсомнічних порушень. Застосовують при порушенні сну (пору­шення засипання, нічні та ранні пробудження, ситуаційне і хро­нічне безсоння).

Побічні ефекти: гіркий або металевий присмак у роті, нудота, блювання, дратівливість, пригнічений настрій, рідко — кропив'ян­ка, висип, сонливість при пробудженні.

При тривалому застосуванні можливі звикання та лікарська залежність.

Золпідем (івадал, санвал) — виявляє виражену снодійну та се­дативну дію та незначний анксіолітичний, м'язоворозслаблюваль­ний, протисудомний ефект. Препарат мало впливає на фази сну. При вживанні всередину швидко всмоктується, діє 5-6 год. Засто­совують при порушенні сну.

Побічні ефекти: алергійні реакції, артеріальна гіпотензія, атаксія, диспепсичні явища, сонливість.

При тривалому застосуванні можливі звикання та лікарська залежність.

Доксиламін (донорміл) — препарат з вираженою седативною та

М-холіноблокувальною дією. Спричинює снодійний ефект, скорочує час засипання, подовжує тривалість і якість сну, не впливає на його фізіологічні фази. Застосовують при порушенні сну, інсомнії.

Побічні ефекти: можливі сухість у роті, порушення акомода­ції, виникнення сонливості.

Бромізовал (бромурал) — виявляє заспокійливу та помірно снодійну дію, добре переноситься. Призначають всередину як за­спокійливий засіб по 0,3-0,6 г 1-2 рази на день і як снодійний — по 0,6-0,75 г на прийом за півгодини до сну.

До снодійних засобів із наркотичним типом дії належать похід­ні барбітурової кислоти. Барбітурати мають суттєві недоліки і за­стосовують їх як снодійні обмежено.

Фенобарбітал — призначають дорослим як снодійний засіб за 1 год до сну (тривалість дії — 6-8 год) і як заспокійливий та протисудомний засіб. Для лікування хворих на епілепсію признача­ють за схемою, починаючи з дози 0,05 г 2 рази на день, поступово підвищуючи дозу до усунення нападів, а для заключного курсу дозу поступово знижують. Фенобарбітал має здатність спричиню­вати індукцію мікросомальних ферментів печінки, що слід врахо­вувати при комбінованому застосуванні з іншими препаратами, ефект від яких може при цьому знижуватися.

Етамінал-натрію призначають усередину при порушенні заси­пання за 30 хв до сну і як заспокійливий засіб.

Побічні ефекти снодійних: постсомнічні порушення: сонли­вість, головний біль, м'язова слабкість, порушення координації, менструального циклу; дратівливість, невроз і навіть психоз (уна­слідок скорочення парадоксальної фази сну); психічна і фізична залежність (наркоманія) та толерантність унаслідок тривалого за­стосування; симптоми абстиненції: пітливість, нервозність, пору­шення зору; диспепсичні явища; алергійні реакції.

Фармакобезпека:

• регламентоване зберігання, відпуск і призначення;

• курс лікування похідними бензодіазепіну становить 7-14 днів, а барбітуратами — 2 тиж.;

• відміняти препарат слід поступово;

• не можна застосовувати в період вагітності і годування груддю;

• під час лікування заборонено вживати алкоголь;

• необхідно попередити пацієнтів про властивість препаратів спричинювати післядію, що може негативно вплинути на їхню професійну діяльність.

5. Протиепілептичні засоби (хлоракон, клоназепам, фенобарбітал, гексамедин, дифенін, карбамазепін, метиндіон, етосуксимід, триметин, бензонал, бензобаміл, мідокалм, вальпроєва кислота). Загальна характеристика. Застосування. Побічні ефекти. Тактика медичної сестри у призначенні та лікуванні протиепілептичними засобами.

Протиепілептичні засоби — застосовують для попередження або зменшення судом при нападах різних форм епілепсії. Це захворюван­ня є наслідком виникнення в корі великого мозку або підкоркових мозкових центрах вогнища збудження, яке передається на нервові та м'язові системи. Є декілька судомних і безсудомних форм епілепсії. Розрізняють:

• великі судомні напади — тоніко-клонічні судоми з втратою свідомості. Через декілька хвилин настає загальне пригні­чення ЦНС, виникають тривалі судомні напади, або напа­ди, що відбуваються один за одним з малими інтервалами, і позначаються терміном «епілептичний статус»;

• малі напади епілепсії, що характеризуються нетривалою втратою свідомості;

• міоклонус-епілепсія, що проявляється нетривалими судом­ними посмикуваннями;

• фокальна (парціальна) епілепсія, що характеризується на­падами порушення поведінки, немотивованими вчинками, про які хворий не пам'ятає.

Судоми при такій формі не виникають.

Лікування хворих з кожною з форм епілепсії проводять певни­ми протиепілептичними засобами.