4. Статус п'яти основних міжнародних-правових документів з космосу.

Більшість видів діяльності з дослідження та використання космічного простору зачіпає інтереси більш-менш значної кількості держав, а окремі напрями такої діяльності мають непересічне значення для подальшого прогресу усього людства. Саме ці обставини визначають місце і роль міжнародного космічного права (МКП) в системі міжнародного правопорядку, і саме тому з перших кроків людини в космос питаннями розбудови МКП опікується Організація Об’єднаних Націй.

Цю галузь міжнародного публічного права сьогодні складають: п’ять основних міжнародних актів з питань космічної діяльності (Договір про космос 1967 р., Угода про рятування 1968 р., Конвенція про відповідальність 1972 р., Конвенція про реєстрацію 1975 р., Угода про Місяць 1979 р.) та стільки ж зводів принципів з окремих напрямів цієї діяльності, розроблених і прийнятих під егідою ООН (1963-1996 рр.); багатосторонніх міжнародних угод, що мають відношення до космічної діяльності, наприклад, кількох угод про створення міжнародних космічних організацій; численних багатосторонніх та двосторонніх угод про співробітництво держав з окремих напрямів практичної космонавтики, у тому числі й угод про співробітництво в сфері надання космічних послуг і технологій. Ці міжнародно-правові документи, а також рішення міжнародних організацій з питань космічної діяльності (та з проблем, що мають відношення до цієї діяльності) багато в чому визначили механізми правового регулювання космічної діяльності; на основі цієї правової бази було започатковано й національне космічне законодавство.

Водночас, існуюча міжнародно-правова база, заклавши основні норми та принципи діяльності з дослідження та використання космічного простору, не містить відповідей на низку суттєвих питань, які виникли у зв’язку з практичним застосуванням цих норм і принципів до конкретних ситуацій у відносинах суб’єктів цієї діяльності, або можуть виникнути в найближчому майбутньому в силу подальшої диверсифікації напрямів використання сучасної космічної техніки і в процесі самої діяльності, і як наслідки її на Землі або в космосі.

Недосконалий понятійний апарат цієї галузі міжнародного піблічного права, не повна заборона військової діяльності в космосі; відсутність договірного затвердження межі між повітряним і космічним просторами; все ще недосяжність справедливого розподілу та ефективного використання ресурсу ГСО; недосконалість принципу міжнародної відповідальності держави за національну космічну діяльність в умовах все більшої присутності підприємств приватного сектору серед суб’єктів цієї діяльності, в першу чергу, серед суб’єктів світового космічного ринку; проблематичність юрисдикції та контролю над космічними об’єктами, запущеними у космос недержавними юридичними особами; відповідальність за шкоду, спричинену такими об’єктами, особливо у навколоземному космічному простору; права власності на космічні об’єкти – це далеко не вичерпний перелік проблемних питань сучасного міжнародного космічного права.

Більшість з цих проблем «співіснують» з чинними міжнародно-правовими актами з питань космічної діяльності вже не одне десятиліття і не дають підстав говорити про адекватність правового регулювання космічної діяльності загальновизнаним уявленням щодо місця МКП в системі міжнародного правопорядку та історичної місії космічної науки і техніки в реалізації курсу міжнародного співтовариства на сталий розвиток⁷.