Тема 1 : Класифікація війн. Справедлива та несправедлива війна. Організації, що займаються проблемами вирішення війни. Ісламський тероризм.

Лекція 1.

1. Поняття «війна».

2. Класифікація війн.

3. Справедлива війна.

4. Несправедлива війна.

5. Організації, що займаються проблемами вирішення війни.

6. Ісламський тероризм.

Семінарські заняття :

1. Причини виникнення військових конфліктів.

2. Право оголошення війни.

3. Характеристика війни.

4. Військовий фактор.

5. Справедлива війна.

6. Несправедлива війна.

7. Ісламський тероризм.

8. Організації, що займаються проблемами вирішення війни.

Реферати :

1. Релігія та війна.

2. Теорія справедливої війни.

3. Аль-Каїда. Проблеми палестинського тероризму.

4. Роль міжнародних організацій у вирішенні військових конфліктів.

Тема 1 : Класифікація війн. Справедлива та несправедлива війна. Організації, що займаються проблемами вирішення війни. Ісламський тероризм.

На наші голови не падають бомби, люди не вмирають у бойових діях, нам здається що навколо панує мир, спокій і благодать. Та це не так. Війна йде, а розпочалась вона ще тисячу років назад. Філософський словник визначає, що - війна це спосіб розв'язання антагонічних суперечностей між двома націями чи класами. Згідно класифікації поданої редактором журналу "Перехід IV" Ігорем Каганцем у статті "Мова і Війна", людство протягом свого існування виробило сім основних видів бойових дій : - Силове протистояння, Економічна війна, Прихований геноцид, Організаційна війна, Інформаційна війна, Хронологічна війна та Духовна війна. Війна́ — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їх збройними силами. Це специфічна форма вияву соціальних відносин, у якій домінує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя. Аналізуючи соціально-політичну сторону війни, замість класової складової А. Клименко вводить поняття „національні інтереси”, яке пов’язується з класовими інтересами або інтересами політичних еліт, однак має більш опосередкований характер порівняно з традиційною оцінкою суто класової спрямованості війн. Приміром, російський дослідник В. Насіновський локальні війни відносить до конфліктів середньої і низької інтенсивності і пропонує наступну класифікацію.

1. Територіальні конфлікти: а) прикордонного характеру; б) збройного зіткнення в суперечці за оволодіння конкретною територією.

2. Міжетнічні, міжобщинні, міжплеменні, міжконфесійні конфлікти („війни несхожості”: „ми – вони”, „війни старшинства”).

3. Економічні війни – які перейшли в стадію збройного протистояння і зіткнення, конфлікти в боротьбі за сфери економічного впливу, ринки збуту, шляхи транзиту, в тому числі міждержавні, регіональні, транснаціональні мафіозні „розборки”.

4. Громадянські війни – боротьба класів, соціальних і політичних угруповань за владу, за домінування в суспільстві, повстання проти диктатури, певного політичного режиму.

5. Сепаратистські війни – результат „суверенізації” новоутворень, намагань вийти з-під контролю „метрополії” („неоантиколоніалізм”).

6. Ідеологічні війни – (війни вільнодумства: комуністичного - капіталістичного, комуністичного - фашистського, геноцид на расовому, національному, конфесійному грунті).

7. „Несамовиті рухи” – війни з невизначеною мотивацією, серії терористичних і диверсійних актів з метою залякування, війни псевдореволюційних угрупувань за принципом „проти всіх”.

8. „Війни національних інтересів” (захист політико-економічних інтересів державами-гегемонами в різних точках земної кулі під виглядом захисту демократичних цінностей і підтримання світового порядку).

9. „Війни (операції) з підтримання миру” – захист демократичними країнами, регіональними союзами або світовою спільнотою політико-економічних інтересів і демократичних цінностей, які відповідають загальноприйнятим стандартам світового порядку.

10. Війни-казуси – локальні, як правило короткочасні, навмисні або ненавмисні зіткнення військових підрозділів і об’єктів, які належать різним країнам і перебувають в режимі бойового чергування, плавання, польоту, прикордонного дозору тощо.

Останнє десятиліття характеризується тим, що релігійний чинник воєнних конфліктів присутній в більшості з них. Конфлікти, де релігія відіграє дуже серйозну роль у процесі політичної та військової мобілізації, жевріють або палають у різних куточках планети. Це зумовлює потребу подальшого вивчення релігійних феноменів та їх вплив на війну. Концепція «справедливої війни» виникла в Середньовіччі. Хоча радянські джерела 1 стверджують, що її передумови закладені ще творами Августина Блаженного (354-430) 2, проте насправді папа Стефан ІІІ (752-757) вперше в 753 році в посланні магнатам-франкам використовує словосполучення «справедлива війна» 3. Він прирівнює до мучеництва (що є одним із шляхів набуття святости) смерть заради рятування папи. Августин же майже через вісім століть після нього (не виключено, що після розмірковувань над епохою хрестових походів (1096-1291)) і Тома Аквінський (1225-1274) – обоє пишуть про вимоги до війни, щоб вона могла мати справедливий характер з точки зору Церкви. Принциповим є те, що справедлива війна – це лише оборонна війна. Основні положення Августина, що стосуються війни:

• війна виникає внаслідок гріхів і вад;

• війна є засобом вирішення земних завдань, справ;

• несправедлива перемога збільшує нещастя, в той час, як справедлива перемога – дар Божий і благо;

• справедливість – це подолання вад суспільного буття;

• війна, таким чином, сприяє «очищенню» людської історії .

У Гроція ми зустрічаємо розділення війн на справедливі і несправедливі. Справедливою визнається війна, що є відповіддю на правопорушення. Наприклад, Гроцій вважає оправданими воєнні дії, вживані народом з метою самооборони і захисту свого надбання. Такі війни, як вважає вчений, не суперечать природному праву, адже передбачливість і піклування про самих себе не суперечать природі суспільства.

До несправедливих війн Гроцій відносить насамперед війни загарбницькі. Він вважає неправомірними напади, що здійснюються одними державами проти інших із егоістичних міркувань власної користі, заради оволодіння чужими родючими землями та іншими багатствами, з метою підкорення і обертання на рабів іншоплеменних народів всупереч їхньої волі. Не можна вважати проавомірними і військові дії і в деяких інших випадках, коли, наприклад, до них звертається якась держава через "непевне побоювання" зростаючої могутності сусідів, котрі нічим не виказують своїх агресивних намірів.

Роль міжнародних організацій у вирішенні міжнародних спорів . Однією з особливостей міжнародного права є відсутність міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у цій справі належить самим суб’єктам правовідносин, які діють самостійно, індивідуально або об'єднуються у відповідні міжнародні організації. Проблема вирішення спорів у суспільстві лишається актуальною впродовж усього існування людської цивілізації, її гострота особливо відчувається у перехідні та переламні моменти історії. Очевидно, що кардинальне поліпшення міжнародних відносин неможливе без виходу економік країн з кризи, але на конфлікти, які виникають у суспільстві, слід реагувати негайно. Головну роль в урегулюванні спорів має відігравати держава – як сторона конфлікту, або як посередник чи арбітр. Отже, можна констатувати, що у випадку виникнення конфліктної ситуації важливу роль відіграє створення сприятливих умов для того щоб він не набрав агресивної форми та руйнівних масштабів, а став предметом обговорення у раціонально організованому переговорному процесі.

Норми багатьох міжнародно-правових актів, спрямовані на правове забезпечення виконання міжнародних зобов'язань, закріпились у Статуті ООН, а принциповою основою сучасної системи мирних засобів розв'язання міжнародних спорів є міжнародно-правовий принцип мирного їх врегулювання, розвинутий у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., Хартії економічних прав і обов’язків держав 1974 р. та наступних міжнародно-правових актах.

Відповідно до Розділу VI Статуту ООН мирними засобами розв'язання спорів між державами є: проведення переговорів, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів, а також будь-які інші мирні засоби за вибором сторін. Треба наголосити, що Статут ООН, окрім спорів, згадує ще й про ситуації, продовження яких може загрожувати миру й безпеці та пропонує шляхи їх вирішення, а отже, він не обмежує сторони у виборі засобів для мирного розв'язання спорів. Основним критерієм вибору таких засобів є характер самого міжнародного спору. У Хартії економічних прав і обов'язків держав (прийнята в 1974 р. на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН) зафіксовано, що жодна держава не може застосовувати стосовно іншої або заохочувати використання економічних, політичних або яких-небудь інших заходів примусового характеру, спрямованих на ущемлення суверенних прав або отримання із цього якої-небудь вигоди. Питання правового захисту врегульовано і в окремих конвенціях.

З розвитком у мусульманських суспільствах атрибутів примітивної демократії виникає казус демократії до влади зумовлений приходом антизахідних фундаменталісько–ісламських рухів, що мають в потенціалі таку силу, як міжнародний терористичний рух, популярний в ряді країнЗважаючи на сучасне становище на Близькому Сході, ескалацію напруження в світі, пов'язаного з всесвітнім рухом, ми спробуємо довести не актуальність проблеми міжнародного ісламського тероризму, а висвітлити її витоки та еволюцію. Ідеї тероризму:

1.Священна війна – джихад трактується як боротьба з зможними, білими людьми, можливість сприяти і бути виконувачем настанов Аллаха.

2.Тероризм – ідейно політична і соціо–економічна боротьба окремих верств чи групи людей задля задоволення власних меркантильних інтересів засобами насилля, примусу, залякування, вимагання іншими діями незаконного антигуманного характеру із непередбачуваними наслідками.

3.Ідейний тероризм – боротьба психологічно–структурованої групи з будь–чим прозахідним європейським, російським, американським елементом задля попереднього приниження силою думки і вищості однієї цивілізації, культури над іншою з подальшим кровопролиттям до виснажливого конфлікту локального характеру з мізерними шансами на мир. Виняток становлять лише війни 1973 – 2000 років.

4.Ісламський вид боротьби за правду та істину (ісламський тероризм) – шлях специфічних ударів арабів під прикриттям мирного населення і жертв з обох боків під виглядом фундаменталізму .За сучасними визначеннями прихована ідея реінкарнації істинного мусульманства. Згідно Б.Еджевіта країни Заходу не дали потрібних контактів, тим більше їхня ідеологія не сприяла модернізації ісламського світу. В цьому проявляється ідея неспівпадання психологій Сходу та Заходу.

5.Ідея усунення прозахідних режимів.

Аль-Каїда — міжнародна організація ісламських фундаменталістів з розгалуженою мережею філій в багатьох країнах світу. Змогла встановити контроль або повністю підпорядкувати безліч незалежних терористичних груп, що раніше діяли незалежно одна від одної.

Походження організації безпосередньо пов'язане з діяльністю бен Ладена. Почав бойову і політичну діяльність в Афганістані в 1979 р. На власні кошти, використовуючи мережу "Мактаб аль-Кідамат" , вербував по всьому світу і навчав добровольців, охочих взяти участь в джихаді проти СРСР. ЦРУ США підтримувало матеріально і технічно афганську опозицію. У 1988 р. Ладен з числа ветеранів афганської війни створює Аль-Каїду. У лютому 1998 р. бен Ладен заявив, що на базі Аль-Каїди створюється Міжнародний ісламський фронт Джихаду проти євреїв і хрестоносців, що проповідує ідеї Глобального Джихаду Салафі. У цей період Аль-Каїда діяла в тісній співпраці з єгипетським терористичним угрупуванням Єгипетський Ісламський Джихад. У червні 2001 р. партнерство було остаточно оформлене, коли на базі двох організацій було створено нове угрупування.

Діяльність:проведення терактів, створення нових ісламських (ісламістських) організацій і радикалізація тих, що вже існують.

Завдання:

• Повалення світських режимів в мусульманських країнах і встановлення там теократичного ладу з нормами шаріату, надалі — об'єднання всіх арабських країн в один Халіфат;

• прагнення протидіяти розповсюдженню присутності і впливу західних країн, особливо США;

• знищення Ізраїлю.

Головний орган — рада (шура).