Односкладне речення

§ 29. Загальні поняття про односкладні речення

Односкладними називають речення, які, не маючи окремого граматичного вираження для суб'єкта або предиката, представ­лені лише одним складом, тобто одним головним членом (по­ширеним чи непоширеним), який сам або разом із другорядни­ми членами водночас називає предмет, явище, стан, дію і за допомогою граматичних форм слів та інтонаційних засобів установлює їх відношення до дійсності, тобто оформлює і пре­дикативність, і модальність — необхідні ознаки будь-якого ре­чення. Головний член односкладного речення своєю формою збігається або з присудком, або з підметом, а своїм значенням співвідносний з ними.

Односкладні речення становлять особливий структурний тип речень, який за будовою відрізняється від двоскладних. Односкладні речення співвідносні із судженнями, в яких один із членів не має словесного вираження. Відсутність другого головного члена чи його синтаксичної групи становить струк­турну особливість односкладних речень і не є ознакою непов­ноти речення. Від неповних речень односкладні відрізняються тим, що відсутній у них головний член не можна встановити ні за контекстом, ні із ситуації мовлення. Тому немає жодних підстав відносити односкладні речення до неповних.

Головний член односкладного речення може співвідноси­тися з одним із головних членів двоскладного — присудком чи підметом, за значенням і граматичною формою головного чле­на односкладні речення можна поділити на дві групи: 1) одно­складні речення, головний член яких виражений дієсловом і співвідносний з присудком двоскладного речення; 2) одно­складні речення, головний член яких виражений іменником і співвідносний з підметом.

Кожна із зазначених груп односкладних речень має свої різновиди. Так, серед односкладних речень, головний член яких співвідносний з присудком, виокремлюють: 1) означено-осо­бові; 2) неозначено-особові; 3) узагальнено-особові; 4) безосо­бові; 5) інфінітивні. Односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом, дістали загальну назву номінатив­них і мають такі різновиди: 1) екзистенційні, або буттєві (ре­чення буття); 2) власне номінативні, або називні; 3) вказівні та деякі інші. Проте якоїсь одностайності щодо виокремлення різновидів цих речень у наукових працях ще немає.

ОдаосклАДні речення,

ГОЛОВНИЙ ЧЛЕН ЯКИХ СПІВВІДНОСНИЙ З ПРИСУДКОМ

§ Зо. Особові й безособові односкладні речення

Односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагаль­нено-особові речення, які містять певну вказівку на особу — суб'єкта дії, називають ще односкладними особовими речен­нями, а односкладні безособові та інфінітивні речення, в яких цієї вказівки немає зовсім, — односкладними безособовими.

§ 31. Означено-особові речення

Означено-особові — це такі односкладні речення, в яких відсутній склад підмета, а головний член найчастіше вираже­ний дієсловом у формі 1-ї або 2-ї особи теперішнього чи май­бутнього часу, яка цілком певно вказує на конкретну особу, що є суб'єктом ції. За своєю семантикою означено-особові ре­чення близькі до двоскладних, а тому чимало вчених не схильні виокремлювати їх в особливий тип односкладних речень, а розглядають як неповні двоскладні, в яких легко відновити відсутній підмет — особовий займенник 1—2-ї особи. Проте останнім часом у практиці вищої школи означено-особові ре­чення розглядають як окремий різновид односкладних речень, головний член яких співвідносний з присудком. Дієслово, що є носієм головного члена, у реченнях цього типу не потребує наявності відсутнього підмета-займенника, оскільки значення конкретної особи, що є носієм дії, передається особовим закін­ченням цього дієслова.

Головний член в означено-особових реченнях здебільшого виражений дієсловом у 1-й і 2-й особі однини теперішнього і майбутнього часу дійсного способу: Люблю пісні мойого краю (М. Р.); Люблю мандрувати по рідній країни (І. Мурат.); / не дзвониш цілий день, і не признаєшся (Т. М.); За всіх скажу, за всіх переболію... Глибинами не етану, не змілію, Верхів'ямироз-крилено росту (П. Т.).; Може, на зорі літатимеш, сину! (М. П.).

Нерідко головний член означено-особових речень виражений формою дієслова 2-ї особи множини, а іноді й 1-ї особи множи­ни теперішнього часу дійсного способу: Чи довго, браття, бу­дете мовчати? (Л. Г.); Відмикаю світанок скрипичним ключем (Л. К.).

Часто головний член означено-особових речень буває ви­ражений також дієсловом 2-ї особи однини і множини наказо­вого способу: Схаменіться, недолюди, Діти юродивії... Полюбі­те щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся (Т. Ш.); Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне про­валля, Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінчен-ка й Даля, Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь догля­дать свій сад (М. Р.); Сади свій сад, плекай свої надії, зневірою душі собі не рань (П. Д.).

Зрідка, переважно лише у закликах, головний член означе­но-особових речень може бути виражений формою 1-ї особи множини наказового способу: За правду, браття, єднаймось щиро (Л. У.); Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя! (Л. У.).

Названі форми дієслів, що виступають у ролі головного члена, чітко передають значення конкретної особи чи осіб, які є носіями дії, оскільки ці значення властиві особовим закін­ченням цих дієслів. Саме визначеність значень цих форм дає підстави розглядати речення цього типу як односкладні, а не вважати їх неповними двоскладними з опущеним підметом — особовим займенником, оскільки він не обов'язковий для пов­ноти висловлювання, а якщо й використовується (у двосклад­них реченнях), то є лише додатковим засобом передачі того самого значення, що міститься в особовому закінченні діє­слова.

Означено-особові односкладні речення переважно сино­німічні з двоскладними з підметом-займенником. Пор.: Завтра зранку вийду до криниці (І. Вирг.) і Завтра зранку я вийду до кри­ниці. Однак такі паралельні конструкції можливі не завжди; наприклад, у деяких складних реченнях з протиставним значен­ням відсутність займенника неможлива: Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже (Т. Ш.). В інших випадках речення з особови­ми займенниками і без них розрізняються тільки стилістично: в означено-особових увага зосереджується на дії, а в синоніміч­них їм двоскладних — на суб'єкті дії, виконавцеві. Спосте­рігається також стилістична співвіднесеність між означено-осо­бовими реченнями й синонімічними їм двоскладними: якщо означено-особові вживаються переважно в розмовно-побу­товому мовленні, мові художньої літератури тощо, то дво­складні — у книжних стилях.