§ 10. Структурна схема і парадигма речення

Основу речення становить структурна схема, під якою розу­міють абстрактний зразок, що складається з мінімуму компо­нентів, за яким може бути побудоване мінімальне самостійне повідомлення. Цим мінімумом компонентів у двоскладному реченні є його головні члени (підмет і присудок), або в одно­складному — головний член, які утворюють його предикатив­не ядро.

Головний член речення — категорія його структурної схе­ми. Якщо речення твориться на основі однієї форми слова або певної форми словосполучення, то цей компонент формує його структурну схему й водночас є його головним членом. Якщо структурну основу речення становлять два головні члени (підмет і присудок), воно називається двоскладним, а якщо один головний член — односкладним.

Переважна більшість речень української мови будується за певною структурною схемою, проте є висловлювання, які не відтворюють структурних схем. Це так звані слова-речення, що стверджують або заперечують факти буття (Так; Еге; Ні; Не­ма; Є), виражають привітання, вдячність, прохання, волевияв­лення, емоції тощо (Здоровенькі були! Дякую! Вибачте! Цить!).

Речення, як і інші граматичні одиниці, має свою систему форм, яка становить сукупність видозмін його структурної схе­ми для вираження різних модальних і часових значень. Уся су­купність видозмін структурної схеми речення називається його парадигмою.

Парадигма речення буває повною і неповною. До повних належить увесь можливий набір форм речень відповідно до системи об'єктивно-модальних і часових значень. Так, повна парадигма простого речення представлена формами дійсного (теперішнього, майбутнього, минулого, давноминулого часу), умовного та наказового способу, причому форма теперішнього часу дійсного способу, якою починається парадигма речення, називається початковою (вихідною), а решта — похідними (пор.: Ви слухаєте — Ви слухатимете — Ви слухали — Ви були слухали — Ви слухали б — Ви слухайте — Якби Ви слухали та ін.).

Односкладні і двоскладні речення деяких різновидів разом можуть творити повну парадигму. Так, номінативні речення зі значенням буття, в яких головний член виражений формою на­зивного відмінка іменника, і двоскладні речення з підметом у формі називного відмінка іменника і з присудком, вираженим повнозначним дієсловом бути, мають таку систему форм: Вечір, Ніч, Був вечір, Була ніч, Буде вечір, Буде ніч, Був би вечір, Була б ніч, Будь (у нас) вечір, Будь (у нас) ніч, Нехай буде вечір, Нехай буде ніч, Коли б (був) вечір та ін.

Є речення і з неповними парадигмами, в яких відтворюється тільки частина повного набору форм. Так, неповна парадигма властива для імперативних речень зі значенням повинності, які мають при собі непрямий додаток у давальному відмінку: Нам разом жити й працювати!

Значну групу становлять речення, які не мають парадигми. Такі речення існують лише в одній формі і несуть у собі синтак­сичне значення реальності в теперішньому часі. Це насамперед речення вказівні (Ось дерево; А ось ліси), імперативно-називні (Яка краса! Які степи!), речення, що виражають привітання, вдячність, прохання (Доброго ранку! На все добре! Велике спа­сибі!), вигукові (Геть! Цить! Тс-с!).