1.3. Місце екології в системі наук
З виходом на глобальний – біосферний рівень, з появою нових практичних потреб, обумовлених розвитком технологій, eкологія сформувалася в принципово нову інтегровану дисципліну. Існує декілька класифікацій основних складових екології. Одні автори приділяють більше уваги загально-філософським і культурним аспектам, другі – соціальним, треті – еколого-економічним, четверті – біоекологічній деталізації. Як міждисциплінарна наука екологія взяла на озброєння всі методи теорії систем та на цій основі опинилася на перехресті біологічних та гуманітарних наук (рис.1.1). При цьому екологія залишилася точною біологічною наукою в тому розумінні, що вона досліджує живі об’єкти та їх сукупність, але вона стала й гуманітарною наукою, тому що визначає місце людини в природі, формує її світогляд та сприяє оптимізації розвитку соціальних та виробничих процесів.
До цього часу не вироблена єдина класифікація розділів, які входять в екологічну науку. Сучасна екологія, по суті, розчленована на чотири взаємопов’язаних, але до певної міри самостійних, розділи, що логічно виходять один з одного, і поділяють екологію за розмірами об’єктів вивчення:
1. Аутекологія (екологія організмів) вивчає взаємозв’язки представників виду з оточуючим їх середовищем. Цей розділ екології займається, головним чином, визначенням меж стійкості виду і його ставленням до різних екологічних факторів. Аутекологія вивчає також вплив середовища на морфологію, фізіологію та поведінку організмів.
2. Демекологія (екологія популяцій) описує коливання чисельності різних видів і встановлює їх причини. Цей розділ ще називають динамікою популяцій, або популяційною екологією
3. Синекологія (екологія угруповань) аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними та оточуючим середовищем.
4. Біосферологія (глобальна екологія) вивчає біосферу, як єдине планетарне ціле, з’ясовує закономірності еволюції біосфери.
Існують й інші способи поділу екології. К.М. Ситник та М.І. Будико (1990 – 1992) поділяють екологію на три частини:
1. загальна екологія, що вивчає основні закономірності функціонування екологічних систем;
2. глобальна екологія, що вивчає біосферу в цілому;
3. прикладна екологія, об’єктом вивчення якої є взаємовідносини живих організмів із середовищем.
Г. Білявський та М. Падун (1991) виділяють в екології п’ять основних блоків: 1). біоекологія; 2). геоекологія; 3). техноекологія; 4). соціоекологія; 5). космічна екологія.
М.Ф. Реймерс (1990) вважає, що до складу сучасної екології входять 39 основних розділів, а сама вона тісно пов’язана з 70 великими науковими дисциплінами. Схема на рис. 1.2 демонструє найголовніші з існуючих напрямків у розвитку екології. Більш деталізовано її галузі, як науки, на рис. 1. 3.
Рис. 1.2. Місце екології в системі наук
СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО БІОСФЕРУ
Термін «біосфера» з'явився у науковій літературі в 1875 році. Його автором був Едуард Зюсс, де вчений у межах земної кулі виділив декілька структурних частин – оболонок, які назвав геосферами. Одна з геосфер отримала назву біосфера. Біосфера (гр. біо – життя, сфера – оболонка) оболонка Землі, в якій існує життя. Вчення про біосферу було розроблене у 1926 році B.I. Вернадським, де він дав таке визначення біосфери - це оболонка Землі, склад, структура і енергетика якої значною мірою обумовлені життєдіяльністю живих організмів. За теорією В.І. Вернадського, біосфера - це глобальна єдина система Землі, де існує або коли-небудь існувало життя і весь основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається життям. Таким чином біосфера, – це своєрідна оболонка Землі, або область поширення життя. Від геосфер вона відрізняється тим, що в її межах проявляється геологічна діяльність живих істот рослин, тварин, мікроорганізмів і людини. Більшість сучасних екологів (Ю. Одум, В.Д. Федоров, Т.Г. Гільманов, М.Ф. Реймерс, К.М. Ситник) розуміють біосферу як об’єднання усіх живих організмів, що знаходяться у взаємозв’язку з фізичним середовищем Землі. З цього погляду біосфера є сукупністю екосистем нашої планети.