МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

В умовах інтеграції вищої освіти України до загальноєвропейського освітнього простору необхідно забезпечити підготовку фахівців магістерського освітньо-кваліфікаційного рівня. Магістр технічних спеціальностей має бути готовим до професійної практичної діяльності на проектно-конструкторському рівні, до вирішення завдань інноваційного характеру, до продукування і застосування нового знання для вирішення проблемних професійних задач у певній галузі народного господарства. Курс «Філософські проблеми наукового пізнання» належить до нормативних навчальних дисциплін циклу гуманітарної і соціально-економічної підготовки магістерського рівня і є обов’язковим для здобуття кваліфікації магістра, вивчається в одинадцятому семестрі. Вивчення дисципліни забезпечується курсами бакалаврської підготовки: «Філософія», «Соціологія», «Політологія». В свою чергу, курс забезпечує подальшу підготовку наукового резерву для вступу до аспірантури і складання кандидатського іспиту з філософії. Підготовка магістерської атестаційної роботи також забезпечуються даним курсом.

В системі вищої освіти України сьогодні гостро постає завдання інтегрування наукової і науково-технічної діяльності вищих навчальних закладів з освітньою, навчальною і виробничою діяльністю. У цих умовах необхідна підготовка фахівців до продукування нового знання в науково-педагогічній, науково-дослідницькій, проектно-конструкторській діяльності для його подальшого застосування і втілення у наукоємних технологіях інноваційної економіки.

Мета курсу – формування інноваційних навичок, необхідних для виробництва наукового знання та оволодіння інноваційними механізмами його застосування в будь-яких сферах суспільної діяльності. Досягнення даної мети передбачає надання філософських знань з розвитку науки і техніки, основних філософських проблем фундаментального і прикладного, природничого, соціального, технічного і технологічного знання, особливостей виробництва наукового знання та інноваційного процесу.

Завдання навчальної дисципліни визначаються наступними вимогами до знань та вмінь, що засвоюються магістрами:

Знати і розуміти:

• основні положення теорії і практики наукового пізнання;

• понятійний апарат теорії пізнання та філософські категорії, що підлягають засвоєнню на історичній основі розвитку науки, техніки і технології;

• основні принципи, методи і форми наукової діяльності;

• історичні та сучасні способи виробництва знання в науці;

• особливості емпіричного і теоретичного наукового дослідження, їх місце і роль в розвитку наукової теорії;

• закономірності розвитку науково-технічної сфери та інноваційного розвитку суспільного виробництва;

• природу знання, закономірності його виробництва і техніко-технологічного застосування;

• засоби організації науки як пізнавальної, інтелектуальної, інформаційно-комунікативної, когнітивної, соціальної та продуктивної діяльності;

• основні тенденції, що визначаються впливом науки та виробництва наукового знання на всі сфери суспільного життя та цивілізаційний розвиток.

Набути навичок і вмінь:

• застосовувати норми, методи і стандарти виробництва наукового знання в процесі конкретної інженерно-конструкторської та науково-дослідницької роботи;

• поєднувати дослідницьку, проектну і виробничу діяльність, орієнтовану на стимуляцію розвитку певної галузі народного господарства;

• відрізняти наукове знання від інших формоутворень пізнання і суспільної свідомості;

• оцінювати наукове знання з точки зору його істинності, теоретичної та практичної цінності;

• визначати основні тенденції та перспективи розвитку науки як чинника суспільного прогресу і розвитку людини;

• самостійно використовувати навчальну, наукову, довідкову та методичну літературу в галузі гносеології та філософських проблем наукового пізнання.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Розділ і. Знання і розвиток Тема I. Специфіка філософських проблем наукового пізнання /2 год./

1. Специфіка і систематизація філософських проблем наукового пізнання. Філософія науки як галузь знання і дисципліна.

2. Місце філософських проблем науки в пізнанні як предметі наукового дослідження. Філософські витоки осмислення знання, пізнання, науки.

3. Наука як предмет наукового пізнання. Наукознавство. Відмінність філософського дослідження науки.

Філософські проблеми наукового пізнання на відміну від власне філософських та від суто наукових проблем виникають в процесі розвитку знання взагалі і розвитку знання про знання і пізнання зокрема. Для виявлення їхньої специфіки необхідно окреслити і розглянути особливу галузь їхнього дослідження.

В найбільш загальному вигляді філософські проблеми наукового пізнання можна поділити за логікою їх становлення на три основні групи, якщо виходити з того, що первинне знання, яке виникає як донаукове, стає науковим, постає, розвиваючись в історії пізнання до стадії наукового. Тобто в основу поділу покладені принцип розвитку і основні періоди історії сходження знання до науки.

Виходячи з цього, до першої групи можна віднести проблеми, що виникають в напрямку розвитку знання від філософії до науки в процесі поділу знання на окремі галузі дослідження і виділення з цілісного знання відповідних наук з власною предметною областю, а також протиставлення науки і філософії та їх обох в якості видів розумової праці у відношенні до праці фізичної.

В цю групу входять гносеологічні, епістемологічні, онтологічні, логіко-теоретичні та методологічні проблеми.

• До гносеологічної проблематики відносяться розробка понять пізнання, знання, істина, вивчення природи пізнання і знання, їх виникнення і закономірностей розвитку, форм та ступенів; дослідження способів досягнення наукового, тобто істинного знання; з’ясування критеріїв істини та заблудження/омани і т.д..

• До проблематики епістемології належить вивчення специфіки наукового знання на відміну від інших його видів; принципи та критерії науковості знання; поняття науки, вивчення розвитку наукового знання.

• Логіко-теоретичні проблеми стосуються виробництва/продукування наукового знання, вивчення системності науки як певної теорії, побудови наукового знання за допомогою спеціальних логічних форм (науковий факт, наукова проблема, наукова гіпотеза, наукова ідея, науковий принцип, наукова концепція, науковий закон, наукова теорія і т.д.) та методів.

• Методологічними є проблеми розробки методології наукового пізнання.

• Онтологічні – проблеми усвідомлення і розуміння буття, реальності, матерії, руху, простору, часу, причинності, закономірності дійсності, необхідності всезагальних зв’язків усього зі всім і т. ін..

До другої групи можна віднести проблеми, які направлені від науки до філософії, оскільки виникають в самій науці у міру її розмежування з філософією при визначенні свого предмета і власних меж у зв’язку з диференціацією наукового дослідження на окремі галузі знання. Ці проблеми породжені потребами визначення кожною окремою наукою, що виділяється з сукупного знання, предмета свого дослідження, її спеціального понятійного апарату, розробкою власної методології для побудови відповідної наукової теорії і т. ін. Проблеми цієї групи тісно пов'язані з розвитком знання у формі окремих / часткових наук, їх диференціацією та інтеграцією в зв'язку з потребами продуктивної діяльності людини.

До третьої групи можна віднести проблеми, які виникають із потреби взаємодії філософії і науки як самостійних галузей знання, подолання їх протиставлення та історичної відокремленості у зв'язку з тенденцією до інтеграції всіх наук і узагальнення наукового знання в єдину науку, цілісний науковий світогляд.

А також аксіологічні проблеми наукового пізнання: оцінка соціальної ролі сучасної науки; визначення меж суверенності науки і негативних наслідків науково-технічного прогресу; проблема неоднозначності і суперечливості ціннісних орієнтацій науки як продуктивної сили і соціального інституту; відмінність способів мотивації та ціннісних орієнтацій вченого; протистояння сцієнтизму і антисцієнтизму і т.д.

Філософія науки вимагає дещо окремого розгляду. Вона виступає як комплекс, сукупність певних проблем, що виділяються і вивчаються в складі різних філософських вчень у міру розвитку науки як самостійної галузі знання і свідомості, продуктивної і соціальної сили. Філософський аналіз науки як спеціальний розділ філософського знання існує у складі кожного окремого напряму сучасної філософської думки: логічного емпіризму, феноменології, загальної герменевтики, лінгвістичного аналізу, критичного раціоналізму, ніцшеанства, екзистенціалізму, аналітичної філософії тощо. Ці розділи базуються на методології свого напрямку і не представляють собою внутрішньо єдиного вчення або школи, але, незважаючи на відмінності отриманих в них результатів, їх об'єднують у так звану філософію науки, хоча немає підстав говорити про неї як про деяку цілісну галузь знання чи науки.

Предметом розгляду в даному курсі є наукове пізнання, в якості філософських визначаються певні проблеми, що виникають в історії його розвитку. Тому в центрі уваги – розуміння того, що таке пізнання взагалі, потім визначення такого пізнання, яке є науковим і називається наукою. При цьому, розглядаючи пізнання, необхідно розкрити поняття знання, результати його філософського дослідження, оскільки пізнання найчастіше визначається в довідковій та навчальній літератури досить поверхово як процес отримання або виробництва знання.

Важливо врахувати, що проблеми пізнання взагалі та наукового зокрема спочатку розглядалися, виходячи з неподільності філософського та наукового знання. Тобто історично формування філософських проблем наукового пізнання починається з філософської розробки понять знання – пізнання – наука. Звідси можна відштовхуватись в розгляді витоків проблем переважно першої групи.

Щоб виділити серед проблем наукового пізнання філософські, необхідно також зазначити, що сучасна наука є складним та багатовимірним соціокультурним явищем. В силу своєї багатоаспектності вона досліджується з різних сторін цілим комплексом дисциплін, методи яких часто не мають точок дотику. Але оскільки ці дисципліни розглядають, хоча і з різних точок зору, але все ж один і той самий об'єкт – науку, то прийнято об'єднувати їх у єдиний комплекс наук про науку, який називають наукознавство, одним з основоположником якого вважається Дж. Бернал. Зміст цих дисциплін визначається метою, з якою вони підходять до дослідження науки, а їх поява викликана нагальними практичними потребами. Серед них – управління наукою, свідоме визначення її перспектив та стратегії, планування і забезпечення організації наукових досліджень, впровадження наукових результатів у виробництво, підготовка наукових кадрів необхідної кваліфікації, підвищення ефективності науково-дослідної діяльності, регулювання впливу науки на всі сфери суспільної життєдіяльності і соціальний прогрес в цілому.

Так, наукометрія, заснована фізиком Д. Прайсом, використовує для вивчення науки кількісні методи та інструментарій наукометричного (бібліометричного) аналізу, запропоновані Ю. Гарфілдом, який заснував у 1958 р. Інститут наукової інформації (Institute for Scientific Information, ISI). Наукометричні (бібліометричні) показники представляють різні аспекти наукової діяльності головним чином у кількісному вираженні. Це показники публікаційної активності, цитування і бібліографічних наукових посилань, зростання наукових кадрів, фінансування і т.п. Соціологія науки вивчає науку як соціальний інститут, форми організації наукової діяльності та динаміку співтовариств учених, їхні відносини у процесі наукових досліджень і т.п. Психологія науки розкриває психологічні фактори наукової діяльності вчених та наукової творчості з метою підвищення їх ефективності. У рамках цієї галузі психології досліджуються психологічні механізми виробництва наукових знань в умовах індивідуальної та колективної діяльності, розробляються проблеми психологічної підготовки наукових кадрів, діагностики формування відповідних особистісних якостей і установок, вікової динаміки наукової творчості, аналізуються психологічні аспекти наукових комунікацій, сприйняття та оцінки нових ідей і т.п. Логіка науки переважно досліджує принципи і форми теоретичного узагальнення наукового знання і побудови наукових теорій. Економіка науки визначає оптимальний порядок фінансування наукових досліджень з метою досягнення економічної ефективності впровадження у виробництво наукових розробок. Етика науки з'ясовує співвідношення наукового і морального прогресу, наукової істини і моральності. Історія науки з'ясовує ґенезу та соціокультурну детермінацію розвитку науки, її періодизацію і роль в історії суспільства. Виходячи з цього, можемо перейти до виявлення специфіки саме філософського дослідження наукового пізнання як фундаментального та провідного серед цих напрямків.

Філософське осмислення знання, пізнання, науки починається разом з постановкою основного питання філософії, яке виникає із усвідомлення відмінності між буттям і мисленням, з констатації відмінності чуттєво існуючого світу від уявного, з розмежування тілесних / матеріальних предметів від уявних. Питання про відношення мислення до буття, духу до природи, свідомості до матерії містить не лише питання про відмінність, але і про єдність, зв'язок ідеального і матеріального, тобто виражає також пізнавальне відношення. Тому питання про те, як співвідносяться думки людини про навколишній світ до самого цього світу, може бути сформульовано з іншого боку. А саме: «чи здатне наше мислення пізнавати дійсний світ, чи можемо ми в наших уявленнях і поняттях про дійсний світ скласти вірне відображення дійсності? Філософською мовою це питання називається питанням про тотожність мислення і буття» (Ф. Енгельс). Філософія виступає при цьому як така свідомість, в якій різниться, подвоюється існування людського знання і того предмета, знанням якого воно є, знання та його предмета – того, що пізнається – пізнаваного, яке існує саме по собі, незалежно від того, знаємо ми про нього чи ні, і ставиться питання про те, чи можемо ми його знати таким, який він насправді. Перехід від незнання / незнаного до знання розглядається при цьому як пізнання, як перетворення непізнаного в пізнане.

Таким чином, специфіка філософського знання полягає в тому, що воно є знанням про знання і пізнанням пізнання – теорією пізнання або гносеологією, знанням про наукове знання – епістемологією. Це – знання необхідне для досягнення знанням науковості або для доведення знання до науки. Тобто філософія виступає теоретичною свідомістю науки, її самосвідомістю, оскільки спирається на теоретичне, понятійне мислення і логіку як метод пізнання.

Вище вже йшлося про ті практичні потреби, які поставили науку в центр активного і всебічного дослідження. Слід додати, що це сталося завдяки кардинальній зміні ролі науки в житті суспільства та її положення в системі економічних і соціально-політичних відносин, культури в цілому, що сталася наприкінці 19 – на початку 20 століття. Наука в цей час стає не лише продуктивною силою, що застосовується до промислового виробництва, а й соціальною силою, чинником суспільного розвитку, що призводить до відчутних соціальних змін і наслідків, визначає соціальний прогрес. Наука не просто ззовні впливає на виробництво і соціальні відносини, але є однією з вирішальних підстав виникнення таких галузей людської діяльності, які не могли з'явитися без розвинених наукових теорій: атомна енергетика, хімія полімерів, космонавтика, генна інженерія тощо.