2 Правила оформлення текстової частини
Загальні вимоги
Текстові документи виконують на стандартних аркушах формату А4 (210 × 297 мм) [3]. У разі необхідності допускається використання аркушів формату А3 (297 × 420 мм) [2].
Обсяг текстової частини залежить від виду звіту. У випадку випускної роботи (дипломна чи магістерська) її обсяг не повинен перевищувати 120 сторінок (не враховуючи додатки).
Спосіб виконання текстових документів може бути рукописним, машинописним чи машинним. Допускається окремі частини документа виконувати різними способами – машинописним чи машинним.
Незалежно від способу виконання текст розміщують з одного боку аркуша білого паперу.
Шрифт друкарської машинки чи принтера повинен бути чітким з однаковою щільністю тексту чорного кольору. За умови комп’ютерного роздрукування рекомендується застосовувати шрифт Times New Roman (TNR), кегль 14, міжрядковий інтервал 1,5. У будь-якому разі сторінка має бути рівномірно заповнена з розрахунку розміщення на ній не більше 40 рядків.
Текст друкують, залишаючи поля таких розмірів: ліве – не менше 20 мм (рекомендується 30 мм), праве – не менше 10 мм, верхнє – не менше 20 мм, нижнє – не менше 20 мм.
Вписувати в текст роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору. При цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.
Друкарські помилки, описки і графічні неточності, виявлені в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту чорного кольору (фрагменту малюнка) машинописним способом чи вручну. Допускається не більше ніж два виправлення на одній сторінці.
Абзаци в тексті починають відступом, що дорівнює п’яти ударам друкарської машинки (або ж 1,25 см за умови застосування шрифту TNR 14).
Заголовки структурних частин «РЕФЕРАТ», «ЗМІСТ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ», «ДОДАТКИ» не нумерують. Їх, а також пронумеровані арабськими цифрами назви розділів, друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Заголовки пунктів і підпунктів друкують подібно до заголовків підрозділів. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Перенесення слів у заголовках не допускається. Заголовки не підкреслюють.
Відстань між заголовком та попереднім чи наступним текстом за умови застосування машинного способу набору повинна дорівнювати двом рядкам.
Не допускається розміщувати найменування розділів, підрозділів, пунктів чи підпунктів у нижній частині сторінки, якщо після нього розміщено лише один рядок тексту або текст зовсім відсутній.
Нумерація
Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул, літературних джерел у переліку посилань подають арабськими цифрами без знака №.
Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації, не проставляючи його номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Додатки не входять до загального обсягу роботи, але нумерації підлягають усі сторінки.
Нумерацію розділів проводять арабськими цифрами без крапки в кінці. Через пропуск великими літерами пишуть заголовок розділу.
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу крапку не ставлять, наприклад: «2.3» (третій підрозділ другого розділу). Через пробіл пишуть заголовок підрозділу. Якщо розділ складається з одного підрозділу, його нумерують.
Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. У кінці номера крапку не ставлять, наприклад: «1.3.2» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Через пробіл пишуть заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Якщо підрозділ складається з одного пункту, його нумерують.
Підпункти (за типом «2.1.2.3») нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.
Переліки
За необхідності у межах пунктів чи підпунктів застосовують переліки.
Перед переліком ставлять двокрапку. Кожну позицію переліку пишуть із малої літери з нового рядка, зробивши абзацний відступ [3].
Перед кожною позицією ставлять дефіс чи маленьку букву українського алфавіту з дужкою (перший рівень деталізації). Для подальшої деталізації використовують арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації). Переліки другого рівня деталізації поміщають із абзацним відступом відносно місцеположення переліку першого рівня.
У будь-якому разі в кінці кожної з позицій ставлять крапку з комою. Закінчення переліку відмічають крапкою.
Приклад оформлення переліків наведено у додатку Д.
Ілюстрації
Ілюстрації (рисунки, фотографії, креслення, графіки, діаграми, схеми, карти) слід подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або, за неможливості такого варіанту, на наступній сторінці [2–3]. Ілюстрацію вирівнюють «по центру».
Підпис ілюстрації симетрично розташовують під нею. Між текстом і ілюстрацією (зверху) та підписом до неї (знизу) залишають по одному вільному рядку. На всі ілюстрації повинні бути подані посилання в тексті. За потреби ілюстрації доповнюють пояснювальними даними.
Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елементи [4]:
найменування графічного сюжету, що позначається словом «Рисунок»;
порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифрами;
тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;
експлікацію, котра будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом.
Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, що розділені між собою крапкою (далі приведено приклад оформлення четвертого рисунку першого розділу). Після номера рисунку через пропуск ставлять тире. Далі пишуть тематичний заголовок ілюстрації. Після заголовку через двокрапку – елементи експлікації, кожен із нового рядка. Експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.
Приклад:
Рисунок 1.4 – Схема розміщення елементів касети:
1 – розмотувач плівки;
2 – сталеві ролики;
3 – привідний валик;
4 – опорні стояки.
Якщо експлікація не наводиться, крапку в кінці назви ілюстрації не ставлять.
До складу розрахунково-пояснювальної записки дозволяється включати ілюстрації, що виконані за допомогою ксерокопії [5].
Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, її нумерують за загальними правилами.
Рисунок або креслення, розміри якого більші від формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або додатках.
Ілюстрації, розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок.
Якщо ілюстрація займає більше однієї сторінки, її можна переносити на інші сторінки. При цьому назву ілюстрації приводять на першій сторінці, а пояснення типу «Рисунок 1.4, аркуш __» – на кожній наступній, де розміщено ілюстрацію.
Фотознімки та ксерокопії розміром меншим за формат А4 наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.
Посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі, не допускаються. У тому місці, де викладається тема, пов'язана із ілюстрацією, розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках «(рис. 1.4)» або зворот типу: «...як це видно з рис. 1.4», або «...як це показано на рис. 1.4».
У разі повторного звертання до ілюстрації у тексті вказують скорочене слово «дивись» та посилання на ілюстрацію з її номером.
Оформлення креслень більш детально розглянуто у розділі 3.
2.4.1 Графіки
При оформленні графіків потрібно дотримуватися наступних вимог:
лінії, що відображають залежність, повинні бути рівномірно розподіленими по всьому полю графіка; для цього підбирають інтервали аргументу та функції, у яких побудовано залежність;
сітка графіка не повинна бути густою, щоб не створювати незручностей під час читання залежностей;
фон, на якому відображається залежність, залишають прозорим;
підписи аргументу та функції повинні бути якомога коротшими, із зазначенням через кому одиниці виміру, і розміщуються біля краю осі зі сторони більших значень;
стрілочки на осях не ставлять;
позначки значень на осях повинні бути повернуті всередину поля відображення.
Приклад оформлення ілюстрації, на якій відображено графічну залежність, можна знайти у додатку Е (частина 1).
2.4.2 Алгоритми
Часто під час передачі особливостей технологій доводиться вдаватися до оформлення рисунків у вигляді алгоритмічної побудови.
Алгоритм – чіткий опис послідовності дій, які необхідно виконати для вирішення завдання. Розробка алгоритму рішення завдання полягає у розбитті на послідовно виконувані етапи, причому результати виконання попередніх етапів можуть бути використані при виконанні наступних.
Графічно алгоритм може бути відображеним у вигляді блок-схеми. Окремі етапи при цьому зображуються як геометричні фігури (блоки). Кожен із них несе своє змістовне навантаження. Зв’язки між блоками показують у вигляді стрілок.
Дії алгоритмів прийнято показувати за допомогою наступних фігур, кожна із яких зображується у пропорційному співвідношенні «висота : довжина» як 2 : 3:
–
блок початку і закінчення алгоритму;
–
блок введення-виведення даних;
– блок вирішення;
– умовний блок. Умову записують всередині блока. У результаті перевірки умови здійснюється вибір одного з можливих шляхів вирішення завдання. Якщо умова виконується, то наступним виконують етап за варіантом «так», якщо не виконується – за варіантом «ні»;
«так» «ні»
–
блок модифікацій.
Приклад побудови алгоритму у ході наглядного пояснення технологічного процесу зображено у додатку Е (частина 2).
2.5 Таблиці
Таблиця є способом подання інформації, при якому цифровий або текстовий матеріал систематизується шляхом групування у рядки і графи, відокремлені одна від одної вертикальними та горизонтальними лініями [3].
Звичайно таблиця складається з наступних елементів: порядкового номера і тематичного заголовка, боковика, заголовків вертикальних граф (головки) і основної частини, тобто прографки, – горизонтальних рядків та вертикальних граф (рис. 2.1).
Таблиця ___ – _____________________________
(номер) (назва)
Рисунок 2.1 – Структура таблиці
Кожна таблиця повинна мати назву, котру розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють, крапку в кінці не ставлять. Нумерація таблиць подібна до нумерації ілюстрацій: нумерація арабська; номер таблиці складається з номера розділу та порядкового номера таблиці, що розділені між собою крапкою. Наприклад, «Таблиця 2.4» – четверта таблиця другого розділу. Між номером таблиці та назвою ставлять тире.
Якщо у роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.
Між текстом і назвою таблиці (зверху) та її нижнім краєм (знизу) залишають по одному вільному рядку.
Заголовки граф пишуть з великої літери, підзаголовки – з малої. У кінці заголовків і підзаголовків крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф вказують у однині. За необхідності заголовки і підзаголовки можна розміщувати перпендикулярно до тексту. Одиниці виміру зазначають один раз, у тематичному заголовку, через кому. Висота рядків таблиці має складати не менше 8 мм.
Цифри у графах таблиць проставляють так, щоб розряди чисел у всій графі були розміщені один під одним, якщо вони належать до одного показника. У одній графі повинні відображатися числа з однаковою кількістю знаків після коми.
Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті. Якщо таблиця має великий розмір по ширині, вона розміщується на наступній сторінці з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. У такому разі назву вміщують тільки над її першою частиною. На всіх наступних сторінках над іншими частинами таблиці зліва пишуть «Продовження таблиці __» зі вказівкою номера, повторюють її головку і продовжують таблицю. Якщо головка громіздка, її можна не повторювати. Тоді арабськими цифрами нумерують графи і на наступну сторінку переносять лише їх нумерацію.
Коли цифрові або інші дані в якомусь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк. Не слід ставити прочерк у тому разі, якщо результат не виявлено (наприклад, під час запису вимірюваних концентрацій). У цьому випадку пишуть «не виявлено».
На всі таблиці у тексті повинні бути посилання у вигляді виразу у круглих дужках «(табл. 2.4)» або зворот типу: «...як це видно з табл. 2.4», або «...як це показано в табл. 2.4».
У разі повторного звертання до таблиці у тексті вказують скорочене слово «дивись» та посилання на таблицю з її номером.
2.6 Примітки
Примітки наводять у роботі за необхідності пояснення змісту тексту, таблиці чи ілюстрації [3]. Тому їх розміщують безпосередньо після тексту, таблиці чи ілюстрації, до яких вони відносяться. Частіше всього примітки супроводжують табличний вигляд матеріалу.
Слово «Примітка» друкують з великої літери з абзацного відступу, не підкреслюючи. Після слова «Примітка» ставлять крапку і з великої літери в тому ж рядку подають текст примітки. Одна примітка не нумерується.
Приклад:
Примітка. ___________________________________________________.
У тому випадку, коли необхідно подати декілька приміток, після слова «Примітка» ставлять двокрапку і з нового рядка з абзацу після номера, позначеного арабською цифрою, з великої літери пишуть текст примітки.
Приклад подання таблиці разом із приміткою розглянуто у додатку Є.
2.7 Формули
Формули розміщують на окремих рядках, безпосередньо після тексту, у якому вони згадуються [3]. Формули вписують посередині сторінки. На тому ж рядку в крайньому правому положенні в дужках подають номер формули. Номер формули-дробу подають нарівні основної горизонтальної риски формули. Порядкові номери позначають арабськими цифрами подібно до оформлення номерів ілюстрацій і таблиць. Наприклад, (5.2) – друга формула в п’ятому розділі.
Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться праворуч від вістря парантеза, яке знаходиться всередині групи формул і звернене в бік номера.
Вище та нижче кожної формули залишають по одному вільному рядку. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять в інший після знаків рівності (=), плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:). При цьому на початку наступного рядка знак операції повторюють.
Формули, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, розділяють комою безпосередньо за формулою до її номера. Між формулами обов’язково залишають вільний рядок.
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в послідовності, у якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта записують з нового рядка з симетричним відступом стосовно першого символу або числового коефіцієнта. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.
Формула входить до речення як його рівноправний елемент, тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації. Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації:
а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово;
б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.
Приклад подання формул у тексті відображає додаток Ж.
2.8 Посилання
У тексті обов’язково повинні бути посилання на всі ілюстрації, таблиці, формули, літературні джерела та додатки.
Посилання на ілюстрації, таблиці, формули та додатки вказують порядковим номером відповідної ілюстрації, таблиці чи формули – останній беруть у дужки – і буквою, що позначає додаток, наприклад, «… на рис. 1.2», «… у табл. 2.2», «… у формулі (2.1)», «… у додатку Г».
У повторних посиланнях вживають скорочене слово «дивись», наприклад: «див. табл. 2.2».
Посилання в тексті на літературні джерела роблять згідно з їх переліком у квадратних дужках, наприклад, «... у працях [1–3]...».