Тема 6. Класифікація і загальна характеристика функцій у системі менеджменту

89. Функції планування, організування, контролювання, мотивування, становлять менеджменту:

– філософію;

– проблеми;

+ процес;

– цілі.

90. До загальних функцій управління організацією належать:

+ прогнозування, планування, організування, мотивування, координування, контролювання;

– планування, організування, спеціалізація, мотивування, контролювання;

– маркетинг, планування, організування, мотивування, контролювання;

– організування, планування, мотивування, контролювання.

91. Процес управління складається з наступних функцій:

– планування, прогнозування, аналіз;

– планування, організація, аналіз, мотивація;

+ планування, організація, мотивація, контроль;

– організація, мотивація, контроль.

92. Головним завданням планування є:

+ забезпечення єдиного напрямку зусиль усіх членів організацій;

– передбачення майбутнього стану організацій;

– контроль за реалізацією заходів;

– отримання доходу.

93. Головною метою мотивації є:

– досягнення працівниками задоволення від роботи;

– зменшення видатків на оплату праці;

+ виконання членами організації роботи у відповідності із делегованими обов’язками;

– отримання винагороди.

94. Школа наукового управління в мотивації вбачала:

– моральне стимулювання підлеглих шляхом похвали;

+ пропозицію надання відповідних грошових винагород в обмін на зусилля;

– створення відповідних очікувань у підлеглих;

– поліпшення психологічного клімату в колективі.

95. Контроль – це:

+ постійний нагляд за виконанням роботи;

– процес забезпечення досягнення мети;

– вчинення дій з виправлення ситуації;

– установлення стандартів.

96. Порядок, у якому реалізовуються основні (загальні) функції управління, – це:

+ планування, організація, мотивація, контроль;

– організація, планування, контроль, мотивація;

– планування, організація, контроль, мотивація;

– організація, контроль, мотивація, планування.

Тема 7. Управлінське рішення: сутність та процес прийняття

97. Ситуаційний підхід до управління ґрунтується на припущенні, що придатність та ефективність різних методів управління визначається…

– системою стосунків, що склалася в колективі;

+ ситуацією, в якій опинилась організація;

– досконалістю володіння менеджером прийомами управління;

– досконалістю володіння менеджером методами управління.

98. Системний підхід до управління ґрунтується на уявленні про організацію як:

– закриту систему, зорієнтовану на довготривале існування завдяки бездоганній роботі кожного з її елементів;

+ відкриту систему, що є сукупністю взаємопов'язаних елементів, зорієнтованих на досягнення цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища;

– систему взаємопов'язаних елементів, кожен із яких виконує одну, притаманну лише йому функцію, що забезпечує існування організації в довготривалій перспективі;

– закриту систему, зорієнтовану на короткострокове існування завдяки бездоганній роботі кожного з її елементів.

99. Школа, одним з основних положень якої є створення наукового фундаменту, що замінює собою старі традиційні методи виконання роботи на ретельне наукове дослідження кожного її елемента, – це:

– науки управління;

– адміністративної;

+ наукового управління;

– поведінкової.

100. Функція підприємництва, що означає діяльність, пов'язану із сприянням процесу створення нових технічних, організаційних та управлінських ідей, проведення науково-дослідних робіт та розробок, впровадження інновацій, – це:

+ новаторська;

– господарська;

– соціальна;

– організаційна.

101. Школа управління, що прагне використовувати у науці управління методи й інструментарій точних наук, – це:

– адміністративна школа;

+ школа кількісного підходу до управління;

– раціоналістична школа;

– школа наукового управління.

102. Коли було прийнято підхід до науки управління з точки зору кількісних методів:

+ в 50-ті роки XX століття;

– в 20-ті роки XX століття;

– у 70-ті роки XX століття;

– у 80-ті роки XX століття.

103. Учений, якому належить визначення «менеджмент – це забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб»:

–Е. Мейо;

+ М.П. Фоллет;

– Ф. Тейлор;

– Г. Форд.

104. Науковця, якого вважають основоположником процесуального підходу в управлінні – це:

– А. Маслоу;

– Ф. Тейлор;

+ А. Файоль;

– Е. Мейо.

105. Школа, що вирішує управлінські задачі за допомогою економіко-математичних методів і моделей, – це:

– школа наукового управління;

– адміністративна школа управління;

+ школа науки управління;

– школа системного управління, школа емпіричного управління.

106. Учений, який дотримувався таких принципів управління індивідуальною працею робітників як: науковий підхід до виконання кожного елемента роботи; науковий підхід до підбору, навчання і тренінгу робітника, – це:

+ Ф. Тейлор;

– А. Сміт;

– А. Файоль;

– Е. Мейо.

107. Теоретик управління, хто першим звернув увагу на те, що кожен вищий рівень управління створюється не для задоволення тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто стоїть нижче:

– А. Сміт;

– М. Туган-Барановський;

+ Г. Емерсон;

– А. Файоль.

108. Принцип, за якого працівник отримує розпорядження і звітує тільки перед одним безпосереднім керівником, – це:

+ єдиновладдя;

– єдності дій;

– підпорядкованості інтересів;

– скалярного ланцюга.

109. Концентрація прав прийняття рішень і зосередження владних повноважень на верхньому рівні управління підприємством – це принцип:

– справедливості;

+ централізації;

– підпорядкованості інтересів;

– корпоративного духу.

110. Принцип встановлених правил, яких слід дотримуватися на всіх рівнях скалярного ланцюга, – це:

– принцип підпорядкованості інтересів;

+ принцип скалярного ланцюга;

– принцип справедливості;

– принцип централізації.

111. Способи впливу на окремих працівників та виробничі колективи загалом, необхідні для досягнення цілей підприємства, – це:

+ методи управління;

– принципи управління;

– функції управління;

– стилі управління.

112. До економічних методів управління не належить:

– преміювання;

– система податків;

– підвищення по службі;

+ штрафні санкції.

113. До адміністративних методів управління не належить:

– посадові інструкції;

– розпорядження;

– накази;

+ присвоєння почесного звання.

114. До сфери управління з наведених наукових підходів належить:

+ системний;

– аналітичний;

– математичний;

– процесний.

115. Науковий підхід до управління, який є сукупністю безперервних, послідовних і взаємопов’язаних дій, – це:

+ процесний;

– системний;

– економічний;

– прогностичний.

116. Послідовність, за якою виконуються основні функції менеджменту – така:

+ планування, організація, мотивація і контроль;

– організація, планування, мотивація і контроль;

– планування, мотивація, контроль і організація;

– організація, планування, мотивація і контроль.

117. Послідовність етапів процесу управління така:

+ ціль, проблема, ситуація, рішення;

– проблема, ціль ситуація, рішення;

– проблема, ситуація, ціль рішення;

– проблема, ситуація, рішення, ціль.

118. До соціально-психологічних методів управління не належить:

+ усні розпорядження;

– нагородження похвальною грамотою;

– почин і новаторство;

– обмін досвідом.

119. Керівник ставить задачу, віддає розпорядження, розподіляє обов’язки, призначає виконавців, метод менеджменту, який при цьому слід використовувати:

+ організаційного впливу;

– адміністративного впливу;

– економічного впливу;

– цивільно-процесуального впливу.

120. Функція підприємництва, до якої відносять діяльність, пов'язану з ефективним використанням трудових, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів:

– новаторська;

+ господарська;

– соціальна;

– організаційна.

121. Метод соціального регулювання передбачає:

+ контроль за діяльністю адміністрації організації;

– контроль за діяльністю соціальних виплат;

– контроль за розподілом грошових коштів;

– контроль за діяльністю робітників в організації.

122. Укладання договорів, контрактів з іншими підприємствами на поставку товарів, виконання робіт і надання послуг − це:

– правові акти;

– правові норми;

+ правові відносини;

– договірні відносини.

123. Нормування витрат часу, виробітку, чисельності робітників − це:

+ організаційні методи управління;

– оперативно-розпорядчі методи управління;

– економічні методи управління;

– адміністративні методи управління.

124. Методи, націлені на деталізацію планів, регулювання виробничо­го процесу і господарської діяльності, забезпечення чітких дій апарату уп­равління і злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства, − це:

– організаційні методи управління;

+ оперативно-розпорядчі методи управління;

– економічні методи управління;

– адміністративні методи управління.

125. Управлінські завдання концептуального характеру вирішуються на:

+ інституційному рівні управління;

– середньому рівні управління;

– нижчому рівні управління;

– із залученням усіх працівників організації.

126. Завдання, що пов'язані з техніко-технологічною стороною функціонування виробництва, не включають:

– освоєння нової техніки;

– реконструкцію виробничих цехів;

+ реорганізацію структури управління;

– модернізацію існуючого обладнання.

127. До функцій управлінського рівня управління входять:

– щоденні операції й дії;

+ координація роботи структурних підрозділів організації;

– довгострокове планування;

– зв'язки організації із зовнішнім середовищем.

128. Рішення, що характеризуються значним ступенем новизни, не­повнотою інформації щодо суті проблеми, неможливістю виділення із них стандартних елементів і для прийняття яких найбільш придатні евристич­ні методи, відносять до класу:

+ неструктурованих;

– структурованих;

– запрограмованих;

– слабо структурованих.

129. Раціональна технологія прийняття управлінського рішення не включає наступні етапи:

– діагностика проблеми;

– визначення критеріїв та обмежень;

– вибір рішення;

+ реалізація рішення.

130. Спосіб упорядковування управлінських проблем, завдяки якому здійснюється їх структурування, визначаються цілі, встановлюються вза­ємозв'язки і залежності елементів проблем, а також чинники та умови, що впливають на їхнє вирішення, – це:

+ системний аналіз;

– метод сценаріїв;

– морфологічний аналіз;

– платіжна матриця.

131. До методів генерації ідей не належить:

– метод інверсії;

– метод аналогії;

+ метод елімінування;

– морфологічний аналіз.

132. До методів оцінювання варіантів і вибору найкращого рішення не належить:

+ метод контрольних запитань;

– дерево рішень;

– методи оптимізації;

– платіжна матриця.

133. До методів реалізації рішення належить:

– дерево рішень;

– факторний аналіз;

+ мережний графік;

– метод сценаріїв.

134. Методи прогнозування не застосовують для:

– оцінювання рівня майбутнього попиту на продукцію;

– оцінювання рівня інфляції;

+ оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства;

– оцінювання потреб у запасах.

135. До методів економічного аналізу не відносять:

– метод порівняння;

– метод групування;

– індексний метод;

+ метод інверсії.

136. Методи менеджменту, які спрямовані на зберігання і розвиток соціально-виробничих традицій у колективі:

+ методи соціальної спадковості;

– методи управління організованими групами;

– адміністративні методи;

– методи організаційного регламентування.

137. Акти одноособового управління, які формуються за принципом єдиноначальності і якими регулюється діяльність підприємств або закладів, – це:

+ накази;

– розпорядження;

– інструкції;

– статути.

138. Вираження вимог до підлеглих з вирішення окремих питань короткочасного характеру – це:

– інструкції;

– накази;

+ розпорядження;

– службова записка.

139. Тип управління, до якого не відносять управління, пов'язане з поведінкою окремих організацій, соціальних груп:

+ політичне;

– соціальне;

– економічне;

– державне.

140. Можливість кількісного вимірювання є основною відмінною рисою:

– технологічних методів;

– адміністративних методів;

+ економічних методів;

– управлінських методів.

141. Сукупність функцій, орієнтованих на ефективне використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів із метою досягнення цілей організації, – це:

– управління;

+ менеджмент;

– підприємництво;

– бізнес.

142. Організаційне регламентування оформлюється у вигляді:

+ положення, статуту, постанови;

– інструкції, постанови;

– статуту, інструкції, постанови;

– постанови, наказу.

143. Вид управлінського рішення, яке лише приблизно позначає схему дій підлеглих і дає їм широкий простір для вибору засобів і методів їх втілення:

+ контурне;

– структуроване;

– алгоритмічне;

– організаційне.

144. Рішення, які потребують певною мірою нових ситуацій, вони в середині неструктуровані або пов'язані з невідомими чинниками:

– алгоритмічні;

– запрограмовані;

+ незапрограмовані;

– інтуїтивні.

145. Вибір, зумовлений знаннями та накопиченим досвідом, – це:

– організаційне рішення;

– запрограмоване рішення;

– раціональне рішення;

+ рішення, що ґрунтується на судженнях.

146. Завдання керівника на цьому етапі процесу прийняття рішення полягає в аналізі проблемної ситуації, вивченні справи та цілі, попередньому формуванні критеріїв рішення:

+ діагностика проблеми;

– реалізація рішення;

– контроль за виконанням рішення;

– виявлення обмежень та визначення альтернатив.

147. Вид управлінського рішення, яке гранично жорстко регламентує діяльність підлеглих і практично виключає їх ініціативу:

– контурне;

– структуроване;

+ алгоритмічне;

– організаційне.

148. Властивість притаманна організації, що означає переривність, виділеність складових та відображає поелементний, поетапний підхід до її проектування, формування та функціонування, – це:

+ дискретність;

– циклічність;

– оперативність;

– цілеспрямованість.

149. Єдиний на сьогодні систематизований спосіб побачити варіанти майбутнього і визначити потенційні наслідки альтернативних рішень, що дає змогу їх ефективно порівнювати:

+моделювання;

– формулювання гіпотези;

– прогнозування;

– економічний аналіз.

150. У випадку, коли треба з'ясувати найважливіші чинники, що впливають на прийняття рішення в умовах конкурентної боротьби, застосовують:

– моделі управління запасами;

+ теорію ігор;

– модель лінійного програмування;

– імітаційне моделювання.

151. Ці моделі використовують для визначення оптимальної кількості каналів обслуговування відносно потреби в них, щоб збалансувати витрати у випадку їх занадто великої чи малої кількості:

+ моделі теорії черг;

– моделі управління запасами;

– теорія ігор;

– платіжна матриця.

152. Модель прийняття рішення, яка застосовується для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресурсів за наявності конкуруючих потреб:

– моделі теорії черг;

– моделі управління запасами;

+ модель лінійного програмування;

– імітаційне моделювання.

153. Схематичне зображення проблеми прийняття рішення:

+ дерево рішень

– платіжна матриця

– графік беззбитковості

– модель лінійного програмування.

154. Один з методів статистичної теорії рішень, який корисний за умови, якщо керівник установлює, яка стратегія найбільше сприятиме досягненню цілей:

– моделі теорії черг;

+ платіжна матриця;

– графік беззбитковості;

– модель лінійного програмування.

155. Метод, у якому використовують накопичений у минулому досвід і поточні передбачення щодо майбутнього для визначення рішення:

+ прогнозування;

– платіжна матриця;

– імітаційне моделювання;

– економічний аналіз.

156. Метод, що використовується для обґрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності ситуації, яка є наслідком дії об'єктивних обставин, що невідомі або мають випадковий характер:

– метод платіжної матриці;

– метод "дерева рішень";

– метод теорії статистичних рішень;

+ метод теорії ігор.

157. Кількісні методи прогнозування можна використовувати, якщо:

– інформації недостатньо для вивчення тенденції або немає систематичної достовірної залежності між змінними;

+ є переконаність, що діяльність у минулому мала певну тенденцію, яку можна продовжувати в майбутньому;

– результати одного рішення впливають на наступні рішення;

– керівник установлює, яка стратегія найбільше сприятиме досягненню цілей.

158. Згідно з якою моделлю організація визначається як об'єктивний, самовдосконалюваний процес, у якому наявний суб'єктивний елемент:

– механістичною;

+ інституціональною;

– соціотехнічною;

– кібернетичною;

159. Організації, які являють собою об'єднання працівників з метою одержання прибутку, – це:

– холдинги;

+ кооперативи;

– товариства;

– асоціації або спілки.

160. За часом дії управлінські рішення класифікуються на:

+ стратегічні, тактичні, оперативні;

– планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;

– директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні;

– оптимальні, раціональні.

161. За напрямом впливу управлінські рішення класифікуються на:

– стратегічні, тактичні, оперативні;

+ внутрішнього спрямування, зовнішнього спрямування;

– планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;

– директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні.

162. До функцій технічного рівня управління відносять:

+ щоденні операції й дії;

– координація роботи структурних підрозділів організації;

– довгострокове планування;

– зв'язки організації із зовнішнім середовищем.

163. До функцій управлінського рівня управління відносять:

– щоденні операції й дії;

+ координація роботи структурних підрозділів організації;

– довгострокове планування;

– зв'язки організації із зовнішнім середовищем.

164. До функцій інституційного рівня управління відносять:

– щоденні операції й дії;

– координацію роботи структурних підрозділів організації;

+ довгострокове планування;

– безпосереднє використання матеріальних ресурсів.

165. Менеджери низової ланки управління відповідають за:

– керівництво функціональними підрозділами;

– визначення цілей і стратегій організацій;

+ безпосереднє використання матеріальних ресурсів;

– управління маркетингом.

166. Топ-менеджери відповідають за:

– керівництво функціональними підрозділами;

+ визначення цілей і стратегій організацій;

– безпосереднє використання матеріальних ресурсів;

– контроль за виконанням виробничих завдань.