Тема 1.4. Правова охорона навколишнього природного середовища. Правове забезпечення екологічної безпеки План

1. Юридична природа екологічної безпеки.

2. Правовідносини у галузі забезпечення екологічної без­пеки.

3. Соціально-правовий механізм забезпечення екологічної безпеки.

Завдання для самостійної роботи

1. Проаналізуйте форми і методи забезпечення прав громадян у галузі охорони навколишнього природного середо­вища.

2. Розкрийте юридичну природу екологічної безпеки.

3. Охарактеризуйте соціально-правові механізми забез­печення екологічної безпеки.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Юридична природа екологічної безпеки

Праву екологічної безпеки як об'єктивній категорії при­таманні відповідно свій об'єкт та предмет правового регулю­вання.

Об'єкт даної галузі становить екологічна безпека, а предмет - відповідні правовідносини щодо забезпечення еколо­гічної безпеки.

Наукові визначення екологічної безпеки виходять із того, що вона є різновидом загального поняття безпека, яке означає стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспіль­ства, держави від внутрішніх та зовнішніх загроз.

Близьким до цього є визначення екологічної безпеки як збереження захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що їх створюють антропогенні чи природні чинники на навколишнє середовище. Закон України "Про охорону навко­лишнього природного середовища" визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей.

Вона гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економіч­них, організаційних, державно-правових та інших заходів.

Законом екологічна безпека гарантується як певна юри­дична можливість, тобто суб'єктивне право громадян України, яке можна ідентифікувати з екологічним правом громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середо­вище, закріплене ст. 50 Конституції України та ст. 9 вище­зазначеного екологічного закону.

Зі змісту ч. 1 ст. 50 випливає також і те, що в наведеному законі юридично зафіксована спроба визначити екологічну безпеку як відповідний біологічний, хімічний, фізичний стан середовища, що не є небезпечним для здоров'я людей.

При цьому це має бути саме такий стан довкілля, за якого здійснюється система запобігання настанню небезпеки, тобто загрози.

Логічне тлумачення положень зазначеної норми дає мож­ливість дійти висновку, що оскільки держава прийняла вище­згаданий закон, то гарантування системи екологічної безпеки має покладатися саме на неї в особі органів, повноваження яких установлені щодо забезпечення екологічної безпеки.

Проведений аналіз теоретичних джерел, законодавчих та нідзаконних актів, деяких політико-правових та інших норма­тивних документів дає підстави стверджувати, що екологічна безпека є різноплановою і по л і фу н кц і онально інтегрованою категорією, яка відтворює реальне фізико-біологічне, техноло­гічне, економічне та соціально-правове явище, а тому може розглядатись через призму:

а) стану навколишнього природного середовища (фізико- біологічний підхід);

б) стану розвитку техніки і технологій, що виключають або зменшують рівні екологічної небезпеки (технологічний підхід);

в) стану економічного забезпеченім екологічної безпеки (економічний підхід);

г) стану розвитку відносин екологічної безпеки, що пере­дбачає створення соціальної інфраструктури системи екологіч­ної безпеки у широкому розумінні (соціальний підхід);

ґ) стану захищеності екологічних інтересів особи, сус­пільства та держави, а також екологічних прав громадян, зок­рема права на екологічну безпеку, гарантованою законами дер­жави (державно-правовий підхід).

Система екологічної безпеки включає збалансовану сукупність державно-правових і соціальних противаг щодо ви­никнення та відвернення різноманітних загроз:

а) природного походження, породжених або ускладнених наслідками природної стихії;

б) антропогенного (техногенного) походження, як наслі­док небезпечної неконтрольованої (або недостатньо контрольо­ваної) господарської та іншої екологічно шкідливої і загрозливої діяльності.

У юридичному* аспекті гарантування екологічної безпе­ки, тобто стану соціальної і правової захищеності, - безпосеред­ній обов'язок держави, здійснюваний шляхом:

• установлення системи засобів забезпечення, регламен­тування прав на екологічну безпеку;

• регулювання відповідних суспільних правовідносин;

• визначення правового режиму здійснення екологічно небезпечної діяльності, форм реалізації суб'єктивних можливос­тей особи у цій сфері та способів і методик юридичного захисту, у т.ч. юрисдикційного;

• установлення меж та видів відповідальності різних суб'єктів за порушення встановленого режиму, у т.ч. за створення умов екологічної небезпеки внаслідок прояву сил і явищ природної стихії та невиконання вимог, норм і нормативів екологічної безпеки та ранжованої відповідальності (позитивної і негативної) за екологічний ризик.

Отже, обов'язковою ознакою сучасної екологічної без­пеки є її регламентування і регулювання у відповідних правових приписах чинного законодавства України, як на рівні національ­ного, так і міжнародно визначеного та легалізованого в Україні правового регулювання.

Варто зазначити, що екологічна безпека відбивається у правових приписах як певна сфера пріоритетності будь-якої ді­яльності, а в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" та в Законі України "Про екологічну експертизу" та інших актах законодавства - як основний принцип еколого-правового регулювання та напряму державної екологічної політики України.

Правові приписи щодо екологічної безпеки містяться нині як на рівні механізму конституційного, законодавчого, так і незаконного нормативно-правового регулювання.

Це означає, що екологічна безпека чітко от римана "про­писку" правової категорії, а норми, які регламентують відносини щодо її забезпечення, відособлюються у відносно окремий блок законодавства України як на рівні мети, її завдань, так і меха­нізму правового забезпечення.

Зазначені приписи містять чіткі імперативи обов'язко­вого дотримання вимог, норм, нормативів екологічної безпеки для осіб, які здійснюють екологічно ризиковані види діяльності, і а держави як гаранта прав і уповноважують громадян на екологічну безпеку як абсолютно конституційне і галузеве суб'єктивне право.

Потрібно виділити найбільш суттєві ознаки, які прита­манні екологічній безпеці як об'єкту права:

а) складова (елемент) національної та міжнародної без­пеки;

б) стан розвитку соціальних правовідносин та соціально- правових зв'язків уповноважених на екологічну безпеку гро­мадян та інших уповноважених і зобов'язаних суб'єктів;

в) наявність системи державно-правових та інших соці­альних засобів запобігання виникненню різноманітних загроз шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності;

г) спрямованість на сферу екологічно ризикованих видів діяльності чи природних стихійних явищ, здатних привести стан довкілля до рівня, небезпечного для життя і здоров'я людей, суспільства і держави;

ґ) попередження екологічно ризикованих дій, станів і процесів, здатних завдати суттєвої шкоди державі, суспільству чи окремій особі.

Отже, визначення екологічної безпеки як юридичної категорії можна дати таке: це складова національної і транснаціональної безпеки, тобто такий стан розвитку суспільних правовідносин і відповідних їм правових зв'язків, за яких системою правових норм, інших державно-правових і соціальних засобів гарантується захищеність права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля, забезпечується регулювання здійснення екологічно небезпечної діяльності і запобігання погіршення стану довкілля та інших наслідків, небезпечних для життя і здоров'я особи, суспільства і держави, яка потребує чіткої конституалізації у чинному законодавстві України.

Питання 2. Правовідносини у галузі забезпечення еко­логічної безпеки

Об'єктивно наявне коло нових суспільних відносин, які вимагають всебічного правового регулювання і які за характе­ром виникнення, складовими елементами виходять за межі відносин щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Це відносини, у процесі яких необхідно:

а) визначити перелік екологічно небезпечних видів діяль­ності та ряд екологічно небезпечних об'єктів;

б) установити комплекс вимог і обов'язків щодо забезпе­чення екологічної безпеки у процесі здійснення вказаних видів діяльності та регульованої експлуатації джерел підвищення екологічної безпеки;

в) виявити екологічно небезпечні території (зони) за міс­цем розміщення екологічно шкідливих об'єктів, здійснюваної екологічно небезпечної діяльності або внаслідок накопичення монад установлені нормативи високотоксичних, шкідливих ре­човин, їх сполук та сумішей;

г) розробити програму (схему) дій щодо запобігання про­яву екологічного ризику;

ґ) створити організаційні, інформаційні, науково-техніч­ні матеріальні та інші форми забезпечення реалізації програми іапобігання настання екологічного ризику на потенційно небез­печних територіях і об'єктах;

д) установити систему соціально-правових гарантій (пільг, 11 референцій, компенсацій, переваг) для фахівців, зайнятих у процесі експлуатації небезпечних технологій, або які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуатують екологіч­но небезпечні об'єкти (тимчасово чи постійно) в зоні негативної дії природних або техногенних факторів;

е) закріпити систему вимог, норм і нормативів еколо- і ічноїбезпеки;

є) забезпечити їх дотримання державою, а також фізич­ними та юридичними особами, які здійснюють екологічно небез­печні види діяльності та експлуатують аналогічні об'єкти;

ж) забезпечити ліцензування екологічно небезпечних ви­дів діяльності або експлуатації таких об'єктів.

Нині постійно виявляється специфіка відносин щодо забезпечення екологічної безпеки як складової екологічних правовідносин, що становлять предмет їх правового регулю­вання галуззю екологічного права.

Водночас відносини щодо забезпечення екологічної без­пеки генеалогічно і генетично взаємопов'язані з ефективним використанням природних ресурсів і охороною навколишнього середовища на різних рівнях їхнього якісного стану, оскільки реалізація останніх може відповідати встановленим параметрам якості, але з різними рівнями екологічної безпеки (для самого природного середовища і людини).

Прийняття в Україні законодавчих і підзаконних актів, орієнтованих на регулювання правовідносин у сфері еколо- і ічної безпеки, свідчить про формування нормативно-правових засад комплексної галузі екологічного права - права екологічної безпеки як системи правових норм та інших засобів, які спрямовані на створення правових умов для реалізації суб'єк­тивного права громадян на безпечне для житгя і здоров'я довкілля та захист його в разі порушення, а також регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршення екологічних обставин, виник­ненню небезпеки для природних систем, населення, інтересів держави і юридичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнення екологічної небезпеки щодо ліквідації небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небез­печних територій і об'єктів, установлення особливого статусу осіб, що постраждали від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існу­вання населення з боку довкілля на місцевому, регіональному, національному і транснаціональному рівнях.

Питання 3. Соціально-правовий механізм забезпечення екологічної безпеки

Важливе значення у процесі реалізації законодавства у сфері екологічної безпеки, тобто об'єктивно-правової форми і суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (суб'єктивно-правової форми) мають організаційно- правові форми (соціально-правовий механізм) забезпечення екологічної безпеки.

Під організаційно-правовими формами забезпечення екологічної безпеки слід розуміти опосередковані правовим ре­гулюванням і організаційно відособлені типи функціональної діяльності спеціально уповноважених організаційних державних структур, інших інституцій, спрямованих на здійснення органі­зації координації, розпорядження, погодження, інформування, ліцензування, сертифікації, контролю, інших функціонально- розпорядчих дій і санкціонування з метою забезпечення дотри­мання усіма фізичними і юридичними особами, державних ви­мог, норм і нормативів екологічної безпеки.

Організаційно-правові форми - невід'ємний елемент механізму державно-правового забезпечення екологічної безпеки.

І іони передбачають два основні блоки забезпечення екологічної безпеки:

1. наявність узгоджених організаційно-правових струк­тур з реалізації законодавства у сфері екологічної безпеки, тобто іаких, ідо взаємодіють та узгоджують свої дії, структур органів держави, наділених повноваженнями щодо забезпечення еколо­гічної безпеки на національному, регіональному, місцевому і і алузевому рівні у регулятивних та охоронних правовідносинах;

2. організаційно-функціональне забезпечення екологічної безпеки на основі відвернення (профілактики) екологічного ризику та ліквідації наслідків його прояву як основних наслідків системної і поліфункціональної діяльності сукупності органів держави, скоординованої та спрямованої на забезпечення дотри­мання усіма можливими суб'єктами нормативно-правових вимог у даній сфері.

Організаційно-структурне забезпечення екологічної без­пеки, як на рівні вертикальних, так і горизонтальних зв'язків, здійснюється у межах відповідного правового механізму.

Соціально-правовий механізм включає приписи право­вого регулювання безпосередньої діяльності різноманітних орга­нізаційних інституцій та форм структурно-функціонального забезпечення сучасної системи екологічної безпеки.

Існують особливі організаційно-процесуальні правовід­носини, у межах яких реалізується організаційно-правова діяль­ність різноманітних структурних елементів цієї системи.

З допомогою права запроваджуються у дії ті чи інші організаційні структури залежно від актуалізації проблем забез­печення екологічної безпеки та їх перманентного і поступового вирішення.

Завдяки праву та конкретним правовим приписам відбу­вається чітка структуризація органу, підпорядкованість його ос­новних елементів, співвіднесеність з іншими організаційними структурами у системі забезпечення екологічної безпеки, фіксу­ються правові можливості органу та його складових, мета, завдання, напрями діяльності, скоординовується сукупність пов­новажень у цій сфері, відображається їхнє місце та роль у сис­темі забезпечення екологічної безпеки та функціональна спря­мованість організаційного забезпечення та реалізації вимог, норм і нормативів екологічної безпеки.

Соціально-, та організаційно-правове забезпечення екологічної безпеки надає цілеспрямованості, послідовності ді­яльності структурно-організаційних форм, визначає методи та­кої діяльності, особливості їх застосування на різних стадіях процесу забезпечення екологічної безпеки.

Отже, правова форма не тільки юридично фіксує статуси різноманітних органів у системі забезпечення екологічної без­пеки, а й визначає форми реалізації ними вимог чинного зако­нодавства України і координатора реалізації правових ідей, який надає правовим приписам реального стану "життєвого циклу".

Особливістю правової організації забезпечення еколо­гічної безпеки є поєднання інтерактивних, пріоритетних, за­гальнообов'язкових засад, координаційних, організаційних, санк­ціонуючих, контрольних та інших виконавчо-розпорядчих начал та гарантувальних можливостей значної частини положень, що випливають із сутнісного призначення категорії "забезпечення екологічної безпеки", яка вбирає в себе елементи сталості, пев­ної завершеності, "гарантованості" виконання вимог, норм та нормативів екологічної безпеки, що базується, насамперед, на регулюванні відносин у даній сфері, організаційному регулю­ванні з допомогою системи методів рівня екологічного ризику екологічно небезпечних видів діяльності, спостереження, корегування і врахування рівнів існуючих природних загроз та інституційного забезпечення суб'єктивного права особи на екологічну безпеку на різних рівнях та в різних формах його реалізації.

Соціально-нравова організація забезпечення еколо­гічної безпеки є центральною ланкою впровадження норма­тивно-правових вимог, норм і нормативів екологічної безпеки у систему відповідних правовідносин, їх безпосереднього супроводження у процесі реалізації спеціальної правосуб'єкт- ності різних осіб та держави, певного корегування активної поведінки суб'єктів з урахуванням характеру та рівня екологічного ризику здійснюваної діяльності, джерел екологі­чної безпеки, реальних можливостей його технічного й організаційного регулювання до ступеня, найбільш прийнятного для навколишнього середовища, населення та осіб, зайнятих у сфері такої діяльності, і застосування наданих державою пов­новажень щодо обмеження, призупинення та повного припи­нення некоригованої екологічно небезпечної діяльності, що по­рушує конституційне право особи і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Правовий характер організації забезпечення екологічної безпеки простежується в тому, що наявні зв'язки між суб'єктами цієї системи і суб'єктами відповідних правовідносин, опосеред­ковані правовим регулюванням як з погляду визначення особ­ливостей їх правосуб'єктності, функціональної спрямованості, гак і в процесі їх реалізації.

У рег ламенту ванні організаційно-структурної ієрархії забезпечення екологічної безпеки чітко віддзеркалюється поєд­нання норм матеріального і процесуального призначення, зважаючи на те, що форми діяльності організаційних структур різного рівня векторно орієнтовані на здійснення координа­ційних, організаційних, коригувальних та виконавчо-розпоряд­чих функцій та застосування найбільш ефективних наглядів у сфері здійснення екологічно-небезпечних видів діяльності шляхом надання дозволів на ввезення, переведення, використан­ня, захоронення, ліквідацію, знешкоджування відходів, використання різних хімічних речовин, у т.ч. пестицидів і агрохімікатів та ін., здійснення контролю за різними небезпеч­ними видами діяльності, застосування примусів превентивної еколого-правової відповідальності тощо.

Відсутність у чинному законодавстві України стосовно екологічної безпеки прямої норми-припису щодо відповідаль­ності організаційних структур держави у разі незабезпечення ними вимог, норм і нормативів екологічної безпеки є суттєвою перешкодою на шляху ефективного функціонування соціально- нравового механізму забезпечення екологічної безпеки.

Згідно з чинним законодавством України організаційні структури із забезпечення екологічної безпеки функціонують на рівні органів законодавчої, виконавчої влади, місцевого само­врядування та суспільно уповноважених юридичних правових структур.

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки, схваленої Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року, з метою формування збалансо­ваної державної політики та ефективного проведення комплексу заходів щодо захисту національних інтересів в екологічній та інших сферах створюється система (механізм) забезпечення національної безпеки України, тобто організована державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських органі­зацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та зобов'язаннями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

До таких суб'єктів зазначена концепція відносить:

1. Верховну Раду України;

2. український народ як колективний суб'єкт;

3. Президента України;

4. Кабінет Міністрів України;

5. Конституційний Суд України;

6. Суди загальної юрисдикції;

7. Прокуратуру України;

8. Національний банк України;

9. міністерства та інші центральні органи виконавчої вла­ди у межах своїх повноважень;

10) спеціалізовані військові формування, утворені відпо­відно до Конституції України (Міністерство України з над­звичайних ситуацій та справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство внутрішніх справ України тощо).

Аналіз чинного законодавства України та вивчення прак­тичної організаційної системи (механізму) забезпечення еко­логічної безпеки дає можливість виокремити такі основні групи органів держави, форми їхньої правової організації та повноваження у галузі забезпечення екологічної безпеки:

1. органи загальної компетенції, їхні спеціалізовані струк­тури та повноваження у сфері екологічної безпеки;

2. органи спеціальної компетенції та їхні повноваження у даній сфері;

3. органи єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Згідно із Законом України "Про захист населення і те­риторій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру" від 08.06.00 з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері захисту населення і територій України від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру запроваджується Єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на над­звичайні екологічні ситуації, яка включає територіальні та функціональні підсистеми.

Такий захист передбачається здійснювати шляхом коор­динації діяльності постійно діючих функціональних та тери­торіальних підсистем у межах єдиної державної системи.

Функціональні підсистеми створюються центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайних ситуацій техногенного та природ­ного походження та захисту населення і територій у разі їх виникнення.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Як ви розумієте поняття "екологічна безпека"?

2. Які організаційно-правові форми забезпечення еколо­гічної безпеки вам відомі?

3. У чому полягає соціально-правовий механізм забезпе­чення екологічної безпеки?