3. Суб'єкти права приватної власності на землю та інші природні ресурси.

Суб'єктами права приватної власності на землю є громадяни та юридичні особи.

За загальним правилом громадянин може визнаватися суб'єктом права власності на землю, якщо він має цивільну правоздатність.

Що стосується набуття та реалізації права власності на землю та деякі інші природні об'єкти, то такі дії може вчиняти фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність.

ЗК України за обсягом наданих прав на землю поділяє фізичних осіб на громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Найбільш повним обсягом прав щодо набуття землі у власність наділені громадяни України. Вони можуть мати у власності будь-які землі, які ЗК України дозволяє передавати у власність громадянам.

Іноземні громадяни та особи без громадянства як суб'єкти права власності на землю не мають права набувати у власність землі сільськогосподарського призначення.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті ни­ми у спадщину, протягом року підлягають відчуженню.

Із земель несільськогосподарського призначення іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати лише землі, на яких розташовано об'єкти нерухомого майна, які належать їм на правах приватної власності (ст. 81 ЗК).

Юридичні особи як суб'єкти права приватної власності на землю мають право набувати земельні ділянки у власність для здійснення статутної діяльності.

Питання 2. Зміст права власності на природні ресурси

Змістом права власності на природні ресурси є су­купність повноважень суб'єктів права власності щодо воло­діння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами.

Важливим напрямом забезпечення реалізації права влас­ності на природні ресурси є здійснення його суб'єктами наданих їм прав та виконання покладених на них зобов'язань власників природних ресурсів.

З цією метою в цивільному, природоресурсному й еко­логічному законодавствах передбачені норми, які визначають обсяг прав і обов'язків власників земель, вод, лісів, надр та ін­ших об'єктів природного світу. Це складає зміст права влас­ності.

У цілому зазначеним законодавством сприйнята цивілі- стична концепція змісту права власності, згідно з якою власни­кові належить тріада правомочностей щодо володіння, корис­тування та розпорядження об'єктом права власності.

Отже, зміст права власності (власника) земельної ділянки чи іншого об'єкта навколишнього світу - це сукупність наданих йому законом суб'єктивних правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження відповідним природ­ним ресурсом.

Право власника об'єкта природи щодо володіння ним становить юридично забезпечену можливість утримувати тери­торію, на якій розташований природний ресурс, земельну ді­лянку як свою власну, позначити 11 межі не тільки межовими знаками встановленого зразка, а й природними (дерева, кущі) чи рукотворними (тин, рів тощо) об'єктами з метою регулювання чи повної заборони доступу інших осіб на відповідну територію чи земельну ділянку.

1. Право користуванням об'єктом природи - це юри­дично надана власнику можливість безпосередньо чи через створену ним юридичну особу господарського та іншого вико­ристання земельних та інших природних ресурсів із метою отри­мання доходів та інших благ від їх корисних властивостей.

Найбільш повно права власника щодо використання при­родного ресурсу визначені у земельному законодавстві. Так, згідно зі ст. 90 ЗК власник земельної ділянки, реалізуючи надане йому законом суб'єктивне право користування нею, вправі:

1. самостійно господарювати на землі, вирощуючи сіль­ськогосподарські та інші культури, переробляючи вирощену продукцію чи здійснюючи несільськогосподарську діяльність. Виключним правом власника земельної ділянки є вибір способу її використання відповідно до цільового призначення земельної ділянки. Органи державної влади та місцевого самоврядування не мають права примушувати власника ділянки використову­вати її певним чином, доводити планові завдання чи іншим чином втручатися у здійснення ним права користування земель­ною ділянкою.

Водночас суспільство зберегло за собою право здійс­нення державою, самоврядного та громадського контролю за використанням та охороною земель із метою недопущення пору­шення норм земельного чи іншого законодавства. Власники зобов'язані виконувати видані посадовими особами відповідних органів влади приписи щодо припинення порушення вимог законодавства у галузі використання та охорони земель чи усунення наслідків земельних правопорушень;

2. споруджувати житлові будинки, виробничі й інші будівлі і споруди.

Однак спорудження власником ділянки будівель і споруд може здійснюватись із дозволу органів державного архітектур- мо-будівельного контролю. Інакше таке спорудження вважаєть­ся незаконним;

3. вважати своєю власністю посіви і насадження сіль­ськогосподарських та інших культур та вироблену сільсько­господарську продукцію, зведені на земельній ділянці відповід­но до чинного законодавства України будівлі та споруди.

У земельному праві України діє презумпція належності власнику земельної ділянки розташованих на ній посівів, насад­жень, будівель та споруд, якшо інше не передбачено виданням власником земельної ділянки актом чи угодою за його участю.

Так, власник земельної ділянки може надати її в постійне користування чи оренду іншій особі.

У разі надання органом влади земельної ділянки у пос­тійне користування землекористувач, відповідно до закону (ст. 95 ЗК) чи акта (рішення) власника про надання ділянки в постійне користування, набуває статусу особи, на яку поши­рюється дія презумпції суб'єкта права власності на посіви, насадження, будівлі та споруди, зведені ним на отриманій у постійне користування земельній ділянці. Якщо саме земельна ділянка передана в оренду, то на орендаря ділянки поширюється дія вищезазначеної презумпції, якщо в договорі оренди землі не зазначено інше;

4. використовувати у встановленому порядку для влас­них потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а та­кож інші корисні властивості землі.

Це право власника земельної ділянки характеризується певними особливостями.

По-перше, його об'єктом є не всі, а лише розташовані на земельній ділянці корисні копалини місцевого значення.

По-друге - власники земельних ділянок мають право використовувати корисні копалини місцевого значення, а також торф, лісові насадження, водні об'єкти й інші корисні влас­тивості землі лише для власних потреб, тобто для збудування на земельній ділянці будівель та споруд, опалення житлових бу­динків, власного споживання води чи для напування власної худоби тощо.

Використання зазначених природних ресурсів власником земельної ділянки для інших потреб (для їх продажу чи ви­робництва певної продукції та матеріалів з метою продажу тощо) може здійснюватися лише після отримання додаткових дозволів відповідно до чинного законодавства України.

По-третє, згідно зі ст. 23 Кодексу про Надра (КпН) право власників земельних ділянок на використання розташованих на земельних ділянках ряду природних ресурсів для власних потреб обмежено ще і певними просторовими межами. Так, вони можуть видобувати для своїх господарських та побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до дво метрів, а прісні підземні води до 20 метрів.

2. Право розпорядження об'єктом природи - законо­давчо закріплена можливість власника відповідної території чи земельної ділянки, на якій розташований об'єкт природи, вирі­шувати їх юридичну долю шляхом вчинення дій, які не супе­речать нормам чинного законодавства України.

Однак фактично таким правом наділені лише власники земельних ділянок, а також окремих природних ресурсів, які можуть перебувати у приватній власності.

Згідно зі ст. 90 ЗК власник земельної ділянки має право:

1. відчужувати земельну ділянку в спадщину шляхом складання заповіту та посвідчення його відповідно до вимог Цивільного кодексу (ЦК) України;

2. відчужувати земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування та інших цивільно-правових угод;

3. передавати земельну ділянку в оренду;

4. передавати земельну ділянку в заставу (іпотека).

Порушені права власників земельних ділянок підлягають

відновленню в порядку, встановленому законом. При цьому власники ділянок мають право на відшкодування збитків, завданих порушенням права власності на земельну ділянку.

3. Право володіння природним об'єктом - право фак­тичного (фізичного або господарського) панування над кожним природним об'єктом, яке може належати не тільки власнику, але й особі, якій власник передав свій природний об'єкт на підставі договору.

Питання 3. Підстави припинення та зміни права власності на природні ресурси

Це юридично значимі дії, спрямовані на припинення повноважень власників на землю, надра, води, ліси, тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду.

Підставами такого можуть бути:

• правомочні дії - добровільна відмова, відчуження, викуп для державних або громадських потреб;

• протиправні дії природокористувача - систематичне невнесення плати (податку), нецільове використання, пору­шення строків освоєння (використання), угоди, укладені з порушенням порядку придбання або відчуження природних ресурсів.

Випадки позбавлення права власності можуть бути за обставин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій, майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (рек­візовано) у власника в порядку і на умовах, установлених зако­нодавчими актами України.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Які землі не можуть передаватись у приватну влас­ність?

2. У чому полягають особливості реалізації права влас­ності власником земельної ділянки?

3. Назвіть підстави припинення права власності на природні ресурси.