прийняття рішення про припинення товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу (передавального акта чи розподільного балансу);

б) збори учасників вважаються повноважними за умови присутності на них учасників, сукупна частка яких у статутному фонді (капіталі) ТОВ перевищує 60 %;

11. виконавчий орган ТОВ:

а) формується загальними зборами з учасників товариства та/або найманих працівників;

б) може бути колегіальним (дирекція на чолі з гене­ральним директором) або одноособовим (директор);

в) компетенція - вирішення усіх питань діяльності товариства, крім віднесених до компетенції загальних зборів; представництво товариства у відносинах із третіми особами;

11. контроль за діяльністю виконавчого органу:

а) органи контролю у ТОВ є необов'язковими та фор­муються у разі, якщо вони передбачені законом або статутом товариства;

б) у разі відсутності органів контролю у товаристві їх функції за рішенням зборів учасників або відповідно до статуту ТОВ можуть на договірних засадах покладатися на аудитора;

11. обов'язковість для учасників .майновоїучасті в това­ристві: сплатити основний і додатковий внески;

12. можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учаснику (учасникам) зі згодою решти учас­ників або третім особам (якщо інше не передбачено статутом товариства);

13. припинення участі в товаристві відбувається внас­лідок:

а) смерті учасника-фізичної особи або реорганізації або ліквідації учасника-юридичної особи;

б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі;

в) виключення учасника з товариства;

г) добровільного виходу учасника з товариства з вику­пом його частки самим товариством;

ґ) виділення частки учасника, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності - також майном учасників у визначеному статутом товариства кратному розмірі до вкладу кожного з них.

Основні риси:

1. різновид господарського товариства, що належить до об'єднань капіталів;

2. спеціальне регулювання: ГК України (ч. 4 ст. 80), ЦК України (ст. 151) Закон України "Про господарські товариства" (ст. 65), Декрет Кабінету Міністрів України від 17.03.93 "Про довірчі товариства";

3. мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквіва­лентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою, що діє на момент створення товариства (крім довірчих товариств, ви­моги до розміру майнової бази яких встановлено вищезгаданим Декретом);

4. поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається статутом товариства і може бути будь-яким (рів­ним або різним);

5. наявність системи органів управління: збори учасни­ків - вищий орган, дирекція (колегіальний) або директор (од­ноособовий) - виконавчий орган, ревізійна комісія - конт­рольний орган;

6. субсидіарна обмежена майнова відповідальність учас­ників за зобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо довірчих товариств) та/або статутом ТДВ в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів;

7. характер субсидіарної відповідальності учасників - со­лідарний;

8. подібність правового становища ТДВ і його учасників до правового становища ТДВ та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з дим питань (у т.ч. змісту статуту Товариства).

Питання 2. Особливості правового становища повного товариства

Повне товариство - це таке господарське товариство, всі учасники якого від імені товариства здійснюють підприєм­ницьку діяльність і несуть додаткову відповідальність за зобо­в'язаннями товариства усім своїм майном.

Основні риси:

1. різновид господарського товариства;

2. спеціальне регулювання: ГК України (ч.ч. 6 і 8 ст. 80), ЦК України (ст.ст. 119, 132) Закон України "Про господарські товариства" (ст.ст. 66 - 74);

3. установчий документ - засновницький договір;

4. відсутність законодавчих вимог про розмір і порядок формування майна, що регулюється засновницьким договором;

5. відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками в поряд­ку, визначеному засновницьким договором товариства;

6. можливість використання таких схем управління.'

а) управління здійснюється спільно всіма учасниками;

б) управління доручається або одному, або частині учасників (так звані уповноважені учасники);

7. повна відповідальність товариства за власними зобо­в'язаннями (тобто усім майном, що належить йому на праві власності);

8. субеидіарна солідарна відповідальність учасників това­риства за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення;

9. обмежений рух учасників; зміна складу учасників можлива у разі:

а) відступлення частки учасника (її частини) іншим учасникам або третім особам за згодою усіх учасників;

б) правонаступництва у разі реорганізації учасника - юридичної особи або спадкування у разі смерті учасника - фізичної особи, якщо решта учасників товариства дала згоду на вступ до товариства таких осіб;

в) виходу учасника товариства, про що він має за­здалегідь повідомити (за 3 місяці, якщо товариство було ство­рено на невизначений строк, і лише за наявності поважних причин, якщо товариство було створене на визначений строк);

г) виключення учасника з повного товариства, що мо­же мати місце у разі, якщо учасник систематично не виконує своїх обов'язків або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства;

ґ) виділення частки учасника-боржника на вимогу його кредиторів;

10. вимога до учасників товариства - наявність статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання;

11. законодавчо встановлена заборона для учасників конкурувати з повним товариством;

12. заборона звернення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями;

13. можливість ліквідації повного товариства:

а) на вимогу кредиторів одного з учасників, якщо товариство відмовиться виділити частину такого учасника- боржника для задоволення вимог кредиторів;

б) залишення в товаристві одного учасника, якщо останній протягом 6 місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, не реалізує можливості реорганізації повного товариства в інше господарське товариства, що може існувати у складі одного учасника.

Питання 3. Правове становище командитного това­риства

Командитне товариства - це таке господарське товари­ство, в якому один або більше учасників здійснюють від імені

39

товариства підприємницьку діяльність і несуть за його боргами додаткову відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники).

Основні риси:

1. різновид господарського товариства, що належить до персональних товариств;

2. спеціальне регулювання: ГК України (ч.ч. 7, 8 ст. 80), ЦК України (ст.ст. 133 - 139), Закон України "Про господарські товариства" (ст.ст. 75 - 83);

3. наявність двох категорій учасників як мінімум по од­ному учаснику кожної категорії: а) повних учасників; б) вклад­ників;

4. установчим документом є засновницький договір, а у разі наявності у товаристві лише одного повного учасника - установчим документом є підписаний такою особою мемо­рандум;

5. обмеження сукупної частки вкладників 50 % майна товариства;

6. відсутність органів товариства, оскільки управління справами здійснюється повними учасниками;

7. порядок управління справами товариства (зокрема, у тих випадках, коли у товаристві два та більше повних учасників) визначається засновницьким договором;

8. можливість реорганізації у повне товариство, якщо вибувають усі вкладники.

Запитання для закріплення га повторення матеріалу

1. Який порядок створення та діяльності товариства з об­меженою відповідальністю?

2. Назвіть умови діяльності товариства з додатковою відповідальністю.

3. Дайте визначення повного товариства.

4. Який порядок діяльності повного товариства?

5. У чому особливість створення та діяльності коман- дитного товариства?

Тема 1.7. Правове становище підприємств та їх

об'єднань

План

1. Поняття та ознака приватного підприємства.

2. Поняття та види об 'єднань підприємств.

3. Поняття "асоційовані підприємства ".

4. Правове становище холдингової компанії.

Завдання для самостійного вивчення

1. З'ясуйте поняття та визначте ознаки приватного під­приємства.

2. Ознайомтесь з поняттям та видами об'єднань під­приємств.

3. Охарактеризуйте порядок створення та діяльності хол­дингової компанії.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Поняття та ознаки приватного підпри­ємства

Різновидом підприємства за ознакою форми власності, на базі якої функціонує підприємство, є приватні підприємства. Особливості правового становища таких підприємств регламен­тується законодавством лише схематично.

Так, відповідно до ст. 143 ГК України приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їхньої) праці чи з використанням найманої праці.

Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної осо­би (дочірнє підприємство іншого приватного підприємства).

Отже, основною особливістю такого підприємства є лише форма власності, на базі якої воно функціонує.

Відповідно до ч. 2 ст. 113 ГК, порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом (загальні положення щодо підприємств - ст.ст. 62 - 72 ГК) та іншими законами.

Приватні підприємства можуть бути двох типів - унітар­ного та корпоративного.

За підприємствами унітарного тину майно може закріп­люватися на будь-якому з основних правових титулів - праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління.

Приватне підприємство корпоративного типу має ту особливість, що майно за ним, зазвичай, закріплюється тта праві спільної часткової приватної власності (на відміну від госпо­дарського товариства чи виробничого кооперативу). Проте необхідно зазначити, що ГК України не містить положень щодо правового титулу майна такого підприємства, а отже - не виключає застосування таких правових титулів, як право господарського відання чи право оперативного управління.

Питання 2. Поняття та види об'єднань підприємств

Згідно зч. 1 ст. 118 ГК України об'єднанням підпри­ємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств із метою координації їх виробничої, науко­вої та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які, відповідно до ГК та інших законів, мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підпри­ємства, утворені за законодавством інших держав, а підприєм­ства України можуть входити в об'єднання підприємств, утво­рених на території інших держав.

Об'єднання підприємств можуть утворюватися на невизначений строк або як тимчасові об'єднання (на визначений строк).

Об'єднання підприємств є юридичною особою.

42

Як суб'єкт права об'єднання має свої економічні, орга­нізаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від під­приємства.

По-нерше, підприємство консолідується в групи - об'єднання на основі певних матеріальних (економічних) інте­ресів (спільність інтересів). Ч. 1 ст. 118 ГК визначає їх відкритим переліком. Це об'єднання виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Матеріальні інтереси як основа об'єднання визначаються засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функ­ції об'єднання.

Установчий договір укладають між особою підприєм- ства-засновника об'єднання. Засновники об'єднання затверджу­ють і його статут. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об'єднання - це його економічна ознака.

По-друге, об'єднання як суб'єкт господарювання і суб'єкт господарського права має майно, юридичне уособлене від майна членів об'єднання. Майном об'єднання є:

а) основні фонди та оборотні кошти, передані членами об'єднання на його бажання згідно з договором чи статутом;

б) майно, набуте об'єднанням у результаті господарської діяльності;

в) майно створених об'єднанням підприємств. Це еконо­мічно-юридична ознака.

Третьою ознакою об'єднання є централізація в руках об'єднання як суб'єкта права функцій і повноважень його учасників. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централізує об'єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково- технічні, комерційні, правозахисні (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централізації є делегування учасни­ками об'єднанню у відповідних частинах належних їм пов­новажень із метою централізованого керівництва їхньою діяль­ністю з боку органів об'єднання. Правовою формою делегу­вання таких повноважень є договір або статут об'єднання.

43

Четвертою ознакою об'єднання є особлива (складна) правосуб'єктність. Її особливість обумовлена організаційною структурою об'єднання.

Учасниками об'єднання можуть бути лише підприємства (організації) - юридичні особи, кожне з яких при входженні до об'єднання зберіг ає статус юридичної особи незалежно від орга­нізаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюється положення ГК та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств. Цим об'єднання відрізняються від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як учасники об'єднання залишаються самостійними суб'єктами господарського права. Разом із тим об'єднання підприємств також є самостійним суб'єктом права.

Згідно з ч. 2 ст. 121 ГК підприємство - учасник гос­подарської діяльності об'єднання має самостійні права.

ГК України вперше провів поділ об'єднань підприємств на види та організаційно-правові форми.

Залежно від порядку заснування об'єднання підпри­ємств можуть утворюватися як:

1. господарські об'єднання;

2. державні господарські об'єднання;

3. комунальні господарські об'єднання (ч. 1 ст. 119 ГК).

Господарське об'єднання - це об'єднання підприємств,

утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками. Господарські об'єднання - це договірні об'єд­нання.

Державне (комунальне) господарське об'єднання - це

об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затвер­джується органом, що прийняв рішення про утворення об'єд­нання.

Державні (комунальні) об'єднання - це статутні об'єднання.

Особливість правового становища державних (комуналь­них) господарських об'єднань полягає у тому, що:

• засновниками їх є власники та уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних кон­цернів і корпорацій;

• державні (комунальні) господарські об'єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих (засновницьких) договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники (уповноважені органи), а не самі учасники об'єднань;

• особливістю правового становища державних (кому­нальних) господарських об'єднань є обмежене право виходу підприємств з них.

Ч. 1 ст. 120 ГК встановлює такі організаційно-правові форми об'єднань підприємств:

• асоціації;

• корпорації;

• консорціуми;

• концерни;

• інші форми об'єднання інтересів підприємств, перед­бачені законом (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо).

Об'єднанню підприємств, як правило, притаманні такі функції:

1. виконання завдань, визначених договором, статутом, актом про створення об'єднання (промислова діяльність, будів­ництво, транспортна діяльність та ін.);

2. вирішення спільних для групи підприємств питань, зокрема, питань соціально-економічного розвитку;

3. проведення спільної для галузі науково-технічної полі­тики (поліпшення якості продукції, підвищення технічного рівня

45

виробництва, ефективне використання потужностей, зовнішньо­економічна діяльність тощо);

4. виконання при необхідності планових функцій, якщо це передбачено статутом або засновницьким договором;

5. координаційні;

6. захист прав та інтересів підприємств об'єднання.

Основні положення щодо управління об'єднанням

підприємств установлені ст. 122 ГК, згідно з якою господарські об'єднання мають вищі органи унравліинн (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені стату­том господарського об'єднання.

Вищий орган господарського об'єднання:

1. затверджує статут господарського об'єднання та вно­сить зміни до нього;

2. вирішує питання про прийняття у господарське об'єд­нання нових учасників та виключає учасників із його складу;

3. утворює виконавчий орган господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору;

4. вирішує фінансові та інші питання відповідно до уста­новчих документів об'єднання.

Виконавчий орган господарського об'єднання (колегі­альний чи одноособовий) вирішує питання поточної дисципліни, які, відповідно до статуту або договору, віднесені до його ком­петенції.

Питання 3. Поняття "асоційовані підприємства"

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГК асоційовані підприємства

(господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі у статутному фонді та/або управління. Залежність між асоційо­ваними підприємствами може бути прос тою та вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншими (залежними) підприємствами, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих

46

документів цього підприємства кваліфікованою більшістю го­лосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприєм­ствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлю­ються відносини контролю-підпорядкування за рахунок пере­важної участі контролюючого підприємства у статутному фонді га/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема, володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згод відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої чи вирішальної залежності може бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства відповідно до закону.

Питання 4. Правове становище холдингової компанії

Різновидом господарських об'єднань є холдингові групи.

У ГК України (ч.ч. 5 - 7 ст. 126) та Законі "Про хол­дингові компанії" від 15.03.06 законодавець уникає поняття "холдингова група", оперуючи поняттям, що позначають дві категорії учасників холдингової групи:

а) холдингову компанію;

б) її корпоративні підприємства (ст. 1), а також визначає основи їх правового статусу.

Правовий статус холдингових компаній визначається ст. 126 ГК України та Законом "Про холдингові компанії^-", а також відповідними положеннями про господарські товариства - об'єднання капіталів.

Відповідно до ст.1 Закону "Про холдингові компанії в Україні", холдингова компанія - це відкрите АТ, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.

Своєю чергою, корпоративне підприємство визначається як господарське товариство, холдинговим корпоративним паке­том акцій (часток, паїв) якою володіє, користується та роз­поряджається холдингова компанія.

47

Холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв), за визначенням ст. 1 згаданого Закону, є пакет акцій (час­ток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства.

Відповідно до ст. З цього Закону, холдингові компанії можуть створюватися двома шляхами:

1. у процесі корпоратизації та приватизації відповідни­ми органами (органом, уповноваженим управляти державним майном, або органом приватизації) самостійно або разом із іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв).

2. іншими суб'єктами (у Законі не визначається, якими саме), на договірних засадах.

Особливості правового статусу холдингових компаній

Закон передбачає спеціальний порядок реєстрації хол­дингових компаній (ХК), що має встановлюватися Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Спеціально уповноважений орган з питань реєстрації (_ ) забезпечує ведення Державного реєстру хол­дингових компаній України як складової Єдиного державного Реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Рішення про утворення ХК (відповідно до ст. 4 цього Закону) приймається власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформляється відповідним договором.

Статутний фонд ХК формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів, нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності ХК.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Дайте визначення поняття "приватне підприємство".

48

2. Назвіть установчі документи приватного підприємства.

3. Що таке "об'єднання підприємств"?

4. Які ви знаєте види об'єднань підприємств?

5. Який порядок створення та діяльності холдингової компанії?

Тема 1.8. Загальна характеристика припинення господарської діяльності План

1. Правові наслідки ліквідації суб'єкта господарювання.

2. Державна реєстрація припинення діяльності суб 'єктів господарювання.

Завдання для самостійного вивчення

1. З'ясуйте правові наслідки ліквідації суб'єкта господа­рювання.

2. Ознайомтесь із порядком державної реєстрації припи­нення діяльності суб'єктів господарювання.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Правові наслідки ліквідації суб'єкта госпо­дарювання

У разі ліквідації юридичної особи його основний рахунок переоформлюється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого по­дається рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання та нотаріально засвідчена картка із зразками підписів уповно­важених членів ліквідаційної комісії та відбитком печатки юри­дичної особи, що ліквідується.

Ліквідаційна комісія зобов'язана вжити всіх заходів із закриття додаткових рахунків. Поряд із закриттям додаткових рахунків та переоформленням рахунка ліквідаційна комісія проводить інвентаризацію майна юридичної особи відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99.

Одним із головних завдань ліквідаційної комісії юридич­ної особи є виявлення кредиторів. Тому вона повинна повідо­мити про припинення юридичної особи публічним способом, а також письмово кожного кредитора.

Одночасно із поданням вищезазначеного оголошення ліквідаційна комісія зобов'язана вжити усіх необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості особи, що ліквіду­ється, та виявлення вимог кредиторів із письмовим повідом­ленням кожного з них про ліквідацію (п. 4 ст. 60 ГК України).

Виплати кредиторам провадяться відповідно до затвер­дженого проміжного балансу в порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК та ст. 61 ГК України, із коштів юридичної особи, а якщо коштів недостатньо, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

Майно юридичної особи, що залишилося після задово­лення вимог кредиторів, використовується за вказівкою влас­ника (ч. 4 ст. 61 ГК України).

Якщо вартості майна юридичної особи буде недостатньо для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія повинна звернутися до господарського суду із заявою про визнання юридичної особи банкрутом (ст. 51 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Остаточно ліквідованою юридична особа вважається з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про її припинення.

Питання 2. Державна реєстрація припинення діяль­ності суб'єктів господарювання

Державна реєстрація припинення юридичної особи та господарської діяльності фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення їх з Єдиного держав­ного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (да­лі - Єдиний державний реєстр).

Строк державної реєстрації припинення юридичної особи у результаті її ліквідації не повинен перевищувати 3 робочих днів із дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Для проведення державної реєстрації припинення юри­дичної особи у результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення голова комісії з припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення, яка перед­бачена законом, але не раніше 2 місяців із дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинна подати особисто державному реєстратору передбачені законом документи.

Державний реєстратор, не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення юридичної особи, повинен видати (надіслати рекомендованим листом із описом вкладення) голові комісії з припинення або уповноваженій ним особі один примірник оригіналу установчих документів і сві­доцтво про державну реєстрацію юридичної особи, які мають спеціальну відмітку про державну реєстрацію припинення юри­дичної особи.

Гака відмітка робиться державним реєстратором також на примірнику оригіналу установчих документів юридичної особи, який залишається у реєстраційній справі.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприєм­ницької діяльності фізичною особою-підприємцем є датою дер­жавної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Строк державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем не повинен переви­щувати 2 робочих днів із дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Що є наслідком ліквідації суб'єкта господарювання?

2. Який нормативно-правовий акт регулює порядок реєстрації припинення діяльності суб'єкта господарювання?

3. Який порядок державної реєстрації припинення під­приємницької діяльності?

Тема 1.9. Особливості ліквідації суб'єкта господарювання у зв'язку з банкрутством

План

1. Санація боржника.

2. Поняття "мирова угода", порядок її укладення, зміст та наслідки невиконання.

Завдання для самостійного вивчення

1. Ознайомтеся з поняттям та порядком проведення санації боржника.

2. Визначте умови та порядок укладання мирової угоди.

3. З'ясуйте зміст мирової угоди та наслідки її невико­нання.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДА ЦІЇ

Питання 1. Санація боржника

Санація боржника - це система заходів, що здійсню­ються під час провадження у справі про банкрутство, спря­мовані на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення у повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Вона може включати:

а) кредитування;

б) реорганізацію, у т.ч. зміну організаційно-правової форми боржника;

в) зміну форми власності;

г) зміну системи управління боржника.

Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, стро­ком до 12 місяців, який може бути продовжений ще до 6 місяців, або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією, або інвесторів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи зобов'язання про погашення боргу, повністю чи частково, боржника на певних умовах, у т.ч. набуття права власності на його майно).

Одночасно господарський суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або стороння особа, яка має ліцензію арбітражного керуючого.

Із дня винесення ухвали про санацію припиняються пов­новаження органів управління боржника й управління боржни­ком переходить до керуючого санацією, який має низку прав:

• розпоряджатися майном боржника з урахуванням об­межень, передбачених законом;

• укладати від імені боржника угоди, у т.ч. мирову

угоду;

• подавати заяви про визнання угод, укладених борж­ником, недійсними та обов'язків;

• прийняти у господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації;

• відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків із кредиторами;

• розробити та подати на затвердження комітету креди­торів план санації;

• на укладення угод (у т.ч. мирової угоди) від імені боржника;

• організувати ведення бухгалтерського та статистич­ного обліку та фінансової звітності;

• здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської за­боргованості перед боржником;

• розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань борж­ника, що виникли після порушення справи про банкрутство у процедурі розпорядження майном боржника та санації, а також заявляти в установленому порядку забезпечення щодо зазна­чених вимог кредиторів;

• звітувати перед комітетом кредиторів щодо реалізації плану санації;

• своєчасно повідомляти державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків.

Основне призначення керуючого санацією - це роз­робка та забезпечення виконання схваленого комітетом креди­торів і затвердженого господарським судом плану санації, який має передбачати строк відновлення платоспроможності борж­ника та містити заходи щодо такого відновлення аж до продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу; умови участі інвесторів, за їх наявності, у задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам.

Якщо протягом 6 місяців із дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано схваленого комітетом кредиторів плану санації, господарський суд може прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкрит­тя ліквідаційної процедури.

Керуючий санацією зобов'язаний подати зборам креди­торів письмовий звіт у разі:

• закінчення строку санації (за 15 днів до його закін­чення);

• за наявності підстав для дострокового припинення санації (відновлення платоспроможності боржника, укладення мирової угоди). Цей звіт повинен містити відомості про фі­нансово-господарський стан боржника та наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника, а також інші відомості про мож­ливість погашення кредиторської заборгованості, що зали­шилася.

Господарський суд затверджує звіт керуючого санацією та виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство, якщо зборами кредиторів за результатами розгляду цього звіту прийнято рішення:

• про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;

• про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та перехо­дом до розрахунків кредиторів.

Звіт керуючого санацією не підлягає затвердженню у разі встановлення господарським судом обгрунтованості скарг кре­диторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності боржника, про що виноситься відповідна ухвала. Незатвер- дження господарським судом звіту керуючого санацією або неподання такого звіту в установлений строк є підставою для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної про­цедури.

Питання 2. Поняття "мирова угода", порядок її укладення, зміст та наслідки невиконання

Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (спи­сання) кредиторами боргів боржника, що оформлюється як письмова угода сторін.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених ст. 31 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Не підлягає прощенню (списанню) за умови мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У разі, коли умови мирової угоди передбачають роз­строчку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задо­волення частини вимог із податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому по­датковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безна-

55

дійним і списується, а податкові зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом 3 останніх років перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (від­строчується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового ор­гану за місцезнаходженням боржника.

Зміст мирової угоди:

1. обов 'язкові положення:

про розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;