праві користування (може застосовуватися з будь-яким із названих правових титулів; є характерною ознакою орендного підприємства);

4. наявність господарської правосуб'єктності, тобто ви­знання державою за певним суб'єктом господарських відносин бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне використання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської правосуб'єктності учасників господарських правовідносин фіксується у законі та в їх установчих документах і залежить від низки чинників (зокрема, від правового титулу майна, виду та характеру діяльності).

Питання 2. Об'єкти господарських правовідносин, їх види та особливості

Об'єктом господарських правовідносин є майно у формі речей і безтілесного майна (нематеріальних активів (у т.ч. об'єктів права інтелектуальної та права промислової власності), необхідне для організації та безпосереднього здійснення госпо­дарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 ГК України, майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших ціннос­тей, які мають вартісне визначення, виробляються та вико­ристовуються у діяльності суб'єктів господарських відносин і відображаються в їх балансі або враховуються в інших перед­бачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Відповідно до положень цієї статті ГК, розрізняють дві основні форми майна:

а) майно у речовій формі (тілесне майно або речі);

б) нематеріальні активи (безтілесне майно).

Майно в речовій формі залежно від його природних власти­востей традиційно поділяється на рухоме і нерухоме (ст. 181 ЦК України).

До нерухомих речей належать земля (земельні ділянки) та розташовані на ній об'єкти, переміщення яких, зазвичай, є неможливим без їх знецінення/пошкодження та/або зміни їх призначення.

Нерухомі речі, зазвичай, є незамінними (індивідуалізова­ними) і мають спеціальний правовий режим, що полягає у реєстрації прав на таке майно.

Рухомими речами є речі, які вільно переміщуються у просторі (ч. 2 ст. 181 ЦК України). Правовий режим таких речей спрощений, оскільки вони, зазвичай, вважаються товаром, при­значеним для відчуження. Відтак їх обіг не потребує реєстрації, за деякими винятками.

До безтілесного майна належать:

а) нематеріальні активи - об'єкти інтелектуальної, в т.ч. промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

До нематеріальних активів належать: • об'єкти інтелектуальної (в т.ч. промислової) власності (винаходи та корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин і породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

18

комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні програми;

• науково-технічна інформація;

• права користування землею, водою, надрами, іншими ресурсами навколишнього природного середовища.

Майнова база суб'єктів господарських правовідносин формується за рахунок різних джерел, серед яких, відповідно до ст. 140 ГК, є:

1. грошові та матеріальні внески засновників;

2. доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

3. доходи від цінних паперів;

4. капітальні вкладення та дотації з бюджетів;

5. надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

6. кредити банків та інших кредиторів;

7. безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

8. інші джерела, не заборонені законом.

Майно за суб'єктами господарювання може закріплюва­тися на одному з основних правових титулів майна (праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління) та додаткових правових титулах (праві довірчої власності, праві володіння, праві користування - на підставі відповідних договорів).

Майнова база суб'єктів господарювання неоднорідна. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, розрізняють:

• основні фонди;

• оборотні засоби;

• кошти;

• товари.

Запитання для повторений та закріплення матеріалу

1. Дайте визначення суб'єктів господарських правовід­носин.

2. Які ознаки притаманні суб'єктам господарських пра­вовідносин?

3. Що є об'єктом господарських правовідносин?

Тема 1.3. Загальна характеристика суб'єктів господарювання План

Фізичні особи-підприємці як суб'єкти господарювання. Обмеження фізичних осіб у праві на зайняття підприємницькою діяльністю.

Завдання для самостійного вивчення

1. Визначте, які з фізичних осіб можуть бути підпри­ємцями.

2. Ознайомтесь з порядком державної реєстрації фізичних осіб-підприємців.

3. Установіть обмеження для фізичних осіб-підприємців.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання. Фізичні особи-підприємці як суб'єкти гос­подарювання. Обмеження фізичних осіб у праві на зайняття підприємницькою діяльністю

Одним із видів господарських суб'єктів є громадяни- підприємці (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства).

Спеціального нормативного акту, який би встановлював правовий статус громадянина-підприємця, на сьогодні не існує.

Закон України "Про державну підтримку малого підпри­ємництва" від 19.10.00 у ст. 1 відносить фізичних осіб-при- ватних підприємців до суб'єктів малого підприємництва. Ст.ст. 50 - 54 ЦК, ст. 148 ГК встановлені відповідні положення щодо зайняття підприємницькою діяльністю фізичною особою.

Фізичні особи-підприємці - це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, необмежені законом у пра­воздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійс­нюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном, що належить їм на праві власності.

Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Гак, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян:

• військовослужбовців;

• посадових і службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

• інших категорій осіб, уповноважених здійснювати функції держави.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення строку, встанов­леного вироком суду.

Державна реєстрація громадянина, який хоче стати підприємцем, має юридичні обмеження:

1. на час державної реєстрації громадянину повинно виповнитися 18 років (цей вік може бути змінений, якщо він/вона одружені);

2. така особа повинна бути наділена повною цивільною дієздатністю.

У разі реєстрації шлюбу фізичною особою до 18-річного віку вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Крім того, цивільна дієздатність може бути надана фі­зичній особі, яка досягла 16 років і яка хоче займатися під­приємницькою діяльністю за письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування.

Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без створення юридичної особи згідно зі ст.ст. 58 ГК та 50 ЦК.

Державна реєстрація громадянина, який хоче стати підприємцем, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців".

Для проведення державної реєстрації фізична особа повинна особисто надати або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення, або через уповноважену особу надати державному реєстратору за своїм місцезнаходженням такі документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення дер­жавної реєстрації фізичної особи-підприємця (форма № 10, затверджена наказом Держпідприємництва від 20.04.07 № 54);

• копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-плагників податків та інших обов'язкових платежів;

• документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-під­приємця.

Строк державної реєстрації фізичної особи-підприємця не повинен перевищувати 2 робочих днів із дати надходження документів.

Згідно з ч. З ст. 128 ГК, громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність у таких формах:

1. безпосередньо як підприємець або через приватне під­приємство, що ним створюється;

2. із залученням або без залучення найманої праці;

3. самостійно або спільно з іншими особами.

Фізична особа-підприємець не вправі здійснювати такі види діяльності:

а) що становлять монополію держави (тобто можуть здійснюватися лише державними підприємствами), зокрема, діяльність пов'язана:

• із охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

• із проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз;

• із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у т.ч. з їх космічними запусками з будь-якою метою;

• із виробництвом біоетанолу;

б) що можуть здійснюватися лише певними видами підприємств у встановленому порядку:

• діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів (здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів");

• діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів мотор­них сумішевих із добавками на основі біоетанолу, виготовленого з біологічно відновлюваної сировини, вміст якого від 2 об'ємних відсотків або з вмістом ефіру етилтрет- бутилового (ЕТБЕ) від 5 об'ємних відсотків, здійснюється підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону України "Про підприємництво");

в) впровадження яких передбачається законом у певній організаційній формі:

• ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства);

• страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою діяльністю);

• банківська діяльність (комерційні банки, що створю­ються у формі акціонерного товариства чи кооперативного банку) тощо.

Крім того, фізична особа-підприємець повинна дотриму­ватися певних вимог закону щодо:

• ліцензування певних видів господарської діяльності;

• патентування окремих видів підприємницької діяль­ності;

• подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'яз­кових платежів;

• сплати податків та інших обов'язкових платежів;

• ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

• додержання прав і законних інтересів споживачів;

• добросовісної поведінки у сфері економічної конку­ренції;

• забезпечення найманим працівникам (у разі засто­сування найманої праці) умов, передбачених трудовим законо­давством України;

• своєчасне повідомлення державного реєстратора про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що мають відображатися в реєстраційних документах;

• дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних, протипожежних та інших вимог.

Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'я­заннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Так, ст. 52 ЦК встановлено, що фізична особа-підпри­ємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприєм­ницькою діяльністю, усім своїм майном, окрім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення, крім того, якщо така особа перебуває у шлюбі, то вона буде відповідати за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном і часткою на праві спільної сумісної власності подружжя, що їй належатиме при поділі цього майна.

Вона також може бути визнана судом банкрутом від­повідно до вимог ГК, ЦК та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом".

При цьому має бути встановлено, що боржником є фізична особа-підприємець, який нездатний виконувати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у т.ч. зобов'язання по

24

сплаті обов'язкових платежів протягом 3 місяців після настання терміну їх сплати.

Заява про порушення справи про банкрутство подається до господарського суду боржником або кредитором.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяль­ності фізичної особи-підприємця здійснюється відповідно до розділу 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Хто з фізичних осіб має право займатися підприємницькою діяльністю?

2. Який порядок державної реєстрації фізичної особи- підприємця?

3. Які існують обмеження на зайняття підприємницькою діяльністю для фізичних осіб?

Тема 1.4. Правові засади створення суб'єктів господарювання та порядок їх державної реєстрації

План

1. Свідоцтво про державну реєстрацію.

2. Види та юридичне значення дій, що пов'язуються з державною реєстрацією суб 'єктів господарювання.

Завдання для самостійного вивчення

1. Визначте зміст та правове значення свідоцтва про державну реєстрацію.

2. З'ясуйте, які юридичні дії пов'язані з державною реєстрацією суб'єктів господарювання.

3. З'ясуйте юридичне значення дій, що пов'язуються з державною реєстрацією суб'єктів господарювання.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Свідоцтво про державну реєстрацію

Свідоцтво нро державну реєстрацію юридичної особи

повинно бути оформлено та видано (надіслано рекомендованим листом із описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи.

Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій особі видається один при­мірник оригіналу установчих документів з відміткою держав­ного реєстратора про проведення державної реєстрації юри­дичної особи.

Бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб- підприємців є документами суворої звітності, мають облікову серію та номер.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:

• найменування юридичної особи;

• ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

• місцезнаходження юридичної особи;

• місце проведення державної реєстрації;

• дата проведення державної реєстрації;

• прізвище та ініціали державного реєстратора.

Питання 2. Види та юридичне значення дій, що пов'язуються з державною реєстрацією суб'єктів господа­рювання

Два основних види дій:

1. дії засновника (засновників) юридичної особи та фі­зичної особи, що має намір стати підприємцем;

2. дії державного реєстратора.

Зупинимося на основоположних діях.

Державний реєстратор на території відповідної адмі­ністративно-територіальної одиниці:

• проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фі­зичних осіб-підприємців;

• проводить резервування найменувань юридичних осіб;

• передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", у т.ч. щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;

• формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних

справ;

• здійснює оформлення та видачу свідоцтв про держав­ну реєстрацію тощо.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендо­ваного листа з описом вкладення) такі документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення держав­ної реєстрації юридичної особи;

• копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передба­чених законом;

• два примірники установчих документів;

• документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіс­лати рекомендованого листа з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення держав­ної реєстрації фізичної особи-гіідприємця;

• копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;

• документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-під­приємця.

Відомості про юридичну особу або фізичну особу-під- приємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей із відповідних реєст­раційних карток.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забез­печення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців із Єдиного державного реєстру.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Які відомості зазначаються у бланку свідоцтва про державну реєстрацію?

2. Які юридичні дії відносяться до реєстраційних?

3. У чому полягає юридичне значення юридичних реєстраційних дій?

Тема 1.5. Правове регулювання ліцензування та патентування господарської діяльності План

1. Поняття та правове значення ліцензійних умов. Порядок отримання та користування ліцензією.

2. Анулювання ліцензії.

3. Правша користування патентом та підстави його анулювання.

Завдання для самостійного вивчення

1. З'ясуйте поняття та правове значення ліцензійних умов.

2. Визначте порядок отримання та користування ліцензією.

3. Установіть підстави анулювання ліцензії.

4. Охарактеризуйте правила користування патентом та підстави його анулювання.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання І. Поняття та правове значення ліцензійних умов. Порядок отримання та користування ліцензією

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного у ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" суб'єкт господарювання зобов'язаний здійснювати певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, згідно зі встановленими для цього виду діяльності ліцензійними умовами.

Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, поло­ження якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, тех­нологічні та інші вимоги для здійснення певного виду госпо­дарської діяльності.

Ліцензійні умови та порядок контролю за їх дотри­манням затверджуються спільним наказом спеціально уповно­важеного органу з питань ліцензування та органу ліцензування.

Ліцензійні умови та зміни до них підлягають оприлюдненню у встановленому чинним законодавством України порядку і набирають чинності за 10 днів після державної реєстрації нормативно-правового акта, якщо в ньому не передбачається пізніший термін набрання чинності.

Ліцензія видається органами ліцензування, перелік яких встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.00 № 1698.

Приватний підприємець, який має намір здійснювати вид діяльності, що підлягає ліцензуванню, повинен подати до орг ану ліцензування такі документи:

1) заяву встановленого зразка про видачу ліцензії, у якій зазначається:

. прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифіка­ційний номер фізичної особи-платника податку та інших обов'язкових платежів;

• вид господарської діяльності, на здійснення якої заяв­ник має намір одержати ліцензію;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта під­приємницької діяльності.

Для окремих видів господарської діяльності, що підля­гають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії додаються також документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповнова­женого органу з питань ліцензування.

Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування і підписом відповідальної особи.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу лі­цензії чи про відмову в її видачі у строк не пізніше 10 ро­бочих днів із дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії чи про відмову надсилається замовнику в письмовій формі протягом 3 робочих днів із дати прийняття відповідного рі­шення. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії, але не раніше, як за З місяці з дати ухвалення рішення про відмову в її видачі.

Якщо ліцензіатом відмовлено у видачу ліцензії на під­ставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встанов­леним для виду господарської діяльності, зазначеної в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у її видачі.

За видачу ліцензії стягується плата, розмір і порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлені відповідною постановою Кабінету Міністрів України.

Плату за видачу ліцензії суб'єкт господарювання повинен внести після прийняття рішення про видачу ліцензії. Якщо

зо

заявник протягом ЗО календарних днів із дня послання йому повідомлення про ухвалення рішення про її видачу не подав документ, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, орган ліцензування може діяти й тоді, коли суб'єкт господарю­вання не звернувся до органу ліцензування за одержанням оформленої ліцензії.

Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше як за 3 робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Строк дії ліцензії не може бути менший від 3 років. Конкретні строки дії ліцензії залежно від видів діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Якщо суб'єкт господарювання має намір здійснювати зазначений у ліцензії вид господарської діяльності після закін­чення строку її дії, він зобов'язаний одержати нову ліцензію. При цьому нова ліцензія видається не раніше як в останній робочий день попередньо виданої ліцензії.

Питання 2. Анулювання ліцензії

Відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензія може бути анульована на таких підставах:

1. за заявою ліцензіата про анулювання ліцензії;

2. на підставі акта про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

3. на підставі рішення про скасування державної реєст­рації суб'єкта господарювання;

4. на підставі нотаріально завіреної копії про смерть фізичної особи-суб'єкга підприємницької діяльності;

5. на підставі акта про виявлення недостовірних відо­мостей у документах, поданих суб'єктом для одержання лі­цензії;

6. на підставі акта про встановлення факту передання ліцензії іншій юридичній чи фізичній особі для здійснення господарської діяльності;

7. на підставі акта про встановлення факту неподання у встановлений строк інформації про зміни зазначених у доку­ментах даних, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

8. на підставі акта про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

9. у зв'язку з неспроможністю ліцензіата забезпечити ви­конання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

Рішення про анулювання ліцензії приймається органом ліцензування протягом 10 робочих днів із дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, та надсилається ліцензіатові із зазначенням підстав для анулювання, не пізніше 3 робочих днів із дати його прийняття. Таке рішення набирає чинності за 10 днів із дня його прийняття.

Якщо анулювання ліцензії пов'язане з порушенням ліцензіатом вимог Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", то нову ліцензію ліцензіат може отримати не раніше як за рік із дати ухвалення рішення органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії.

Питання 3. Правіша користування патентом та підстави його анулювання

Торговий патент повинен бути розміщений:

• на фронтальній вітрині магазину, а в разі її відсутності - біля касового апарату;

• на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;

• на табличці - для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної торговельної мережі, а також для лотків, при­лавків та інших видів торгових точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях;

• у пунктах обміну іноземної валюти;

• у приміщеннях для надання послуг у сфері грального бізнесу та надання побутових послуг.

Торговий патент має бути відкритим та доступним для огляду.

Торговий патент є чинним на території органу, який здійснив реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності чи з яким погоджено місцезнаходження його структурного (відок­ремленого) підрозділу за місцем видачі торгового патенту цьому суб'єкту. Передача торгового патенту іншому суб'єкту під­приємницької діяльності або іншому структурному (відокрем­леному) підрозділу суб'єкта підприємницької діяльності не дозволяється.

Торговий патент, виданий для здійснення торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазин, розвозки тощо), дійсний на території України.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які придбали спеціальний торговий патент, ведуть бухгалтер­ський облік відповідно до законодавства з урахуванням особ­ливостей, визначених Податковим кодексом України.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Що таке ліцензійні умови?

2. Які ви знаєте органи ліцензування?

3. Які документи подаються для отримання ліцензії?

4. Які підстави анулювання ліцензії?

5. Які встановлені правила для користування торговим патентом?

6. На яких підставах торговий патент може бути анульо­ваний?

Тема 1.6. Правове становище господарських товариств План

1. Правове становище товариства з обмеженою відпо­відальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

2. Особливості правового становища повного товариства.

3. Правове становище командитного товариства.

Завдання для самостійного вивчення

1. Визначте правове становище товариства з обмеженою відповідальністю.

2. Охарактеризуйте порядок створення та діяльності това­риства з додатковою відповідальністю.

3. Ознайомтеся з особливостями правового статусу пов­ного товариства.

4. Визначте правове становище командитного товариства.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Правове становище товариства з обме­женою відповідальністю, товариства з додатковою відпо­відальністю

Товариства з обмеженою відповідальністю - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм май­ном; учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх внесків.

Основні риси:

1. різновид господарського товариства - об'єднання капі­талів;

2. спеціальне регулювання: ГК України (ч. З ст. 80), ЦК України (ст.ст. 140 - 150), Закон України "Про господарські товариства" (ст.ст. 50 - 64);

3. наявність статусу юридичної особи;

4. установчий документ - статут;

5. вимоги до майнової бази:

а) складу - статутний фонд (капітал) і резервний фонд (щонайменше 25 % від статутного фонду);

б) поділ статутного фонду на частки, розмір яких ви­значений установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);

в) мінімальний розмір статутного фонду - сума, екві­валентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою на момент створення товариства;

г) законодавча вимога підтримувати чисті активи ТОВ па рівні не менше, ніж розмір статутного фонду/капіталу;

6. відповідальність товариства за власними зобов'язан­нями усім своїх майном;

7. відсутність в учасників товариства субсидіарної май­нової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки;

8. наявність в учасників, які не повністю сплатили свої вклади, додаткової відповідальності за борги товариства у ме­жах вартості несплаченої частини вкладу у випадках, передба­чених статутом товариства;

9. органи управління та контролю ТОВ:

а) обов'язкові:

• вищий орган - збори учасників;

• виконавчий орган - дирекція або одноособовий

директор;

б) контрольний орган і ревізійна комісія чи ревізор - необов'язковий орган, якщо закон не вимагає іншого;

10. збори учасників товариства: а) виключна компетенція:

визначення основних напрямів діяльності товари­ства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

створення та відкликання виконавчого органу това­риства;

визначення форм контролю за діяльністю това­риства, створення та визначення повноважень відповідних конт­рольних органів;

затвердження річних звітів і бухгалтерських балан­сів, розподіл прибутку та збитків товариства;

вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

виключення учасника з товариства;