Розрахунок ставки 1-го розряду відбувається в такому порядку.

1. Розраховується мінімальна погодинна тарифна ставка для погодинників, які працюють у нормальних умовах, діленням прийня­тої мінімальної місячної тарифної ставки для цього підприємства на встановлену середньомісячну тривалість робочого часу. Остан­ня встановлюється законом.

2. Здійснюється вертикальна диференціація ставок 1-го розряду згідно з умовами диференціації оплати між погодинниками і від­рядниками та диференціації ставок за видами робіт. Далі будується тарифна сітка. Зазвичай використовується шести-розрядна тарифна сітка зі співвідношенням ставок крайніх розря­дів 1:1,8.

Слід зазначити, що орієнтовні тарифні ставки наводяться в ге­неральній тарифній угоді, що укладається один раз на рік за пого­дженням Кабінету Міністрів України з Українською спілкою про­мисловців і підприємців та профспілковими організаціями України, і в галузевій тарифній угоді. Тарифні ставки генеральної та галузе­вої тарифних угод є мінімальними гарантіями оплати праці. Під­приємства, які застосовують тарифну систему оплати праці, мо­жуть орієнтуватися на них як на мінімальні, але, зазвичай, встанов­люють тарифні ставки, більші за рекомендовані, виходячи з фінансових можливостей підприємства. На основі тарифної системи оплати праці створюються погодинна та відрядна форми оплати праці.

9.6. Доплати і надбавки

Змінна частина заробітної плати містить такі елементи, як до­плати і надбавки. Кожний елемент заробітної плати виконує свої функції. Доплати і надбавки пов’язані з особливими умовами праці. Вони мають стабільний характер і встановлюються для конкретно­го працівника.

За характером виплат доплати і надбавки поділяють на компен­саційні і стимулюючі.

Компенсаційні виплати (за умови праці, роботу в нічний час, тощо) визначаються підприємством самостійно, але не нижче роз­мірів, установлених законодавством.

Стимулюючі витати (доплати і надбавки за високу кваліфіка­цію, професійну майстерність, роботу з меншою чисельністю, пре­мії, винагороди тощо) визначаються підприємством самостійно і здійснюються ним у межах фінансових можливостей.

Всі види компенсаційних доплат і надбавок можна розділити на дві групи:

• доплати, які не мають обмежень за сферами трудової діяльно­сті і зазвичай є обов’язковими для підприємств усіх форм власнос­ті (робота у вихідні та святкові дні, у понаднормовий час, непов­нолітнім працівникам з оглядку на скорочення їхнього робочого дня робітникам, що виконують роботи нижче присвоєного їм тарифно­го розряду);

• доплати в певних сферах праці. Одні з них встановлюються для того, щоб компенсувати додаткову роботу, не пов’язану безпо­середньо з основними функціями працівника, інші - за несприятли­ві умови праці.

Окрім названих вище, до стимулюючих доплат і надбавок від­носять: доплати за суміщення посад; за розширення зон обслуговуван­ня, збільшення обсягу виконуваних робіт; за виконання обов’язків відсутнього працівника та ін.

Умови й розміри доплат регулюються підприємством самостій­но. Доплати і надбавки регулюються в галузевих угодах, відобра­жаються в колективних угодах, що укладаються на підприємствах. Доплати і надбавки доцільно встановлювати на певний термін, оскільки є можливими зміни ставлення працівника до праці; умов праці; джерел коштів на оплату праці. Розмір доплат і надбавок найчастіше визначається відносно посадового окладу або тарифної ставки за відпрацьований час. Але підприємство може встановлю­вати їх і в абсолютній сумі — у рівних розмірах для всіх працівників, або диференційовано. Розміри доплат і надбавок повинні коректу­ватися в разі зміни окладів або ставок з урахуванням надбавок.