1. Охарактеризуйте сутнкть та необхщнкть державного кредиту.

З'ясування сутності державного кредиту відбувається у таких аспектах:

— за економічним змістом;

— матеріально-речовим втіленням;

— формою прояву;

— юридично-правовим статусом.

Як економічна категорія державний кредит — сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами (фізичними та юридичними особами) та нерезидентами (у тому числі іноземними державами й міжнародними фінансовими інституціями), з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора і гаранта).

У класичному розумінні державний кредит безпосередньо обслуговує економічні інтереси держави, опосередковує зв'язки між державним бюджетом і всіма сферами економіки і при цьому держава, зазвичай, відіграє роль позичальника, а юридичні і фізичні особи — роль кредиторів.

Матеріально речовим втіленням державного кредиту є рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Особливістю такого руху є те, що кошти, які мобілізуються за допомогою державного кредиту, не формують окремого фонду, а перерозподіляються, як правило, через бюджет. Тобто державний кредит забезпечує формування і використання централізованих грошових фондів держави. З одного боку, держава мобілізує вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб у тимчасове користування; а з іншого — ціною позикового капіталу для держави є відсоток за позикою, джерелом сплати якого виступають кошти бюджету.

Конкретними формами прояву державного кредиту є державні позики (забезпечені випуском цінних паперів чи залучені на підставі угод) та гарантії. На відміну від державних позик, які відразу впливають на величину централізованого грошового фонду — бюджету, гарантування погашення зобов'язань не обов'язково призводить до зміни останнього. Якщо боржник своєчасної в повному обсязі розрахувався за своїми зобов'язаннями, то гарант (у нашому випадку держава) не несе будь-яких додаткових витрат.

За юридично-правовим статусом державний кредит можна трактувати як врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів державою або сукупність особливих фінансових правовідносин, передбачених нормативно-правовими актами, що обумовлюються політико-економічними прерогативами держави у процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, платності і строковості. Юридичною основою державних позик є договір/угода.

У традиційному розумінні державний кредит виникає як реакція на бюджетні дефіцити, зумовлені неекономним, нераціональним використанням коштів, або додатковими з економічних, соціальних і політичних причин державними видатками, що виходять за межі фіскальних можливостей оподаткування.

Саме тому об'єктивна необхідність використання державного кредиту для задоволення суспільних потреб зумовлена постійною суперечністю між обсягом цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок коштів єдиного централізованого фонду держави — бюджету.

2. Пояснпъ в яких якостях може виступати держава при державному кредиті. Охарактеризуйте стан державного гарантованого боргу в Україні

Однією з ланок загальнодержавних фінансів України є державний кредит як сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора і гаранта. Переважно держава виступає в ролі боржника і позичальника, при цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, які використовуються для задоволення державних потреб. Держава може виступати в ролі кредитора, надаючи позики юридичним і фізичним особам, а також гаранта в тих випадках, коли бере на себе відповідальність за погашення позик та виконання інших зобов'язань, які взяли фізичні та юридичні особи.

Державний та гарантований державою борг України станом на 28 лютого 2011 р. склав 445 млрд 739 млн 220,68 тис. грн або 56 млрд 204 млн 272,07 тис. дол., в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг - 291 млрд 065 млн 729,02 тис. грн (65,3% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 36 млрд 701 млн 139,73 тис. дол.; державний та гарантований державою внутрішній борг - 154 млрд 673 млн 491,66 тис. грн (34,7%) або 19 млрд 503 млн 132,34 тис. дол. Про це повідомляє прес-служба Міністерства фінансів.

Державний борг України становив 336 млрд 516 млн 625,22 тис. грн (75,5%) або    42 млрд 432 млн 146,60 тис. дол. Державний зовнішній борг становив 195 млрд 588 млн 384,96 тис. грн (43,88%) або 24 млрд 662 млн 184,27 тис. дол. Державний внутрішній борг становив 140 млрд 928 млн 240,26 тис. грн (31,62%) або 17 млрд 769 млн 962,33 тис. дол.

Гарантований державою борг України склав 109 млрд 222 млн 595,46 тис. грн (24,50%) або 13 млрд 772 млн 125,47 тис. дол., в тому числі: гарантований зовнішній борг - 95 млрд 477 млн 344,06 тис. грн (21,42%) або 12 млрд 038 млн 955,46 тис. дол.; гарантований внутрішній борг - 13 млрд 745 млн 251,40 тис. грн  (3,08%) або 1 млрд 733 млн 170,01 тис. дол.

Протягом січня-лютого 2011 р. сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 13 млрд 503 млн 810,49 тис. грн (3,12%), в основному, за рахунок зростання курсів іноземних валют до гривні, довипуску ОЗДП 2010 р. в обсязі 100 млн дол., випуску ОЗДП 2011 р. в обсязі 1,5 млрд дол.

Державний зовнішній борг збільшився на 13 млрд 775 млн 280,97 тис. грн (7,58%), державний внутрішній борг зменшився на 733 млн 857,80 тис. грн (0,52 %).

Гарантований державою борг України збільшився на 462 млн 387,32 тис. грн (0,43%).

3. Поясшть та охарактеризуйте функцп державного кредиту.

Як фінансова категорія державний кредит виконує дві функції фінансів — розподільну і контрольну.

За допомогою розподільної функції державного кредиту забезпечується формування коштів єдиного централізованого фонду держави — бюджету, а інколи (рідко) і державних цільових фондів. Як позичальник, держава акумулює додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні внутрішні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і разом з тим другим після податків методом фінансування витрат бюджету. Зокрема, частка внутрішнього боргу в загальній сумі державного боргу становить: у США — 86 %, у Великій Британії — 92, в Італії — 96, у Німеччині — 61, у Данії — 74, в Австрії — 71 %. Окрім цього, розподільна функція державного кредиту дає можливість більш рівномірно розподілити у часі і між поколіннями податковий тягар. Цей ефект особливо посилюється у випадку фінансування за рахунок запозичених коштів витрат капітального характеру, що мають загальносуспільне призначення.

Контрольна функція державного кредиту органічно поєднується із контрольною функцією фінансів, однак має свої специфічні риси, породжені особливостями цієї категорії та її внутрішньою сутністю. Вона забезпечує контроль у процесі залучення державних позик і розміщення позикових коштів, дає можливість контролювати напрями та цільове використання позик, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків, проводити моніторинг і забезпечувати платоспроможність та ліквідність держави.

Окрім розподільної та контрольної функцій, державному кредиту притаманна регулююча функція. Держава, свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, може проводити певну фінансову політику. Розміри державного кредиту, його форми, методи розміщення і погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі процеси економічного життя держави: рівень оподаткування і масштаби бюджетного фінансування, економічне зростання і розподіл доходів, бюджетний дефіцит і розмір грошової маси в обігу (що тісно пов'язано з темпами інфляції), звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції, рівень споживання і нагромадження, баланс поточних зовнішніх рахунків, міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг держави.

4. Назвпь та охарактеризуйте основні передумови розмщення державних позик.

Випуск державних позик ґрунтується на таких передумовах:

— наявність кредиторів, котрі мають тимчасово вільні кошти;

— довіра кредиторів до держави;

— зацікавленість кредиторів у наданні позик державі;

— можливість держави своєчасно та повністю повернути борг і виплатити дохід.

Вихідною передумовою є наявність кредиторів, без цього випуск позик безглуздий. Довіра кредиторів до держави може бути високою або низькою, однак феномен держави полягає в тому, що вона практично ніколи не може повністю втратити довіру. При цьому довіра до неї завжди вища, ніж до інших емітентів — юридичних осіб. Цей чинник надійності становить основну зацікавленість кредиторів.

Найважливіший чинник державних запозичень — можливість своєчасного та повного повернення боргів і виплати доходу, що забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і зацікавленість у наданні їй позик. Головна умова при цьому — забезпечення боргів, що, у свою чергу, досягається за допомогою зароблених на залучених коштах доходів.

5. Назвпъ та охарактеризуйте основні джерела погашения державного боргу.

Джерелами погашення державних запозичень вважаються:

— доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

— додаткові надходження від податків;

— економія коштів від зменшення видатків;

— емісія грошей;

— залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найреальнішим джерелом є доходи, отримані від інвестування позичених коштів. Вони найповніше відображають сутність і принципи кредиту та забезпечують фінансову стабільність.

Надходження від збільшення податків або економія від зменшення видатків — також реальні джерела, однак тут е певні обмеження. Якщо збільшення податкових надходжень досягається шляхом розширення податкової бази внаслідок використання позик, то це цілком прийнятно. Однак якщо є потреба введення з метою покриття заборгованості нових податків чи збільшення ставок діючих (аналогічно зменшення видатків для економії коштів), то ліпше це зробити одразу, а не випускати позику, адже за позикою треба виплачувати дохід, тобто збільшення податків під час повернення боргу буде більшим, ніж у момент випуску позики. Аналогічно скорочення видатків у майбутньому має бути більшим, ніж нині.

Емісія грошей — фіктивне джерело погашення боргу, оскільки вона призводить до інфляції, яка знецінить повернені державою кредиторам кошти. Тому якщо немає реальних джерел погашення боргу, доцільно одразу використати грошову емісію з метою покриття бюджетного дефіциту, ніж випускати позики, для погашення яких у майбутньому доведеться друкувати більше грошей, тобто рівень інфляції буде менший, ніж у майбутньому.

Погашення старих боргів шляхом випуску нових позик (рефінансування) зумовить збільшення державного боргу. Таке джерело може застосовуватись тільки як разове. Якщо воно використовується постійно, то це так звана фінансова піраміда.

6. Якими видами щнних паперів оформляються державні позики в Україні? Охарактеризуйте процедуру розміщення державних позик.

Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов’я­заннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов’язан­ня держави, за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість — зазначену суму боргу — і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю облігації становить курсову різницю. Казначейські зобов’я­зання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів чи на дисконтній основі. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові — казначейські ноти), облігаціями — середньо- та довгострокові.

Розміщення облігацій здійснюється, виходячи з поточних потреб фінансування Державного бюджету України. Міністерством фінансів можуть встановлюватись обмеження на загальний обсяг розміщення облігацій, у тому числі на обсяг їх розміщення за неконкурентними заявками (неконкурентна заявка - заявка з визначенням кількості облігацій, у якій рівень дохідності їх придбання не зазначається).

Розміщення облігацій здійснюється за критерієм дохідності та має такі форми:

аукціонний продаж облігацій;

продаж облігацій за фіксованим рівнем дохідності.

Процедура:

Розміщення облігацій здійснюється на підставі повідомлення про розміщення облігацій внутрішніх державних позик (додаток 1), яке формує Міністерство фінансів і передає Національному банку на паперових та/або електронних носіях не пізніше одного робочого дня до дати його проведення.

Національний банк протягом двох годин у день отримання від Міністерства фінансів повідомлення про розміщення облігацій внутрішніх державних позик (додаток 1) надсилає його разом із супровідним листом (додаток 2) учасникам розміщення облігацій за допомогою задачі "ЛІГА" системи "ОВДП-online". Якщо до кінця робочого дня залишилося менше ніж дві години, то Національний банк має право надсилати це повідомлення наступного робочого дня.

Розміщення облігацій розпочинається не пізніше ніж за чотири години до закінчення робочого дня Національного банку.

Заявка (скоригована заявка) на придбання облігацій внутрішніх державних позик (додаток 3 та додаток 4), що подається учасником розміщення облігацій, є його офіційною пропозицією на придбання облігацій на умовах, визначених Міністерством фінансів у повідомленні про розміщення облігацій внутрішніх державних позик За умови подання заявки учасник розміщення облігацій бере на себе зобов'язання (у разі задоволення його заявки) перерахувати в установлений термін кошти за облігації на рахунок, визначений Національним банком, а в разі порушення цього терміну погоджується на застосування до нього заходів впливу. У разі проведення аукціонного продажу облігацій його учасникам надається право на подання конкурентних та неконкурентних заявок.

У разі продажу облігацій за фіксованим рівнем дохідності його учасники подають лише неконкурентні заявки. Учасники розміщення облігацій надсилають до Національного банку за допомогою задачі "ЛІГА" системи "ОВДП-online":

заявки на придбання облігацій внутрішніх державних позик (додаток 3);

скориговані заявки на придбання облігацій внутрішніх державних позик (додаток 4) у разі подання конкурентних заявок на другому етапі розміщення облігацій. Заявки, які подають учасники розміщення облігацій, акумулюються та зберігаються до кінцевого терміну їх надходження у зашифрованому вигляді.

Після закінчення терміну надходження заявки розшифровуються та обробляються за допомогою задачі "ЛІГА" системи "ОВДП-online". Заявки, що надійшли від учасників розміщення облігацій після кінцевого терміну їх надходження, не приймаються.

Кількість заявок від одного учасника розміщення облігацій не обмежується. У разі подання учасниками розміщення облігацій заявок у два етапи скоригованим заявкам надаються нові номери. На підставі заявок, які допущені до участі в розміщенні облігацій, за допомогою задачі "ЛІГА" системи "ОВДП-online" формуються:

зведена відомість конкурентних заявок (додаток 5);

зведена відомість неконкурентних заявок (додаток 6);

аналітична таблиця, що характеризує можливі варіанти задоволення заявок учасників розміщення облігацій (додаток 7).

Національний банк надсилає до Міністерства фінансів зазначені аналітичні матеріали електронною поштою в захищеному вигляді разом із супровідним листом (додаток 8). Якщо заявок на участь у розміщенні облігацій немає, то аналітичні матеріали не надсилаються.

Міністерство фінансів одноосібно визначає обсяги залучення коштів від розміщення облігацій та граничний рівень дохідності за ними.

Міністерство фінансів за умови прийняття рішення щодо здійснення розміщення облігацій надсилає до Національного банку засобами електронної пошти доручення на задоволення заявок на придбання облігацій внутрішніх державних позик (додаток 11).

Міністерство фінансів у разі прийняття рішення не здійснювати розміщення облігацій (немає заявок на придбання облігацій, жодна із заявок не може бути задоволена або можливі обсяги залучення коштів є незначними) оформляє доручення щодо нездійснення розміщення облігацій внутрішніх державних позик (додаток 12) і надсилає його до Національного банку засобами електронної пошти. Національний банк на підставі цього доручення за допомогою задачі "ЛІГА" системи "ОВДП-online" надсилає учасникам розміщення облігацій повідомлення про те, що Міністерство фінансів прийняло рішення не здійснювати розміщення облігацій внутрішніх державних позик (додаток 13).

Угода про купівлю/продаж облігацій між Міністерством фінансів та учасником розміщення облігацій уважається укладеною з часу отримання учасником розміщення облігацій інформації про задоволення своїх заявок.

7. Як Ви розумкте управлшня державним боргом, на яю органи покладено управлшня державним боргом Украши?

Управління державним боргом — комплекс заходів, що здійснюються державою в особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

У широкому розумінні управління державним боргом передбачає формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у ролі позичальника і гаранта, що потребує комплексного підходу, координації грошово-кредитної (монетарної) та фіскальної політики, узгоджених взаємовідносин уряду та Національного банку з питань боргової політики; розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря у контексті переходу від антикризового менеджменту (тобто реструктуризації боргових зобов'язань) до стратегічного боргового менеджменту із застосуванням інструментів активного управління державним боргом. Управління боргом у вузькому розумінні варто розглядати як сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщенням боргових зобов'язань держави, наданням гарантій, а також проведенням операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

— пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду мінімізації вартості боргу;

_ недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

— забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

— визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження макрофінансової рівноваги;

— забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку.

Управління державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь:

— Кабінет Міністрів України;

— Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу);

— Національний банк України;

— Державне казначейство України.

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.

На Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладено такі функції:

— розроблення стратегії та боргової політики держави;

— розрахунок планових показників, а також проведення моніторингу державного боргу;

— визначення доцільності залучення коштів на внутрішніх та зовнішніх ринках капіталів;

— аналіз і супроводження кредитних проектів та визначення доцільності укладення гарантійних угод.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" від 22 січня 2001 р. № 42 Департамент відповідає за:

— оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу;

—- підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюджету за операціями, пов'язаними з державним боргом.

8. Яю Ви знаете види класифжацш державного боргу? Поясшть.

Відповідно до нової бюджетної класифікації України державний борг, як і фінансування бюджету, класифікується за типом кредитора й типом боргового зобов’язання. Класифікація боргу за типом кредитора залежить від типу утримувача або власника боргового зобов’язання - внутрішнього чи зовнішнього. Відповідно розрізняють внутрішній і зовнішній борг. Внутрішній борг складається із заборгованості за позиками, одержаними із сектору державного управління, заборгованості органам грошово-кредитного регулювання та іншим банківським установам, заборгованості іншим фінансовим установам, нефінансовому приватному сектору й домашнім господарствам. Зовнішній борг складається з видів боргових зобов’язань, аналогічних зовнішнім джерелам покриття дефіциту бюджету. Класифікація боргу за типом боргового зобов’язання розрізняє заборгованість за довгостроковими, середньостроковими, короткостроковими зобов’язаннями та векселями (на термін, не менший від одного року) та іншими внутрішніми й зовнішніми зобов’язаннями у структурі непогашеного внутрішнього й зовнішнього боргу. Державний борг можна класифікувати (розглядати) й за іншими критеріями. Наприклад, за формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії. Державні запозичення -залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, який діє через Міністерство фінансів України, грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов’язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності й повернення. Розрізняють державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод із резидентами України про позику й випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; та державне зовнішнє запозичення, яке здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику й випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державна гарантія -- зобов’язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора в разі невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов’язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності. Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій і запозичень можуть бути: -- випуск (емісія) державних цінних паперів; -- укладення угод про позику та гарантійних угод; -- інші способи, передбачені законодавством України. При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, котрий стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов’язань позичальника, за якими держава була гарантом. За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній валюті та борг у іноземній валюті. Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються (випускаються) цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг у іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів іноземних держав, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов’язань на міжнародних ринках капіталів. Залежно від терміну залучення коштів розрізняють короткостроковий борг (із терміном погашення до 1 року), середньостроковий (від 1 до 5 років), довгостроковий (5 років і більше). Державний борг можна поділити також на: -- капітальний, що включає всю сукупність боргових зобов’язань держави на певну дату; -- поточний, який складається із платежів за зобов’язаннями, котрі позичальник повинен погасити у звітному періоді.

9. Охарактеризуйте методи коригування позиково! полпики.

Існують такі способи коригування позикової політики:

• конверсія;

• консолідація;

• уніфікація;

• обмін за регресивним співвідношенням;

• відстрочка погашення;

• реструктуризація;

• анулювання.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація — це передання зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики.

Уніфікація являє собою об’єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає не що інше, як часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться.

Реструктуризація — це використання у комплексі повністю чи частково зазначених вище методів.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

10. Охарактеризуйте стан державного боргу Украши.

За станом на 31 грудня 2010 року державний та гарантований державою борг України становив 432.235.410,19 тис.грн. або 54.289.336,46 тис.дол.США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг – 276.745.560,73 тис.грн. (64,03% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 34.759.606,70 тис.дол.США; державний та гарантований державою внутрішній борг – 155.489.849,46 тис.грн. (35,97%) або 19.529.729,76 тис.дол.США.

Державний борг України становив 323.475.202,05 тис.грн. (74,84%) або    40.628.911,14 тис.дол.США.

Статтею 10 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлений граничний розмір державного боргу України в сумі 315.715.906,3 тис.грн.

Перевищення фактичного обсягу державного боргу над граничним становить 7.759.295,75 тис.грн. і спричинене здійсненням державних запозичень відповідно до статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та постанови Кабінету Міністрів України 12.05.2010 №368 «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість».

Державний зовнішній борг становив 181.813.103,99 тис.грн. (42,06%) або 22.835.965,17 тис.дол.США. Державний внутрішній борг становив 141.662.098,06 тис.грн. (32,77%) або 17.792.945,97 тис.дол.США.

Гарантований борг України становив 108.760.208,14 тис.грн. (25,16%) або 13.660.425,32 тис.дол.США, в тому числі: гарантований зовнішній борг – 94.932.456,74 тис.грн. (21,96%) або 11.923.641,53 тис.дол.США; гарантований внутрішній борг – 13.827.751,40 тис.грн. (3,20%) або 1.736.783,79 тис.дол.США.

Протягом 2010 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 114.331.288,49 тис.грн. (35,96%)

 При цьому, державний борг України збільшився на 96.478.895,59 тис.грн. (42,50%), в тому числі: державний зовнішній борг збільшився на 45.886.874,30 тис.грн. (33,76%) в основному за рахунок отримання двох траншів позики Міжнародного валютного фонду (на суму 16,05 млрд.грн.), випуску облігацій зовнішньої державної позики (на суму 19,8 млрд.грн.), комерційної позики VTB банку (на суму 15,8 млрд.грн.), державний внутрішній борг збільшився на 50.592.021,29 тис.грн. (55,55%) в основному за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики для фінансування державного бюджету та поповнення Стабілізаційного фонду (на суму 39,8 млрд.грн.), збільшення статутних капіталів Укрексімбанку, НАК «Нафтогаз України» та Державної іпотечної установи (на суму 15,8 млрд.грн.), а також для відшкодування сум податку на додану вартість (на суму 16,4 млрд.грн.).

Гарантований державою борг України збільшився на 17.852.392,90 тис.грн. (19,64%), що пов’язано з випуском зовнішніх єврооблігацій «ФІНІНПРО» для фінансування заходів, пов’язаних з проведенням Євро-12 (на суму 4,5 млрд.грн.), отриманням Укравтодором кредиту від VTB CAPITAL (на суму 3,5 млрд.грн.) та отриманням траншів позики Міжнародного валютного фонду (на суму 11,1 млрд.грн.).

11. Визначте сутнють та необхщнкть фшанив шдприемств.

Фінанси підприємств — це сукупність обмінно-розподільних відносин, що виникають на підприємстві в процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів, здійснення витрат, отримання і розподілу доходів.

Фін відносини комерц організацій і п-в будуються на наступних принципах:

1) принцип господарської самостійності;

2) принцип самофінансування;

3) принцип матеріальної зацікавленості;

4) принцип забезпечення фін резервами;

5) принцип фін відповідальності.

Економічну сутність фінансів підприємств розкриває сукупність грошових відносин, які виникають у суб'єктів господарювання у процесі їх створення і здійснення ними виробничо-фінансової діяльності. Це грошові відносини:

між підприємствами та їх засновниками, які виникають при формуванні статутного фонду (капіталу) — одержання грошей з державного бюджету, надходження пайових внесків та ін.

між підприємствами та іншими суб'єктами господарювання (постачальниками, покупцями, будівельними та іншими організаціями), що виникають у процесі купівлі-продажу продукції, надання послуг тощо;

між підприємствами та різноманітними ланками фінансово-кредитної системи щодо внесків у ці ланки (бюджет, централізовані фонди тощо) різних видів податків та платежів і отримання з них коштів на різні цілі;

між підприємством і зайнятими на ньому працівниками з приводу формування фонду оплати праці, її виплати, матеріального заохочення; виплати дивідендів за акціями, а також стягнення грошей за завдані збитки і утримання податків;

у межах підприємств, які виникають при розподілі отримуваних доходів і накопичень, формуванні різноманітних фондів грошових коштів.

Грошові кошти, які є в розпорядженні п-ва можна поділити на кілька груп залежно від джерел їх створення:

1. привласнені кошти:

- статутний капітал;

- страхові відшкодування;

- кошти міжнародної технічної допомоги;

- кошти та кредити, отримані без вимоги їх повернення;

- бюджетні кошти, передані в розпорядження п-вам.

2. власні кошти:

- амортвідрахування;

- прибуток.

3. залучені кошти:

- тимчасово вільні кошти резервів;

- перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською;

- інші види заборгованості.

4. позичені кошти:

- кредити банків;

- лізинг;

- комерц кредит;

- кошти, що надходять з бюджету та міністерств на умовах їх повернення.

Призначення фінансів підприємств — забезпечувати фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб'єктів господарювання, розширювати їх виробничі фонди (основні й оборотні), активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.

12. Охарактеризуйте функци фшанс1в шдприемств.

Фінанси підприємств як економічна вартісна категорія у процесі відтворення виявляються через дві головні функції: розподільчу і контрольну.

Розподільча функція фінансів. Валовий внутрішній продукт, що виробляється у країні, призначений для споживання учасниками процесу виробництва та ін. Проте перед споживанням він обов'язково має бути розподілений між державою, підприємствами і населенням. Розподіл ВВП, утворюваного у сфері матеріального виробництва, відбувається передусім на підприємствах та інших суб'єктах господарювання за допомогою фінансів із застосуванням їх розподільчої функції.

Ця функція фінансів підприємств виявляється в розподілі отримуваних суб'єктами господарювання виручки, інших доходів і накопичень за відповідними напрямками. Так, отримуваний виторг спрямовується насамперед на відшкодування вартості використаних у процесі виробництва засобів виробництва. її залишок — валовий дохід — розподіляється на фонд оплати праці працівників сфери матеріального виробництва і чистий дохід (прибуток). Частина чистого доходу (прибуток) спрямовується передусім на сплату відповідних податків і платежів до бюджету, а частина, що залишилась, — на створення резервів і фондів підприємства.

Іншими словами, при розподілі отримуваних доходів і накопичень за допомогою розподільчої функції фінансів на підприємствах утворюються фонди і резерви, які реально використовуються.

Наявність розподільчої функції виокремлює фінанси зі сфери дії грошей і перетворює їх на самостійну економічну категорію, інструмент розподілу та перерозподілу доходів і накопичень, формування відповідних фондів і резервів. Іншими словами, існує розподільча функція фінансів підприємств об'єктивно і в умовах ринкової економіки. Через неї фінанси здійснюють первинний розподіл і перерозподіл ВВП, який створюється у сфері матеріального виробництва шляхом формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, які використовуються на потреби держави і підприємств.

Контрольна функція фінансів підприємств. Ця функція виявляється в контролі за виконанням підприємствами обсягів виробництва і продажу продукції, отриманням прибутку, формуванням і цільовим використанням фондів коштів, фінансових ресурсів підприємств.

Фінансовий контроль охоплює всі аспекти господарської діяльності підприємств, включаючи розподіл, перерозподіл, створення і використання всіх видів ресурсів.

Фінансовий контроль — це контроль гривнею за формуванням та раціональним використанням матеріальних і фінансових ресурсів на кожному підприємстві та в народному господарстві країни загалом. Мета контролю полягає в перевірці збереження і правильності витрачання матеріальних та фінансових ресурсів згідно з чинним законодавством і нормативними документами, а також у виявленні та попередженні порушень при їх використанні.

Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю підприємств здійснюють органи управління і відомства всіх рівнів за різними напрямками:

• державні структури — щодо отримання прибутку, правильності вирахування і своєчасності сплати податків та платежів у бюджет і централізовані позабюджетні фонди;

• установи банків — щодо порядку кредитування і здійснення розрахунків підприємств.

При цьому контроль за діяльністю підприємств пов'язаний із застосуванням різних санкцій і стимулів, які сприяють поліпшенню і підвищенню ефективності роботи підприємств.

Фінансовий контроль за господарською діяльністю підприємств і господарських організацій зумовлюється необхідністю співвіднесення витрат з результатами виробництва за допомогою грошей, вартісного (грошового) обліку.

Найбільший ефект фінансовий контроль забезпечує на базі госпрозрахунку, згідно з яким витрати підприємств безпосередньо залежать від їх доходів, а фінансовий стан — від результатів діяльності. Цим фінансовий контроль сприяє зміцненню госпрозрахунку, підвищенню дохідності та ефективності функціонування підприємств.

Крім двох основних функцій — розподільчої і контрольної — в економічній і фінансовій літературі наводяться й інші функції фінансів підприємств: забезпечувальна, стимулююча, регулююча, формування грошових фондів, їх використання та ін. Ці функції, на наш погляд, не мають економічного змісту та самостійності, а є кінцевою метою здебільшого розподільчої функції. Наприклад, регулювання в економіці — це процес, який передбачає, з одного боку, розподіл частини певного фонду вищого рівня (бюджету) між його нижчими ланками з метою виведення останніх на потрібний рівень, тобто регулювання здійснюється через розподіл. Грошові фонди формуються також шляхом розподілу відповідних доходів і накопичень підприємств.

Таким чином, до наведених додаткових функцій фінансів підприємств слід підходити критично, виходячи з їх внутрішнього змісту і пов'язуючи з основними функціями: розподільчою і контрольною.

13. Поясшть основн1 завдання фшансово! роботи на пщприемствь

Фінансова робота — це система економічних заходів визначення фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для забезпечення виконання планів економічного і соціального розвитку підприємств, контролю за їх цільовим та ефективним використанням.

До основних завдань фінансової роботи належать:

• мобілізація фінансових ресурсів у розмірі, необхідному для підтримки нормального виробничого процесу і розширення виробничих фондів в обсягах, встановлених планами;

• пошук шляхів збільшення прибутку і підвищення рентабельності виробництва;

• своєчасне виконання зобов'язань перед ланками фінансово-кредитної системи, зокрема:

- перед бюджетом — зі сплати встановлених податків і платежів;

- перед централізованими позабюджетними фондами — зі сплати встановлених платежів;

- перед банками — з повернення кредитів і сплати відсотків за ними;

• своєчасне виконання зобов'язань перед постачальниками з оплати товарно-матеріальних цінностей, перед працівниками — з оплати праці;

• контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обороту;

• контроль за раціональним і цільовим використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства складається з таких етапів:

• фінансового планування і прогнозування;

• оперативної фінансової роботи;

• аналізу фінансової діяльності і контролю за нею.

Фінансове планування і прогнозування як одна з найважливіших функцій управління господарством передбачає складання фінансових планів (включаючи кредитні і касові) та інші фінансово-економічні розрахунки з визначення витрат і джерел їх покриття в різних сферах діяльності підприємства.

Фінансове планування на підприємствах практично полягає у визначенні розмірів виручки від реалізації продукції, наданні послуг на сторону і кінцевих результатів діяльності підприємства, розподілі отриманих доходів за відповідними каналами, встановленні потреби в оборотних активах, капітальних вкладеннях, капітальному ремонті тощо і джерелах їх покриття, складанні фінансового плану (балансу доходів і витрат). Крім того, фінансова діяльність передбачає складання кошторисів з утримання дитячих закладів, підготовки кадрів, використання фондів економічного стимулювання і спеціального призначення тощо, розробку й доведення до виробничих підрозділів та різних служб господарства лімітів витрат, норм витрат матеріалів та цінностей, розробку та впровадження різноманітних заходів збільшення грошових доходів і накопичень, а також підвищення ефективності виробництва.

Оперативна фінансова робота передбачає комплекс заходів з мобілізації фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції, розрахунків та своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, централізованими фондами, постачальниками, працівниками підприємства тощо. Поточна фінансова робота виражається у своєчасності документального оформлення продукції, що продається, стягненні оплати за неї з покупців, стягненні простроченої дебіторської заборгованості, отриманні коштів у порядку відшкодування за втрачене майно, кредитів банку, а також у перерахуванні платежів до бюджету, органам страхування, погашенні позик банку і відсотків за ними, здійсненні розрахунків з постачальниками, отриманні коштів на оплату праці та інші господарські розрахунки тощо.

Аналіз фінансової діяльності і контроль за нею на підприємстві полягає в перевірці виконання фінансових, кредитних і касових планів, цільового використання коштів, платоспроможності підприємства, своєчасності та повноти виконання фінансово-кредитних операцій, аналізу балансів і звітів (місячних, квартальних, річних).

Фінансовий контроль за діяльністю підприємства протягом року має на меті перевірку своєчасності та повноти надходження коштів, правильності їх розподілу відповідно до плану і фінансових зобов'язань, виявлення порушень та резервів збільшення фінансових ресурсів.

14. Пояснпъ сутнкть та необхщнкть б1знес плану, його складов1.

Бізнес-план — це документ, у якому викладені організаційні, виробничі та ринкові аспекти запропонованого бізнесу, а також планові розрахунки обсягів виробництва, інвестицій та отримуваних фінансових результатів від здійснення запланованого заходу.

Складання бізнес-плану необхідне для визначення обсягів та розробки стратегії фінансування, залучення конкретних інвесторів до участі у створенні нового підприємства або фінансування нових виробничих програм. При цьому інвесторами можуть бути банки, інші юридичні або фізичні особи.

Наведемо приблизний склад і зміст розділів бізнес-плану.

1. Юридичний статус підприємства. Наводиться повна і скорочена назва підприємства, юридична адреса, форма власності, правовий статус, склад засновників та розмір їх частин у статутному капіталі.

2. Коротка історична довідка про діяльність підприємства. Інформація про спеціалізацію підприємства, обсяги продукції, що випускається, розмір земельних ділянок, виробничих площ та ін.

3. Характеристика виробленої продукції (послуг) і ринків збуту. Наводяться перелік та показники виробництва основних видів продукції (надання послуг) за звітній рік та прогноз на три роки, передбачається вдосконалення структури продукції, що виробляється, зазначається сучасне становище підприємства на ринках збуту та пропозиції щодо його поліпшення.

4. Характеристика конкурентного середовища. У цьому розділі вказується галузь, наводиться інформація про підприємства, які виробляють аналогічну продукцію (надають послуги) та здійснюють її збут на тих самих ринках, що й підприємство (конкурент), а також загальна характеристика якісних і кількісних показників продукції, що виробляється, тощо.

5. План маркетингової діяльності. Наводяться відомості про наявні на підприємстві маркетингові служби, схема та характеристика існуючих каналів збуту і пропозиції покупця щодо їх вдосконалення, засобів реклами, ціноутворення, відомості про діяльність підприємства щодо просування продукції, що виробляється на ринку збуту, про механізм розрахунків за придбану продукцію, характеристики постачальників сировини для підприємства із зазначенням її якості, кількості, ритмічності надходження та цін.

6. План виробничої діяльності підприємства. Наводяться характеристика виробничого процесу на підприємстві, схеми виробничих потоків, пропозиції покупця щодо вдосконалення виробничого процесу на підприємстві на основі впровадження прогресивної техніки та технології.

7. Організаційний план. Подається інформація про існуючу організаційну структуру підприємства та пропозиції покупця щодо її вдосконалення, дані про забезпечення підприємства робочою силою, кваліфікацію працівників, діючу систему заробітної плати, преміювання, їх середні розміри та ін.

8. Охорона навколишнього середовища. Наводиться інформація про стан навколишнього середовища, існуючі проблеми, першочерговість їх вирішення, джерела фінансування природозахисних заходів з визначенням термінів виконання.

9. Фінансовий план та програма інвестицій. Вказуються обсяг інвестиційних вкладень у підприємство та джерела їх отримання, наводяться прогнозні показники прибутків та збитків, а також балансу підприємства. Подається баланс, звіт про фінансові результати та їх використання, звіт про фінансово-майновий стан підприємства за останній звітний рік.

Конкретними цілями розробки бізнес-плану як багатофункціонального документу є:

1. налагодження ділових стосунків між підприємцем та майбутніми постачальниками, продавцем та найманим працівником;

2. проектування системи управління новим бізнесом;

3. своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власної справи;

4. формування та розвиток управлінських якостей підприємця;

5. перевірка життєздатності підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.

15. Охарактеризуйте фшансове планування на шдприемств1.

Фінансове планування — це визначення обсягів надходження відповідних видів фінансових ресурсів (прибутку, амортизації тощо) і їх розподілу за напрямками використання в запланованому році (періоді).

Призначення фінансового планування полягає у визначенні сукупної потреби підприємства в такій кількості фінансових ресурсів, щоб забезпечувалося фінансування розширення виробництва, виконання фінансово-кредитних зобов'язань перед бюджетом, банками тощо, розв'язання соціальних завдань і матеріального стимулювання працівників підприємства. Крім того, фінансове планування сприяє запобіганню понаднормативних і понадпланових витрат товарно-матеріальних цінностей і фінансових ресурсів як за окремими видами заходів, так і по підприємству загалом.

Об'єктом фінансового планування є доходи і накопичення, їх формування і розподіл, відносини з ланками фінансово-кредитної системи, фонди коштів, їх формування та використання, капітальні вкладення й оборотні активи, планування їх обсягів і джерел фінансування, визначення джерел фінансування соціальної і культурно-побутових сфер підприємства.

До основних завдань фінансового планування належать:

• визначення джерел та обсягів фінансових ресурсів відповідно до потреб підприємства;

• виявлення резервів збільшення фінансових ресурсів;

• раціональний розподіл отримуваних прибутків і накопичень за каналами їх використання;

• фінансовий контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів і коштів;

• посилення ролі фінансового планування в управлінні виробництвом і підвищенні його ефективності.

Основними стадіями (етапами) фінансового планування є такі:

• аналіз надходження і витрат фінансових ресурсів за їх видами і загалом за попередній звітний період;

• складання проекту фінансового плану на запланований рік;

• розгляд і затвердження фінансових планів;

• виконання фінансових планів.

Основними методами фінансового планування є метод коефіцієнтів, нормативний та балансовий.

Метод коефіцієнтів передбачає зміну планованих фінансових показників на визначену частку (коефіцієнт) виходячи з рівня їх виконання в попередньому звітному періоді.

Нормативний метод припускає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм, балансовий — узгодження всіх витрат з джерелами їх фінансування.

Заключним етапом фінансового планування є складання зведеної таблиці — фінансового плану (балансу доходів і витрат) підприємства.

Фінансові плани за тривалістю дії поділяються на:

довгострокові ((перспективні) на період 3-5 років із розбивкою по роках);

поточні (на рік із розбивкою по кварталах);

оперативні (на квартал із розбивкою по місяцях).

16. 3 якою метою розробляеться плат1жний календар на пщприемств1?

Оперативний фін план складається у вигляді, так званого, платіжного календаря на місяць із розбивкою по декадах або на квартал із розбивкою по місяцям.

Платіжний календар дає можливість фін службі п-ва забезпечити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов’язань, фіксує зміни у платоспроможності п-ва та ліквідності його активів, дозволяє стежити за станом оборотного капіталу і фіксує потребу у використанні позичених та залучених коштів у плановому періоді.

17. Дайте визначення основним засобам пщприемства. Чим вони вщр1зняються вщ оборотних контв?

Згідно з пп. 14.1.138 ст. 14 Кодексу «основні засоби – матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зношенням та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік)».

Тривалість обороту основних і оборотних засобів суттєво відрізняється через принципові відмінності за характером участі у виробничому процесі основних та оборотних фондів. Якщо перші неодноразово беруть участь у процесі виробництва, то оборотні фонди — один раз, повністю споживаючись у кожному його циклі. Оборот основних фондів вимірюється роками, водночас як оборотні фонди і фонди обігу протягом року здійснюють, як правило, декілька оборотів. Отже, оборотні активи, що обслуговують оборот оборотних фондів і фондів обігу, багато в чому визначають загальні темпи і ефективність виробництва.

18. Дайте класифжащю основних засоб1в шдприемства.

Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації.

Групи
група 1 - земельні ділянки
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом	15
група 3 - будівлі, споруди, передавальні пристрої	20 15 10
група 4 - машини та обладнання з них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом) інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень	5 2
група 5 - транспортні засоби	5
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 - тварини	6
група 8 - багаторічні насадження	10
група 9 - інші основні засоби	12
група 10 - бібліотечні фонди
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи
група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 - природні ресурси
група 14 - інвентарна тара	6
група 15 - предмети прокату	5
група 16 - довгострокові біологічні активи	7

19. Пояснпъ сутнкть оборотних коитв П1дпрнемства.

Обігові кошти – це грошові кошти, авансовані в обігові виробничі фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процессу в-ва та проведення розрахунків.

У своєму кругообігу оборотні засоби послідовно проходять наступні три стадії:

• грошова стадія кругообігу — є підготовчою і відбувається у сфері обігу, де гроші перетворюються на виробничі запаси (придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів);

• виробнича стадія кругообігу — являє собою безпосередній процес виробництва, який закінчується випуском готової продукції;

• товарна стадія кругообігу — на даній стадії виготовлена продукція реалізується, підприємство отримує відповідний виторг, який не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, але й містить певний прибуток.

Система організації ОК побудована на наступних принципах:

1. надання п-вам самостійності щодо розпорядження і управління ОК;

2. визначення планової потреби у розміщенні ОК за окремими елементами і підрозділами;

3. коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюється;

4. раціональна система фінансування ОК;

5. контроль за раціональним розміщенням і використанням ОК.

Джерелом формування оборотних засобів є наступні кошти:

1)         власні оборотні кошти — це кошти, які постійно перебувають

у розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних

ресурсів. Джерелами формування власних оборотних коштів є:

•          статутний капітал — зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внесками власників (засновників) у капітал підприємства;

•          пайовий капітал — сума пайових внесків членів союзу та інших фірм, що передбачена установчими документами. Формується у споживчих товариствах, колективних сільськогосподарських підприємствах, кооперативах;

•          додатковий вкладений капітал (для акціонерних товариств) — сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість;

•          інший додатковий капітал — це фінансові ресурси, які утворюються за рахунок дооцінки й індексації основних засобів, матеріальних і нематеріальних активів; внесків засновників та учасників понад розмір статутного капіталу; одержання у безкоштовному порядку будь-яких активів від сторонніх і фізичних осіб;

2)         залучені оборотні кошти — являють собою емісію цінних паперів;

3)         позикові оборотні кошти — це кредити та позички банків короткострокового та довгострокового характеру. До позикових фінансових ресурсів, які використовуються для створення фонду оборотних коштів, належать також усі види кредиторської заборгованості;

4)         короткострокові фінансові вкладення — вкладення строком до одного року.

Ефективно функціонує те підприємство, яке при мінімальних витратах досягає максимального результату. Мінімізація витрат на підприємстві вимагає оптимізації структури джерел формування оборотних засобів, тобто оптимальне поєднання власних та позикових коштів.

20. У чому полягае необхщнкть нормування оборотних кошпв шдприемства?

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає враху­вання багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать: • умови постачання підприємств товарно-матеріальними ціннос­тями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми роз­рахунків за матеріальні цінності; • організація процесу виробництва: тривалість виробничого ци­клу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, но­менклатура випущеної продукції; • умови реалізації продукції: кількість споживачів готової про­дукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспорту­вання, форми розрахунків за відвантажену продукцію. За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами. У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності. Надлишок оборотній коштів призводить до нагромадження надмір­них запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; ство­рення умов для використання оборотних коштів не за призначенням. Значення нормування оборотних коштів полягає в такому. По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва. По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві. По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продук­ції, прибутку та рівня рентабельності. По-четверте, обгрунтовані нормативи оборотних коштів сприя­ють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємниць­кої діяльності.

21. Назвпь нормоваш та ненормован1 оборотн1 кошти шдприемства.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

До нормованих оборотних коштів відносяться: товарні запаси, грошові кошти в касі та дорозі, виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, напівфабрикати), малоцінні та швидкопсувні предмети, витрати майбутніх періодів. Розмір нормованих оборотних коштів знаходиться у безпосередній залежності від обсягу товарообігу або випуску продукції та швидкості обігу товарів (крім матеріально-технічного оснащення). Фінансовим планом установлюються визначені норми запасів цих коштів, у межах мінімально необхідних для здійснення торгової діяльності. До ненормованих оборотних засобів відносяться: грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках, кошти в розрахунках із дебіторами, товари — відвантажені та на відповідальному збереженні. Ненормованими ці кошти називаються тому, що вони не нормуються, у фінансовому плані не передбачаються нормативи залишків цих коштів. Крім того, ненормовані оборотні кошти не мають твердо фіксованих джерел покриття. Наприклад, дебіторська заборгованість виникає нерідко в результаті порушення договірної та фінансової дисципліни та не може передбачатися у фінансовому плані. Рівним чином, не передбачаються залишки грошових коштів на розрахунковому та інших рахунках. Джерелами покриття ненормованих оборотних коштів зазвичай є інші пасиви та кошти тимчасово вільних спеціальних фондів.

22. Пояснпъ поняття валових витрат П1дприемства.

Валові витрати – це сума будь-яких витрат підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюють як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), які купують для використання у власній господарській діяльності.

23. Як визначити прибуток до оподаткування? Як1 види прибутку Ви знаете?

Відповідно до частини 1 статті 142 ГКУ прибуток (дохід) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму витрат та суму амортизаційних відрахувань. Пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПКУ прибуток як об’єкт оподаткування визначається дещо по-іншому, ніж це трактує ГКУ, а саме:

Пзп=Дзп-Ср-Віп (1)

де Пзп – прибуток звітного податкового періоду; Дзп – доходи звітного податкового періоду; Ср – собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг; Візп – інші витрати звітного податкового періоду.

Розрізняють прибуток обліковий (бухгалтерський), економічний і нормальний.

Обліковий (бухгалтерський) прибуток — це різниця між ціною реалізованої продукції і витратами на її виробництво Нормальний прибуток — це винагорода за підприємницьку діяльність, складова витрат виробництва. Економічний прибуток — це різниця між обліковим і нормальним прибутком. Головним критерієм визначення реальної прибутковості підприємств вважають величину економічного прибутку. Вона показує, наскільки обліковий прибуток перевищує нормальний: ЕП = ОП - НП, де ЕП, ОП, НП — відповідно економічний, обліковий і нормальний прибуток. Отже, економічний прибуток виникає тоді, коли загальна виручка перевищує всі зовнішні та внутрішні витрати. До складу останніх входить нормальний прибуток на капітал у вигляді відсотка. Прагнення отримати якомога більший прибуток стимулює підприємців ефективніше використовувати економічні ресурси, знижувати витрати, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, освоювати нові виробництва. Загальна сума прибутку від усіх видів діяльності утворює балансовий прибуток.

Балансовий прибуток — це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності Більшу частину прибутку підприємство отримує від основної виробничої діяльності. Прибуток від допоміжної діяльності — це частина прибутку, утворена внаслідок виконання для інших підприємств непромислових робіт і послуг (будівельних, транспортних тощо), реалізації продукції підсобного сільського господарства, надання платних послуг населенню. Прибуток від позареалізаційної діяльності — це різниця (сальдо) між штрафами, пенею, неустойками, одержаними і сплаченими, доход від операцій з тарою, орендна плата від падання в оренду приміщень тощо. Засновницький прибуток Засновницький прибуток — це доход, який отримує засновник акціонерного підприємства (товариства) при відкритій підписці на акції Засновники підприємства продають акції за курсом, який визначається з урахуванням дивідендів і позичкового відсотка:

Курс акцій = Девіденди/Позичковий відсоток *100%

Величину засновницького прибутку (Вз.и) розраховують за формулою ВЗІІ = СДа-СДа.н, де СДа — сума доходів, отриманих від реалізації акцій за курсом; СДа „ — сума доходів, що дорівнює сумі вартості акцій за номіналом (реалізаційний капітал).

Чистий прибуток — це кошти, що залишаються у розпорядженні підприємства після сплати податків і відрахувань

24. Поясшть, що собою являе прибуток вщ фшансово! д1яльност1?

Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов'язань з основного боргу тощо).

25. Поясшть, що собою являе прибуток вщ швестищйно!' д1яльност1?

Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу — основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

26. Поясннь, що собою являе прибуток вщ операц1йно1 д1яльност1?

Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності.

27. Як Ви розумкте поняття прибутку вщ надзвичайно! д1яльност1?

Прибуток від надзвичайної діяльності характеризує незвичайне або дуже рідкісне (для даного підприємства) джерело формування.

28. Ям фактори впливають на формування прибутку? Пояснпъ IX.

Обсяговий, ціновий та собівартісний фактори за характером дії є узагальнюючими. В них у кінцевому підсумку відображаються показники виробництва і реалізації продукції. У свою чергу, на них впливає безліч первинних факторів. Цей вплив має системний характер, пов’язаний з підпорядкованістю факторів між собою. Система факторів формування фінансових результатів зображена на схемі 16.

Прибуток чи збиток підприємств установлюється на підставі балансу. Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. За економічним змістом він містить дві складові — прибуток від виробничої діяльності і прибуток (збиток) від фінансових операцій. Переважну частину становить прибуток від основної виробничої діяльності. Він формується за рахунок реалізації продукції (робіт, послуг) і залежить від двох чинників: суми прибутку у виробленій продукції і зміни частки прибутку у залишках нереалізованої продукції. Маса прибутку у виробленій продукції визначається трьома узагальнюючими показниками: обсяг виробництва, ціна, собівартість.

Обсяг виробництва залежить від трьох груп факторів, які характеризують складові елементи виробничого процесу, а саме: використання основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів. З кожного напрямку виокремлюються два види факторів — екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивними факторами є фондо- і матеріалозабезпеченість, чисельність працюючих, інтенсивними — фондо- і матеріаловіддача, продуктивність праці.

Фондозабезпеченість відображає достатність або недостачу фондів для ведення виробничого процесу. Вона характеризується рухом фондів, тобто введенням у дію нових потужностей і заміною зношених та застарілих фондів, а також структурою фондів, яка дає змогу забезпечити всі сторони виробничої діяльності. Фондовіддача залежить від технічного стану основних фондів, який характеризується рівнем фізичного і морального зносу, та від ефективності використання фондів, що визначається коефіцієнтом змінності та відсутністю втрат від неповного використання основних засобів.

Вплив трудових чинників визначається забезпеченістю кадрами та продуктивністю праці. Кадрова забезпеченість характеризується чисельністю персоналу, яка залежить від його руху (прийняття, звільнення), та структурою працюючих (робітники, службовці, менеджери, обслуговуючий персонал та ін.). Продуктивність пра­ці залежить від рівня кваліфікації, виробітку на одного працівника та використання робочого часу.

Схема 16

Система факторів формування прибутку

Використання матеріальних ресурсів залежить від матеріалозабезпеченості та матеріаловіддачі. Матеріалозабезпеченість визначається налагодженістю поставок матеріальних ресурсів, наявністю достатніх для їх придбання оборотних коштів та залу­ченням кредитів банку в оборот підприємства. Матеріаловіддача визначається раціональним використанням матеріальних ресурсів, тобто виходом готової продукції.

Ціна є визначальним фактором формування фінансових результатів. Вона залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішнім чинником ціноутворення є собівартість одиниці продукції та рівень її рентабельності. Підприємства спрямовують свої зусилля на мінімізацію собівартості й оптимізацію рівня рентабельності. Зниження рівня собівартості завжди доцільне. Однак воно не повинно досягатися за рахунок зниження якості, бо це може призвести до зменшення обсягу продажу. Рівень рентабельності має, з одного боку, забезпечити підприємство достатніми фінансовими ресурсами, а з іншого — не вести до значного зростання ціни, що також негативно відіб’ється на реалізації.

Зовнішніми відносно ціни є основні ринкові чинники — попит і пропозиція, тобто макроекономічні фактори. Проблема управління ціною полягає в узгодженні внутрішніх чинників із зовнішніми. Мінімізація собівартості при цьому спрямована на хеджування цінового ризику, тобто рівень собівартості має бути таким, щоб навіть при непередбаченому падінні цін на ринку підприємство отримало певний прибуток, а при значному зниженні збитки були б мінімальними.

На собівартість впливають структурні й відповідні техніко-економічні фактори. Структурні фактори відображають складові елементи собівартості: вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів; палива та енергії; заробітна плата та нарахування на неї; вартість утримання й експлуатації обладнання; накладні та інші витрати. Техніко-економічні фактори, які характеризують формування витрат з кожного елемента, включають місткість витрат (матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість тощо) та їх вартість (ціни на матеріали, сировину, енергоносії, заробітна плата тощо). Місткість характеризується обсягом використання сировини, енергії, заробітної плати та інших елементів на виробництво одиниці відповідних товарів, робіт, послуг. Зменшення ємності витрат є основним чинником зниження собівартості, оскільки вартісний фактор є зовнішнім, хоча, звісна річ, підприємство обирає найвигідніші умови поставок.

Комплексні фактори відображають вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремі техніко-економічні фактори. Причому цей вплив може здійснюватись одночасно через кілька техніко-еко­номічних факторів, тобто мати комплексний характер. До комплексних факторів, які впливають на прибуток, належать: технічне вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності, поліпшення якості продукції.

Вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток доволі складний. Розроблення і впровадження нової техніки і сучасних технологій потребують значних коштів, що відображається в зростанні витрат. Головним при цьому є кінцевий фінансовий результат, тобто зростання доходів від продуктивнішого обладнання має випереджати зростання витрат. Безпосередній вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток відбувається через узагальнюючі техніко-економічні фактори: зростання обсягу виробництва, певне зростання цін. Рівень собівартості може як зростати, так і зменшуватись. При цьому зростання рівня собівартості має обов’язково супроводжуватись поліпшенням якісних характеристик продукції, робіт і послуг.

Підвищення ефективності виробництва може досягатись як через його технічне вдосконалення, так і на основі раціональнішого використання наявного виробничого потенціалу. Це забезпечується за рахунок удосконалення насамперед системи управління виробничим процесом. У результаті підвищуються матеріало- і фондовіддача, продуктивність праці, що сприяє зростанню обсягів виробництва і зниженню собівартості продукції.

Підвищення якості продукції — також доволі складний комплексний фактор. Насамперед воно потребує додаткових затрат, тобто можуть зростати і собівартість, і ціни. Однак, головне, це сприяє зростанню обсягу продажів, адже в сучасних умовах насиченого ринку саме якість стала основним чинником успіху в реалізації продукції.

Таким чином, формування фінансових результатів визначається широким колом факторів, які відбивають усі аспекти фінансово-господарської діяльності підприємств. При цьому недоцільно і неможливо поділяти ці фактори на основні та другорядні. Кожен з них може як забезпечити високий рівень прибутку, так і спричинити істотні збитки.

29. Розкрийте ф1скальну та регулюючу функцИ податк1в.

Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

30. Які ви знаєте елементи оподаткування, охарактеризуйте їх.

До елементів системи оподаткування належать:

- суб'єкт оподаткування або платник податків, зборів та обов'язкових платежів;

- об'єкт оподаткування - це те, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором або обов'язковим платежем (прибуток, доходи, площа, трансп засоби); Кожен податок, збір та обов'язковий платіж має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством.

- податкова ставка - це законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. бувають:

1. адвалорні (у процентах до бази оподаткування); три види:

-пропорційні, тобто єдині ставки, які не залежать від розміру об'єкта оподаткування.

-прогресивні, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування;

-регресивні — зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування, і вони необхідні тоді, коли держава хоче стимулювати такий ріст.

2. специфічні (у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника);

3.змішані (одночасно у процентах до бази оподаткування та у твердих сумах) ;

- база оподаткування (джерело сплати податку) - це вартісний, фізичний або інший характерний вираз об'єкта оподаткування, законодавчо закріплена частина доходів або майна платника, яка враховується при розрахунку податку, збору та обов'язкового платежу.

- Податковий період (в залежності від конкретного податку)

- строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку,

- податкова пільга та порядок застосування — законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Податкові пільги можуть бути встановлені шляхом зменшення бази оподаткування або об'єкту оподаткування; запровадження знижених податкових ставок; зменшення нарахованих сум податків, зборів та обов'язкових платежів; звільнення від їх сплати окремих категорій платників; надання відстрочення або розстрочення у їх сплаті.

Платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів мають право використовувати податкові пільги або відмовитись від їх використання.

- податкова квота встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі (максим частка доходів платника, яка може бути забрана) .

31. Що ви розумієте під поняттям «податк робота». Структура податк служби.

Податкова робота — це діяльність держави, її органів, платників податків у процесі правового регламентування, нарахування, сплати та зарахування податків і податкових платежів, а також контролю за своєчасністю та повнотою їх надходження до бюджету.

Суб'єктами податкової роботи в Україні є Верховна Рада України, органи виконавчої влади, органи податкової служби, платники податків.

Податкова робота містить такі основні елементи:

— встановлення правової бази;

— нарахування та обчислення податків і податкових платежів, їх облік;

— визначення способів утримання та стягнення податків;

— розрахунки із бюджетом —.

Основою податкової роботи є правове регламентування порядку встановлення і справляння податків і зборів.

Податкова служба – це сукупність державних органів, які контролюють і організовують надходження податків, податкових і окремих видів неподаткових платежів.

Держ податкова служба включає 3 рівні:

1. Держ податкова адміністрація.

3авдання:

- організація методичного та інструктивного забезпечення податкової роботи в країні

- контроль за діяльністю податкових органів

- розробка нових положень податк законодавства, пропозиція змін ПКУ

2. державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі,

- орг-я податк роботи на підвідомчій території

- орг-я консультативної роботи

- орг-я і контроль за діильністю ДПІ

3. державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах.

- контроль за додержанням законодавства проподатки і платежі

- забезпечення повного обліку платників податків і платежів

- правильність обчислення цих платежів і своєчасність їх надходження

-контроль За своєчасністю надання платниками звітів декларацій, інших документів, повязаних зі сплатою податків і платежів.

-перевірка законності валютних операцій

- забезпечення застосування та сво;часності стягнення сум фінансових санкцій тощо

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями - податкова міліція.

Органи державної податкової служби України координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.