Тема 9. Українські народні музичні інструменти (2 год.)

Як мистецтво взагалі, так музика й музичні інструменти зокрема, беруть свій початок у трудовій діяльності народу. Колись вони мали більш прикладне, ніж естетичне значення. Різні колотушки, дуплисте дерево чи інші подібні предмети, що з них можна було видобувати звук ударом палиці, люди спочатку використовували для організації трудового процесу групи, об’єднаної одночасною роботою. Пізніше ці пристосування перетворилися в ударні інструменти, які справедливо вважаються найдавнішими. Роги і трубчасті кістки тварин, пустотілі раковини тощо, які спочатку служили людям засобом зв’язку, з часом, коли на них було зроблено отвори для пальців, що змінювали висоту звука, стали першими духовими музичними інструментами.

За часом походження духові музичні інструменти вважаються другим, пізнішим і якісно новим етапом розвитку народного інструментарію. Проте ударні та духові інструменти не могли цілком задовольнити естетичні запити народу. Його пошуки привели до створення струнних інструментів, прототипом яких був лук з туго натягненою тятивою.

Таким чином, народ на початку свого трудового і культурного життя, використовуючи різні предмети і пристосування, взяті з навколишньої природи або зроблені руками людини, перетворив їх на музичні інструменти, які й тепер становлять три основні групи: ударні, духові та струнні.

Музичні інструменти створювались, розвивались і удосконалювались в процесі економічного, технічного і культурного розвитку суспільства. Вони є живими свідками найдавніших і найглибших культурних зв’язків між народами навіть територіально найвіддаленішими. Музичні інструменти — це яскраве свідчення мистецького життя трудового народу, показник його духовного розвитку й удосконалення.

На Україні побутує багато інструментів інших народів: гітара, мандоліна, балалайка, гармонія, баян, волинка, дримба, ліра, класичний зразок скрипки, виготовлений італійськими майстрами, цимбали, флейта Пана (кувиці, або свиріль), окарина та ін. Але одні з них використовуються народом в музичному житті епізодично (гітара, мандоліна, балалайка), а інші стали українськими (цимбали, волинка, скрипка, ліра, свиріль, дримба, згодом і баян). Цимбали, ліра і волинка зазнали на Україні значних змін у структурі, формі, розмірах тощо. В них значно поліпшені акустичні властивості, розширено діапазон, технічні та художньо-виражальні можливості. В зв’язку з цим є підстави вважати їх українськими народними інструментами.

Проте питання запозичень, взаємозв’язків, як і становлення та розвитку українських народних інструментів, що беруть свій початок у давньому культурному житті східних слов’ян, ще достатньо не вивчені й не висвітлені в літературі.

Тут не ставиться завдання дати вичерпні відомості про музичні інструменти нашого народу, хоч і розглядаються мистецькі, історичні пам’ятки, археологічні матеріали, літописи, народна творчість та художня література . Зупинимось на короткій характеристиці деяких з цих джерел.

Особливу цінність для дослідника інструментарію Київської Русі мають фрески на вежах Софійського собору. На них зображені виконавці на окремих інструментах і цілі інструментальні ансамблі, а також танцюристи, акробат та інші лицедії, про виступи яких перед народом відомо ще від початку XI ст. Цей достовірний документ далекого минулого свідчить про високу музичну культуру східних слов’ян, дає певну уяву про їх інструменти і оркестрову практику.

Зображення виконавців на народних інструментах (переважно скоморохів) зустрічаємо в літописах, азбуковниках, старовинних тлумачних словниках, у книгах релігійного змісту і особливо на лубочних картинах XVIII ст. Тут можна побачити гуслярів, лірників, гудошників, волинщиків, сурмачів, трубачів, виконавців на різних ударних інструментах (насамперед бубнах і тарілках). Окремі спостережливі автори залишили також зарисовки невеличких за складом інструментальних ансамблів. Друковані джерела про музичні інструменти на Україні з’являються лише в XIX ст. На сторінках журналу «Киевская старина» можна натрапити на скупі повідомлення про бандуристів чи лірників, про козацьку полкову музику, прочитати опис того чи іншого інструмента (переважно бандури, ліри та сопілки).

Справжнє глибоке і всебічне вивчення українських народних інструментів пов’язане з іменем основоположника української класичної музики Миколи Віталійовича Лисенка. 1874 р. він опублікував велику статтю «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Вересаем», що вийшла окремим виданням 1955 р. В цій праці основна увага дослідника зосереджена на детальному розгляді репертуару кобзаря О. Вересая. Відомостей про народну інструментальну практику тут мало. М. В. Лисенко знайшов за потрібне детально описати лише бандуру. І все ж ця стаття поклала початок науки про український народний інструментарій.

Через шістнадцять років (1890) вийшла в світ капітальна праця відомого російського дослідника О. С. Фамінцина «Гусли — русский народный музыкальный инструмент». В ній, крім старослов’янських гуслів, автор розглядає цимбали, які одночасно є і українським народним інструментом. Принципи методики О. С. Фамінцина, застосовані при аналізі історичних матеріалів, як і характер опису інструментів, не втратили свого значення і в наш час. 1891 р. з’явилася ще одна капітальна праця О. С. Фамінцина «Домра и сродные ей музыкальные инструменты русского народа». В ній автор на широкому історичному тлі детально розглядає крім домри, балалайки і гітари також кобзу, бандуру та торбан — вже суто українські національні інструменти.

Праці Фамінцина привернули увагу творчої інтелігенції до народних інструментів, посилили вивчення їх в Росії і на Україні. У львівському журналі «Зоря» за 1894 р. з’являється ціла серія статей М. В. Лисенка (за підписом «Боян») про українські народні інструменти. Ці статті перевидані 1955 р. окремою книжкою під назвою «Народні музичні інструменти на Україні». Не всі українські інструменти розглядає славнозвісний Боян. Але значення цього дослідження для подальшого вивчення народного інструментарію важко переоцінити. Власне, це була перша праця на Україні, яка давала читачеві більш-менш повну уяву про зародження і розвиток музичних інструментів нашого народу. 1903 р. відомий український фольклорист і етнограф Порфирій Демуцький видав збірку кантів і псалмів, записаних ним від лірників, і назвав цю збірку «Ліра та її мотиви». Спираючись на матеріали М. Лисенка про цей інструмент, П. Демуцький поглиблює його новими даними.

Багато цінного матеріалу про інструменти східних слов’ян взагалі та про інструменти російського і українського народів дає в своїй книзі «Очерки по истории музыки в России» (том І, випуск 2, 1928) відомий російський історик-музикознавець М. Фіндейзен. Це — широкий огляд старовинних російських народних музичних інструментів, серед яких находимо відомості й про українські інструменти: волинку, ліру, кобзу, торбан, дримбу тощо. Тут говориться й про окремі однорідні та мішані інструментальні ансамблі, починаючи від груп скоморохів і до оркестрів XIX ст.

Велика узагальнююча праця «Музичні інструменти українського народу» відомого українського письменника, мистецтвознавця і чудового бандуриста Гната Хоткевича вийшла в світ 1930 р. Ця книга, де глибоко і всебічно висвітлена історія українського народного інструментарію, сприяла розвиткові народної інструментальної практики за часів Радянської влади на Україні, зокрема створенню нових мистецьких колективів — ансамблів та капел бандуристів. Талановитий виконавець-бандурист, Гнат Хоткевич створює підручник гри на бандурі, виводить цей інструмент на професіональну сцену, словом і ділом допомагає організовувати оркестри українських народних інструментів. За його ініціативою був створений наприкінці 20-х років відомий оркестр клубу «Металіст» у Харкові, про що детально буде сказано далі. Своїми книгами та концертною діяльністю Хоткевич активно впливав не лише на відродження українських народних інструментів, а й на впровадження їх в інструментальну практику народу і виконавців-професіоналів. Це, в свою чергу, вело до удосконалення їх та створення нових типів.

Музичні інструменти України - це яскрава сторінка історії українського народу. Вони виявляють багатство його душі, творчу вдачу, свідчать про високу матеріальну й духовну культуру. Українські народні музичні інструменти є одним із яскравих підтверджень наспівного, мелодійного характеру української музики, її багатоголосся.

В минулому в народній музиці України широко побутували скрипка, цимбали, колісна ліра, волинка, гусла, торбани та інші. Особливою гордістю є кобза-бандура, з якою тісно пов'язаний героїчний епос українського народу, йогожиттєдайна і волелюбна вдача. Своїм корінням народні інструменти України сягають часів Київської Русі. Давньоруський гудок, гусла, поздовжні флейти, сопілка, бубон - усі ці тогочасні інструменти увійшли до музичної культури російського, українського і білоруського народів.