3. Особливості оцінювання вем підприємства.

Для реальної оцінки ефективності ВЕМ підприємства, виявлення недоліків, можливостей і шляхів його розвитку потрібний відповід­ний аналіз. Його предметом є певна документація (положення, мето­дики, інструкції) з організації внутрішніх економічних відносин, а та­кож економічні відносини, в які вступають різні структурні підрозді­ли між собою та з підприємством у процесі виробничо-господарської діяльності. На практиці ці відносини проявляються на певному сту­пені самостійності підрозділів в різні організації договірних відносин, взаємних фінансових розрахунків, розгляду претензій.

Головною метою є об’єктивна ефективність системи ВЕМ підпри­ємства з позицій вимог ринкової економіки.

В ідеальному випадку внутрішні економічні відносини вважаються ефективними за відсутності взаємних претензій структурних підроз­ділів через невиконання договірних зобов’язань, виробничий брак, простоювання техніки тощо.

У методиці аналізу внутрішніх економічних відносин важливе місце має поняття – дієвості системи внутрішніх економічних відносин.

Дієвість системи внутрішніх економічних відносин – здатність цієї системи приводити в рух механізм взаємного економічного сти­мулювання підрозділів з метою поліпшення кінцевих результатів ро­боти підприємства в цілому, проявляється у відсутності економічних збитків з вини структурних підрозділів підприємства.

Оцінка дієвості системи внутрішніх економічних відносин як на рі­вні підприємства, так і на рівні кожного підрозділу визначається за допомогою коефіцієнта дієвості:

(9.10);            (9.11)

де К_дт К_ді – коефіцієнти дієвості на рівні підприємства і на рівні і- го підрозділу;

–загальні економічні збитки, завдані усіма підрозділами підприємства;

 – загальні економічні збитки в розмірі санкцій за затвердженими претензіями і-му підрозділу з боку j-ого підрозділу та підприємства;

Ч_пп, Ч_пі - чистий прибуток на рівні підприємства та на рівні і-го підрозділу відповідно.

Якщо, К_дп = 0 і К_ді = 0, то це свідчить про відсутність економічних збитків на відповідному рівні і, відповідно, про високий ступінь діє­вості системи внутрішніх економічних відносин. Якщо ж, К_дп та К_ді знаходяться в межах від 0 до 1, то існують певні внутрішні резерви для покращення кінцевих результатів роботи підприємства, підви­щення його прибутковості.

Отже, для мобільності цих резервів необхідна більш ефективна ор­ганізація системи внутрішніх економічних відносин підприємства.

4. Сутність і передумови аналізу системи «витрати – випуск – прибуток»

У зарубіжній практиці досить широко застосовується аналіз співвідношення «витрати – випуск – прибуток» (Cost-Volume-Pro­fit Relationships, або коротко CVP). З огляду на оперативність та ефективність цього методу його популярність зростає і в Україні, особливо в останні роки. Називатимемо його надалі ВВП-аналіз.

За своєю сутністю ВВП-аналіз дає змогу оперативно оцінити вплив величини і структури витрат, обсягу продажу продукції на прибуток, аналізувати його залежність від рівня цін і структури виробництва, обґрунтовувати маркетингову стратегію. ВВП-аналіз з’ясовує зв’язок між витратами, рівнем операційної активності та прибутком.

Термін «операційна активність» характеризує результативність діяльності підприємства. Для виробничого підприємства вона визначається обсягом виготовленої продукції. Причому мається на увазі, що вся виготовлена продукція продана, тобто обсяг виробництва і продажу продукції за певний період збігаються. У результаті витрат факторів виробництва створюється продукція, від її продажу підприємство одержує прибуток.

Оскільки прибуток – основний результативний показник діяльності ідприємства, важливо знати його залежність від двох попередніх – витрат та обсягу продукції. Ця залежність ускладнюється тим, що витрати поділяються на змінні й постійні, а обсяг виробництва і продажу продукції має непрості зв’язки з цінами на окремі вироби. Крім цього, як відомо, не всі змінні витрати пропорційні, а до постійних входять деякі елементи дегрегуючих змінних витрат. Це все створює певні труднощі в моделюванні зазначеної залежності.

При ВВП-аналізі співвідношення «витрати – випуск – прибуток» спрощуються і припускається, що в їх основі лежать лінійні залежності.

ВВП-аналіз базується на таких передумовах:

• усі витрати можна чітко поділити на змінні й постійні;

• усі змінні витрати пропорційні, а постійні не містять елементів дегрегуючих витрат і є лише функцією часу;

• ціни на вироби не залежать від обсягу виробництва і в межах розрахункового періоду стабільні.

Ці обмеження означають, що ВВП-аналіз здійснюється в межах даної виробничої та організаційної структури підприємства, тобто стосується короткострокового періоду. За цих умов функції витрат і обсягу виробництва (продажу) лінійні й виражаються так:

, (9.12)

В = NЦ, (9.13)

де С — загальні витрати за певний період часу;

N — обсяг виробництва продукції у натуральному виразі;

С_з.о — змінні витрати на одиницю продукції, грн.;

С_п — постійні витрати за розрахунковий період, грн.;

В — обсяг виробництва і продажу в грошовому виразі (дохід), грн.;

Ц — ціна одного виробу, грн.

Графічна інтерпретація цих функцій показана на рис. 10.1. Нелінійні залежності витрат (С) і обсягу продажу (В) від кількості продукції (N) дуже ускладнюють аналіз і на практиці фактично не застосовуються.

У процесі ВВП-аналізу обчислюються й аналізуються такі показники:

• маржинальний прибуток (збитки);

• коефіцієнт маржинального прибутку;

• рівноважний обсяг операційної (виробничої) діяльності (точка беззбитковості);

• рівень безпеки операційної діяльності;

• обсяг операційної діяльності (обсяг виробництва), що забезпечує цільову прибутковість;

• операційний ліверидж (операційна залежність), який дає змогу оперативно аналізувати залежність прибутку від динаміки обсягу продукції і структури витрат.

При ВВП-аналізі важливе значення має показник маржинального прибутку і його відносна величина – коефіцієнт маржинального прибутку.

Маржинальний прибуток, який іноді називають покриттям, або внеском у прибуток, обчислюється за формулою

П_м = В – С_з, (9.14)

де П_м — величина маржинального прибутку за певний період, грн.;

С_з — змінні витрати за цей самий період.

Отже, маржинальний прибуток дорівнює постійним витратам і операційному прибутку, тобто прибутку від продажу продукції:

П_м = С_п + П, (9.15)

де П — операційний прибуток, грн.

Відповідно, операційний прибуток, або просто прибуток, є різницею

П = П_м – С_п. (9.16)

Маржинальний прибуток є верхньою межею прибутку при зміні величини постійних витрат С_п, а саме: коли постійні витрати прямують до нуля – С_п→0, прибуток прямує до маржинального прибутку — П→П_м.

Ці закономірності цінні при аналізі впливу динаміки обсягу виробництва на прибуток. Коли змінюється обсяг виробництва, постійні витрати залишаються на попередньому рівні, тому прибуток змінюється на величину маржинального прибутку.

П_м = В – С_з, (9.17)

П = В – (С_з + С_п). (9.18)

Оскільки С_п = 0, то П = В – С_з = П_м. (9.19)

Співвідношення між маржинальним прибутком і обсягом виробництва зручно аналізувати за допомогою відносного показника — коефіцієнта маржинального прибутку.

, (9.20)

де k_п.м — коефіцієнт маржинального прибутку.

Коефіцієнт k_п.м показує частку П_м у виручці від продажу продукції. Якщо, наприклад, виручка В = 200 000 грн., а змінні витрати С_з = 120 000 грн., то

Це означає, що на одну гривню виручки припадає 40 коп. маржинального прибутку. При зростанні обсягу виробництва на кожну додаткову гривню виручки підприємство одержує 40 коп. маржинального і відповідно операційного прибутку. І навпаки, при зменшенні обсягу виробництва в такій самій пропорції зменшується прибуток.

За даних цін і норм змінних витрат коефіцієнт маржинального прибутку – величина постійна. Тому приріст (зменшення) прибутку можна визначити так:

П = Вk_п.м. (9.21)

Якщо передбачається збільшити обсяг виробництва і продажу продукції на 60 000 грн. при k_п.м = 0,4, то матимемо приріст прибутку на 24 000 грн. (60 000 × 0,4).