Тема: Художня своєрідність байок п. Гулака-Артемовського та є. Гребінки План

1. Основні тенденції у розвитку жанру байки

2. Байкарська спадщина П. Гулака-Артемовського: тематика, жанрові різновиди, стильові особливості.

3. Проблематика, жанрово-стильова своєрідність байок Є. Гребінки.

Тексти

1. Гулак-Артемовський П. Твори. – К., 1964;

2. Гулак-Артемовський п. Твори. – к., 1978.

3. Гулак-Артемовський П. Поезії. – К., 1989.

4. Гребінка Є. Твори: У 3 т. – К., 1980 – 1981.

5. Гребінка Є. Байки. – К.,1962.

Рекомендована література

1. Айзеншток І. Гулак-Артемовський П. // Гулак-Артемовський П. Твори. – К., 1964.

2. Борзенко О. Сентиментальна „провінція”: Нова українська література на етапі становлення. - Харків, 2006.

3. Деркач Б. Євген Гребінка. – К., 1974.

4. Деркач Б. П. Гулак-Артемовський // Гулак-Артемовський П. Поезії. – К., 1989.

5. Деркач Б. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. – К., 1977.

6. Задорожня Л. Є. Гребінка: Літературна постать. – К., 2000.

7. Зеров М.Українське письменство XIX ст. // Зеров М. Твори: У 2-х т. – Т. 2. – К., 1990 або Нове українське письменство // Зеров М.Українське письменство. – К., 2003.

8. Зубков С. Євген Гребінка: Життя і творчість. – К., 1962.

9. Ковалець Л. У Петербурзі він був українцем: (Євген Гребінка у пошуках свого хреста і своєї слави) // Дивослово. – 2004. – № 6. – С. 7 – 8.

10. Костомаров М. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке // Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія. – Книга перша. – К., 1996. або Костомаров М. Слов’янська міфологія. – К., 1994.

11. Куліш П. Приказки Гребінки (От іздателя) // Куліш П. Твори: У 2 т. – Т. 2. – К., 1989.

12. Куценко Л. Байка П. Гулака-Артемовського „Пан та Собака” (Національне в соціальному змісті твору) // Дивослово. – 2003. – № 8. – С. 2 – 4.

13. Федченко П. Петро Гулак-Артемовський. Євген Гребінка // Гулак-Артемовський П., Гребінка Є. Поетичні твори. Повісті та оповідання. – К., 1984.

14. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. тв.: У 50-ти т. – Т. 41. – К., 1984.

15. Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1988.

16. Чижевський Д. Історія української літератури. Від початків до доби реалізму. – Тернопіль, 1994.

17. Чижевський Д. Історія української літератури. – К., 2003.

1. Основні тенденції у розвитку жанру байки

Байка в системі жанрів нової української літератури (на етапі становлення) займає важливе місце.

Байка – «коротке, переважно віршоване, алегоричне оповідання, в якому закладено дидактичний зміст, різновид ліро-епічного жанру, де драматизм та поетичність наративу витворюють особливу естетичну якість, яка не залежить від морального висновку. О.Потебня вважав байку «вічним» жанром, виявом єдності поезії та прози. Коротку байку іноді називають «аполог». Має дві архітектонічні частини, близьку до казки, новели, анекдоту оповідки та відповідне сентенції афористичне повчання (мораль, у Григорія Сковороди – сила), що розташоване переважно наприкінці, інколи вживається на початку твору. Такою структурною двочленністю байка відрізняється від притчі, яка існує лише у контексті. Вчинки персонажів – звірів, птахів, рослин… розкривають та висміюють людські вади, громадські зловживання». (Літературознавча енциклопедія: У 2 Т. / Автор-укладач Ю.Ковалів. – Т.1. – К., 2007. – С.109 – 110).

Байка (англ., фр. Φable, рос. Баня) – епічний (ліро-епічний) твір, переважно віршований (байки деяких авторів – Езопа, Г. Сковороди мають прозову форму), має алегоричний, повчальний характер. Характерна композиція – фабула і мораль (висновок).

Хронологічні межі цього жанру – 10-30 р.р. ХІХст. Співіснував із бурлескно-травестійною поезією та романтичною поезією. До цього жанру звертались Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, П.Білецький-Носенко, Левко Боровиковський.

Українські письменники розвивають жанр віршованої байки (Дмитро Чижевський вважає це проявом класицизму. Вбачаємо і елементи просвітницького реалізму). Обравши форму алегоричного, повчального твору зображують певні явища української дійсності.

Фольклоризм як одна із рис нової української літератури знаходить вияв у цьому жанрі: жанрові різновиди – байка-казка, байка-приказка; фольклор – джерело алегоричних образів.

Байки Г.Сковороди (збірка «Байки харківські») мали прозову форму (композиція: фабула і сила). Набувають художнього втілення проблеми, які розробляються і у філософських творах: самопізнання, морального вдосконалення особистості, «сродної» праці. Гуманні етичні ідеї, просвітницькі тенденції знайшли розвиток у байці першої половини ХІХ ст. (форму байки Сковороди байкарі не наслідують).

Українські байкарі першої половини ХІХст. Використовують відомі із античності фабули, мотиви (Езоп – VI – Vст. До н.е., римлянин Федр – І ст. н.е.), досвід Ж. де Лафонтена (1621 – 1695).

П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський трансформують фабули байок польського автора Красіцького. У деяких байках Є.Гребінки «присутня» фабула байок І.Крилова.

У байках цього періоду виявлені риси просвітницького світогляду автора, ознаки просвітницького реалізму. Бурлескно-травестійні елементи – прояви індивідуального стилю П.Гулака-Артемовського, П.Білецького-Носенка.