4.2 Паломництво і туризм

Туризм є іншою, суміжною, а часто й основною діяльністю населення регіону. Головним типом туризму є паломництво, обслуговування якого складає значну частину економіки священних міст (Харідвар, Аллахабад і Варанасі) у центральних районах та, до меншої міри, у верхів'ях річки. пороги річки Ганг у її верхів'ях (від Ґанґотрі до Рішікеша) також є популярним місцем рафтингу, що приваблює в літні місяці сотні любителів активного відпочинку.

4.3 Судноплавство

Судна у рукаві Хуґлі, 1905 рік

У стародавні часи Ганг та деякі його притоки, особливо на сході, були важливими торговими шляхами. Згідно з Меґасфеном, ці річки вже були судноплавними в 4 столітті до н. е. Вони залишалися судноплавними до 14 століття. Введення колісних пароплавів у 19 столітті, навіть, збільшило транспортне значення річки, стимулюючи виробництво індиго в Біхарі та Бенгалі. Між містами Колката і Аллахабад почалося регулярне сполучення, судна піднімалися навіть далі по Ямуні, до Аґри. Невеликі судна піднімалися Гангом до внутрішніх районів Уттаракханду.

У другій половині 19 століття, проте, ці водні шляхи почали приходити в занепад. Велику роль зіграло збільшення відбору води для потреб сільського господарства, особливо, через будівництво Гангського каналу в середині століття. Крім того, свою роль зіграв й розвиток залізниць, що почали заміняти собою водні шляхи. Вище Аллахабада водний транспорт зараз припинив

19

існування, за виключенням дрібних приватних човнів.

Західний Бенгал і Бангладеш все ще продовжують покладатися на водний транспорт для вивозу джуту, чаю, зерна та інших продуктів сільського господарства. Головними річковими портами на річці Ганг та її рукавах є Монґла, Барісал, Чандпур і Ґоалундо-Ґхат в Бангладеш і Колката в Індії. Розділ Британської Індії на Індію і Пакистан (Бангладеш) привів до зникнення водних торгових шляхів з Ассаму до Колкати.

В Бангладеш водний транспорт контролюється Адміністрацією внутрішнього водного транспорту, в Індії — Центральною радою внутрішнього водного транспорту. Ці організації намагаються підтримати стан водних шляхів на доброму рівні. До системи цих шляхів входять біля 1600 км річок у басейні Гангу.

Гребля Гангського каналу одразу після будівництва, 1860 рік.

У 1976 році була збудована гребля Фаракка, що відхилила частину вод у рукав Хуґлі. Метою проекту було повернення води до Колкати, що за минулі століття почала потрапляти до східних районів дельти та викликало замулення протоки. Через цей процес тільки малотоннажні пароплави могли ходити цим рукавом до Колкати. Проте, проект привів не тільки до частих посух на території Бангладеш, але й до замулення рукавів у цій країні та виникнення руйнівних повеней 1987 і 1988 років.

Частково проблема річкового транспорту вирішується будівництвом залізниць, так, ще за часів британського панування уздовж Гангу від Колкати до Канпура була споруджена Східно-Індійська залізниця (East Indian Railway).

20