Приватизаційні.
Похідні.
Товаророзпорядчі.
Пайові цінні папери ‑ цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН).
Боргові цінні папери ‑ цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання.
Іпотечні цінні папери ‑ цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів.
Приватизаційні цінні папери ‑ цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.
В Україні використовувались такі приватизаційні папери – приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони. Приватизаційні майнові сертифікати застосовувались під час проведення масової приватизації, їх обіг завершено. Інші приватизаційні папери широкого застосування в Україні не мали, що пояснюється особливостями житлового та земельного законодавства.
Похідні цінні папери ‑ цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.
Товаророзпорядчі цінні папери ‑ цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
У залежності від форми існування та випуску здійснюється передача прав за цінними паперами.
Для передачі іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред’явника, достатньо вручити цінний папір цій особі.
Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому законами України.
Права, посвідчені ордерним цінним папером, передаються шляхом вчинення на цьому папері індосаменту. Індосант відповідає за наявність та здійснення цього права. Згідно з індосаментом до особи, якій (або у розпорядження якої) передаються права, посвідчені цінним папером (індосата), переходять усі ці права. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, щодо якої має бути здійснене виконання зобов’язань) або ордерним (із зазначенням такої особи).
Особа, що розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед його законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов’язання однією або кількома особами з числа тих, хто має такі зобов’язання, особи, що індосували цінний папір, набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які мають зобов’язання за цінним папером.
Відмова від виконання зобов’язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов’язання або на його недійсність не допускається.
2.2 Основні види цінних паперів
Акції ‑ іменні цінні папери, що посвідчують майнові права їх власників (акціонерів), ‑ право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством ‑ а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, Законом України «Про акціонерні товариства», що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Акція є неподільною, мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж 1 (одна) копійка.
Емітентом акцій є акціонерне товариство. Порядок прийняття акціонерним товариством рішення про розміщення акцій визначається Законом України «Про акціонерні товариства».
Реєстрацію випуску акцій здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку. Обіг акцій дозволяється після реєстрації ДКЦПФР звіту про результати розміщення акцій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.
Акціонерне товариство може розміщувати тільки іменні акції. У разі існування акцій у документарній формі власникові акцій видається сертифікат акції (акцій), у якому зазначаються вид цінного паперу, найменування акціонерного товариства, серія і номер сертифіката, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, тип і клас акцій, номінальна вартість акції, кількість акцій, що належить власникові за таким сертифікатом, ім’я (найменування) власника, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента (уповноваженої особи). ДКЦПФР можуть встановлюватися додаткові реквізити сертифіката акції (акцій).
Акціонерне товариство може розміщувати прості та привілейовані акції.
Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, участь в управлінні акціонерним товариством, отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Прості акції надають їх власникам однакові права, не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.
Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом.
Акціонерне товариство може розміщувати привілейовані акції різних класів (з різним обсягом прав), якщо така можливість передбачена його статутом. У такому разі умовою їх розміщення є черговість отримання дивідендів і виплат з майна ліквідованого товариства для кожного класу привілейованих акцій, розміщених акціонерним товариством, яка встановлюється статутом товариства. Залежно від умов розміщення привілейовані акції певних класів можуть бути конвертовані у прості акції або у привілейовані акції інших класів.
Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 (двадцяти п’яти) відсотків.
Акціонер приватного та публічного товариства має переважне право на придбання акцій додаткової емісії.
Переважним правом акціонера визнається:
право акціонера ‑ власника простих акцій придбавати у процесі приватного розміщення товариством прості акції пропорційно частці належних йому простих акцій у загальній кількості емітованих простих акцій;
право акціонера ‑ власника привілейованих акцій придбавати у процесі приватного розміщення товариством привілейовані акції цього або нового класу, якщо акції такого класу надають їх власникам перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства, пропорційно частці належних акціонеру привілейованих акцій певного класу в загальній кількості привілейованих акцій цього класу.
Порядок реалізації переважного права на придбання акцій додаткової емісії встановлюється ДКЦПФР.
Облігації (корпоративні облігації, облігації підприємств) ‑ цінні папери, що посвідчують внесення їх власниками грошей, визначають відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджують зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.
Облігації випускаються у документарній або бездокументарній формі.
Відповідно до законодавства в Україні можуть розміщуватись відсоткові, цільові та дисконтні облігації.
Відсоткові облігації ‑ облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.
Цільові облігації ‑ облігації, виконання зобов’язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.
Дисконтні облігації ‑ облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.
Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.
Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.
Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій - в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж 1 (одна) копійка.
Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред’явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації ДКЦПФР звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.
У сертифікаті облігації зазначаються назва виду цінного паперу, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. ДКЦПФР може встановлювати додаткові реквізити сертифіката облігації.
У сертифікаті іменної облігації обов’язково зазначається ім’я власника.
До сертифіката відсоткової облігації на пред’явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування і місцезнаходження емітента, строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.
Облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу.
Не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності.
Юридична особа має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами.
Інвестиційні сертифікати ‑ цінні папери, які розміщуються інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчують право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді.
Особливості емісії, розміщення, обігу, обліку та погашення інвестиційних сертифікатів визначаються Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», який визначає правові та організаційні основи створення, діяльності і відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів, а також порядок та обсяг розкриття інформації.
Ощадні (депозитні) сертифікати – цінні папери, емітентами яких виступають банківські установи. Ощадний (депозитний) сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання після встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.
Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються на певний строк (під відсотки, передбачені умовами їх розміщення), можуть бути іменними або на пред’явника, розміщуються у бездокументарній формі, а на пред’явника ‑ у документарній.
В ощадному (депозитному) сертифікаті у документарній формі зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, процентна ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку.
Відступлення ощадного (депозитного) сертифіката здійснюється шляхом укладення договору між особою, що відступає права за сертифікатом, та особою, що набуває ці права.
Доход за ощадними (депозитними) сертифікатами виплачується під час пред’явлення їх для оплати в банк, що розмістив ці сертифікати. У разі дострокового пред’явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банк виплачує суму вкладу та відсотки (за вкладами на вимогу), якщо умовами випуску сертифіката не передбачено інший розмір відсотків.
Вексель ‑ цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.
Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов’язань та стягнення за векселями визначаються законом.
2.3 Державні цінні папери та облігації місцевих позик
В Україні, відповідно до законодавства, до державних цінних паперів належать державні облігації та казначейські зобов’язання.
Державні облігації України можуть бути:
довгострокові (понад п’ять років);
середньострокові (від одного до п’яти років);
короткострокові (до одного року).
Державні облігації України поділяються на:
облігації внутрішніх державних позик України;
облігації зовнішніх державних позик України;
цільові облігації внутрішніх державних позик України.
Облігації внутрішніх державних позик України розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов’язання України щодо відшкодування пред’явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.
Цільові облігації внутрішніх державних позик України є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.
Кошти, залучені від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення.
Облігації зовнішніх державних позик України ‑ державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.
Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню ДКЦПФР.
Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу.
Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.
Операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів виконує Національний банк України. Порядок проведення операцій, пов’язаних з розміщенням цих облігацій, встановлює Національний банк України за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначають ДКЦПФР разом з НБУ.
Державні облігації України можуть бути іменними або на пред’явника, розміщуватись у документарній або бездокументарній формі.
Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється в національній валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України ‑ у валюті запозичення.
Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.
Казначейські зобов’язання України ‑ державні цінні папери, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчують факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дають власнику право на отримання грошового доходу та погашаються відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України.
Обсяг емісії казначейських зобов’язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов’язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Емісія казначейських зобов’язань України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню ДКЦПФР.
Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов’язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України.
Казначейські зобов’язання України можуть бути:
довгострокові (понад п’ять років);
середньострокові (від одного до п’яти років);
короткострокові (до одного року).
Емітентом казначейських зобов’язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.
Казначейські зобов’язання України можуть бути іменними або на пред’явника, розміщуватись у документарній або бездокументарній формі.
У разі розміщення казначейських зобов’язань України у документарній формі видається сертифікат, де зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження емітента, сума платежу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, зазначення місця, в якому повинно бути здійснено погашення, дата і місце видачі казначейського зобов’язання України, серія та номер сертифіката казначейського зобов’язання України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначейського зобов’язання України також зазначається ім’я власника.
Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зобов’язаннями України визначаються умовами їх розміщення.
Рішення про розміщення казначейських зобов’язань України приймається згідно з Бюджетним кодексом України. У рішенні передбачаються умови розміщення та погашення казначейських зобов’язань України.
Облігації місцевих позик – відповідно до законодавства, можуть розміщуватись облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.
Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.
Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює ДКЦПФР в установленому нею порядку.
Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.
2.4 Товаророзпорядчі цінні папери
Відповідно до українського законодавства, товаророзпорядчі цінні папери ‑ цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Товаророзпорядчі цінні папери охарактеризовано в ст. 961-966 ЦКУ та в ЗУ «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва».
Складські свідоцтва ‑ товаророзпорядчі складські документи на пред’явника або іменні, що посвідчують право власності на товар, який зберігається на сертифікованому складі.
Виділяють 2 (два) види складських свідоцтв (рис. 2.1):
просте складське свідоцтво;
подвійне складське свідоцтво.
Рис. 2.1. Співвідношення складських документів і товаророзпорядчих цінних паперів
Складські свідоцтва видаються лише сертифікованими складами, які отримали сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання.
Товарний склад ‑ організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов’язані із зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.
Сертифікований товарний склад (далі ‑ сертифікований склад) ‑ товарний склад, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання, що дає право видавати прості і подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів, зазначені в сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання.
Товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів:
складську квитанцію;
просте складське свідоцтво;
подвійне складське свідоцтво.
Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва.
Просте складське свідоцтво видається на пред’явника. Просте складське свідоцтво має містити такі відомості:
1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання;
2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу;
3) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару ‑ число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об’єм) товару;
4) дата видачі свідоцтва;
5) ідентичні підписи уповноваженої особи та печатки товарного складу;
6) вказівка на те, що просте складське свідоцтво видане на пред’явника.
Якщо на зберігання приймається товар, який визначений родовими ознаками, то у простому складському свідоцтві робиться відповідний запис.
Документ, що не відповідає даним вимогам не є простим складським свідоцтвом.
Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин ‑ складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. Подвійне складське свідоцтво є іменним. У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені:
1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання;
2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу;
3) найменування юридичної особи або ім’я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання;
4) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару ‑ число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об’єм) товару;
5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;
6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати;
7) дата видачі свідоцтва.
Кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва повинна також містити ідентичні підписи уповноваженої особи та печатки товарного складу.
Якщо на зберігання приймається товар, який визначений родовими ознаками, то в обох частинах подвійного складського свідоцтва робиться відповідний запис.
Документ, що не відповідає даним вимогам не є подвійним складським свідоцтвом.
Бланки складських свідоцтв є документами суворого обліку.
Просте або подвійне складське свідоцтво видається власнику товару чи уповноваженій ним особі сертифікованим складом після прийняття товару на зберігання.
Складське свідоцтво видається окремо на кожний вид товару, визначений родовими або індивідуальними ознаками.
Складське свідоцтво може бути видано на кожну погоджену між власником товару та сертифікованим складом кількість товару.
Після заповнення обов’язкових реквізитів, занесення складського свідоцтва до реєстру сертифікованого складу і присвоєння порядкового номера за цим реєстром заповнений бланк передається власнику товару, який передав товар на зберігання, або уповноваженій власником товару особі.
Реєстр складських свідоцтв ведуть сертифіковані склади. Реєстр простих і подвійних складських свідоцтв (реєстр складських свідоцтв) ‑ документ, що містить систему обліку інформації про видані та погашені сертифікованими товарними складами прості і подвійні складські свідоцтва та володільців таких свідоцтв.
Записи в реєстрі складських свідоцтв ведуться на паперових та/або електронних носіях інформації.
Після видачі товару володільцям складських свідоцтв сертифіковані склади повинні погасити повернуті свідоцтва на товар шляхом відмітки на них «Погашено».
Погашені складські свідоцтва до повторного обігу не допускаються і виключаються з реєстру складських свідоцтв, про що робиться відповідний запис у реєстрі. Погашені складські свідоцтва зберігаються сертифікованим складом протягом строку, встановленого чинним законодавством для відповідного виду документів.
Володілець складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на товарному складі. Володілець лише складського свідоцтва має право розпоряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Володілець лише заставного свідоцтва має право застави на товар на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави товару відмітка про це робиться на складському свідоцтві.
Складське та заставне свідоцтва можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами.
Сертифікований склад зобов’язаний повернути товар на першу вимогу володільця складського свідоцтва, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, за умови пред’явлення та наступної передачі сертифікованому складу з метою погашення простого складського свідоцтва або обох частин подвійного складського свідоцтва. У реєстрі складських свідоцтв робиться запис про їх погашення.
Товарний склад видає товари володільцеві складського та заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) лише в обмін на обидва свідоцтва разом.
Володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва, але сплатив суму боргу за ним, склад видає товар лише в обмін на складське свідоцтво та за умови надання разом з ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.
Товарний склад, що видав товар володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва та не сплатив суму боргу за ним, відповідає перед володільцем заставного свідоцтва за платіж усієї суми, забезпеченої за ним.
Володілець складського та заставного свідоцтва має право вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видаються нові свідоцтва на товар, що залишився на складі.
Володілець складського свідоцтва пред’являє сертифікованому складу свідоцтво з письмовою вимогою про видачу товару. Перед видачею товару в обмін на складське свідоцтво сертифікований склад зобов’язаний перевірити, чи не є це складське свідоцтво підробленим, перевірити наявність прав пред’явника складського свідоцтва на володіння цим свідоцтвом та права на одержання товару, після чого сертифікований склад погашає це свідоцтво, про що робиться відповідний запис у реєстрі складських свідоцтв.
Якщо стан бланка складського свідоцтва не дозволяє його ідентифікувати або перевірити, чи не є просте або подвійне складське свідоцтво підробленим, сертифікований склад має право відмовити у видачі товару, про що пред’явнику складського свідоцтва надається письмова відповідь.
Сертифікований склад має право письмово відмовити пред’явнику складського свідоцтва у видачі товару також у разі, якщо така операція не відповідає закону або товар є заставленим, або діють інші передбачені законом обмеження.
У разі відмови у видачі товару одночасно з письмовою відмовою сертифікований склад зобов’язаний повернути складське свідоцтво його пред’явнику, крім випадку, коли свідоцтво виявилося підробленим.
При видачі товару із сертифікованого складу володілець складського свідоцтва зобов’язаний сплатити всі платежі, пов’язані із зберіганням товару.
Володілець простого або подвійного складського свідоцтва має право одержати лише частину товару. При цьому на товар, який продовжує зберігатися на сертифікованому товарному складі, склад зобов’язаний видати нове складське свідоцтво після погашення раніше виданого.
Володілець складського свідоцтва або сертифікований склад при видачі товару має право вимагати огляду та перевірки товару та/або проведення незалежної експертизи товару. Витрати, пов’язані з оглядом та перевіркою, відшкодовує сторона, яка цього вимагає.
Якщо під час повернення товару він не був оглянутий або перевірений сертифікованим складом разом з володільцем складського свідоцтва, володілець складського свідоцтва має право заявити про нестачу або пошкодження товару в письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, ‑ протягом 3 (трьох) днів після його одержання. У разі відсутності такої заяви володільця складського свідоцтва вважається, що сертифікований склад повернув товар відповідно до умов договору.
Якщо за товаром, строк зберігання якого закінчився, протягом 90 (дев’яноста) календарних днів не звернулась особа, яка має право власності на цей товар, сертифікований склад має право за рішенням суду продати товар на конкурсних умовах. Після реалізації товару та відшкодування затверджених судом витрат сертифікованого складу залишену частину виручених від продажу товару грошей сертифікований склад передає пред’явнику складського свідоцтва.
У разі відсутності пред’явника складського свідоцтва сертифікований склад перераховує кошти, одержані за проданий товар, на депозит у банку до моменту витребування їх особою, яка мала право власності на цей товар. Якщо протягом строку, передбаченого законодавством для витребування грошової компенсації за проданий товар, до сертифікованого складу не звернувся володілець складського свідоцтва, гроші переходять у власність сертифікованого складу.
Сертифікований склад зобов’язаний письмово повідомити власника подвійного складського свідоцтва або особу, з якою було укладено відповідний договір складського зберігання, про необхідність забрати товар із зберігання протягом 5 (п’яти) календарних днів після закінчення строку зберігання, зазначеного у складському свідоцтві.
Права за простим складським свідоцтвом передаються шляхом здійснення на них передавального напису, який засвідчує перехід прав за ними до іншої особи.
Передавальний напис здійснюється на зворотному боці свідоцтва чи на приєднаному до нього аркуші, що є невід’ємною частиною відповідного свідоцтва.
Передавальний напис переносить усі права, що випливають із простого складського свідоцтва.
Передавальний напис повинен бути безумовним. Будь-яка обмежуюча його умова вважається недійсною.
Частковий передавальний напис вважається недійсним.
Передавальний напис не може бути бланковим та «на пред’явника».
Передавальний напис на простому складському свідоцтві містить:
повне найменування та реквізити юридичної особи або прізвище, ім’я, по-батькові фізичної особи, яка передає права за складським свідоцтвом, а також місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи, номер, серію, дату видачі та найменування органу, що видав паспорт;
повне найменування та реквізити юридичної особи або прізвище, ім’я, по-батькові фізичної особи, якій або у розпорядження якої передаються права за складським свідоцтвом, а також місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи, номер, серію, дату видачі та найменування органу, що видав паспорт;
підпис фізичної особи та печатку юридичної особи, яка передає право за складським свідоцтвом;
підпис фізичної особи та печатку юридичної особи, якій або у розпорядження якої передаються права за складським свідоцтвом;
дату здійснення передавального напису.
Володілець простого складського свідоцтва вважається його законним держателем, якщо його право на складське свідоцтво базується на безперервному ряді передавальних написів. Закреслені передавальні написи вважаються при цьому ненаписаними.
Передавальний напис, зроблений особою, якій або у розпорядження якої передаються права за складським свідоцтвом з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Передавальний напис, зроблений фізичною особою, обов’язково повинен бути нотаріально посвідчений.
Передавальний напис повинен бути нічим не обумовлений, а будь-яка інформація, що міститься в ньому та обмежує передачу прав простим складським свідоцтвом, вважається недійсною.
Передавальний напис, який передбачає передачу права на отримання частини товару, зазначеного у складському свідоцтві, або передачу права на отримання частини боргу за простим складським свідоцтвом, вважається недійсним.
Не допускається внесення в передавальний напис застережень, доповнень, виправлень. При здійсненні чергового передавального напису не допускається внесення застережень, доповнень, виправлень у попередні передавальні написи або просте складське свідоцтво. У разі порушення особою, якій або у розпорядження якої передаються права за простим складським свідоцтвом, зазначеної вимоги цей передавальний напис та наступні передавальні написи вважаються недійсними.
2.5 Іпотечні цінні папери
Іпотечні цінні папери ‑ цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів.
Рис. 2.2. Іпотечні цінні папери
До іпотечних цінних паперів належать (рис. 2.2):
а) іпотечні облігації;
б) іпотечні сертифікати;
в) заставні.
2.5.1 Заставні
Заставна ‑ це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання ‑ право звернути стягнення на предмет іпотеки.
Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором. Після державної реєстрації іпотеки оригінал заставної передається іпотекодержателю, якщо інший порядок передачі заставної не встановлено іпотечним договором.
Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.
Основне зобов’язання – зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов’язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Заставна не є емісійним цінним папером. Заставна складається в письмовій формі в 1 (одному) примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється ДКЦПФР. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про видачу заставної.
Заставна підписується іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Іпотекодавець, боржник ‑ юридичні особи засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою.
Заставна підлягає передачі боржнику у разі повного виконання ним основного зобов’язання. Знаходження заставної у боржника свідчить про виконання основного зобов’язання, якщо не буде доведено протилежне. У разі виконання основного зобов’язання боржником заставна, що знаходиться в нього, анулюється. Знаходження заставної в іншої особи свідчить, що основне зобов’язання не виконано, якщо не буде доведено інше.
Іпотекодержатель зобов’язаний письмово у 5-тиденний (п’ятиденний) строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов’язанням.
Передача заставної здійснюється шляхом виконання на ній особою, якій належить заставна (індосантом), передавального напису (індосаменту) на користь іншої особи (індосата) та передачі оригіналу заставної. Передача заставної не потребує згоди іпотекодавця або боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
У тексті передавального напису можуть вказуватися умови, за яких здійснюється передача заставної. Написи на заставній, що забороняють її наступну передачу, є недійсними.
Індосант зобов’язаний у 5-тиденний (п’ятиденний) строк письмово повідомити боржника про передачу заставної індосату та всіма доступними засобами не припустити виконання основного зобов’язання боржником на свою користь. У разі невиконання цього обов’язку індосантом передача заставної є дійсною, а індосат має право вимагати від індосанта відшкодування завданих збитків.
Якщо основне зобов’язання підлягає виконанню частинами, індосант зобов’язаний передати індосату копії документів, що підтверджують отримані платежі та реєстр отриманих платежів за заставною.
Українським законодавством передбачена можливість використання заставної для рефінансування. Суб’єктом рефінансування виступають банки та інші фінансові установи, в тому числі спеціалізована іпотечна установа.
Рефінансування іпотечних кредиторів здійснюється суб’єктами рефінансування за рахунок коштів, отриманих від розміщення іпотечних цінних паперів. Рефінансування може здійснюватися такими способами:
відчуження (продаж) заставної шляхом вчинення індосаменту з компенсацією індосанту вартості заставної у встановленому сторонами розмірі;
продаж заставної із зобов’язанням зворотного викупу (операція репо);
передача заставної у заставу для забезпечення виконання зобов’язань перед іншими кредиторами;
емісія іпотечних цінних паперів;
іншим способом, який не суперечить закону.
Заставні можуть забезпечувати випуск іпотечних цінних паперів ‑ іпотечних облігацій і іпотечних сертифікатів.
2.5.2 Іпотечні облігації
Іпотечні облігації ‑ облігації, виконання зобов’язань емітента за якими забезпечене іпотечним покриттям. Іпотечні облігації – іменні цінні папери. Іпотечна облігація засвідчує внесення грошових коштів її власником і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цієї облігації та грошового доходу в порядку, встановленому законодавством і проспектом емісії, а в разі невиконання емітентом зобов’язань за іпотечною облігацією надає її власнику право задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття.
Іпотечне покриття ‑ іпотечні активи, а також інші активи, які відповідно до законодавства, проспекту емісії та реєстру іпотечного покриття забезпечують виконання зобов’язань емітента за іпотечними облігаціями. Іпотечний актив ‑ право вимоги за забезпеченим іпотекою грошовим зобов’язанням боржника.
Видами іпотечних облігацій виступають:
1) звичайні іпотечні облігації;
2) структуровані іпотечні облігації.
Емітентом звичайних іпотечних облігацій є іпотечний кредитор, що несе відповідальність за виконання зобов’язань за такими іпотечними облігаціями іпотечним покриттям та всім іншим своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. Іпотечний кредитор ‑ фінансова установа, крім спеціалізованої іпотечної установи, яка відповідно до законодавства має право надавати кредити (позики), виконання зобов’язань боржників за якими забезпечене іпотекою, та/або яка набула право вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками) від інших осіб.
Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована іпотечна установа, яка несе відповідальність за виконання зобов’язань за такими іпотечними облігаціями лише іпотечним покриттям.
Проспект емісії іпотечних облігацій, що пропонуються для відкритого продажу, підлягає опублікуванню у повному обсязі в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР не менш як за 10 (десять) днів до початку відкритого (публічного) розміщення іпотечних облігацій.
Випуск іпотечних облігацій здійснюється у бездокументарній формі. Глобальний сертифікат випуску іпотечних облігацій повинен містити їх найменування (звичайна чи структурована іпотечна облігація), посилання на те, що виконання зобов’язань емітента забезпечується іпотечним покриттям, а також інші реквізити, встановлені законодавством.
У разі випуску звичайних іпотечних облігацій договір на депозитарне обслуговування укладає емітент. У разі випуску структурованих іпотечних облігацій договір на депозитарне обслуговування укладає управитель.
Для реєстрації випуску іпотечних облігацій разом з проспектом їх емісії до ДКЦПФР подаються реєстр іпотечного покриття та договір про управління іпотечним покриттям.
На момент реєстрації випуску іпотечних облігацій іпотечне покриття формується виключно з іпотечних активів. Іпотечні активи можуть включатися до складу іпотечного покриття за умови, що основна сума боргу боржника за забезпеченим іпотекою зобов’язанням не перевищує 75 (сімдесяти п’яти) відсотків оціночної вартості предмета іпотеки, визначеної суб’єктом оціночної діяльності, а у разі випуску структурованих іпотечних облігацій ‑ відсоток, вказаний у проспекті емісії.
На момент реєстрації випуску іпотечних облігацій відповідність розміру їх іпотечного покриття даним бухгалтерського обліку і фінансової звітності емітента та вимогам законодавства підтверджується аудитором.
Відомості про обтяження заставою іпотечного покриття вносяться управителем до Державного реєстру обтяжень рухомого майна протягом 5 (п’яти) робочих днів з дня державної реєстрації випуску іпотечних облігацій у порядку, встановленому законодавством.
Наступна застава іпотечного покриття не допускається.
Власники іпотечних облігацій ‑ заставодержателі мають вищий пріоритет перед правами чи вимогами інших осіб щодо іпотечного покриття.
Іпотечне покриття відокремлюється від іншого майна емітента. Іпотечне покриття не включається до ліквідаційної маси емітента. Іпотечне покриття та грошові доходи від нього не можуть бути предметом податкової застави до повного виконання зобов’язань за відповідним випуском іпотечних облігацій. Реєстр іпотечного покриття ‑ відомості про склад кожного окремого іпотечного покриття.
Особа, що веде реєстр іпотечного покриття, зобов’язана не рідше 1 (одного) разу на місяць оновлювати дані реєстру стосовно поточного стану іпотечного покриття та подавати на вимогу власників іпотечних облігацій витяги з нього. Витяг з реєстру іпотечного покриття подаються до ДКЦПФР у строки та у формі, що встановлені нормативно-правовими актами ДКЦПФР.