Персоналії, поняття та терміни

Автономізація радянських держав — спроба перетворення формально незалежних рад. д-в, у т. ч. УСРР, на автономні республіки РСФРР. Мета А.р.д — зменшення розриву між реально низьким і конституційно високим політ. статусом нац. республік. В ході Жовтневої революції 1917 більшовики взяли на озброєння гасло нац. рад. державності, щоб привернути на свій бік нац.-визвольний рух пригноблених народів Російської імперії. Це допомогло їм захопити держ. владу, встановити диктатуру своєї партії, а також перемогти у громадян. війні 1918—21. На тер. колиш. імперії виникла низка формально незалежних рад. д-в. Проте завдяки диктатурі РКП(б), яка, однак, не була відображена в конституціях республік, уся сукупність рад. д-в фактично являла собою централізовану унітарну країну без назви.

Після закінчення громадян. війни багатьом представникам центр. компартійно-рад. кер-ва здалося, що гасло нац. рад. державності втратило актуальність і настав час будувати єдину д-ву. Нарком РСФРР у справах національностей Й. Сталін запропонував надати УСРР та ін. «незалежним» д-вам такий же статус, який мали існуючі у складі Росії автономні республіки.

Спроба А.р.д. спочатку здійснювалася за відсутності В. Леніна, який хворів. Переважна більшість керівних діячів нац. республік виступила проти А.р.д. Вони були стурбовані пониженням власного політ. статусу і одночасно вважали, що пропагандистський ефект нац. державності ще не вичерпаний. Голова РНК УСРР Х. Раковський звернувся від їх імені до В.Леніна. Сталін також звернувся до Леніна. У своєму листі він наголосив: «Ми переживаємо таку смугу розвитку, коли форма, закон, конституція не можуть бути ігноровані, коли молоде покоління комуністів на окраїнах гру в незалежність відмовляється розуміти як гру, вперто приймаючи слова про незалежність за чисту монету й так само вперто вимагаючи від нас проведення в життя букви конституції незалежних республік».

В.Ленін пригасив конфлікт у партійно-рад. кер-ві шляхом часткового врахування позицій обох сторін. Він погодився на єдину багатонац. д-ву, але не допустив автономізації нац. республік. Було запропоновано, поряд з Рос. Федерацією, ще й федерацію «другого поверху»: всі незалежні республіки «разом і нарівні» з Росією мали увійти до нового держ. утворення — Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

Закавказька Федерацыя — держ. об’єднання Азерб. СРР, Вірм. СРР та Грузин. СРР (1922—36). 12 берез. 1922 у Тифлісі (нині м. Тбілісі, Грузія) конф. повноважних представників ЦВК Азерб. СРР, ЦВК Вірм. СРР і ЦВК Грузин. СРР затвердила договір про утворення Федеративного Союзу Соціаліст. Рад. Республік Закавказзя (ФССРРЗ). Це був військ., політ. і екон. союз з відповідними загальнофедеративними органами. Столицею Союзу стало м. Тифліс.

Найвищим органом влади Союзу визнано Повноважну конф. представників, які обиралися в рівній кількості урядами Азерб. СРР, Вірм. СРР та Грузин. СРР. Виконавчим органом стала обрана конференцією Союзна рада. Вона відала військ. справами, фінансами, зовнішньополіт. відносинами, торгівлею, галузями транспорту і шляхів сполучень, зв’язку, визначала екологічну політику.

13 груд. 1922 1-й Закавказ. з’їзд Рад, який відбувся в Баку (Азербайджан), ухвалив рішення про перетворення ФССРРЗ на Закавказ. Соціаліст. Федеративну Рад. Республіку (ЗСФРР) при збереженні самостійності республік, що ввійшли до її складу. Він затвердив конституцію, утворив органи держ. влади (Закавказ. ЦВК і РНК ЗСФРР). Органом найвищої держ. влади був Закавказ. з’їзд рад, а між з’їздами владні повноваження здійснював Закавказ. ЦВК, який утворювався з’їздом рад і був вищим законодавчим, розпорядчим та контролюючим органом. ЦВК обирав президію — робочий орган, що діяв між засіданнями Центр. виконавчого к-ту. ЦВК утворював Закавказ. РНК, Верховний суд та ін. центр. органи. Конституція регулювала основи взаємовідносин вищих держ. органів ЗСФРР і республік, які входили до її складу. Було визначено, що для Федерації має прийматися заг. бюджет. Республіки-члени Федерації теж мали свої конституції, вищі та місц. органи влади, правоохоронні й суд. органи.

1-й Закавказ. з’їзд рад ухвалив також постанову «Про організацію Союзу РСР». 30 груд. 1922 ЗСФРР разом з УСРР, РСФРР і Білорус. СРР ухвалили Декларацію про утворення СРСР. З прийняттям 1936 Конституції СРСР ЗСФРР припинила своє існування, а Азерб. СРР, Вірм. СРР та Грузин. СРР увійшли до складу СРСР як самостійні союзні республіки

Калінін Михайло Іванович (19(07).11.1875—03.06.1946) — рад. держ. та парт. діяч. Н. в с. Верхня Троїця (нині село Тверської обл., РФ) в сел. родині. Закінчив земське уч-ще та вечірню заводську шк. Працював робітником у Санкт-Петербурзі, Тифлісі (нині м. Тбілісі, столиця Грузії), Ревелі (нині м. Таллінн, столиця Естонії), Москві. Від 1898 — чл. РСДРП—ВКП(б). 1901 брав участь у першотравневій демонстрації, організованій Й.Сталіним у Тифлісі. Від 1906 — у фракції більшовиків. Зазнавав репресій з боку царських властей. Учасник революції 1905—1907 та Жовтневого перевороту в Петрограді 1917. Від листоп. 1917 — міський голова Петрограда (нині м. С.-Петербург), з 1919, після смерті Я.Свердлова, — голова ЦВК РСФРР (з 1923 — ЦВК СРСР). Від 1919 — кандидат у чл. політбюро ЦК РКП(б)/ВКП(б), 1926—1946 — чл. політбюро ЦК ВКП(б). Не раз відвідував Україну: у черв. 1919, берез., трав.—черв., серп.—жовт. 1920 — з агітаційною метою; у лют. 1922 разом з головою ВУЦВК УСРР Г.Петровським був у Полтав., Київ., Харків., Волин., Одес. та Миколаїв. губерніях, де налагоджував збирання коштів і продовольства для голодуючого нас. неврожайних регіонів РСФРР, хоча мешканці пд. укр. губерній не менш сильно потерпали від нестачі харчів (див. Голод 1921—1923 років в УСРР). Був прихильником обмеження владних функцій республіканських органів щодо управління на підконтрольних їм тер. на користь загальносоюзних. Починаючи з 1930-х рр., повністю перебував під впливом Й.Сталіна. 1931 власноручно затвердив постанову про перейменування м. Твер у м. Калінін (нині знову м. Твер, РФ). Підтримав насильницьку колективізацію сільського господарства, 1932 підписав горезвісний «закон про сім колосків». 1934 за його підписом був оприлюднений указ про створення позасудових органів («особых совещаний»), що стали складовою ч. механізму політ. репресій у країні. 25 жовт. 1938 органи НКВС арештували його дружину Катерину (1882—1960; дівоче прізв. — Лорберг; з 1907 — чл. РСДРП(б)—ВКП(б), з 1936 — чл. Верховного Суду СРСР) за звинуваченням в антирад. діяльності та зв’язках із троцькістами (див. Л.Троцький). Ніяких кроків до визволення Катерини, з якою він був одружений з 1905 і мав 5 дітей, він не зробив, і 25 квіт. 1939 її засудили на 15 років таборів та з поразкою в правах на 5 років (була помилувана 14 груд. 1946, невдовзі після смерті К.). 1938 був обраний головою Президії ВР СРСР. Перебуваючи на цій посаді, формально мав деякі повноваження вищої посадової особи д-ви (в країні його називали «всесоюзним старостою»), однак, по суті, виконував лише представницькі держ. функції.

Рада народних комісарів СРСР. Створена 6 липня 1923 року як союзний уряд, підзвітний Центральному Виконавчому Комітетові і його президії, у складі так званних злитих (союзних) та об'єднаних (існували одночасно і РНК республік) народних комісаріатів (наркоматів). Кожним наркоматом керував народний комісар або нарком.

Структура Ради Народних Комісарів СРСР постійно змінювалася з централізацією управління, головним чином після 1934, коли були остаточно розподілені сектори діяльностей між загально-союзними і союзно-республіканськими наркоматами.

Першим головою Раднарокому став Володимир Ленін, фактичний керманич ВКП (б), тодішньої правлячої партії. Таким чином була поєднана влада фактична і влада виконавча. Однак після смерті Володимира Леніна до 1941 року Радою керував не радянський диктатор і через це найвпливовіша людина СРСР Йосип Сталін, а дрібніші функціонери ВКП (б).

15 березня 1946 року Рада Народних Комісарів СРСР була переформована на Раду Міністрів СРСР.

Центра́льний викона́вчий комітет́ СРСР (ЦВК СРСР) — найвищий орган державної влади СРСР у період між, який діяв з часу заснування СРСР у 1922 року до початку повноважень Верховної ради СРСР першого скликання у 1938 року.

Конституція СРСР 1924 року законодавчо закріпила двопалатну систему ЦВК СРСР у складі Союзної ради та Ради національностей.

ЦВК СРСР обирав Президію ЦВК СРСР, яка була найвищим органом влади в період між сесіями ЦВК СРСР.

До компетенції ЦВК СРСР входило:

• скликання з'їздів Рад;

• утворення Ради народних комісарів СРСР (РНК СРСР);

• ухвалення декретів та інших законодавчих актів;

• об'єднання роботи з питань законодавства та управління.